Не служи ти королю служи Богу-царю
Кришталеві Ворітця й одчиняються
— Колядка
Пісня про Ясного Сокола-Соколя.
І своє Дитя Бездільне та Безрідне Ясне Соколя
Поспішно на крила хватає
Під Високу Висоту залітає
Та город-Царигород заклинає
Оже хоч ти Царигород-город
На сребро-золото багатий
Шо є в тобі шо їсти і пити
І хороше ходити
Та немає чоловікові одрадости
― Пісня про Ясного Сокола-Соколя
Про що це ― про "турецьку неволю"
чи про "трудову еміграцію"?
І що за город Цари-город?
Реліґійно-мітологічне тлумачення.
Як зрослася думка Українського народу з давнім мітологійним світоглядом і якою загально улюбленою у народу є ідея Сокола в Місячних символах, нехай послужить на доказ понижчий зразок Пісні про Ясного Сокола-Соколя ― який зачіпає і літературну справу.
Подаємо реліґійно-мітологічне тлумачення цієї Пісні на основі Староукраїнської Астрально-мітологічної реліґійної концепції.
"Українські народні думи" 1927 року.
"Українські народні думи". Том перший корпусу. Тексти №№ 1-13 і Вступ Катерини Грушевської, в.о. секретаря комісії. Комісія української історичної пісенності, Історична секція Української Академії Наук. Державне Видавництво України, 1927.
У цьому виданні, здійсненому в Києві 1927 року, є розділи ― "Думи невільницькі", "Думи про море" і "Думи про степ" (з доповненнями до них в окремому "Додатку").
Розділ "Думи невільницькі" містить два підрозділи ― "Плачі" (1. Невільники. 2. Плач невільника) та "Богуславці" (3. Іван Богуславець. 4. Маруся Богуславка. 5. Сокіл).
Таку "класифікацію" використовує упорядник видання Катерина Грушевська.
У збірці т.зв. "Дум невільницьких" ― на останньому місці під числом 5 ― є чотири відміни Пісні про Ясного Сокола-Соколя (т.зв. "дума про Сокола", відміни "А", "Б", "В" і "Г").
Вважається, що вони з’ображують алегорійно ― розповіддю про зрабовання Соколяти ― захоплення в неволю козака, його поневіряння, а відтак його визволення.
Джерела відмін.
("В") П. Мартинович: "сліпець-кобзарь Іван Кравченко".
П. Мартинович подає Пісню ― відміна "В" у виданні 1927 р. ― в розділі т.зв. Козацьких пісень: ""Сьлипець-кобзарь Иванъ Кравченко (г. Лохвыця, на Прылипци, 20 мая 1876 г.)". Козацьки письни. ― під числом 7 і назвою ""Про сокола" (Невольныцька)". ― Мартинович Порфирій: "Украиньськи записи Порфирія Мартиновича". Типографія Императорскаго Университета Св. Владиміра Акц.О-ва печ. и издат. дђла Н.Т. Корчак-Новицкаго, Мерингов.ул. №6. Кіевъ. 1906. 317с. [Ци запыси друковалыся тоди, колы по цензурнымъ умовынамъ треба було додержуватысь законной правопыси, черезъ що ця кныжка надрукована зовсимъ не такою правопысью, якою пысана була рукопысь.]
"Я був кріпостний Крюковського пана. Ото-ж по пану Крюковським і прозиваюсь. С трьох літ мене взято до двора і був я при паничу. До десяти год я був видющій... Підріс мій панич, ― оддали єго у Гадяч ув училище і мене з ним оддали; одвезлы мене з нимъ у Гадяч. Обіжа мене панич..." [Так знущався панич над хлопцем ― див. далі розповідь ― що той тяжко захворів на очі і втратив зір. А потім, вже сліпого, в криниці топив ― так люди вирятували.]
..."отдали мене в Гапонівку до сліпого, до Івана, таки Кравченка; і він Іван Кравченко і я Іван Кравченко. Він ше й Касьяном прозиваєтьця. Узяв він мене на три годи, за півтора году вивчив грать. (Отривок)"
"Історичність" Пісні.
Ніяких фактичних історичних подій ні чисел в цій Пісні нема, окрім згадки про царгородську неволю та про пів-мітичну постать Івана Богуславця. В літературі його звичайно означують як українського відступника (ренеґата), який доглядав українських невільників в Царгороді і знущався над ними.
Хоча прямих пояснень і якихось відповідних подробиць з цього приводу в Пісні немає. Це однак не стримує упорядника Корпусу: "Дума про Сокола належить до "богуславської групи" і представляє, як і инші дві, одну з сторін невільницького ренегатства, а саме найбільш небезпечну і огидну: знущання ренегата над иншими невільниками. Як і в инших двох думах, ренегат називається типовим для сеї групи іменем: Іван Богословець ― Богуславець."
Згадані т.зв. "історичні думи" ― 4 відміни про Сокола ― дійсно вражають своєю алегорійною формою, закриваючою через свою таємність майбутню історичну подію. Така таємність неоправдана в історичному творі і не відповідає козацькій вдачі, одвертій і сміливій, нескриваючій своїх думок і почувань, хочби навіть у стані розчулених (ліричних) настроїв.
Історичне і Мітичне. Не заперечуємо, що в цій Пісні порушено, — алегорійно, — історичне питання неволі Українського народу і боротьби за його визволення, утрудненої ворогами народу, його зрадниками.
Але запримітимо, що в Пісні переважує прагнення чи душевна потреба поета-співця, дати твір артистичної, красної виконавської, вартості, ― опертий на традиційних поетичних порухах.
Тими порухами саме є тут реліґійно-мітологійні традиції, від яких літературно-творча думка Українця, — що цими традиціями з правіку перейнятий, — ніколи не буде вільна.
Тому можна казати, що Пісня про Ясного Сокола-Соколя ― пів-мітична, пів-історична, літературно-традиційного походження.
Відміни Пісні про Ясного Сокола-Соколя.
Передаємо нижче короткий розбір цієї Пісні, ― беручи відміну "В" за найповнішу й найбагатшу на мітологійні порухи та доповнюючи її деякими образцями з відміни "Г".
З відміни "В":
Вилинули Соколи
С Чужої Сторони
Сіли-впали у Лісі
На Превоздобному Древі-Оpіcі
Ізвили собі Гніздо Щерлатноє
Ізнесли Яйце Жемчужноє
І вивели собі Дитя
Бездільне / та Безрідне / Ясне Соколя
То як полетів Сокіл Старий
На Чужу Україну Живности доставати
То він собі Живности не достав / Тілько
Бездільне своє та Безрідне Ясне Соколя утеряв
З відміни "Г":
Шли Стрільці-Булахівці
Щерлатне Гніздо усмотріли
Та Оріх-Древо зрубали
Та Бездільне-Безрідне Ясне Соколя забрали
З відміни "В":
То він у Свою Україну прилітає
Свого Бездільного та Безрідного Соколяти
То він Сизокрилого Орла стрічає
І до єго Словами примовляє
Ей Сизокрилий Орле
Чи ти не чув чи не прибачив
Бездільне та Безрідне Ясне Соколя поділося
Ей то Сизокрилий Орел теє зачуває
До Ясного Сокола Словами примовляє
Ей то ти то Ясний Соколе
Їхали Стрільці / Булахівці
З Города / Царьгорода
Та твоє Гніздо Щерлатноє увидали
Та Оріх-Дерево зрубали
Та твоє Дитя / Бездільне / та Безрідне / Ясне Соколя /
Забрали
Та в город Царіград заношали
Та Сребраннє Пута на ноги надівали
Жемчугом очи йому закривали
Та Івану Богословцю на утіху продавали
То то Івась Богословець єго забірає
Золоті Пута на ноги надіває
І Жемчугом очі запускає
По Царигороді гуляє
І Ясне Соколя на руках носить
Далі радить Орел Соколові, щоби він над Царгород полетів і до поневоленого Соколяти заквилив, щоби воно не показувало ніякої веселості, тужило, головку склоняло, робилося кволим, то Іван Богославець може змилосердиться і скаже слугам викинути його на високий вал, щоби воно прийшло до сил. Сокіл так зробив, полетів і до Соколяти заквилив, а воно його почуло і його ради послухало, сумувало і неначе хоріло. Тоді Іван Богославець змилосердився, наказав слугам золоті пута з ніг Соколяти скинути й жемчуг з очей здоймити та на вал його викинути, щоби воно на вітрі очуняло і до здоровля прийшло.
З відміни "Г":
То буде Іван Богославець у Царіграді-городі гуляти
Твоє Дитя Ясне Соколя на руках держати
То нехай воно в Івана Богославця
на руках не так безпешно просвіщає
Головку низенько свою склоняє
Будто як нездорове буває
То він будет Іванець Богославець
великую радість мати
З відміни "В":
То як би-ж ти Ясний Соколе
[над Цариград-город надлетів
Та жалібненько заквілив
Хай Твоє Дитя / Бездільне та Безрідне Соколя /
Не так то весело буває
Не якої птиці не ввижає
Головку склоняє
То чи не буде Іван Богословець велике милосердіє мати
Чи не буде єго на Високий Вал викидати
То Ясний Сокіл теє зачуває
Над город Царигород надлітає
Жалібненько проквиляє
То Ясне Соколя теє зачуває
Свою головку низенько склоняє
І очі під ліб пускає
То Іван Богословець на єго поглядає
Важко здихає
До своїх Слуг словами примовляє
Ой ви вірні мої Слуги
Возьміть Оце Дитя
Бездільне та Безрідне Соколя
Та Золоті Пута з ніг скидайте
Жемчуг з очей здіймайте
Та на Високий Вал виношайте
Та на Тихий Вітер єго пускайте
Буде на єго Тихий Вітер повівати
Чи не буде воно на своє здоровья змагати
І тоді
З відміни "В":
Ой у Сьватую Неділеньку барзо рано пораненьку
Бездільне та Безрідне Ясне Соколя забірали
Золоті Пута з ніг скидали
Жемчуг з очей знімали
Та на Високий Вал виношали
На Тихий Вітер пускали
То Ясний Сокіл на Сиру Землю крильця свої спускає
І своє Дитя / Бездільне та Безрідне Ясне Соколя
Поспішно на крила хватає
Під Високу Висоту залітає
Та город-Царигород заклинає
Оже хоч ти Царигород-город
[на сребро-золото багатий
Шо є в тобі шо їсти і пити
І хороше ходити
Та немає чоловікові одрадости
З відміни "Г":
Од Царіграда-города Ясний Сокіл одлітає
До свого Дитяти Словами промовляє
Чи лучше каже Бездільне-Безрідне Ясне Соколя
У Чистому Полі безпешно гуляти
Ніж у Царіграді-городі у Івана Богославця
На руках проживати
З відміни "В":
Услиши Господи у прозьбах / у нещетних молитвах
Дай Боже миру царьському / народу християнському
На многая літа / до коньця віка!
(Інша відміна Пісні про Ясного Сокола-Соколя)
Місячно-мітологійні порухи в Пісні.
Маємо в сій Пісні усі місячно-мітологійні порухи, відмічені в попередніх взірцях ― в Австронезькім і в Українських ― тільки може ще з більшою точністю зображень і з доповненням бракуючих попередньо порухів.
Порухи Різдва. Райське Древо, Гніздо, Жемчуг, Яйце.
Маємо передовсім особливо улюблений Український Місячний символ — Райське Дерево , в "Превоздобнім Древі-Оpici". І древнє (архаїчне) слово "древо", і древній вираз "пре(в)оздобноє" (з 7. відмінком на о), — т. зн. не лишень незвичайно красне, але і містичної, неземної краси, — вказує, що се Старовіцький порух.
Є Щерлатне ― в червоних блесках астральних Місяця-в-Повні ― Гніздо, символ Первовічного зародкового вогнища; є Жемчужне Яйце, — Перше ядерце Світа, — так виразно тут оповіщене в порівнянні з алегорійним Австронезьким Камінцем Жемчужним, або Щедрівчаним Сріблом-Золотом в Гнізденці.
Соколи з Чужої Сторони.
Знесли Те Яйце "Соколи з Чужої Сторони", з широкого світа, ― світова сила, — впали у Лісі, на Преоздобному Оpici несподівано, елементарно (первісно), занесли Яйце Жемчужне, але вивели не своє Соколя, але Безрідне.
Дитя Бездільне і Безрідне.
В цім слові "Безрідне" є не лиш оповіщення будучої біди, але і зазначення, що ця твар, яка з нього виклюється, буде відокремлена в світі і жити своїм життям.
В Українській Астральній символіці Трійці-сім’ї завсігди Батьком є Місяць, Матір’ю ― Сонце, а Дитиною ― Зоря. А наприклад, в Альґонкінів ― Сонце (батько), Місяць (мати) і Зоря (дитина).
В Українців ― як і в Альґонкінів ― Первісна дитина не є (зродженим тілесно) плодом Першої пари людей, а є сотвореною містично, як Батько і Мати. Це, мабуть, додає до особливої народної заборони на штучний обрив першої вагітності.
В Колядках часом співають, що Батьком Первосвітної дитини є Місяць одинокий. Чи, як Біг "Суса-Христа народив":
Завітав Біг та в Сей Двір
Суса-Христа народив
Увесь мир звеселив
Звичайно, говориться про Місяць в Астральній Трійці-сім’ї, що Зорі ― "Його Діти": На тім Листку написано Щедрий Вечір.
Можливо, в образах "Соколів з Чужої Сторони" та "Безрідного Соколяти" відбились ці Староукраїнські ідеї про містичну Первосвітну дитину та про Батька, який дає життя, "родить" Сина, без Матері.
Ясне Соколя символом Астральним.
Чому це Соколя називається Ясним, як не тому, що воно є символом Астрального світила; і Сокіл Старий називається опісля в Пісні ― Ясним, бо це він як Родитель такого Соколяти повинен бути такої природи, як його плід.
Тому і Яйце, знесене Соколами, є Жемчужне, з світляними блесками.
Стрілець як мітологійне видиво.
Стрільці-Булахівці, які напали на Соколя, що ледве що виклюлося з Яйця, — це звичайне мітологійне видиво (фіґура) усіх Щедрівок, які співають про три ясні переміни Місяця, що на нього з самого почину його розвитку зачаюється ворог аби його ясне обличчя затемнити і взяти його в Темну Неволю.
Не знати, чи не є назва Булахівців походження Турецького, бо Турецьке
bulak, bulašyk, ― значить скаламучений, мутний, нечистий,
bulamak ― значить замазати;
bulut ― значить хмара.
Тому-то Булахівці не тільки накладають Золоті Пута на Соколя, але закривають його очі Жемчугом , щоб воно було темне на очі.
Містика, поезія та мітологійні видива.
І в тій роботі ― чудова містика й поезія, і мітологійне видиво. —
Соколя, — Молодий Місяць, — не може бути по своїй природі чорним, але на час буцім невидючим, тому і сама заслона його очей буде жемчужна так, як уся його природа.
Булахівці самі є чорні й нечисті — і хоча затемнюють світ перед очима Ясного Соколяти й беруть його в Чорну Неволю, але негідні і не в силі його Ясні Очі замарати, його Світлу природу змінити.
Закриті очі Соколяти — це невидючий темний Місяць; символ двоякий — темного Новю і близькості появи Нового Місяця, надія на нього.
Але напад Булахівців на Ясне Соколя, захоплення його в Неволю — це неначе неправильність у символіці Місячній, — або це високо мистецький драматичний хист поета.
Порядком природним Молодий Місяць родиться; появлюється як срібний серп Молодика; росте, більшає; доходить до молодецького розвитку ("Білий Молодчик") і до Повні своєї сили і слави.
Аж по трьох четвертинах свого існування він зачинає слабнути, нидіти, аж поки не одоліють його темні сили природи.
Тут же діється неначе насильство в природі: на мале, Ясне Соколя, що інощо зачинає й бажає жити, нападають темні Булахівці, засліплюють йому очі та беруть його в Неволю.
А може це і звичайна Місячно-мітологійна подія — мале Соколя щойно виклювається з Жемчужного Яйця, це ще Нів і Місяць нерозвинений, поневолена сила, а поет-співець своєю уявою дає тому поневоленню більше поетичного, красного, змісту. З тої Неволі будить його квиління Старого Сокола ― сили старої незагибаючої природи Місяця.
І коли приходить слушний час — "Ой у Сьватую Неділеньку барзо рано-пораненьку" (сьомий день тижня, Місячний символ, конець Новю ― і ще, може бути, особливий день Свят Велик-День, святочна хвиля Відродження Світа) — Старий Сокіл "своє Дитя Бездільне та Безрідне Ясне Соколя поспішно на крила хватає, під Високу Висоту залітає, та город Царигород — місце свого поневолення — заклинає"...
Ідея невмирущого Місяця і Прадіда.
На одно ще звернемо увагу, як згідне з усіми мітологійними традиціями в шануванні Місяця.
У всіх чотирьох відмінах Пісні про Ясного Сокола-Соколя завсігди Соколя визволюється з Неволі, і ніколи у ній не пропадає.
Це є якраз провідна ідея Українського шанування Місяця, що Місяць невмирущий, хоч загибає на час, але відроджується на ново.
Це відома нам реліґійно-мітологійна ідея Старовіцьких Свят Різдва і Щедрого Вечера про Прадіда народу, що жиє невмирущий на Небі.
Запозичення в Пісні зі Щедрівок.
Місячна символіка і містика Жемчуга.
Жемчуг на очах Соколяти і Золоті Пута не є символом багацтва й розкоші в неволі, або неволі в багацтві (такі тлумачення Ол. Лисовського ), але є самі про себе символами Місячними — і визначними Місячними символами в сій Пісні.
Вони є запозичені з найбільш загально-улюблених образців Щедрівок, де вони ― як Жемчужна Роса в ясні місячні ночі ― зображують чарівний блеск Місяця та є його поетичним символом.
В одній Щедрівці Сокіл, випрошуючися у мітичного Стрільця від застрілення, жертвується послужити йому, як він буде женитися.
І каже:
На Заворотьу Трава Мурава
Як меш їхати у Ляцькую Землю
По Королівну по свою рівну
Знаряжу Мости Дорогим Каменем
Загачу Гати Ляцькими Шати
Зволочу Ліса Паволоками
Засію Поля Дрібнов Жемчугов
Зйідеш на Мости задзвенят Мости
Задзвонят Мости Дорогим Каменем
Зйідеш на Гати зашумят Гати
Зашумят Гати Ляцькими Шати
Зйідеш на Ліса зашумят Ліса
Зашумят Ліса Паволоками
Зйідеш на Поля засвітят Поля
Засвітят Поля Дрібнов Жемчугов
Приведеш Панєнку перед свою Неньку...
Це чудовий образ Ночи з темними лісами, з таємним шумом з ріжних сторін, з дзенькотом кінських копит об камінь, що відозветься несподівано серед ночи; з блеском перлистої роси, що так чудово відбиває від тіней ночи.
Але є тут при всім і містика Жемчуга, пригадка з чого і як зродився первісно Місяць ― давня мітологійна незабутня традиція.
За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.
Рокове Коло. Стежки до листків про Українські традиції.
Староукраїнська культура й реліґія приявлюється в давніх передхристиянських святах — реліґійних, господарських і побутових, що досі тривають в Українського народу в зв'язаних зі Святочними часами народних піснях і в уривках давніх обрядів. Хоч зараз велика частина Українського народу, — особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, — не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій. І все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких Святочних звичаїв і поведінок. Сю інтуіційну свідомість чогось величного й Святого, переказаного предками і зв'язаного зі старовіцькими обрядами, піддержують злучені з Святочним часом пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і т. д., — і в них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичному вигляді.
...Відтворити з тих традицій образ давньої Української віри і культури. Ця віра триває досі, хоч не є висловлена догматично, а давня Українська культура є в основах сучасного життя народу. Нарід жиє старими ідеями — а інтеліґенція народна переходить над ними до порядку денного, не здаючи собі справи з їх культурної ціни і сили, не розуміючи психіки народу і будучи в постійній з ним дисгармонії; не цінить культурного давнього дорібку, який мав колись свою стійність і міг би бути вихіснуваним і сьогодня, хоч інші зараз життєві й культурні обставини й поняття. (Кс. Сосенко)
|
