Храм Українських і загальнолюдських мрій.
Українське Різдво-Коляда — це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими. Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва.
В Святах Коляди й Щедрого Вечера суть основні складові Староукраїнської культури й реліґії — і на ідеології цих Свят стоять інші згадані Свята, містерії й реліґійні обряди.
У Святах Коляди й Щедрого Вечера виявлюється Староукраїнська культура в великій силі, — як ідейним змістом Свят, так і висловами Святочних пісень; і по друге: що ці Свята, — якраз задля великої в них життєвої правди й сили тої Староукраїнської культури, — задержує нарід уперто та мимо існування на Україні християнської віри, святкує їх рівночасно й рівнобіжно з християнськими святами Різдва Христового й Богоявління.
Передріздвяні Українські народні містерії. Особливий календар.
Михайла, 21.XI, Різдвяна ідея Вогню.
Другим Святом, яке дає попереджувальний знак про наближення Різдва, — є св. Михайло, 8.XI. стар. ст., 21.XI. нов. с. Воно слідує в чотирнадцять днів після св. Юра/Димитрія — і почасти також може бути вважане за поєднання Староіранських і Українських мотивів, яке дійсно могло мати місце, коли згадаємо тактику християнської східної церкви, що всюди поборювала Іранські свята християнськими — і так мабуть і на Україні зробила, з оглядом рівночасно і на Українські свята.
Св. Михайло зачинає друге, Щедровечірнє коло тижнів.
Іранська думка про святість Вогню. Місяць падолист у другій половині і грудень у першій половині, — т. є. час від 15.ХІ. до 15.XIІ, — був у Іранців присвячений Вогневі як духовному єству. Вогонь був на Ірані одним з архангелів Божих: yazata — і мабуть оцій ідеї архангела протиставила східна церква архангела Михайла (на образах з поломінним мечем) — і установила його свято якраз у падолисті.
Біблійна та Християнська ідеології. Друге, Щедровечірнє коло тижнів зачинає св. Михайло, символ Вогню не лишень Староіранської, але й Біблійної та Християнської ідеології. В Давидовім псальмі 103 сказано до Бога: "Ти, що твориш ангелів своїх духами, слугами, як поломінь вогненна". В зображеннях св. Михайла пламенний меч в його руці — це символ його вогненного, палахкотіючого вогненною силою, єства.
Староукраїнська Різдвяна ідея про Вогонь і Воду. З Іранською думкою про святість Вогню зійшлася Староукраїнська Різдвяна ідея про Вогонь, — і Воду, — як творчі містичні чинники при Різдві Світа. Про Вогонь, як творче начало, свідчать Передріздвяні містерії з вогнем, про які буде зараз бесіда. В Колядках Вогонь виступає також — раз як духове єство в постаті Голуба, що дише вогнем; другий раз як таємні животворчі Іскри, що враз з Водою мають творчу місію; інший раз у Астральній Трійці та її символі горіючій восковій Трійці — як Небесна творча сила, що спричинює Боже благословенство.
Оці містичні сили, — Вогонь і Вода, — це найчастіші мотиви Колядок і Щедрівок. Все те згадую з огляду на Святочні містерії з вогнем і водою, які зачинаються вже в Передріздвянім часі — і з огляду на їх неначе вістуна, св. Михайла.
Михайло символом Вогню та Новю Місяця. У Староукраїнських віруваннях св. Михайло є символом Вогню — та Новю Місяця.
Цеж історична правда, що покровителем Великої України є св. Михайло з мечем в руці, але це є мітологічна постать Місячна після старинних Українських традицій: адже на Запорозьких хоругвах була попри хрест Астральна Трійця — серп Місяця, Сонце і Зоря. Коли прослідимо дальше Колядки, то ми оцю козацьку Астральну символіку зрозуміємо як-слід.
Шанування Вогню та Води на Сході.
Шанування Вогню було поширеним у старину на Сході — в середній та полудневій Азії; шанування Води як елементу, — великих рік, моря, — і як творчої сили було особливо на Полудні.
В Староіндійськім весіллю донині є сакраментальною містерією хоровід доокола вогню і сполука вогню з водою.*
*Прим. Кс. С.: Зовсім аналогічною є містерія після шлюбу в Укр. прав. церкві: Духовник водить Молодят доокола аналоя з горіючими свічками, а відтак дає Молодятам пити вино. Вино замість води — це свідома переміна ідей Християнською церквою.
Шанування Святих Вод, — великих рік Ґанґесу й і., — донині триває у Індійців і показується великими святами; те саме діється в Єгипті над водами Нілу. А як у Індійців, так у Єгиптян відбуваються ці свята в той сам час, що Українські Водорщі на "Йордан".
Містерії з водою, дуже старокультурного типу, відбуваються між простим народом і у Греків.
У Староіранців був Вогонь у найвищій почесті, його вважали за Божого архангела і Вогонь мав у Іранців п’ятикратне містичне призвання; найсвятіший, небесний, завсігди горів перед Агура Маздою в небі.
У Скитів було шанування Вогню суттєвою реліґією.
Про спільне Іранцям та Індійцям шанування Вогню пише Lefman : "Ніякий нарід арійський не годен виказати зі своєї старини такої почести для вогню як Індійці, які також і з цього огляду стають близькими для братнього народу (Іранського) віддаючи честь вогневі".
В Уралалтайців є переказ : Громовик мав трьох синів, — він виставив їх на пробу. Середущий показався хитрим і нещирим, тому став він вічно змінчивим і час-від-часу вмираючим Місяцем. Двох тамтих сталися: один все світячим, ніколи не вгасаючим, Сонцем, другий всевдержуваним, завсіди триваючим, все огріваючим та від усіх поважаним Вогнем.
Наводжу цей міт не тільки як дальший приклад поширення шанування Вогню в старину, але й на особливий доказ, як передавали це шанування один нарід другому, бо в Українських Колядках є мітологічні аналогії до того міту.
Українське шанування Астрального Вогню і Води.
В Староукраїнськім шануванні Вогню й Води є деякі схожості з шануванням Води й Вогню згаданих народів.
Була згадка про аналогії Індійського й Українського весілля.
На Українське свято Івана Купала сплітаються шанування Вогню й Води — в іграх молоді доокола розложеного вогню та в рівночаснім пусканні вінців на ріку та в інших містеріях з водою.
Шанування Вогню приявлюється й на Різдво в паленні Дідуха в тиждень по Різдві.
Шанування Астральних Світил. Однак ми переконаємося з розбору обрядів Різдва і Щедрого Вечера, — а видимо це вже і по передсвяточнім Українськім календарі, — що не шанування Вогню й Води є провідною ідеєю цих Свят, а шанування Астральних світил. Переконаємося і з розгляду Колядок і Щедрівок про те саме. В цих Піснях є дуже багато шанування Світла і Вогню, але Вогонь Українського шанування є мітологічно іншим, ніж у згаданих народів, — це є Вогонь Астральний і Сила Астральна — Місяця, Сонця і Зорі, яким приписує Український нарід світотворчу роботу в Почині Світа і неустанну творчу дію опісля. І творчість Води приписує нарід Небові, а окремо Місяцеві й Зорі, і мабуть тому лучить Вогонь і Воду разом.
Ідея ця дуже широко розвинена в Колядках і Щедрівках, на що вказують чудові дуже численні мітологічні образці, що величають Небесні Вогні та Росицю і Дощик, або Бистрі Ріки, Дунай та Море, на котрих плинуть Астральні Світила.
Аналогії Австронезькі і Вавилонські. В Українських піснях ця ідея виступає дуже природною, ориґінальною, своєю; але вона має аналогії на полудневім Сході, у народів природи в Австронезії й у колишніх Вавилонців. Згадаю тут про Вавилонські аналогії, бо хоч вони є іншого, висшого (пізнішого) мітологічного типу, але мають свій відгомін у деяких Щедровечірніх обрядах.
В Вавилоні був бог Сонця Ваr-Ваr або Babbar (Баббар), до котрого опісля прилучився бог Соняшного світла Ningirsu. Отже у Вавилонців був Новий Рік днем замужжя богині Вод Ba-u (Ба-у) з богом Сонця. Це було за часів Gudea .
Оцей Вавилонський міт нагадується нам при Українських містеріях з Василем і Маланкою та в Щедровечірніх забавах у Весільні пари.
Та мова тут про доказ, що Передріздвяні містерії з вогнем і водою мають питому Українську ідею сполуки Вогню з Водою та їх Чудотворної сили.
Господь, Вогонь і Вода.
Ідея наглядно виступає — Вогонь як животворна Троїста Сила, будить життєве тепло у Всесвіті і рівночасно покликує до дії творчу Воду. Сам Господь у тій Воді купається — така вона свіжа й животворча. Мабуть чи не сам Господь є символом того Первовічного Вогню і навпаки — Вогонь символом Господа (ідея відома з мітології світової і біблійної) . В кожнім разі на цих сполучених двох Первовічних елементах стає "Престіл" Божої слави й основа благословенства Божого людям.
Українське містичне Весілля. Ось Українське містичне Весілля: Вогню й Світла — з Водою; про яке згадують у мітологічній, пізнішій культурно-історичній формі — Вавилонці. Тут можна наглядно ствердити ріжницю в культурній позиції ідей Українських і Вавилонських.
Український Світотворчий міт як найдавніший. При тім — оця ідилія взаємин людини з Господом: оця зворушлива пошана й довірчивість Господа до "пана господара", це свідоцтво первісних людських почувань і думок, традиція найстарших людських переживань і також доказ, що Український міт про Світотворчу сполуку Вогню й Води є одним з найдавніших.
Про ідеологію Різдва і Щедрого Вечера. Ми так довго задержались при темі Передріздвяної містерії з вогнем і водою, бо ідея про творчу силу Вогню і Води є однією з основних в ідеології Різдва і Щедрого Вечера; а зрозуміння цієї містерії дасть ключ розуміння інших культурно-реліґійних явищ в обох Святах.
Її зрозуміння устійнює також думку, що провідною ідеєю Свята Різдва є Сотворення Світа, котру Щедрий Вечер відтак доповнює.
Основа Староукраїнської мітольогії й реліґії. Розвиваючи дальше дослідження над Староукраїнським шануванням, ми побачимо, що оця Різдвяна ідея та Різдвяна містика з Вогнем і Водою, оперта на Астральнім шануванні, є властиво основою всієї Староукраїнської мітольогії й реліґії.
Для того годі тему про цю містику поверховно перевести, а навпаки треба буде досліди в цім напрямі ще, поглибити й розширити. А зараз тим більше, що Передріздвяні етнокультурні проблеми ще не вичерпані.
Передріздвяна та Передщедровечірня символіка. Отже піднесемо ще раз, що Передріздвяне та Передщедровечірнє коло тижнів є переповненим символікою в напрямі шанування Вогню й Води. Особливо вдаряючою є символіка Астральної Сили Вогню, а особливо Сили Місяця. На початку оба кола тижнів, — Різдвяний і Щедровечірній, — немов переплітаються символікою Місячною; шанування Місяця горує над іншим шануванням цілий час. Колиж прийде Різдво, лунає більша частина Колядок піснями про Водицю, Росицю, Дунай і т.і., а на Щедрий Вечер приходить величаве Свято Води. Астральне шанування лучиться тоді з шануванням Води.
Колядки і Щедрівки оспівують Вогонь святощію. Особливо ж виходить це ясно з Колядок і Щедрівок, що оспівують Вогонь святощію, співають про чудотворні Іскри злучені з Водою, співають про три мітичні Вогні, вступаючі в двір ідеального Господаря; величають Росицю з Неба, мітичну Керницю, мітичний Дунай, Море з Сліз Господа, — та вважають їх за містичні, творчі й благодатні сили, а сполуку вогню й води все за містерію, що приносить добро і щастя.
Спогади про Праводу та життєві ідеали. Український нарід лучить із Святоріздвяними спогадами про Праводу цілий світ своїх життєвих ідеалів, що їх сподіється здійснити при містичній чудотворній помочі тої Води, через яку стався увесь Світ.
Її Сила і Святість немов степенується в Святочнім часі від Різдва до Богоявління (Водорщів) та доходить до зеніту в великій містерії Водорщів.
Майже кожна Колядка й Щедрівка нагадує народові про мітичні, незглубимі таїнниці світових Вод.
Містична Купіль Господа. В Колядках містична Купіль Господа приносить світові щастя і добро. Це є Первовічна містерія, — благословенні цією Купіллю Води служать до освіження й обнови Новонародженого Світа (Часу), наче поправляють його хиби й недостачі та запобігають недолі народу. Сокіл (або Янгол, або Святий) виплакав у Бога Добру Долю людям.
В інших Колядках сказано, що Господь плаче прийшовши між нарід і з його Сліз творяться животворні Води.
Ім'я Господа буває в Колядках синонімом Христа, Спасителя світа, що визволяє людей від вічної недолі. В цей спосіб стається Сокіл в очах народу алегоричною поставою Спасителя навіть при християнськім світогляді.
Інші точки Святочних кіл.
27-го дня після св. Юра/Дмитра припадає вечер перед Воведенням і зачинається таємний час Новю і того вечера відбуваються містерії з вогнем і водою; а досвіта опісля вводять молоду худобу до хати.
Тридцятого ж дня є св. Катерини, день любовних фліртів (залицянь) молоді. Все те відповідає Місячним мотивам дня св. Дмитра. А 27-ий день від св. Михайла це Свято Варвари; в три дні опісля св. Николай.
Оба Свята вдаряють Місячною символікою.
Передріздвяні Українські народні містерії. Особливий календар.
Рокове Коло.
Мусів бути в психіці народів і в еволюції реліґійної містики і в життєвих людських умовинах і у взаєминах фізичного світа й духового — якийсь порух, що спрямував вияв людських реліґійних почувань до менше-більше однакової Святочної схеми й одного часу. Було в тім усім безперечно почуття неминущої залежності від природи, з якою життя людське фізичне і духове звязане, та метафізичного звязку з її Творцем.
Поняття найвищого добра в особі Бога, життя трудове, праведність, справедливість, любов до людей, добрі вчинки, віра в Божий справедливий суд, безсмертність душі ― це ідеали Українського народу попри много інших.
| 
