Еротичні містерії, тиждень від Катерини 7.12 до Калети.

Храм Українських і загальнолюдських мрій.

Українське Різдво-Коляда — це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. В Святах Коляди й Щедрого Вечера є основні складові Староукраїнської культури й реліґії — і на ідеольогії цих Свят стоять інші згадані свята, містерії й реліґійні обряди...

Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими. Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва.

У Святах Коляди й Щедрого Вечера виявлюється Староукраїнська культура у великій силі, — як ідейним змістом Свят, так і висловами Святочних пісень; і по друге: що ці Свята, — якраз задля великої в них життєвої правди й сили тої Староукраїнської культури, — задержує нарід уперто та мимо існування на Україні християнської віри, святкує їх рівночасно й паралельно з християнськими святами Різдва Христового й Богоявління...

Поділ Передріздвяного часу: Місячна містика і парне Святочне Коло.

Перше Оповіщення, Юра 8.11

Упереджуючі Знаки, Михайла 21.11

Українське Свято Воведення 4.12

Тиждень еротичного зворушення молоді: ідея новонародження Світа.

Цей цілий настроєвий тиждень присвячений еротичному (любовному) зворушенню молоді — Вечерницям, музиці, товариським забавам; а як день св. Андрія вкаже, присвячений сильно шануванню Місяця.

Однакож як тиждень Різдвяного кола, він криє в собі передовсім ідею Новонародження Світа. Ця ідея зовсім узгоджується з культурою еротики (любощів) молоді, яку на мою думку радби нарід піддержати в цім часі подаючись за ідеєю і побажанням відроження роду в первісній силі світотворчого гону. Що природнішого, як, згадуючи про красу, здоровля, життєву силу новонародженого світа мати побажання видіти тую жизнерадість і життяздатність у своїх дітей, домашньої худібки й у всього окружаючого світа?

• У Скрипочку грає хороше співає.
• Хто Дудочку зробив Пісеньку навчив.
• Кругом Нього зелененько всередині веселенько.

27-го дня після св. Дмитра припадає вечер перед Воведенням і зачинається таємний час Новю і того вечера відбуваються містерії з вогнем і водою; а досвіта опісля вводять молоду худобу до хати.

Тридцятого ж дня є св. Катерини, день любовних фліртів (залицянь) молоді. Все те відповідає Місячним мотивам дня св. Дмитра. А 27-ий день від св. Михайла це свято Варвари; в три дні опісля св. Николай.

Любовні дівочі містерії: Доля. Катерини буває називають поетично святом дівочої долі: цього дня Дівчата ворожать і закликають Долю. Напередодні Парубки постили, щоб Бог послав їм добру жінку.

Ранком, до схід-сонця Дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті Дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки, 13 січня. Якщо до Меланки вишня розів’ється і зацвіте — добрий знак, бо й Доля дівоча цвістиме. Засохне гілочка без цвіту — кепська ознака.

У цьому разі під "долею" Дівчата розуміють шлюб: є цвіт на гілочці — буде Весілля, нема — восени доведеться Покрову благати: "Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку".

Увечері Дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю — борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи ...

Опівночі, перед "Першими півнями" (перед тим, як перші півні заспівають) Дівчата беруть горня з "Вечерею", обгортають його новим рушником і йдуть "закликати Долю". Простують до воріт. Кожна з Дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: "Доле-доле, йди до мене вечеряти!" Якщо в цей час заспіває півень, "Доля обізвалася", якщо ж ні: "Доля оглухла, не чує мого голосу". Журиться Дівчина і проклинає Долю: "Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!" Та це ще пів лиха — не ціла біда, якщо Доля оглухла. Гірше, коли зірка з неба впаде. "Погасне Доля!" — злякано шепочуть Дівчата.

Любовні парубочі містерії. На Катерини Парубки ріжуть вишні й ворожать про наречених: Богу молився щоб Світ творився.

Колядки про Долю. Доля як Божий дар.

Яке відношення Долі до Господа Бога, до Світа?

Про це співають Святочні пісні, Колядки:

Староукраїнські реліґійні почування.

Буде стверджено дальшим дослідженням, що з астрономічними фазами Місяця лучено на Україні здавна велику многоту мітологічних образців та символів: що з фазами Місяця є зв’язана символіка Щедрого Вечера та всіх Щедрівок, а й більша частина Колядок є основана на Місячних мотивах. А з цих Місячних фаз є Нів осередньою точкою, около котрої збираються Місячно-мітологічні фантазії й велика частина реліґійних почувань Староукраїнських. Тому й не диво, що крізь таємничу заслону Передріздвяного й Щедровечірнього часу проглядає оця Місячна містика й символіка.

Колядки й Щедрівки та Староукраїнська реліґія. У Передріздвянім Місячно-мітологічнім календарі маємо виразну вказівку, що між мотивами Староукраїнського Різдва й Щедрого Вечера були й мотиви Місячного шанування. Це, як сказано, ствердять також Колядки й Щедрівки. Бо вони приявляють найважніший доказовий матеріял про Староукраїнську реліґію та її мотиви. Заки будуть Колядки й Щедрівки в цім напрямі використані, зазначую з цілим натиском, — і ставлю це як тезу не підлягаючу сумнівові, — що всі вони попри традиції Староукраїнського дійсного життя дають собою і мітологічні образці. Проявляють вони невичерпане багацтво традиційних Староукраїнських ідей, що кидають нині світло на Староукраїнське культурно-історичне життя.

Пракультурні ідеї в Колядках і Щедрівках. Зміст Колядок і Щедрівок є доказом їх Старовіцького культурного характеру, бо проявлює нам не нинішні, а пракультурні та первісні ідеї, між якими реліґійні й культові займають передове місце, бо Свято, яке вони звеличують, має переважно реліґійний характер. Але й суспільних і господарських традицій є в них багато. Тому ж покликуючися в оцьому дослідженні на Колядки й Щедрівки, або напроваджуючи їх, все буду вважати їх за культурно-історичні документи, що свою доказову вартість власним змістом оправдають.

Про ідеологію Різдва і Щедрого Вечера. Ми так довго задержались при темі Передріздвяної містерії з вогнем і водою, бо ідея про творчу силу Вогню і Води є однією з основних в ідеології Різдва і Щедрого Вечера; а зрозуміння цієї містерії дасть ключ розуміння інших культурно-реліґійних явищ в обох Святах.

Її зрозуміння устійнює також думку, що провідною ідеєю Свята Різдва є Сотворення Світа, котру Щедрий Вечер відтак доповнює.

Основа Староукраїнської мітольогії й реліґії. Розвиваючи дальше дослідження над Староукраїнським шануванням, ми побачимо, що оця Різдвяна ідея та Різдвяна містика з Вогнем і Водою, оперта на Астральнім шануванні, є властиво основою всієї Староукраїнської мітольогії й реліґії.

Для того годі тему про цю містику поверховно перевести, а навпаки треба буде досліди в цім напрямі ще, поглибити й розширити. А зараз тим більше, що Передріздвяні етнокультурні проблеми ще не вичерпані.

Передріздвяна та Передщедровечірня символіка. Отже піднесемо ще раз, що Передріздвяне та Передщедровечірнє коло тижнів є переповненим символікою в напрямі шанування Вогню й Води. Особливо вдаряючою є символіка Астральної Сили Вогню, а особливо Сили Місяця. На початку оба кола тижнів, — Різдвяний і Щедровечірній, — немов переплітаються символікою Місячною; шанування Місяця горує над іншим шануванням цілий час. Колиж прийде Різдво, лунає більша частина Колядок піснями про Водицю, Росицю, Дунай і т.і., а на Щедрий Вечер приходить величаве Свято Води. Астральне шанування лучиться тоді з шануванням Води.

(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Стежки до інших листків про Українські традиції.

ДОДАТКИ: Етнографічні подробиці.

Д. Вечорниці (або Досвітки).

Вечірні зібрання Дівчат і Парубків восени та взимку. Відбувалися звичайно в хаті бездітної вдови, званої "вечернична (чи досвітчана) мати". Дівчата приносили харчі, Парубки солодощі, напої, тощо. На Вечорницях бавилися, співали пісень, оповідали казки, танцювали під музику. По вечері лягали спати на соломі, кожен парубок із своєю дівчиною. Вдосвіта вставали, парубки відходили, а дівчата лишалися й працювали — це й є властиві Досвітки.

Влаштування Вечорниць.

Д1. Після "Миколая" в селах України вже кожного вечора збиралися колись Вечорниці. Спочатку сходилися Дівчата, пізніше з’являлись і Хлопці. В будні дні на Вечорницях Дівчата, бувало працюють: прядуть починки, шиють сорочки або вишивають рушники собі на придане. Хлопці ж залицяються до дівчат, розповідають їм різну бувальщину та небилиці, співають пісень, танцюють — заважають Дівчатам працювати.

Вечорниці — це свого роду клюб сільської молоді в Україні, де молоді люди зближаються, пізнають одне одного і, як наслідок, одружуються.

Приміщення для Вечорниць наймають, звичайно, Дівчата, вони ж і платять за нього. Здебільшого це буває хата самітньої вдовиці, "солдатки", або, — це вже в крайньому випадку, — бездітного подружжя. За хату платилося печеним хлібом, пшоном, борошном, полотном — але ніколи грішми. — "Гроші, — говорили колись наші селяни, — тільки шинкар бере!"

Звертаючись до господині хати, всі учасники Вечорниць величали її Паніматкою. Обов’язком Паніматки було тримати лад на Вечорницях. З цього приводу була колись і приповідка:

"Паніматка — як сова, а очі — шулічині!"

Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для Вечорниць. Навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві хати для Вечорниць, бо вважалося, що ходити на ті самі Вечорниці рідним братам чи рідним сестрам не годиться.

На Вечорниці збиралися тільки Дівчата і Хлопці, а одружені чоловіки і заміжні жінки ніколи на Вечорниці не ходили.

Звичайно збиралися Дівчата ввечорі, як тільки стемніє.

Прийшовши до хати, Дівчата бралися за роботу і якийсь час працювали мовчки. Розмов було мало, хібащо одним-двома словами перекинуться... Але ось у жвавіших терпець уривається: то одна, то друга зиркне у вікно, гляне на двері, почне співати; переб’є пісню розмовою, сміхом, а потім знову всі притихнуть та ще енерґійніше візьмуться за працю.

Хлопці з’являються на Вечорниці завжди пізніше Дівчат. Підійшовши до хати, Парубок, бувало, стукне кулаком у вікно і гукає:

— Пу-гу, Дівчата, до хати пустіть, бо з дороги збився!

Якщо Дівчата пізнають по голосу або, заглянувши у вікно, побачать, що це "свій", вони відчиняють двері. Якщо ж "чужий" — до хати не впускають. Чужий парубок мусить чекати надворі, поки прийдуть "свої" Хлопці. Він може ввійти до хати тільки тоді, коли "свої" Хлопці йому дозволять.

Увійшовши до хати, Парубок скидає шапку і вітається до присутніх:

— Добрий вечір всім у хаті!

Йому відповідають:

— Доброго здоров’я!

Але це в тому випадку, якщо Дівчата вже не працюють. Якщо ж Парубок заставав Дівчат за роботою, то замість привітання говорив:

— Боже, помагай! Йому відповідали: Спасибі!

Якщо Дівчата і Хлопці йшли додому опівночі "з першими півнями", то це були Вечорниці, якщо ж, бувало, засиджувались аж до третіх півнів, то це були Досвітки.

Коли зійдуться Хлопці, то Дівчатам, звичайно, уже не до роботи. Починаються розмови про новини дня, про головніші події в селі: "той помер, той оженився, а той хату купив". Обговорюються найдивовижніші чутки, яких у наших селах завжди було багато. "А ви знаєте? У Кобилянці дівка померла. Понесли ховати, а вона прокинулась і каже: "Мамо, дайте води напитися!" — "Е, що це! Ось у Потоках щось під греблею сидить і людей лякає". Все це перемішане сміхом, дотепними жартами і піснями.

Коли починався Великий Піст, Вечорниці припинялися — гріх. Вліті Вечорниць не було, їх заміняла "Вулиця".

Складчина.

Д2. Крім звичайних Вечорниць, була колись ще "складчина". Складчина збиралася лише чотири рази на рік: на третій день Різдвяних свят, Великдень і на заговіни — перед Пилипівкою і Великим Постом.

Назва походить від того, що Дівчата і Хлопці "складались" і влаштовували спільну забаву з вечерею, музикою і танцями.

Завдання Дівчат було приготувати вечерю; а для цього вони зносили до Паніматки, хто що мав: одна муки на вареники, інша сиру, ще інша масла — всього, чого треба.

Хлопці теж складалися, але вже не продуктами, а грішми. На ті гроші вони купували вина або горілки, а також солодощів для Дівчат: цукерки, медяники, марципани. Крім того, Хлопці ще наймали музикантів.

Інколи на Складчини запрошувано хлопців з іншого села або з інших "кутків" того самого села. Але чужі дівчата не запрошувались ніколи. Запрошені хлопці брали участь у Складчині як повноправні члени, і з ними поводились чемно, гостинно: відступали їм перші місця за столом, дбали, щоб їх добре почастувати, шанували як бажаних гостей.

Ось як згадує Марія Ткачук Різдвяну складчину на Слобожанщині ще в часи свого дівування — років з півсотні тому:

"Наступили Різдвяні святки. На третій день Дівчата ще з обіду зібралися до Паніматки, де сходились Вечорниці, і — хто тісто місить на горішки та вареники, хто качає, хто в печі розпалює, а хто побіг до крамниці за різними приправами. Коли вже все готове було, прийшли Хлопці і принесли з собою горілки. Щось вони між собою пошепталися, і один побіг. За якийсь час приходить і приводить музикантів.

Музиканти ввійшли до хати, привіталися, посідали на лавці та й питаються: "Що ж вам заграти?" — "Грайте нам козачка!" — кажуть Хлопці.

Музиканти заграли. Грали добре, хоч було їх тільки троє: скрипка, бубон і дудка. Музиканти грали, а Хлопці пішли танцювати. Перетанцювали Хлопці та й посідали збоку.

Тоді ми, Дівчата, попросили: "Заграйте нам метелицю". Вони і нам заграли, ми перетанцювали.

А тоді Хлопці кажуть: "А тепер, дядьки, заграйте нам ,,общої"!" — Музиканти заграли "польку у два боки", і всі ми разом — і Вівчата, і Хлопці — пішли танцювати. І так танцювали аж до вечора.

Увечорі, як світло засвітили, посідали за стіл. Кожна Дівка сіла з своїм Парубком. Не сідали за стіл тільки Старша дівка — Отаманша і Старший парубок — Отаман.

Отаман узяв пляшку і чарку в руки, а Отаманша — тарілку з горішками. Першу чарку Отаман підніс хазяїнові хати, а Отаманша йому ж — жменю горішків. Друга чарка — Паніматці, потім — музикантам ...

Коли вже всіх почастували, то поставили пляшку з горілкою на стіл і подали Вечерю: вареники, кури смажені... та я вже й позабувала, що там ще було. Горілки випили тільки по дві чарки, щоб кожний пару мав. Більше не пили, щоб не повпиватися. На закуску Дівчата частували Хлопців "вареною" , а хлопці дівчат — цукерками.

Як все поїли і попили, Старша дівка каже: "Не гнівайтесь, люди добрі, якщо комусь недогода була, бо чим хата багата, тим і рада!" — Всі вийшли з-за столу, подякували Старшій дівці за Вечерю, а Старшому парубкові за горілку і пішли в клуню. А в клуні музиканти ще трохи пограли, ми потанцювали та й розійшлися — хто куди знав.

— А чого ж ви всі пішли в клуню танцювати?

— Бо в хаті було тісно, а на дворі сніг ішов!"

Дівочі та парубочі громади.

Д3. Колись на Україні існували по наших селах та дрібних містечках Дівочі та Парубочі громади. На чолі Дівочої громади стояла Старша дівка — "та, котра вела порядок між Дівчатами"; називали її Отаманшою. На чолі парубочої громади був Старший парубок — Отаман.

Отаман та Отаманша були довіреними представниками своїх громад, вони залагоджували сварки, влаштовували забави та мали вирішальний голос у прийнятті нових членів.

В обох громадах — Дівочій і Парубочій — були свої харчові запаси і каси, які складалися з реґулярних внесків членів. Ці каси мали на меті служити релігійним потребам і покривати видатки при організації традиційних свят і розваг.

До Парубочої громади приймали захожих хлопців з інших сіл або молодняк ("кашоїдів"), що підрісши, заявляв своє бажання парубкувати. Щоб прийняти нового члена, треба було згоди всієї громади.

Процедура прийняття до Парубочої громади "місцями досі зветься ,,коронуванням" й імітує старе всажаннє на коня, піднесеннє на князівство, на ватажківство і т. под."

"Коронування" відбувалося так: кандидат у Парубки з’являвся на збори громади, "відважував" кожному членові низький поклін і давав обіцянку: "Горілку пить, до дівчат ходить і всіх добрих парубочих звичаїв дотримуватись!"

Громада підхоплювала свого нового члена на руки і кілька разів підкидала вгору, співаючи хором:

Посіяли дівки льон...

Зв’язок цієї пісні з моментом "коронування", як думає Михайло Грушевський, полягає в таких словах:

На Конику Удалець.

Що за Диво-удалець,

Наш Іван-молодець!

Після цього ритуалу "коронований" ставив Хлопцям могорич: кварту горілки або барильце пива — це вже, як громада вирішить. Після могоричу колишній безвусий "кашоїд" набував усіх прав парубоцтва: він міг запускати вуса, носити сиву шапку, заломивши її "пиріжком", і, найголовніше, залицятися до Дівчат і відвідувати Вечорниці.

Крім прав, Парубоча громада мала ще й обов’язки перед сільською громадою. Найголовніші з цих обов’язків були такі: будувати гойдалку на Великдень, колядувати з "Звіздою" на церкву під час Різдвяних свят і вирубувати хрест на льоду для Водохрищі.

До Дівочої громади приймали без особливих ритуалів і без могоричу, але з умовою, що кандидатка вже вміє шити, прясти та вишивати. Таке вміння було необхідне, бож на Вечорницях бути без діла не годиться.

Обов’язками Дівочої громади, крім організації Вечорниць і "Вулиці" , були ще такі: квітчати церкву перед великими святами, впорядковувати самітні гробки на цвинтарі перед поминанням мертвих і допомагати працею старим та немічним у селі.

У багатьох селах Київщини, Чернігівщини та Полтавщини Дівочі і Парубочі громади, хоч і в значно слабшій формі, зберігались аж до 30-х років нашого століття.

Стежки до листків про Українські традиції.

Традиції самогуртування: Cвятий Збір.

Весілля — Свята Неділя: Вихід з Дівочої громади.

Еротичні містерії, тиждень від Катерини 7.12 до Калети.

Українська Астрально-мітологічна реліґійна концепція.

Жертви для Бога як реліґійний ідеал.

Плач Сокола і Купіль.