Володар Володар й одчиняй Ворота

Про містичні Різдво і Ворота (Світа) на космічному подвір'ї Творця і Господа Світа співають Колядки. Весняне: "Володар-Володар одчиняй Ворота!" — можна розуміти як прохання до Бога, заклик і провіщення грядучого Відродження та Весни Світа.

Гаїлки-Великдень: Українське свято Відродження Світа.

Еротика, жарти, забави: Катерини – Калета – Андрія... Гаїлки-Великдень... Зелені Свята... Івана Купала... Весілля... – Щедровечірнє й Новорічне: Маланки-Василь. Коза. Кіт...

А в Нашого Хазяїна тай Ворота Нові.

• Ворота Новії Стовпи Золотії
  
• Господарський Двір на Семи Стовпах
  
• Ой ходили та блудили Три Коляднички
  
• Ой чи Ви спите Господареньку
  
• Шо у Нашого Пан-Оца Широкії Ворота
  

  
  Володар Володар й одчиняй Ворота.
  

• Воротай Воротайчику відтвори Воротонька
  
• Воротар Ворітнику розтвори Воротонька
  
• Воротар Воротар Воротарчику
  
• Воротаре Воротаре вітвори Воротонька
  

  
  
  

• Ой вийду я за Ворітечка - Грушечка
  
• Ой вийду я за Ворота - Грушка
  
• Ой Ти Зелена Дубровонько
  
• Ой Весна Весна тай Весняночка
  
• Сидить Милий за ворітьми ніким наказати
  
• Я Ворота запираю
  

  
  
  

• Вже би-м була їхала
  

  
  
  

• За новими ворітьми
  
• Продай милий сиві бички
  
  Вже Весна воскресла.
  

З господарських свят первісних народів виходить, що їх мотивом є також бажання народу усвідомлення собі того Найвищого Єства в природі, що дає їм спроможність життя, даючи їм земні плоди й худобу. І в слід за тим стає мотивом Свята реліґія вдяки для Найвищого Єства. ...

Святочні обряди, пісні та пляси народів природи зроджують у них ідею Бога. Вони є тими середниками, що викликують у народу почуття близькости Бога, яка є неодолимим бажанням народу і його потребою.

Святий Вечер є Святом природи й її Творця, зродженим на старовіцьких Українських традиціях про Почин Світа. Традиції ці мусять бути дуже давні, бо як реліґійні, так і господарські явища, які в них виступають, годяться в самі первісні, пракультурні часи.

Переважаючою між реліґійними явищами Святої Вечері є віра в Бога. Під ідеєю Бога, котрого, як в часі обрядів, так і в Колядках, називають майже виключно Господом, розуміє нарід Найвище духове єство; а коли навіть згадує про Ісуса, Христа, особливо в старовіцьких схристиянізованих Колядках, то має Його за Господа світа і Добродія народу, коли не змішує його з мітольоґічною постаттю Прадіда.

Взагалі думає нарід на Різдво про справи реліґійні катеґоріями старинними і показує свої реліґійні почування по старому. Це видно по Святовечірніх обрядах і так висловлюються усі старовіцькі Колядки і Щедрівки. Доказом того є цілий перебіг Святої Вечері. Є це високореліґійна пракультурна дія, якою показує нарід свою віру в Бога як Найвище Єство, себе вважає залежним від нього і жертвує йому первенці плодів земних, щоби його ухвалити і ублагати. Отсі жертви, особливо їх предмет, спосіб пожертвовання та їх служивці характеризують без всякого сумніву культурний степень реліґії, яка на Святий Вечер показується. Служивцями культово-реліґійних актів Святої Вечері є майже рівнорядно Господар і Господиня; а щонайменше, є Господиня при тих діях духовною помічницею з службовим характером. Бере в них ділову участь часом і дехто з рідні і це дає доказ, що до участі в шануванні є покликана уся рідня.

Це є типові образці пракультурні, на причуд вірно збережені народною традицією. Це не лиш історична пам'ятка, але це глибоко прочута народом душевна спадщина, що увійшла атавістично в його життя і мусить мати явний і суспільний вислів; і має його оце в родиннім вогнищі.

Поглиблення ідеї Бога та Його звеличання. Астральна реліґія в Українського народу поглиблює ідею Бога і змірює до Його звеличання; але рівночасно розбиває вона реліґійні поняття народу на окремі образці, які поодиноко притягають його увагу так, що він через них забуває деколи про головну ідею Бога.

Віра в Найвище Єство і Астральна символіка. Астрально-мітольоґічна реліґійна символіка, задля своєї первісности, дуже мало суперечить ідеї Бога; вона радше цю ідею поширює й поглиблює та додає своєю поезією народній вірі в Бога духового підйому й сили; це врешті доказує непохитне береження народом цієї реліґійної традиції, бо він видить у ній заспокоєння своїх реліґійних почувань, а він їх дуже виразно показує в Різдвяне свято для свого Творця і Господа.

Астральні явища, — Місяць, Сонце і Зоря та атмосферичні прояви як дощик, росиця, — називаються поіменно і виступають природно; майже ніякої персоніфікації (уособлення) в оцій мітольоґії нема, ніякої ідололятрії цих небесних сил та ніяких хоробливих збочень думки і уяви. Це чиста ідеольоґія пракультурної доби.

А на дальший розвиток реліґійних ідей та взаємин культурно-реліґійних наверствовань ріжних діб вказують Колядки. Сі культурні наверствовання бувають у Колядках неначе відмежені від себе; поодинокі ідеольоґічні образці є з особливим уподобанням відзначувані. А все-таки лучить їх усіх одна ідея провідна — віра в Найвище Єство, котре усе назване Господом.

Бог і Господь. Нарід робить ріжницю між іменами Господь і Бог. Господь — це Господар Світа, його Творець і Володар. Бог, це загальна ідея духового Найвищого Єства.

Володар Володар й одчиняй Ворота

Спаситель в Астральній славі.

Українська ідея Христа як Господа і Небесного Чоловіка.

Богойко Наш Любий Попойко. Чому це слово Бог? Велика таїна проявляється помалу. Пісенне зменшувальне — Богойко. Бог, бо цілить — душу-тіло?

Колядки пояснюють, що Церква — то весь світ, і в цій Церкві-Всесвіті за "попа", священика, — сам Господь Біг. Він, або Божа Матір, служить службу божу людям. Люди беруть участь у цій службі як послушники і як родина. Кожен тішиться і веселиться своєю інакшістю та різноманітністю світу. Всіх людей об'єднує Бог одним Світом, в одній Церкві, в одній духовній родині. Він є товаришем і Астральних Світил і людей.

Така Староукраїнська засада "Світу-Церкви" та ідеальне поняття реліґії як зв'язку з Богом у вселюдській родині є прикладом правдивого універсалізму та екуменізму, коли люди об'єднуються в різноманітності, коли не просто терплять, не тільки визнають одне одного, а й радіють інакшості іншого. Інший — це рідний, а не чужий. До якої б церковної ієрархії не залічували себе люди, всі вони належать до тієї самої Божої Церкви - Всесвіту, до одного, але багатовимірного духовного світу.

Колядки підносять ідею любови рідні. Вона є суттю тої "Давної Правдоньки Старих Людей", за котрою Колядки тужать. Тому вони ідеалізують сім'ю, — Господаря й Господиню враз з Діточками, — малюючи майже в кожній Колядці чудові образці сімейного щастя. Кожну Колядку кінчать Колядники, — "Божі Служеньки", — побажанням ідеальних сімейних взаємин. Рідня в гармонії й любові — це Святість, це Боже улюблене місце, це символ загальнолюдського щастя, тому на збірну Святу Вечерю прибувають Небесні Гості — сам Господь посеред Небесного блиску, Місяць і Сонце й усе Небо Йому товаришать, або прикрашують Його стать.

• Коляда і Великдень: Різдво і Відродження Світа.
  
• Гаїлки-Великдень: Українське Свято Відродження Світа. (Вибір Пісень)