"Чарівницький казан" культур і народів?
Багато культурно-реліґійних явищ в Українських традиціях походить безперечно з чужих етнокультурних домішок, більшою частиною з тих, які осідали на Україні в тих часах, коли безчисленні первісні орди переходили нею у світ. Проф. д-р Al. Gahs справедливо називає Україну чарівницьким казаном (Hexenkessel) всіляких культур і народів ще з передісторичних часів (гл. "Anthropos", 1929, ст. 79).
Староукраїнська культура. Її стійність.
Те культурне кипіння мусіло дуже давно скінчитися, бо стара Українська [=Староукраїнська] культура, яка виступає перед нашими очима в Українських Святочних традиціях, є досить усталеною, впорядкованою, суцільною ― і тривкою та стійною (стійкою), коли взяти на увагу, що задержалася до наших часів.
Є при тім очевидною річчю, що і в тому кипінні взяла верх і удержалася автохтонна (корінна) Українська культура, бо й сьогодні має вона свої питомі прикмети, приявляється незалежно від світогляду інших народів і не має повних відповідників у світі, а хіба лише дрібні, уривчасті аналогії.
Значення світових аналогій.
З другої сторони, є в Українських традиціях культурно-реліґійні складові такі, які тяжко було-б зрозуміти, коли-б нам не допомогли чужі культурні прояви ― одні так само уривчасті й відірвано стоячі в світогляді даного чужого племені, інші розвинені широко й логічно, які доповняють неясні Українські традиції.
Такі, аналогічні до Українських, культурно-реліґійні прояви стрічаються у далеких від України первісних народів східно-полудневої Азії, в полудневій Океанії, ба і в північно-західній полудневій Америці.
З ближчих ― є аналогії у Вірменів (Яфетитів).
Чому аналогії у далеких первісних народів?
Оскільки є вони автохтонні Українські? ― Справа інтриґуюча якраз у тім, що ці аналогії, перворядного значення для зрозуміння деяких культурно-реліґійних Українських традицій, є в сторонах географічно дуже далеких від України і в зовсім чужих етнічно племен.
Коли припускати якісь етнічно-культурні зв’язки між тими племенами й Українцями, то хіба в неозначеній добі перед світовими катаклізмами, які розірвали від себе прастарі племена й культури. Але припускаючи таке, тяжко доказати спільне джерело цих аналогій і вони лишаються покищо питаннями.
Все-ж таки згадані Українські й чужі аналогії дають багато до думання, що-найменше вказують на дуже велику старину Української культури і змушують до пильних дальших етнологічних дослідів у згаданім напрямі, хочби розв’язка наростаючих нових питань показувалася ще дуже далеко.
Основи давньої Української культури й реліґії.
Староукраїнське Свято Різдва ― Почину Світа.
Тема Староукраїнського Свята Різдва є основною для розуміння давньої Української культури й реліґії. Вона дає привід до всіх інших дослідів, спостережень і висновків.
Цією темою є Почин Світа ― його зродження (Різдво) і шанування Творця Світа. Доказом цього є Святоріздвяний фолькльор ― обряди і Пісні: Колядки й частина Щедрівок.
Неповні світові аналогії.
Культову стійність і допустимість такої Святочної теми доказують приміри подібних свят у деяких первісних народів:
По правді, ці аналогії не є повні, бо згадані свята свідчать лише про шанування світотворчого начала взагалі та шанування Творця зокрема, ― а темою Українського Свята є святочність хвилі Почину Світа, символічне відтворення містерій його Сотворення та шанування Бога Творця.
Повна аналогія в Альґонкінів.
Існує повна аналогія до Українського Свята Різдва і хоч вона з далеких, географічно, сторін, але дуже добре підтримує стійність пояснення теми Різдва.
Є вона у полудневих Арапачів, Індіян з ґрупи Альґонкін, племені, що живе на комуністичних суспільних і господарських засадах у полуднево-західній Полудневій Америці.
Пише про них Д-р Вільгельм Шмідт у своїм найновішім творі "Der Ursprung der Gottesidee, 1929, Bd. II, Alt. II. Die Religionen der Urvölker Americas". На стор. 717, і далі, пише він про космогонічні міти і свята з ніби-то "танцями в честь Сонця" у Полудневих Арапачів.
Відтворення містерій Сотворення Світа.
Відкидаючи дотеперішню назву цих танців буцім у честь Сонця, Вільг. Шмідт оповідає про них і доказує, що всі містерії цих свят, враз з танцями, є символічним відтворенням містерій Сотворення Світа.
Річ дуже цікава тим, що ідеологія цих Індіянських свят і велика частина їх обрядів та містичних поведінок є дуже подібною до обрядів і містерій Українського Свята Різдва. Навіть Святочні танці Альґонкінів (Арапачо) є дуже подібними до Різдвяного танцю Українських Гуцулів.
Гл. Місяць чи Сонце?
Соняшні ієрофанії та раціоналізм. Віра героїчних часів.
Місяць і його метафізика.
Сонце і десакралізація. Пітьма. Зникнення релігійності.
З проблеми шанування Сонця у Святі Різдва.
Святочний похід Колядників. Пляс.
Ритуальний танець як вираз реліґійної екстази.
Ритуальний танець можна вважати взагалі лише за вираз реліґійної екстази, без огляду на її культове спрямування. Пригадується хоч би відомий з Біблії танець царя Давида з арфою і співом, у поході перед Кивотом Завіта.
В Українських народних обрядах маємо такий екстатичний танець в Ніч на Івана Купала, з шануванням Живого Вогню і Води; або в обряді Весільнім, коли Молода перескакує вогонь, розложений на подвір’ю Молодого, і цебер води перед порогом його хати.
Ритуальним плясом є Український Гаїлковий "Кривий Танець", ― поміж три символічні горщики або стовпчики, ― і він є типовим висловом шанування Місяця, що доведемо в розділі про Щедрівки.
Теми Свят як у Альґонкінів, так і в Українців тотожні: відтворення містерій Почину Світа.
Попри реліґійну честь для Творця Світа віддають Альґонкіни почесть Прабатькові й Праматері та їх Першій дитині, ― не зродженій тілесно, а сотвореній, як Батько і Мати.
Зовсім таку саму ідею мають про Прабатька, Праматір та їх Першу дитину (тобто перші діти) Українці.
Живі символи.
Символами тих Перших людей є, за ідеями Альґонкінів, на Небі: Сонце (батько), Місяць (мати) і Зоря (дитина), ― а на Землі, в часі Свята, проявляють їх три дієві особи, що виступають у Святочних містеріях.
Достоту все те таке саме в провідній думці і в подробицях, як в Українських Святовечірніх обрядах, де Господар, Господиня, і Малий Хлопчина ("невинна душа") в часі Святочних містерій є символами Прарідні.
Докладно співають про все те Колядки.
Ріжниця є в темпераментній племінній вдачі Індіян, з якою вони ці містерії відтворюють, ― та в їх суспільних і господарських обставинах.
Особливою ріжницею по стороні Українців є те, що в Українській Астральній символіці завсігди Батьком є Місяць, Матір’ю ― Сонце, а Дитиною ― Зоря.
Додати належить, що і в Українців Первісна дитина не є плодом Першої пари людей, а сотвореною містично.
В Колядках часом співають, що Батьком Первосвітної дитини є Місяць одинокий. Чи, як Біг "Суса-Христа народив":
Завітав Біг та в Сей Двір
Суса-Христа народив
Увесь мир звеселив
Докладно про містерії Передріздвяного часу та про Святовечірні, а також про їх доказове значіння для ствердження, що темою давнього Свята Різдва було шанування Сотворення Світа, ― гл. о. Кс.Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928.
Колядки як вичерпуючий доказ.
Вичерпуючий доказ в тім предметі ― це Святоріздвяні, Українські, Колядки. Темою Колядок є передовсім ― Сотворення Світа:
Після думки етнологів є Прадерево символом Місяця як мітичного чинника життя в Природі ― і це згоджується з провідною думкою всіх Місячно-мітологійних Колядок і Щедрівок, звеличуючих Місяць, і Зорю.
(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)
Стежки до листків про Українські традиції.
Порівняння: Українці й Староараби.
Порівняння: Українці й Уралалтайці.
Традиції Батька.
Шанування Творця і Господа Світа.
| 
