Коляда і Великдень: Різдво і Відродження Світа

• Колядки як Українські релігійні роздуми про Бога.
• Коляда і Великдень: Різдво і Відродження Світа.
• На Великдень Коляда.
• Вербний Тиждень і Шутка.
• Гаїлковий Білоданчик і Первісний Молодець-Стрілець
• Українські реліґійні роздуми про Неволю та Спасіння

  
  

• Гаїлки-Великдень: Українське Свято Відродження Світа. (Вибір Пісень)
• Про Українські назви місяців Марець і Май.
• Що значать імена Березень і Вересень-Вирисень?
• Про Українські імена Цвітень і Березень.

Передовсім реліґійні Свята.

Українське Різдвяне господарське свято не є ані весняне, ані літнє, бо припадає серед Зими і воно є передовсім реліґійним Святом, хоч має визначно господарську закраску; воно є традицією про перші первосвітні плоди землі і славить Бога, що їх зародив.

(В сотвореному Господом Богом Раю немає пір року, там вічнозелений Сад: "Рай розвився, Господь звеселився!" Там інший — мітичний Святий, Сьвітий, час.)

Лучиться воно ідеологійно, з особливіших мотивів, з Весняним Українським святом Великодня: бо через ріжні натяки, які — то в Різдвяних і Новорічних обрядах, то в радісних Колядкових окликах — говорять про слідуючий після Різдва й Богоявлення Великдень.

А цей Великдень вважає тут нарід за Свято весняне, Свято обновленої природи і мабуть прилучується в тім до світових традицій і вірувань (Полудневого Сходу), що в цім великім дні буде колись Відродження Світа.

Різдвяні взаємні віншування висловлюють побажання вимріяного непереривного щастя й добра: "від Різдва до Богоявління, від Богоявління до Воскресення", — іменно, здоровля, врожаїв у полі, щасливости в родині, многих літ. Те саме дослівно про містичний Святий час повторюють Колядки.

Святе Різдво, Щедрий Вечір, Благовіщення, Великдень.

Святість Землі і Різдво Світа.

Від Воведення до Благовіщення (7 цвітня) не можна копати землі-глини ― се очевидна пошана для грядучого Свята Сотворення Землі як частини Сотворення Світа.

Спрямування до Благовіщення і віднова Світа.

Спрямування до Благовіщення , лучення грядучого Різдва зі Святом Благовіщення, яке припадає на день 25 марця (березня) н. с., має без сумніву основу в традиції Полудневого Сходу, — поширюваній колишніми Єгипетськими астрологами, — про майбутню і все сподівану віднову Світа внаслідок величавих астрономічних сузір’їв у часі мартового зрівняння дня і ночи (23/ІІІ).

Близькість ідей Різдва і Відродження Світа.

Отсе спрямування є одним з доповняючих доказів на те, що провідною святочною ідеєю Різдва є Народження Світа, бо обі ідеї Різдва і Відродження дуже собі близькі.

Ідея Відродження Світа і Гаїлка, Великдень.

Ідею Відродження Світа містить у собі і Староукраїнське свято Гаїлки, і Великдень, що припадає напровесні після мартового aequinoctium (рівнодення).

А Різдво, Богоявління (Щедрий Вечер) і Великдень — це Свята, які Український нарід все лучить ідеологічно і на їх взаємний зв’язок покликується часто в Колядках.

Хто жиє з Українцями в близьких взаєминах, той знає, що по Українських селах стрічаються досі уперті християнські недовірки, звичайно старі люди, які ходять до Церкви лише два рази до року: на Різдво і на Йордан, або: на Різдво і на Великдень.

Кожний з цих святочних Християнських днів був передхристиянським святом Полудня: Різдво було святом Народження Світа, а Йордан (Епіфанія) колись тотожним святом, а опісля — святом обнови року; а Великдень був колись Єгипетським святочним днем майбутнього Відродження Світа.

Українська Астральна релігія: Великодні Паски.

Переважаючу долю в Астральній Трійці перейняв Місяць. Це покажеться зовсім виразно з дальшого розгляду Астральної Трійці і взагалі Української Астральної реліґії, в якій розвинулось було широко шанування Місяця, передовсім у зв'язку зі Святом Щедрого Вечера.

Але замітне є — як вже було згадано — в Українській Астральній реліґії окреме поєднання культових об'єктів, а саме: шанування Місяця і Зорі з виключенням Сонця. Я завважив також у символіці, стосованій до Святочного печива, якнайвиразніше зазначуване шанування Місяця і Зорі (у двійку) — див. також розділ: Бог і Астральна Двійця.

Так приміром я бачив (в Конюхах, Бережани) Великодні Паски, на яких посередині була вироблена з тіста, артистичними півкругами, велика восьмикінчаста Зоря (ассирійська восьмираменна звізда!), а по чотирьох рогах доокола Зорі були зображення Місяця очевидно 4-х його фаз у подобі чотирьох вужиків.

Щодо Паски з мітологійними емблемами, ставлю здогад, що вона може бути також поєднаним символом Астральної Трійці, в такий спосіб, що сама Паска — це Сонце, а над нею Зоря і Місяць у подобі Чотирьох Вужів.

Вуж/Змія як символ Місяця був популярний у цілім стариннім Сході, особливо у Вірменії . Та Змій як символ Місяця проходить лиш у декількох Щедрівках — це може бути ідея неавтохтонна, і занесена на Україну.

Її видно, окрім у згаданих прикрасах на Пасках, ще в Гаїлкових хороводах.

Але може бути, що Вуж як символ Місяця є лишень менше популярним в Українського народу в цій формі, себто у виразній своїй подобі, а особливо з огляду на Свято Різдва, в якім є многота вищих та ідеальніших по думці народу мотивів.

І треба те завважити, що ідея Вужа як святости занадто суперечить біблійно-християнським поглядам на Вужа, символа сатани, — і тому може бути Українським народом ухилена з християнського погляду або скоріше захована від такого погляду.

Вербний тиждень і мотив передвеликодньої шутки у Святім Вечері.

Між мітологійними мотивами Свят-Вечера й Святої Вечері відбиває своєю невиразністю і на перший погляд недоцільністю мотив шутки передвеликодньої, приложеної до Святоріздвяних містерій. Це в річи пальмова галузка полудневого Сходу з християнських містерій Цвітної Неділі, а на Україні вербова (євова) весняна галузка з першими весняними бростиками, також з християнським мотивом.

Шутка — вербова гілка, вкрита пухнастими Котиками (Котики – цвіт Верби). Словник Грінченка.

Але по правді — це мотив прастарий і світовий, поширений від непам’ятних передхристиянських часів у цілім Полудневім Сході, особливо у Індійців та Іранців, звідки, мабуть, поширився по цілій Европі. Він і досі як весняна зелена галузка є символом надходячого Весняного Відродження. ....

Самогуртування. Всенародний Збір.

Статеві, вікові та станові гурти.

Самогуртування народу в статеві, станові та вікові гурти лежало безперечно в засадах Старовіцького суспільного світогляду Українського народу, а не було ділом припадку. А що воно перейшло було в суспільну норму, свідчать про це Колядки й Щедрівки, які згадують часто про установу Трьох Сел на Україні і дають докази, що були вони не тільки в Старинні часи, але перетривали до новішої доби. Були це окремі села: Старих людей, Молодців (Парубків) і Дівчат.

(Самогуртування: У праці Кс. Сосенка вжито "гуртуванняся", що відповідало б "самоорганізації" в сучасній науковій термінології. Самоорганізація як явище є предметом вивчення окремої сучасної науки — синергетики. Доречно говорити про етнологічну синергетику.)

Є таких Колядок і Щедрівок про Три Села більше, та з образцями не однакової культурної доби, що якраз свідчить про колишню довготривалість тої суспільної установи.

Схильність до народних чи племінних зборів.

Оця дуже цікава Староукраїнська суспільна проблема варта всестороннього опрацювання; відкладемо її до ширшого розглянення при розділі про Щедрівки, бо найбільше на цю тему є Щедрівок; а тут рад би я дати вибрані приклади з Колядок і Щедрівок, щоби удовіднити, що

Бо — і зараз Українські всенародні святочні (церковні) збори, приміром Різдвяні, Йорданські й ін., мають давнє етно-суспільне забарвлення: загального збору поодиноких статевих гуртів і вікових відділів віку. Хто не довіряє, нехай придивиться до збору народу в великі свята по всіх церквах на Україні: нарід стоїть там самочинно поділений: по правій руці — на переді діти-хлопчики, за ними підростки, відтак старші господарі, за ними молодші господарі, а далі гурт парубоцтва; по лівій руці — на переді дівчатка-недолітки, за ними дівоцтво, за дівоцтвом бабусі (звичайно біля лавок), а в "бабинці" матусі та молодиці з маленькими діточками на руках.

Такий Старовіцький лад є без виїмку по всій Україні, і нема цього у ніяких інших, т. зв. Індоєвропейських, народів, що окружають Українців. Щось подібного знаходимо у Жидів в їх Святинях, де чоловіки в часі богослужень займають долішню наву Святині, а жіноцтво перебуває на горішніх її поверхах. Гуртовий статевий поділ є і в Турецько-Арабських Святинях.

Праісторичність і містика самогуртування.

Майже всі Колядки і Щедрівки, інші пісні на тему вікових і статевих гуртів відзначуються Місячно-мітологічною символікою, що є характеристикою старинности тих Пісень тай цієї теми. Через оцю мітологічну закраску набирає і сама тема мітичного значення, що однакож не відбирає їй значення реальної традиції, а за те окружує її німбом Святости і творить з неї окремий об'єкт шанування й скріплює її повагу. Але все те вказує, що традиції ці не історичні, але праісторичні.

Бог, Різдво Світа, Дідух і Лицарі: Що означає "Дідух"?

Різдво подумане у народу як уособлення культурної Сили, що принесла народові сільськогосподарські здобутки.

Таким уособленням бувають у світовій мітології культурні лицарі. В Українців приявлює такого лицаря Прадід, добродій народу. Таким культурним лицарем, чи Спасителем (Heilbringer), є Св. Микола, а також Український Гаїлковий Див-Ладо (також: "Дід Ладо"), що наладив тай благословив сійбу проса, або Гаїлковий Галілей, що вчив чи помагав при Першій сійбі пшениці .

Такою містичною постаттю і культурним добродієм уявлює собі нарід "Різдво". Його даром є перші плоди земні, які згадуються і приносяться в жертві на Святий Вечір у стравах Святої Вечері і через цілий час Різдва; його даром є й крутий Колач і Повісмо.

Поширення ідеї Дідуха та Корочуна в Українських Сьвітах.

Культурно-реліґійними традиціями про Прадіда пройнята є вся Староукраїнська реліґійна ідеологія і майже усі Українські народні свята.

Постать Прадіда – Дідуха – Корочуна виступає сильно не лиш у святі Різдва-Коляди, але так само сильно й визначно у інших реліґійних і реліґійно-побутових Святах. ...

Гаїлковий Білоданчик і Первісний Молодець-Стрілець.

Особливістю Українських Колядкових переказів про Почин людського роду є отсе, що побіч переказів про Прадівчину на космічнім Морі та Дівчину під Прадеревом чи то Райським Деревом, є ще й мітологійні образці про Первісного Молодця-Стрільця, що пливе Дунаєм та пускає з Водою Стрілки, щоби плинули до його вимріяної Дівчини. Ця Дівчина не є означеною що до особи і що до місця свого перебування, а приявлює лишень предмет побажань і мрію Молодця.

Відгомоном цих Щедрівок є Гаїлки про Білодарчика, що пливе по Дунайчику, а Гаїлкові Дівчата залицяються до нього та співають до Нього.

Постать Білоданчика в Гаїлці (також званого Білодарчиком) є без сумніву Місячна.

Народна віра в Бога і почуття близькости Бога.

З господарських свят первісних народів виходить, що їх мотивом є також бажання народу усвідомлення собі того Найвищого Єства в природі, що дає їм спроможність життя, даючи їм земні плоди й худобу. І в слід за тим стає мотивом Свята реліґія вдяки для Найвищого Єства. ...

Святочні обряди, пісні та пляси народів природи зроджують у них ідею Бога. Вони є тими середниками, що викликують у народу почуття близькости Бога, яка є неодолимим бажанням народу і його потребою.

Святий Вечер є Святом природи й її Творця, зродженим на старовіцьких Українських традиціях про Почин Світа. Традиції ці мусять бути дуже давні, бо як реліґійні, так і господарські явища, які в них виступають, годяться в самі первісні, пракультурні часи.

Переважаючою між реліґійними явищами Святої Вечері є віра в Бога. Під ідеєю Бога, котрого, як в часі обрядів, так і в Колядках, називають майже виключно Господом, розуміє нарід Найвище духове єство; а коли навіть згадує про Ісуса, Христа, особливо в старовіцьких схристиянізованих Колядках, то має Його за Господа світа і Добродія народу, коли не змішує його з мітологічною постаттю Прадіда.

Взагалі думає нарід на Різдво про справи реліґійні категоріями старинними і показує свої реліґійні почування по старому. Це видно по Святовечірніх обрядах і так висловлюються усі старовіцькі Колядки і Щедрівки. Доказом того є цілий перебіг Святої Вечері. Є це високореліґійна пракультурна дія, якою показує нарід свою віру в Бога як Найвище Єство, себе вважає залежним від нього і жертвує йому первенці плодів земних, щоби його ухвалити і ублагати. Отсі жертви, особливо їх предмет, спосіб пожертвовання та їх служивці характеризують без всякого сумніву культурний степень реліґії, яка на Святий Вечер показується. Служивцями культово-реліґійних актів Святої Вечері є майже рівнорядно Господар і Господиня; а щонайменше, є Господиня при тих діях духовною помічницею з службовим характером. Бере в них ділову участь часом і дехто з рідні і це дає доказ, що до участі в шануванні є покликана уся рідня.

Це є типові образці пракультурні, на причуд вірно збережені народною традицією. Це не лиш історична пам’ятка, але це глибоко прочута народом душевна спадщина, що увійшла атавістично в його життя і мусить мати явний і суспільний вислів; і має його оце в родиннім вогнищі.

Астрально-мітологічна реліґійна символіка та ідея Бога.

Ми бачимо з прикладів, що Астрально-мітологічна реліґійна символіка, задля своєї первісності, дуже мало суперечить ідеї Бога; вона радше цю ідею поширює й поглиблює та додає своєю поезією народній вірі в Бога духового підйому й сили.

Се врешті доказує непохитне береження народом цієї реліґійної традиції, бо він видить у ній заспокоєння своїх реліґійних почувань, а він їх дуже виразно виявляє для свого Творця і Господа — в Різдвяне Свято та при інших нагодах.

Така Астральна мітологія, як оця Українська, стоїть на первіснім і природнім рівні: Астральні явища, — Місяць, Сонце і Зоря та атмосферичні прояви як дощик, росиця, — називаються поіменно і виступають природно; майже ніякої персоніфікації (уособлення) в отсій мітології нема, ніякої ідололятрії цих небесних сил та ніяких хоробливих збочень думки і уяви.

Це чиста ідеологія пракультурної доби.

Спаситель в Астральній славі.

Українська ідея Христа як Господа і Небесного Чоловіка.

Богойко Наш Любий Попойко.

Чому слово Бог? Велика таїна проявляється помалу. Пісенне зменшувальне — Богойко. Бог, бо цілить — душу-тіло?

Колядки пояснюють, що Церква — то весь світ, і в цій Церкві-Всесвіті за "попа", священика, — сам Господь Біг. Він, або Божа Матір, служить службу божу людям. Люди беруть участь у цій службі як послушники і як родина. Кожен тішиться і веселиться своєю інакшістю та різноманітністю світу. Всіх людей об'єднує Бог одним Світом, в одній Церкві, в одній духовній родині. Він є товаришем і Астральних Світил і людей.

Така Староукраїнська засада "Світу-Церкви" та ідеальне поняття реліґії як зв'язку з Богом у вселюдській родині є прикладом правдивого універсалізму та екуменізму, коли люди об'єднуються в різноманітності, коли не просто терплять, не тільки визнають одне одного, а й радіють інакшості іншого. Інший — це рідний, а не чужий. До якої б церковної ієрархії не залічували себе люди, всі вони належать до тієї самої Божої Церкви - Всесвіту, до одного, але багатовимірного духовного світу.

Колядки підносять ідею любови рідні. Вона є суттю тої "Давної Правдоньки Старих Людей", за котрою Колядки тужать. Тому вони ідеалізують сім'ю, — Господаря й Господиню враз з Діточками, — малюючи майже в кожній Колядці чудові образці сімейного щастя. Кожну Колядку кінчать Колядники, — "Божі Служеньки", — побажанням ідеальних сімейних взаємин. Рідня в гармонії й любові — це Святість, це Боже улюблене місце, це символ загальнолюдського щастя, тому на збірну Святу Вечерю прибувають Небесні Гості — сам Господь посеред Небесного блиску, Місяць і Сонце й усе Небо Йому товаришать, або прикрашують Його стать.

(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Пісні на цьому листку:

• А ми в Кривого Танцю йдем Танцю йдем
• Великодні Файні Свйита
• Вже Весна воскресла
• Ой на Горі тай Женці жнуть
• Роман Зіля копає-копає
• Стояла Сосна серед Дунаю
• Щоби Наші Отець жили

  
  

  А ми Йому Кінця не знайдем.

  Вже Весна воскресла

Стежки до листків про Українські традиції.

Традиції Батька.

Шанування Творця і Господа Світа.

Ой но на Морі Павутиноньки: Про Первовічну Павутинку.

А ми Йому Кінця не знайдем: Змія як Добрий ґеній народу.

Еротичні містерії, тиждень від Катерини 7.12 до Калети.

Еротичні містерії, Калета 13.12 - Передріздвяний Святочний час.

................................