Годі не зазначити поваги думок, які в’яже нарід з почином Староукраїнського Різдва і з містичною годиною Святої Вечері. Безперечно, що вони не є історичними спогадами, але передчутими і відчутими правдами, і вони проявляються дуже виразно в містеріях і обрядах Святої Вечері.
Світові аналогії.
Те культурне кипіння мусіло дуже давно скінчитися, бо стара Українська [=Староукраїнська] культура, яка виступає перед нашими очима в Українських Святочних традиціях, є досить усталеною, впорядкованою, суцільною ― і тривкою та стійною (стійкою), коли взяти на увагу, що задержалася до наших часів.
Є при тім очевидною річчю, що і в тому кипінні взяла верх і удержалася автохтонна (корінна) Українська культура, бо й сьогодні має вона свої питомі прикмети, приявляється незалежно від світогляду інших народів і не має повних відповідників у світі, а хіба лише дрібні, уривчасті аналогії.
Святочний час передісламських Арабів.
Дуже цікаві для прояснення питання старинних Свят в дні 25-ХІІ і 6-І ― 7-І і 19-І н.ст. ― є святкування тих днів передісламськими Арабами.
Пише про це Арабський письменник з р. 1904 після Хр. й описує реліґійні прийоми передісламські в Арабії :
"Вони звуть себе аскетами й божими слугами, а не приходять до божого дому ― хіба у свята. А є між ними й такі, що приходять до святині лишень у два великі свята: в свято Різдва, що припадає дня 24.Kanun (– Грудень) і в свято Голови Року.
І вони кажуть:
Ми беремо участь у зборі народу лиш у тоті два свята, бо одне з них ― це свято Різдва часу та його віднови, а друге ― це свято Голови Року, бо воно також відноситься до сонця.
Так отсе є тоті два свята найвизначнішими ― і вони тому думають, що ми буваємо на обох. І я видів одного з них у святині сонця в день свята народження часу, першого місяця Kanun... коли сонце зайшло, а ми другу молитву були скінчили".
Аскет, аскетизм, аскетичний; ... запозичено через посередництво німецької мови (нім. Askét) з грецької; гр. άσκητής "навчений; борець" є похідним від άσκέω "обробляю, привчаю, треную", етимологічно неясного. (Етим.сл.укр.мови)
Це найвиразніше означення Свята в день 24.12 як Різдва Часу має дуже велике значення не лише для питання Свята Айона взагалі, але особливо для зрозуміння Українського Свята Коляди (Різдва Світа), що отсю саму ідею Різдва Часу у собі криє.
Це ствердить розгляд святочної ідеології Коляди.
До цього Арабського документу повернемо при розгляді Українського Святого Вечера, бо він буде цікавою вказівкою культурно-історичних взаємин Староукраїнців з народами Полудневого Сходу ще в інших відмітних святочних явищах тої хвилі.
Одна і тота сама реліґійна ідея мала бути основою Старокраїнського Свята Різдва та Святочного дня, "Голови Нового Року", в Арабів з Петрас.
У Староукраїнців — се Свято Народження Світа, а в Арабів — Свято майбутнього Відродження Світа в той день, в який він колись зродився.
Аналогія Святочних ідей Українців та Арабів поширюється ще далі через колишню рівнорядність Святочного календаря обох народів. Крім того, згадані Свята, одні і другі, не тільки припадали в той самий час, але мабуть також згоджувалися з собою виключністю реліґійної ідеї, не признаючи ніякого іншого свята, ані шанування.
Араби з Петрас святкували за цілий рік лише два Свята: перше — Народження Світа, а друге — Голови Року. Одно з цих Свят припадало на Староукраїнське Різдво, а друге на Український Щедрий Вечер (Новий Рік і Йорданське Свято).
Хто жиє з Українцями в близьких взаєминах, той знає, що по Українських селах стрічаються досі уперті християнські недовірки, звичайно старі люди, які ходять до Церкви лише два рази до року: на Різдво і на Йордан, або: на Різдво і на Великдень. Кожний з цих Святочних християнських днів був передхристиянським святом Полудня: Різдво було святом Народження Світа, а Йордан (Епіфанія) колись тотожним Святом, а опісля — Святом обнови року; а Великдень був колись Єгипетським Святочним днем майбутнього Відродження Світа.
Див. "Давня Правдонька Старих Людей".
"Дуже раненько на Риздво сходєт ци люде до церкви. Ни оден є такий чьоловік, шо майже цїлий рик ни ходи до церкви, але на Риздво йде. Та ни прес побожнисть сходєт си люде до церкви, але через то, оби шош видїти та чюти про Колєдники." (Вол. Гнатюк, Колядки і Щедрівки т.1)
Годі не зазначити поваги думок, які в’яже нарід з почином Староукраїнського Різдва і з містичною годиною Святої Вечері.
Безперечно, що вони не є історичними спогадами, але передчутими і відчутими правдами, і вони проявляються дуже виразно в містеріях і обрядах Святої Вечері.
(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)
Стежки до листків про Українські традиції.
Порівняння: Українці й Уралалтайці.
|
