Українські свята Різдва Світа і Щедрого Вечора.

Храм Українських і загальнолюдських мрій.

Українське Різдво-Коляда — це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. В Святах Коляди й Щедрого Вечера є основні складові Староукраїнської культури й реліґії — і на ідеольогії цих Свят стоять інші згадані свята, містерії й реліґійні обряди.

Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими.

У Святах Коляди й Щедрого Вечера виявлюється Староукраїнська культура у великій силі, — як ідейним змістом Свят, так і висловами Святочних пісень; і по друге: що ці Свята, — якраз задля великої в них життєвої правди й сили тої Староукраїнської культури, — задержує нарід уперто та мимо існування на Україні християнської віри, святкує їх рівночасно й паралельно з християнськими святами Різдва Христового й Богоявління.

Коляда й Щедрий Вечер — як самостійні Староукраїнські свята, що тривають досі від непам’ятних часів у виді людових Святочних обрядів та містерій, — мають свій особливий вислів у Святочних піснях: Колядках та Щедрівках. Дають оці Святочні пісні найправдивіший і найповніший образ Сароукраїнської реліґійної ідеольоґії та висвітлюють дійсний зміст Свят Коляди й Щедрого Вечера. Що більше — вони приявляють і найбільше первісну Українську культуру й реліґію і, судячи по ріжним признакам, автохтонну Українську...

Святий Вечер 6.01 — властиве Свято Різдва-Коляди.

Вже Передріздвяний час виявляв, що зближається дуже Святочна хвиля, глибоко прочута народом, наперед опановуюча його всю психіку й всі почування. Це — Святий Вечер, властиве Свято Різдва-Коляди, що містить у собі всю суть того Свята. Це велике громадянське й культурне Українське Свято — вислів найстарших народних традицій і атавістичних почувань та день духової, культурно-реліґійної, всенародної обнови.

Обряди слідуючих днів, хоч нарід лучить їх формально з Різдвом Христовим, належать в суті річи до Староукраїнського Святого Вечера і показують його ідеольоґію. Старовіцькі Колядки і Щедрівки, своїм змістом так дуже не підхожі до церковно-християнської ідеольоґії Різдва , узгоджуються натомість на причуд з Українським Святим Вечером і поширюють якраз його провідні ідеї. Їх колядує та щедрує нарід не тільки зараз після Святого Вечера , але і опісля, через цілі Свята Різдвяні та Щедрий Вечер, ба, і далі аж до Стрітення Господнього (27-го дня після Щедрого Вечера) і що цікаве: через цілий світлий час Місячний!...

Свята, Тайна, Вечеря 6.01 — Містичний час Різдва Світа.

Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва...

Після Вечері забирають бідні люди, що були на ній, потрохи з кожної оставшої на столі страви до кобелі, собі до дому; а коли їх не було в гостях на Свят-Вечір, то домашні розносять кобелі з хлібом, пшеницею й іншими святовечірніми останками по сусідах, родині, приятелях та убожині в селі, — діти своїм бабкам-повитухам.

Усе те на символ приязни, щирости й милосердя. Відношення вечер є взаємне, так що Свят-Вечір стається особлившою годиною підйому альтруїстичних почувань і сповнювання дій любови. Це відношення вечер є звичаєм досі всюди на Україні; воно буває більше або менше задержане, але загально вважається Українським народом за дію етичну, поручену старовіцькою традицією і давнім законом взаємної любови. Пригадкою цього закона кінчаться найкращі Колядки й Щедрівки. Він чудово сходиться з християнським законом любови ближнього і є одним з мотивів, чому Староукраїнські Різдвяні свята бувають святковані й цінені народом на рівні з християнськими.

На Свят-Вечір родив’ємся!

"На Свят-Вечір родив’ємся, на Свят-Вечір хрестив’ємся! Пречиста Діва на золотім крижмі мя держала, у Змиєвім Озері мя купала".

По сім відклику до свого містичного народження у Святий Вечер, в почутті святости своєї ролі духовника в таке велике Свято, певний себе за спасенність хвилі, яку переживає, звертається Господар, — в уяві, — до всіх неприязних людей, що орудують злою силою, до шкідливих диких звірів та до могутніх і небезпечних сил природи — і кличе їх на Вечерю.

Чи се маґіка? — Мабуть ні, а якесь дивне, глибоке почуття своєї праведности, докір за свою кривду і пересвідчення, що зла та кривди не повинно бути, бо їх не було в Почині Світа.

У Святовечірнюю годину, коли усе повинно бути під символом любови і з’єднання, як було з Первовіку, Господар в імені своєї ближчої й дальшої рідні простягає злим елементам руку до згоди, — не про свою наївність або боязкість, а з великого благородства душі і з почуття Правди.

Народна віра в Бога і почуття близькости Бога.

З господарських свят первісних народів виходить, що їх мотивом є також бажання народу усвідомлення собі того Найвищого Єства в природі, що дає їм спроможність життя, даючи їм земні плоди й худобу. І в слід за тим стає мотивом Свята реліґія вдяки для Найвищого Єства. ...

Святочні обряди, пісні та пляси народів природи зроджують у них ідею Бога. Вони є тими середниками, що викликують у народу почуття близькости Бога, яка є неодолимим бажанням народу і його потребою.

Святий Вечер є Святом природи й її Творця, зродженим на старовіцьких Українських традиціях про Почин Світа. Традиції ці мусять бути дуже давні, бо як реліґійні, так і господарські явища, які в них виступають, годяться в самі первісні, пракультурні часи.

Переважаючою між реліґійними явищами Святої Вечері є віра в Бога. Під ідеєю Бога, котрого, як в часі обрядів, так і в Колядках, називають майже виключно Господом, розуміє нарід Найвище духове єство; а коли навіть згадує про Ісуса, Христа, особливо в старовіцьких схристиянізованих Колядках, то має Його за Господа світа і Добродія народу, коли не змішує його з мітольоґічною постаттю Прадіда.

Взагалі думає нарід на Різдво про справи реліґійні катеґоріями старинними і показує свої реліґійні почування по старому. Це видно по Святовечірніх обрядах і так висловлюються усі старовіцькі Колядки і Щедрівки. Доказом того є цілий перебіг Святої Вечері. Є це високореліґійна пракультурна дія, якою показує нарід свою віру в Бога як Найвище Єство, себе вважає залежним від нього і жертвує йому первенці плодів земних, щоби його ухвалити і ублагати. Отсі жертви, особливо їх предмет, спосіб пожертвовання та їх служивці характеризують без всякого сумніву культурний степень реліґії, яка на Святий Вечер показується. Служивцями культово-реліґійних актів Святої Вечері є майже рівнорядно Господар і Господиня; а щонайменше, є Господиня при тих діях духовною помічницею з службовим характером. Бере в них ділову участь часом і дехто з рідні і це дає доказ, що до участі в шануванні є покликана уся рідня.

Це є типові образці пракультурні, на причуд вірно збережені народною традицією. Це не лиш історична пам’ятка, але це глибоко прочута народом душевна спадщина, що увійшла атавістично в його життя і мусить мати явний і суспільний вислів; і має його оце в родиннім вогнищі.

Поглиблення ідеї Бога та Його звеличання. Астральна реліґія в Українського народу поглиблює ідею Бога і змірює до Його звеличання; але рівночасно розбиває вона реліґійні поняття народу на окремі образці, які поодиноко притягають його увагу так, що він через них забуває деколи про головну ідею Бога.

Віра в Найвище Єство і Астральна символіка. Астрально-мітольоґічна реліґійна символіка, задля своєї первісности, дуже мало суперечить ідеї Бога; вона радше цю ідею поширює й поглиблює та додає своєю поезією народній вірі в Бога духового підйому й сили; це врешті доказує непохитне береження народом цієї реліґійної традиції, бо він видить у ній заспокоєння своїх реліґійних почувань, а він їх дуже виразно показує в Різдвяне свято для свого Творця і Господа.

Астральні явища, — Місяць, Сонце і Зоря та атмосферичні прояви як дощик, росиця, — називаються поіменно і виступають природно; майже ніякої персоніфікації (уособлення) в оцій мітольоґії нема, ніякої ідололятрії цих небесних сил та ніяких хоробливих збочень думки і уяви. Це чиста ідеольоґія пракультурної доби.

А на дальший розвиток реліґійних ідей та взаємин культурно-реліґійних наверствовань ріжних діб вказують Колядки. Сі культурні наверствовання бувають у Колядках неначе відмежені від себе; поодинокі ідеольоґічні образці є з особливим уподобанням відзначувані. А все-таки лучить їх усіх одна ідея провідна — віра в Найвище Єство, котре усе назване Господом.

Бог і Господь. Нарід робить ріжницю між іменами Господь і Бог. Господь — це Господар Світа, його Творець і Володар. Бог, це загальна ідея духового Найвищого Єства.

Володар Володар й одчиняй Ворота

Спаситель в Астральній славі.

Українська ідея Христа як Господа і Небесного Чоловіка.

Богойко Наш Любий Попойко. Чому це слово Бог? Велика таїна проявляється помалу. Пісенне зменшувальне — Богойко. Бог, бо цілить — душу-тіло?

Колядки пояснюють, що Церква — то весь світ, і в цій Церкві-Всесвіті за "попа", священика, — сам Господь Біг. Він, або Божа Матір, служить службу божу людям. Люди беруть участь у цій службі як послушники і як родина. Кожен тішиться і веселиться своєю інакшістю та різноманітністю світу. Всіх людей об'єднує Бог одним Світом, в одній Церкві, в одній духовній родині. Він є товаришем і Астральних Світил і людей.

Така Староукраїнська засада "Світу-Церкви" та ідеальне поняття реліґії як зв'язку з Богом у вселюдській родині є прикладом правдивого універсалізму та екуменізму, коли люди об'єднуються в різноманітності, коли не просто терплять, не тільки визнають одне одного, а й радіють інакшості іншого. Інший — це рідний, а не чужий. До якої б церковної ієрархії не залічували себе люди, всі вони належать до тієї самої Божої Церкви - Всесвіту, до одного, але багатовимірного духовного світу.

Колядки підносять ідею любови рідні. Вона є суттю тої "Давної Правдоньки Старих Людей", за котрою Колядки тужать. Тому вони ідеалізують сім'ю, — Господаря й Господиню враз з Діточками, — малюючи майже в кожній Колядці чудові образці сімейного щастя. Кожну Колядку кінчать Колядники, — "Божі Служеньки", — побажанням ідеальних сімейних взаємин. Рідня в гармонії й любові — це Святість, це Боже улюблене місце, це символ загальнолюдського щастя, тому на збірну Святу Вечерю прибувають Небесні Гості — сам Господь посеред Небесного блиску, Місяць і Сонце й усе Небо Йому товаришать, або прикрашують Його стать.

Реліґійна служба Богу.

Коляда виражує дійовий культ і вселюдний реліґійний настрій народу, народний душевний зов до реліґійної служби Богу. Може і тому є в Українського народу в великій пошані установа Колядників, ревних служивців старого шанування.

Вже Передріздвяний час виявляв, що зближається дуже святочна хвиля, глибоко прочута народом, наперед опановуюча його всю психіку й всі почування. Це — Святий Вечер, властиве свято Різдва-Коляди, що містить у собі всю суть того Свята. Це велике громадянське й культурне Українське свято — вислів найстарших народних традицій і атавістичних почувань та день духової, культурно-реліґійної, всенародної обнови.

Обряди слідуючих днів, хоч нарід лучить їх формально з Різдвом Христовим, належать у суті річи до Староукраїнського Святого Вечера і показують його ідеольоґію. Старовіцькі Колядки і Щедрівки, своїм змістом так дуже не підхожі до церковно-християнської ідеольоґії Різдва, узгоджуються натомість на причуд з Українським Святим Вечером і поширюють якраз його провідні ідеї. Їх колядує та щедрує нарід не тільки зараз після Святого Вечера, але і опісля, через цілі Свята різдвяні та Щедрий Вечер, ба, і далі — аж до Стрітення Господнього (27-го дня після Щедрого Вечера) і що цікаве: через цілий світлий час Місячний!

Українські мотиви Свята виходять передовсім з почувань реліґійних, основаних на найдавніших традиціях, мабуть старших, ніж традиції племінні, — мова ж бо про перші реліґійні почування людства.

Яке інше значення може мати на Святий Вечер лагодження "усякого хліба, що Бог уродив", його жертвоприношення й святочне споживання, — як не радісний вислів з його посідання, й почуття вдяки для Того, від кого той хліб походить.

Господарі порядкують на обійстю, вичищують стайні, — а що особливо звертає увагу, миють та чешуть худобу, стараються, щоб вона була вся на Свят-Вечір у загороді та брала участь у Святі і в Тайній Вечері. Це відзиваються в душі народу його колишні первісні почування для худоби, коли він перший раз її придбав і мав утіху з її сотворення.

Оце пам’ятання про домашню худобу і віддання їй першенства в поживанні Святої Вечері характеризує велике благородство душевне Українського простого народу, який видить у худібці твар Божу та своїх помічників і приятелів. Воно вказує, як не забуває нарід старинної традиції про це, що Різдвяний вечер є також Святом худоби й її Сотворення. З цього огляду має угощення й благословення худоби вид окремої культурно-реліґійної дії.

Докладно про Українські свята Різдва Світа і Щедрого Вечора читайте далі, в матеріалах, які додано у форматі "pdf" з текстами і нотами пісень.

(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Світ сяє! Співаймо на Здоров’я Колядки та Щедрівки! (Вибір Пісень)

(Стародавні Колядки й Щедрівки з нотами і звуковими зразками — Мереживний Збірник)

Стежки до листків про Українські традиції та віру в Бога. Рокове Коло.