Світові аналогії: традиції Різдва і Збору.

Було згадано про аналогії Якутські: в їх Святах Природи — з господарськими ідеалами, з шануванням Творця та суспільно-політичними порухами; та про аналогії Арабські в їх Святі Різдва та Обнови світа, майже тотожнім з Українським Святом Різдва ― своїм походженням, реліґійним порухом та його перевагою над іншими порухами та крім того зовсім схожим у календарнім строці і таким близьким Астральною реліґією й господарськими питаннями.

Було також згадано про подібність Святочних реліґійних дій і жертв у природних народів Полудня з реліґійними прийомами Українськими; а що більше про схожість основних порухів Українського Свята Збору з суспільною ідеологією племен Полудня, між ними племені Ґалла.

Для повноти етнокультурного означення Староукраїнських Свят і самого Українського народу через порівняння з чужими, подамо дещо більше з життя племені Ґалла (Galla) в середній східній Африці, а передовсім з його реліґійно-суспільних прийомів, дуже подібних до Українських.

А відтак наведемо Святоріздвяні аналогії між Українцями і Сербо-Хорватами, що як полудневі Слав’яни своєю етнічною вдачею і своєю культурою приявляють важливі дані для порівняння при дослідах над походженням Українського племені і його культури.

Порівняння з життям племені Ґалла, Африка.

Шанування Найвищого Єства. Семіто-гамітські й гамітські племена Східної Африки вшановують Найвище Єство, подумане часто прямо монотеїстично, всякими жертвами.

У виразний спосіб зазначується те в реліґії племені Ґалла (Galla), де ― Вакка (Wakka) є не лише найвищим, але й одиноким Богом, котрий все інше сотворив і всім рядить. До нього звертається Ґалла з частими молитвами, повними глибокої думки і краси. Також ріжнорідні жертви, — криваві й некриваві, — бувають там часті (пор. з безкровністю традиційних Українських жертв).

Збір як найбільший Святочний чин. Найбільшим Святочним чином тої реліґії є Wadadja, — союз, збір; він може бути сімейним, крайовим і національним.

В першім випадку бувають батько й матір дому помічниками при rabsa (духовнику). Свято зачинається літанійним (благальним, молитовним) співом до Вакка. Відтак батько і матір подають пиво, хліб і поленту (лемішку) священикові, а він сі дари благословить. Потім зливає кілька крапель напитку на землю і мече кілька кусників хліба або поленти навхрест на чотири сторони світа на честь Вакка. Відтак заживає трохи сам з напитку та страви і роздає між інших учасників Збору. Наприкінці приводять дітей — і духовник, батько та матір благословляють їх, попльовуючи їх слиною.

Чин жертви й молитви. Дуже часто зв’язують з сею церемонією жертви овець або худоби. При такій жертві, яку може і батько рідні сам приносити, пускають кров з жертви на землю, щоб утішити Душі померлих родичів. Присутні мастять собі теплою кров’ю чола. Відтак поживають жертву. Частку, призначену для Вакка, складають на камінь, поки не прилетить суп (шуліка, сип) і не пожре її.

Коли мають поживати яку страву ― моляться:

Коли знайдуть мід у лісі, розкидають частину з нього довкола і моляться:

Українські аналогії. Аналогія між реліґійними прийомами племені Ґалла, ― особливо їх збором Wadadja, ― і Українським Святовечірнім Збором очевидна.

Звертає також увагу спільність їх Святочного збору з Душами Померлих та участь Душ Померлих у Святочному пирі. Нагадаймо собі молитву Українського Господаря ― Аби і Тих Душ до Вечері допустив ― перед Святою Вечерею і його сердечне запрошення Душ Померлих на Вечерю:

Ріжниця лиш у більшім числі культурних порухів по стороні Українського народу і в більшій сердечності в їх вислові.

Зазначити належить, що етнологи зачислюють це плем’я Ґалла (є кілька племен Ґалла) до номадів-скотарів первісного культурного округа останньої доби.

Порівняння з обрядами Сербів та Хорватів.

Відгомін Українського Святовечірнього Збору знаходимо потрохи у Святоріздвяних обрядах Сербів та Хорватів, але дуже замітні ознаки його ідеології — в Сербській "Крстній сляві", та "Завєтині" або "Крстіні". Нині ці Свята у Сербів є лише родинними, але є сторони в Сербії й Чорногорі, де вони є крайовими, святкованими цілими селами або племенами (великородинними громадами).

Містерії Завєтіни відбуваються в Літі, а на Україні відбуваються відповідні містерії безпосередньо після Зелених Свят в часі повного розвитку Весни.

Свято "Крстіна" святкується звичайно в Літі, а "Крстну сляву" кілька разів до року.

Вимога діл любови й пам’яті за Померлих. З приводу цього родинного Свята вимагаються діла любови, муситься дарувати бідних і гостей, а особливо пам’ятати за Померлих, котрих згадується також промовами в часі Святочної вечері. Сей Святочний день належить вважати за день мира навіть супроти найтяжчих ворогів. Також про в’язнів належить пам’ятати і згадувати їх.

Астральні символи: спільне Староукраїнське джерело? На те Свято мусять бути свічі (в одній стороні вживають трійці свіч, зв’язаних до купи). Це вже, — беручи по аналогії Українських Святочних трійць, — символіка Астральної Трійці і натяк на Свято Щедрого Вечера.

З якого джерела то все? Чи не з спільного Українцям і Сербам ― Староукраїнського?

Святочна вечеря: жертви й молитви. На Святочній вечері мають бути і Колачі та інші хліби, вино, або горівка — та "Коливо", себто пшениця з медом, яку звичайно лиш при Похоронах ставлять.

Термін "Коливо" є загально прийнятий на Україні і вживається якраз більше при нагоді Поминок за Померлих. Етимологічно мабуть аналогічний до слів "Коляда", "Калина" (також = Святочна пісня і Святочний дар), " Калета", "Колач".

Господар дому мовить молитву до Бога і до Прадіда, якого в останніх часах заступають котримсь християнським Святим, звичайно іменником Господаря.

Відтак моляться ― "за Сонце, що нас огріває", "за Місяць і за всі Звізди, що нам світять", ... за Землю, за Вогонь і за Воду; наприкінці: за Душі всіх Померлих свого Роду, сусіда, свояків, приятелів, гостей, свого Села — і цілого світа — і за Душі загиблої або побитої худоби.

В часі обіду величають Святого і просять його за щастя цілого Дому й читають з помяника імена Померлих.

Шанування Святих і Святих дерев у Чорногорі й Сербії. В Чорногорі має цілий Рід ("братство") свого Святого; а в Сербії попри "Святих" в кожній Родині (задрузі) згадує ціле Село громадянського Святого Святом "Завєтіна" або "Крста". Виразно голоситься, що Завєтіна для Села — це саме, що "Крстна слява" для Родини.

Крім спільного споживання Колача йде ціле Село урочистою ходою через поля — коли можливо — на який горбок, а в часі походу відвідує весь нарід Святі дерева, де тепер відновлюють хрести. В околиці Тимочка (Тімочка країна) приношено ще у вісімдесятих роках минулого століття в часі Завєтіни правдиву криваву жертву, а саме при корені "Святого дерева": між корінням дерева роблено діру, а молодець "чистий і нежонатий" заколював ягня над цією дірою, так, що уся кров сходила межи коріння. Діру відтак засипувано і землю добре затоптувано, — а ягня пекли і споживали.

Свято "Крстіна" святкується звичайно в Літі, а "Крстну сляву" кілька разів до року.

Сербські Святоріздвяні обряди. Подібні провідні думки приявлюються у Сербських Святоріздвяних обрядах. Головною річчю є Святочний Збір на основі старинного реліґійного шанування з приношенням жертв кривавих.

Замість цих у Крстній сляві приходять жертви хлібів і напитків (очевидно це більш первісна ідеологія, аналогічна з Українською).

Святий збір у часі Крстної сляви спонуканий також альтруїстичними порухами, які дуже виразно в ній зазначуються.

У Сербськім Святовечірнім обряді різдвянім їх не видно.

Шанування предків, Святого дерева і Прадіда. Дуже знаменною особливістю в Крстній сляві і в Сербськім Святовечірнім Зборі є шанування Предків, а передовсім Прадіда, якого боготворять і палять на його честь жертву дерева, пшениці з медом та вина. (Гл. етнологічні пояснення про Бадняка в розділі про Корочуна).

Безперечно є аналогія між шануванням Святого дерева в часі Завєтіни і паленням Бадняка на Свят-Вечер. Вона вказує, що в однім і другім шануванні дерева криється шанування Прадіда як фіґури мітичного Прадерева.

Ідеологія Святочних обрядів у Сербів і Українців.

Ідеологійна спільність між Сербськими і Українськими Святочними обрядами є дуже велика.

Сербські молитви за Світила і Українські величання Творця. В Сербських молитвах за Сонце, за Місяць і за Зорі є Святоріздвяне Українське величання Творця Небесних Світил, лише що Серби видять у них і одухотворені єства, за які моляться.

Врожай і Прадерево серед засіяного Поля. Свято Радості. Спільне Сербам і Українцям є шанування Дерева, ― у Сербів: Святих дерев, ― як мітичної Сили. Ми бачимо з опису Українського походу в поле, ― зовсім аналогічного до Сербської Завєтіни, ― які схожі оба обряди в цім шануванні Прадерева серед засіяного Поля, коли нарід сподівається від Святого дерева благословенства плодів земних; цеж очевидний зв’язок ідей про мітичний вплив Прадерева на Природу, і вплив Святого дерева на Урожай у полі.

В Українськім Святі Різдва Світа і Радості з плодів земних, майже у всіх Колядках і Щедрівках дзвенить перша похвала Райському Дереву. Ми видимо з того, що і Завєтіна, ― так як і Українське Різдво, ― є старинним Сербським господарським Святом Радості з плодів земних і побажання багатого їх урожаю.

Великі ріжниці Святочної ідеології Сербів і Українців.

Але є в Святочній ідеології обох народів і великі ріжниці.

Бог і Дідух. Первісні жертви Богові. Спалення Дідуха. Перед шануванням Дідуха в Українськім Святі іде культурно-історичним порядком і стоїть на передовім місці, та є виразно і тепер відмежоване шанування Бога (Господа).

Богу приносять жертви первісні, а не Дідухові.

Дідуха не спалюють у часі Свят, як у Сербів Бадняка, але аж по Святах і то, так сказати б, з конечності, коли спалюють понівечену солому, що була розстелена по землі, шануючи і охороняючи її, щоб не була викинена в поміш з хатнім сміттям.

Душі Померлих як Гості на Святій Вечері. З’єднання Роду. На Святу Вечерю просять Українці Душі Померлих в ім’я з’єднання усього великого Роду і з порухів альтруїстичних; але не приносять їм жертв. Крім популярних на Україні Поминок за Померлих, ― тобто Поминальних обідів і хлібних жертв, ― не роблять Українці ніколи таких Поминок у перші два дні Різдвяних Свят, ані на Свят-Вечер, хіба на ранішнім богослужінні перед Святим Вечером, бо на Свят-Вечер вважають Померлих за Гостей, що прибули з Тамтого світа, а не за тих, що остаються на другім світі і потребують людських молитов.

Сербські шанування Сонця, криваві жертви й анімізм. Вкінці, коли пригадаємо собі Українські обряди Свят-Вечера й Святої Вечері, як крізь них проглядають всюди пракультурні засади реліґійні, господарські й суспільні, то побачимо в тім самім часі різку ріжницю в обрядах Сербських, в яких переважують шанування Сонця та криваві жертви.

Оця ідеологія втиснулася і в значну частину обрядів Завєтіни, хоч тота має більш ідеальний, пракультурний вигляд. Для того і там є жертва кривава в часі походу в поле, під Святим деревом; а що вражає — є там проявлений анімізм, що каже народові уявляти собі душу в кожнім творі світа і у загиблої худоби, за котру нарід молиться.

Вдаряючі аналогії Завєтіни і Українських Звичаїв.

Та все-таки вдаряючу в очі аналогію приявляють Сербсько-Хорватська Завєтіна і Українські відповідаючі їй Свята й обряди.

Поминки на "Празники" і старинна ідея Прадідів. І в Українців є традиційним обов’язком робити Поминки за Померлих, т.зв. обіди і хлібні жертви, кілька разів до року. Все те з традиційних народних порухів, хоч очевидно злучене тепер з Християнськими молебнями й богослужіннями і все при нагоді свят Християнських Святих, при так званих "Празниках".

Як у Сербів є Християнські Святі символами родових Прадідів, так без сумніву є вони такими і в Українців — і Поминки Померлих з нагоди Празників календарних Святих криють в собі старинну ідею шанування Прадідів.

Містерії в часі росту Нового збіжжя. Є також вдаряючою ідеологійна схожість Сербської Завєтіни з Українськими півхристиянськими і півнародними Містеріями в часі росту нового збіжжя.

Українські Містерії в часі повного розвитку Весни.

Хода в Полі. Освячення води і збіжжя. Урочистим церковним походом у поле, обов’язково після показово-святочного освячення води в сільській кирниці, іде нарід із своїм духовником, щоб освятити ростуче нове збіжжя. В часі того походу роблять у чотирьох напрямах світа, ― беручи Село в хрест, ― чотири зупинки під деревляними хрестами. Нарід дбає про це, щоб такі хрести серед поля все були в ріжних сторонах.

Чин жертви й молитви. Під хрестами читає духовник виїмки з Євангелія, відповідні до господарських побажань народу, відтак благальні молитви та заклинання й екзорсизми проти основних шкід та напастей диявола. Після цього робить хтось із брацтва кілком діру під деревляним хрестом, а священик вкладає в отсю діру паперовий образець св.Хреста з написаним на нім іменем одного з Євангелістів, окроплений Свяченою водою. Відтак один з присутніх затовкає паличкою діру.

Шанування Прадіда і жертва містичної "Водиці". Містерії оці зовсім схожі з завєтінськими, враз з їх кривавою жертвою (пор. з безкровністю традиційних Українських жертв).

Можна сміло ставити здогад, що імя св. Євангеліста, написане на образці, відносить нарід до Прадіда.

Замість кривавої жертви приноситься більше популярну в Українського народу жертву містичної "Водиці", оспіваної Колядками, — і без сумніву жертву більше первісну, відповідаючу пракультурним традиціям Українського народу.

А символічне колишнє Райське Дерево з Українських традицій Християнська церква свідомо змінила на друге символічне Дерево Життя — "животворний хрест".

За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.

Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.