Сокіл як Боже Єство.
За Боже Єство признають Сокола деякі Колядки виразно.
Колядки співають про новопобудовану містичну Церкву з Трьома-Чотирма Вікнами — символ пробутку Бога. В сю Церкву вскочило Сонце в Одно віконце, в Друге віконце Ясен Місяць ізійшов, в Третє ― Дрібен Дощик (сам Господь Бог), в Четверте віконце Сокіл улетів — на Престолі сів, крильцями стрепенув і заплакав. 3 його сліз Дунай розлився, а в Тім Дунаю Господь купався.
Сокіл виплакує Добру Долю людям.
В Колядках містична Купіль Господа приносить світові щастя і добро. Це є Первовічна містерія, — благословенні цією Купіллю Води служать до освіження й обнови Новонародженого Світа (Часу), наче поправляють його хиби й недостачі та запобігають недолі народу. Сокіл (або Янгол, або Святий) виплакав у Бога Добру Долю людям.
В інших Колядках сказано, що Господь плаче прийшовши між нарід і з Його Сліз творяться животворні Води.
Ім’я Господа буває в Колядках синонімом Христа, Спасителя світа, що визволяє людей від вічної недолі. В цей спосіб стається Сокіл в очах народу алегоричною поставою Спасителя навіть при християнськім світогляді.
Плачі Сокола-Прадіда.
Колядні традиції продовжують в історичному часі Пісні-плачі Сокола за недолю людей у світі не по Правді, в якому "Правда погасла" і забули "Отцеву-матчину Молитву". Про яку Правду і Молитву мова, ясно висловлюються Колядки.
Богу молився щоб Світ творився
Ой Ми зіслані на Признаванє
Шо тепер робит ся наша верства
Ци держи Віру Старовіцькую
Старовіцькую тай Старих Людий
Ци вни си мольи Сьвйитому Різдву
Ци вни си клоньи Сьвйитому Збору
Ци держи Віру Старовіцькую
Вже тепер ни так йик було давно
Йик було давно за Старих Людий
Бо син на вітця пориваєт си
Донька з матїрев суперечит си
А брат на брата нїж винимаєт
Сестра на сестру чьирів шукаєт
Сусїд сусїда до війта вдаєт
В війта неправдов йиго обмовльит
Так си минула Стара Правдочка
Стара Правдочка тай Старих Людий
Пісні-плачі Сокола-Прадіда — це поетичні, реліґійні та філософські, роздуми над питаннями Астрально-мітологічними та суспільно-історичними. Не плачі-голосіння за померлими, а плачі за Добру Долю живих, на оживлення і оновлення світа. Вони зроджуються з туги Колядок за "Давньою Правдонькою Старих людей".
За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.
Стежки до листків про Українські традиції.
Рокове Коло.
| 
