Чин жертви і молитви.

Первісні жертви як реліґійна ідея загально-прийнята Українським народом і як його культурна ознака.

Пракультурність засад.

Ідея первісних жертв є в Українського народу здавен-давна і загально-прийнята. Через саме Різдвяне Свято вона є поширена і знана між народом по всій Україні, бо це старинне Свято є по цілій Україні всюди і однаково святковане, і через те саме суть всюди приношені Святоріздвяні первісні жертви.

Але такі жертви є на Україні приношені й при інших, — господарських, суспільних та реліґійних, — нагодах, що буде понижче приявлено. Повне культурно-реліґійне означення цих жертв зможемо осягнути через їх зіставлення з аналогійними жертвами інших народів, а саме народів природних, які жиють досі на пракультурних, — реліґійних, господарських та суспільних, — засадах. Бо лише між такими народами знаходимо жертви, аналогійні до Українських.

Аналогії у сучасних природних народів: Пігмеї.

Жертви первісні є заведеними досі у деяких народів природи з найстаршими культурами. Первісна жертва є первинним зразком жертви Богові та найбільше первісною реліґійною дією. Взірці таких жертв знаходяться у народів природи, признаних етнологами за найстарші, тобто у Пігмеїв: Андаманезів, Неґрітів, Неґріллів, Семанґ та ін., — та у палеоазійських племен пракультурного округа; відтак у деяких семітогамітських та гамітських племен північно-східної Африки. (Пігмеями є оці народи: Андаманези в затоці Бенґалській, Веда на Цейлоні, Пігмеї на Філіппінах, Боні Пігмеї, Неґріллі, в центральній та північно-східній Африці, Семанґ і Сеної на Маллака, Пігмеї Яґан (Yagan) на Вогняних Островах у Полудневій Америці й інші.)

Всюди у пракультурних народів приносять лише первісні жертви і по при них ніяких інших жертв не приносять. Ознакою жертв пракультурного округа є їх віддавання Найвищому Єству з виразом почесті й любови, або як жертви благальні, а часом як надолужуючі й переблагальні за провини.

У пракультурних округах, а подекуди і в первісних округах не бувають вони приношеними для боготвореного Правітця, також ніколи для померлих предків. В такім намірі, — для Правітця і померлих, — вони бувають лише у вторинних культурних округах. Про померлих згадується, їх проситься до себе, їх гоститься символічно, ось як на Святій Вечері, але

• без остраху [тут суттєва відмінність від осінньо-зимових Європейських (середньовічних) свят, що відбувалися під знаком страху перед злими або потойбічними силами, з якими дотикається і переплутується у святковий час світ земний, — такі сили можуть затягнути, забрати до себе людину, — звідси страх і заборони виходити з хати, чи давати що з хати, звідси буйність та шум карнавалів, покликаних відлякати загрозливі сили];
• без ніяких ознак культу (духова спільність живого народу з душами померлих — це інша річ, ніж культ померлих).

Приклади первісних жертв у древніх народів.

Подамо приміри жертв первісних у древніх народів.

Неґріти, вполювавши звірину, витинають з неї частку м’яса і мечуть в гору, кличучи:

Боні Неґріллі в східній Африці беруть найкрасшу частку забитої звірини і печуть на вогні — ліпшу частку спалюють для Бога, а остаток поживає батько з дітьми. Знайшовши мід, не покушають його, поки не кинуть частину з нього в напрямі неба і до ліса. Прирядивши пальмове вино, ллють насамперед трохи на землю. При сім так говорять:

Збираючи оріхи, йдуть урочистою ходою до великого оріхового дерева співаючи:

Зривають наперед пару оріхів, — найкрасший і наймарніший, — і палять їх на приготовленім до того вогні, танцюють доокола нього, співають і дякують Богу.

Жертва-зречення Андаманів і Боні-Пігмеїв.

У Андаманів є відмінна первісна жертва, яку можна би назвати "відмовною" . Восени, в часі першого проміжку дощів, не вільно нікому їсти ніяких овочів. Коли б вони на них спокусилися, — як перші люди, — то був би знову потоп світа. Очевидно, мова тут про первінці овочів. Андаманези мабуть думають, що їх Бог — Пулюґа — сходить у часі дощу на землю і бажає сам цих овочів покушати, і нарід з почесті для нього закладає собі піст від усяких овочів.

Д-р. Вільг. Шмідт думає, що первісна жертва в тім виді якраз є первинною , а всі інші первісні жертви — це вже ухилення від первинного зразка, або його сублімація.

Подібна жертва-зречення від овочів відбувається у Боні-Пігмеїв в Африці.

Український піст "Спасівка": подвійна жертва.

Кому з Українців не прийде на гадку Український ― саме лиш Український, одинокий між усіми Слав’янами ― піст "Спасівка", коли-то нарід, — після церковного календаря, — на тиждень перед святом Преображення Господнього (Спаса), а в дійсності далеко наперед, через увесь час дозрівання овочів, відмовляє собі навіть покушання якогось овочу і меду, жертвуючи свій піст на честь Господа.

Відтак у сам день Преображення Спасового приносять першу збірку овочів і меду до церкви, складають овочі вздовж церкви на землі, а мід на підвищенні і просять священика їх посвятити . По скінченні посвячення, старшина братська збирає з кожної купки овочів верхні (найкрасші) як дар для церкви.

Тут впадає в очі Українська своєрідна , подвійна, жертва — одна у зреченні й пості до слушного часу, а друга в даруванні на честь Спаса.

Додати належить, що цей піст від овочів і меду є зовсім окремим від приписаного в той сам час християнського двотижневого посту в честь Успення Пр. Д. Марії. Цей другий триває дальше, після "Спаса", цілий тиждень аж до свята Успення, — а перший кінчиться з днем Спаса і необов’язуючий ніякими приписами Церкви; зате обов’язаний традицією народною.

Андаманези подають за порух посту від овочів колишню неповздержність перших (родичів) батька і матері і кару за неї.

В Українців є також другорядний порух посту від овочів, але без зв’язку з біблійною традицією, зате натхнений дуже ніжними альтруїстичними почуваннями. Ото матері померлих маленьких дітей постять "Спасівку" в намірі тих діточок: "аби їм Господь не боронив яблочок в Раю". Виходить з того, що жертва зречення Українських матерів є величальна і благальна.

Зовсім, навіть усією обрядовою поведінкою, є подібна до Української жертви овочів жертва гамітоїдного племені Дінка в північній Африці. Вони приносять Найвищому Єству Денґдід, окрім інших ріжних жертв, жертву з перших овочів. Їх сиплять по землі, вимовляючи слова:

Дощ як символ Господа в Андаманів і Українців.

Але в традиціях Андаманів про піст від овочів треба відмітити порух старший від Біблійного і в цім порусі з’єднуються вони з Українцями в його пракультурних знаменах. Це з’ява Дощу. Андамани з’обов’язують себе здержатися від овочів так довго, аж поки Господь не зійде на землю з першим осіннім дощем. Дощ з неба є у них символом Господа, що до них приходить.

Якаж велика ідейна близькість міту Андаманів з Українським колядковим мітом про гостину Небесної Трійці: Місяць, Сонце і Дощик, "сам Милий Господь Бог", — сходять з Неба до Господаря і приносять йому таке саме благословення для роду і плоду, як осінній перший дощик для племени Андаманів.

(Див. Українська Астрально-мітологічна реліґійна концепція: Дрібний Дощенько Сам Милий Господь Бог.)

Про Український піст "Спасівку" я не чув, щоб нарід через нього надіявся приходу дощу з неба, але в душі Українського народу є без сумніву нероз’єднана назавжди сполука ідей про Дощик і Господа.

Українські первісні жертви "на Боже" та інші.

Ідея первісних жертв є загально прийнятою і удержуваною Українським народом. І досі лучаться часто з Українськими християнськими обрядами жертви, так звані, "на Боже" (вислів може означати і — на, бери Боже): первінців худоби або овець, перших звоїв полотна (власного виробу) ... . Сюди належать загально поширені народні жертви хлібні, що-осені, як первісні подячні дари-жертви з осінніх зборів збіжжя. Нарід не покушає "нового хліба", — з нового зерна, — поки не принесе жертви хлібної до церкви (звичайно, на поминку за померлих).

До жертв первісних належать Віночки або Китиці з перших цвітів, приношені до церкви на освячення у визначніші літні й осінні Свята.

Так само Віночки, пускані на воду в народне Свято Івана Купала.

Порух пожертвування Віночків і пускання їх на воду в день Івана Купала є подвійний — це жертва цих перших рослин і цвітів, якими так тішиться і кожна людина і худібка серед літа — і це шанування животворної Води, без якої тої буйності і краси рослин не було б.

Українська ідея в паленні вогнів на Івана Купала лежить правдоподібно в спаленні на жертву Богові перших пожитків літньої природи та в запобіганні Божої ласки і помочи на час грядучих жнив.

Такою ж первісною жертвою є Обжинковий Вінець, несений на голові найліпшою Жалею, серед обрядових обжинкових пісень; дарма що з цим первісним обрядом злучилося пізніше шанування Прадіда та Місяця.

І розпочинаючи сійбу восени , кидає Український сівач першу жменю насіння в чотири напрями світа, на землю, як жертву для Бога. Зовсім у цей сам спосіб кидають рільники древнього гамітського племені Кунама перші плоди своєї господарки, зерно дурра (durra), по землі як жертву подячну Богові.

Порівняння: Українці й Уралалтайці.

(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Стежки до листків про Українські традиції.

Шанування Творця і Господа Світа.