Щедрий Вечер, 13-14 січня. Маланка-Василь.

Астральне шанування Молодечості: Свято Місяця і Прадіда.

Символіка Щедрого Вечера і Василя.

Щедрий Вечер зачинається властиво під Новий Рік (7 днів наперед Богоявління — символ Місячний!), т. є. в вечер перед св. Василя.

Це особливо улюблене Українське свято: мітичного Василя і Маланки, — є найщирішим шануванням Місяця з його женихальними мотивами (ними переповнені Щедрівки). Тоді мітичну постать Василя мішають часто з мітольоґійно-Місячною постаттю Іллї — Ілії, який є в Українського народу покровителем урожаїв збіжжя, особливо жита (сніп жита, дід Ілля, — в часі жнив, — це постава Місяця).

Старовірменське слово "ўаціля" (рівнозвучне з іменем Василя, — Вас-Ілля) значить: Місяць; а про значення етно-культурних взаємин Вірменів та Староукраїнців була вже споминка (у вступі) і буде ще мова.

Щоб висвітлити повищі замітки ось дві Щедрівки з Вечера під Новий Рік:

Слово "Гиля" це ймення Г'Ілля, з spiritus asper, "Г" — перед Іля.

Дьяжа, діжа, — це посудина, в якій замішують баби хліб; завсіди лучить з нею Український нарід ріжні напівреліґійні містерії, особливо ж у часі Весілля, коли виробляють і печуть Коровай та співають при тім Пісні, повні поезії, а особливо Астральної символіки. Діжа своєю круглістю, круглою накривкою з обручем доокола (це обов'язково) — це без сумніву символ Місяця.

Порівняймо ж тепер "Святая Василля" з Ўаціля-Місяць, і побачимо, як виразно перейнявся Український нарід шануванням Місяця.

"Святая Василля", безперечно, — Місяць, є тут жіночого роду. Шанування Місяця жіночого роду свідчить, що оці Щедровечірні містерії є пізнішими культурно й історично, ніж Святовечірні. Це покажеться опісля і з інших явищ Щедрого Вечера.

Співаймо Колядки та Щедрівки на Щастя-Здоров’я!

Світ сяє! (Стародавні Колядки й Щедрівки з нотами і звуковими зразками — Мереживний Збірник)

Щедрий Вечір. Пісенник 1989.

Колядки і Щедрівки. Пісенник. 1991:-)

Щедрий Вечер, 13-14 січня: Маланка-Василь. Коза.

(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Рокове Коло. Стежки до листків про Українські традиції.

ДОДАТКИ: Етнографічні подробиці.

Святочна Вечеря. За тиждень після Коляди, напередодні Нового Року — Щедрий Вечір.

Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне Свято Різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у Галичан — напередодні Водохрищів, тоді як на Наддніпрянщині це — "Голодна кутя", Богоявленне надвечір’я.

Страви Щедрого Вечора не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в Гуцулів — вареники чи, як вони кажуть, "пироги".

Під час Щедрої Вечері переважають м’ясні страви. В деяких селах Вінниччини кров’янки, які є традиційною Новорічною стравою, називають "Маланками". Знову готують Кутю.

В Україні на Щедрий Вечір Батько ховається від дітей за Пирогами — символом щедрости, багатства!

"Ввечері, як Зоря засяє, Мати, було, запалять свічку перед образами, обкурять ладаном Хату і поставлять череп’яну миску з пирогами на стіл. Тато сядуть на Покутті і голову прихилять — ховаються за пирогами. А ми, діти, вдаємо, що не бачимо їх:

Оце так, було, Батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю Сім’ю до Столу, до "Щедрої Куті" — "щоб у достатках і спокої Других Свят дочекати!"

Тільки посідали за Стіл, а під вікном уже й щедрують:

Святочна Ніч. Містерії з водою і вогнем. Серед нашого народу існує поетичне повір’я, що для побожних людей Новорічна Ніч "розкриває Небо, і вони можуть просити у Святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя — на хліб, глини — на мід".

На Гуцульщині в цю Ніч Ґаздиня бере о Півночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: "Не хліб ся купає в воді, але я — в здоров’ї і силі!" Набираючи води в коновку, вона примовляє: "Я не беру воду, але Мід і Вино!.. ." Повертається Ґаздиня до Хати, всі сплять — ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: "Абисьте були такі величні, як Святий Василь Величний".

У коновку Ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся родина вмивається тою водою, і це "принесе щастя на гроші через увесь Рік!"

На Слобожанщині Дівчата розкладають о Півночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з Дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді — за багатого заміж піде, тільки "пшикне" головня і тріску не видасть — за бідного!

Дівки-чарівниці в цю Ніч збирають "Дивацьке" зілля "Нечуй-Вітер". Хто його знайде, — а росте воно в таких місцях, що тільки Чарівниці знають, — той може зробитися "нечуваним і небаченим"...

На Лівобережжі про "Нечуй-вітер" існує повір’я, що це Зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в Ніч проти Нового Року, о Півночі, це Зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність "Нечуй-Вітру" — він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через ріки і є корисним для Рибалок.

("Нечуйвітром" називається кілька Українських рослин. Hieracium echioides Lumn — уважається в народній медицині: якщо вкусить павук, то цим зіллям обкурюють хворе місце; вживається воно і проти цинги. Hieracium pilosella L. — в народній медицині вживається проти скаженини, пропасниці, запалення очей та проти захворування тварин, а особливо свиней (Н. Анненков, Бот. слов., стор. 167). Гуцули "Нечуй-вітром" називають Bellis perennis L. (Шух., І, 21), що в інших місцевостях України називається "Стократь" або "Нагідки". У Словнику Б. Грінченка "Нечуй-вітер" — Hieratium filosella, див. напр. Вікіпедія: Нечуйвітер волохатенький)

Про "Нечуй-Вітер" згадують і народні пісні, як ось:

Весільні та еротичні містерії.

Парубоча Миланка. За "Меланку" вбирається Парубок, що вміє "штуки викидати" — добре жартує.

"Меланка" має свій "почот", сама не ходить! Почот не абиякий: Орач з чепігами від плуга, Сівач з сівнею через плечі, Дід з гарапником, Ведмідь, Коза, Журавель, Циган, Циганка і Чорт з ріжками.

Все це — в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли ... Одним словом — хто як зумів!

Ватага рухається Селом з жартами, вигуком, сміхом. "Циганка" пристає ворожити, "Циган" — коні міняти, "Ведмідь" танцює, "Коза" грає на скрипку, а "Журавель" — найвищий парубок у Селі — вибиває в бубон.

Діти юрбами бігають за Парубочою "Меланкою", тай Старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на Веселу кумпанію ...

До кожної Хати ватага не заходить — йде туди, де збираються Дівчата. Дозвіл щедрувати Парубки випрошують Піснею під вікном:

Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до Хати:

Отак жартують над "Меланкою", а "Вона" — байдуже: шукає віника, сміття розкидати, свіжих глиняків — припічок "мастить".

Господині знають цю звичку і все ховають, щоб "Меланка" не знайшла.

Щедруючи, Хлопці висміюють кепських Господинь:

В середину Кола входить "Коза" і починає вибрикувати — танцює під спів гурту:

"Коза" тупнула ногою — аж шибки на вікнах задрижали, і Танець зупинився.

В середину Кола ввійшов Орач. Гурт співає:

Коли гурт співає, Орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт Пісні.

Після Орача витанцьовує Сівач, а далі — Ведмідь, Журавель і, нарешті, Чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.

Коли Щедрівка скінчилась, Хлопці скидають машкари і на запрошення Дівчат сідають до столу.

Дівоча Миланка. Водять "Меланку" й Дівчата.

Дівоча "Меланка" має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її "Молодою" — вінок, стрічки, багато намиста... Друга з дівчат убирається за Молодого, що зветься Василем — жупан, шапка, шаравари, чоботи...

Вся Дівоча ватага іменується Дружками.

Дівчата з "Василем" та "Меланкою" до хати не заходять — щедрують під вікном:

Або ще заспівають "Дністрянської Меланки":

Наша Маланка Дністрованка - Ой в Петрівочку Нічка Маленька

Отак колись щедрували!

Любовні Дівочі містерії. Хоч Дівчата і самі з "Меланкою" ходять, і Парубочу "Меланку" частують Вечерею, проте знаходять час поворожити.

Ворожать переважно так само, як на "Андрія" ворожили:

Доля. Ранком на Катерини 7.12, до схід-сонця Дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті Дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки, 13 січня. Якщо до Меланки вишня розів’ється і зацвіте — добрий знак, бо й Доля дівоча цвістиме. Засохне гілочка без цвіту — кепська ознака. У цьому разі під "долею" Дівчата розуміють шлюб: є цвіт на гілочці — буде Весілля, нема — восени доведеться Покрову благати: "Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку".

Бігають попід вікна слухати.

Питаються прохожих Чоловіків: "Дядьку, як Вас звати?"

Кидають через Хату чоботи — куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде...

Перелічують кілки в плоті: "Удівець, Молодець ..." Дівчата-гуцулки зав’язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев’яти. Дев’ятий перев’язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний — Наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й "Доля" крива!...

На Гуцульщині годують кота Варениками, як на "Андрія" пса годували, щоб довідатись: "Котра з нас перша Заміж піде?"

Коза та Кіт. "Як було мені років дванадцять, — продовжує мій співбесідник, — водили ми Козу. Зібралося нас аж восьмеро козоводів! Ми що дві-три хаті мінялися, бож кожному цікаво бути Козою...

— Та як — оце вистружемо обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина — роги. Тоншого — вставляємо в розколину і в’яжемо мотузком.

Роги обмотуємо лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев’яні ложки — вуха. На протилежному кінці обруча — ломачка з віхтиком: це хвіст.

Кому припаде бути Козою, одягає обруч — щоб ріжки приходились на голову, а хвіст — за спину. Накидають кожуха — вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та "морду" видко було. Рукави звисають донизу — це ніби передні ноги кози. Однією рукою Коза тримається за ломачку і трясе віхтиком — "крутить хвостом".

Крім "Кози", є в компанії ще "Кіт" з торбою на сало — це найменший з хлопців перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить — просить сала.

Як добре смеркне, починаємо водити "Козу". Завидна з "Козою" не ходять.

Оце вийдемо на вулицю і радимось:

Приходимо, один біжить під вікно і гукає:

А Дядько ніби відмовляється — так належиться по звичаю:

І так до Трьох разів Козовод проситься, а Дядько відмовляє. Нарешті каже:

Козовод — до Дядини:

Коза знову: "Ме-е-е!"

Першим іде старший козовод і веде "Козу", за ними — "Кіт", а за "Котом" — всі Щедрівники.

Увійшли, поскидали шапки, "Добрий Вечір" сказали — не разом, а хто коли зайшов. Поставали серед Хати, і старший козовод починає:

"Коза" і "Кіт" тупають у такт пісні — витанцьовують. А Діти смикають — то "Козу" за хвоста, то "Кота" за вуса... тішаться! Щедрівники всі гуртом співають:

"Коза" падає, задирає хвіст і вдає, що мертва.

"Кіт" її ніби обнюхує, крутячи вусом.

Гурт Щедрівників співає далі:

"Коза" схоплюється і починає танцювати.

"Коза" йде до печі, задирає морду і нюхає.

Пісня скінчилась.

Щедрівники, звертаючись до Господарів, кажуть всі разом — в один голос:

Старший козовод — до "Кози":

"Коза" кланяється Господареві, Господині та всім Дітям — по черзі.

Господар дарує Щедрівникам Пиріг чи копійок п’ять грошей.

"Кіт" усе нявкає, товчеться навколо Господині, аж поки та дасть йому шматок сала.

Сало — "Котові" в торбу, Пиріг — у мішок козоводові, а гроші — в скриньку Скарбникові.

Щедрівники кажуть виходячи з Хати:

Зустріч Кози з Миланкою. Вийшли на вулицю, оглянулись навколо — скрізь темно... Село вже спить, тільки ген-ген, на горі світиться: то Дівчата "Меланки" справляють.

Козуню-Любуню пристань до мене

Прийшли, заглянули у вікно, а там уже й Парубки з "Меланкою", — поскидали машкари, за стіл сідають.

Парубки відчинили нам двері, ми ввійшли, свій "дохід" — на Стіл . . . Гуляємо всі разом!

Отак згадує про Щедрий Вечір добродій Свирид Галушка з Київщини.

Новий Рік, Василля. "...Ще тільки починає, було, розвиднятися, а Тато вже будять мене:

Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та — за рукавицю Дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху — всього по пригорщі і змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.

Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: "На Щастя, на Здоров’я та на Новий Рік, щоб родило краще, як торік — Жито-пшениця та всяка Пашниця... Дай, Боже!"

Взяв я від Батька гріш — перший "дохід" за Посівання, поплював на нього і сховав у кишеню — на Щастя.

І я пішов .. . Пішов до Дядька через дорогу. В двері не стукаю, бож знаю: в цю Ніч не замикаються — Люди Посівальників ждуть. Заходжу до Хати, скидаю шапку і відразу ж, з порога:

— Спасибі, Племіннику, — каже Дядько, — гарно примовляєш. На ось тобі трохи грошей на книжку — та вчися, щоб дурнем не був!

За це я Дядькові руку поцілував: такий у нас був звичай. Як я хотів уже йти з Хати, то Дядина — до мене:

— Чого ж ти, Свириде, вже йдеш? ... Сідай на лаві, хай у нашій Хаті все Добро сідає: кури, гуси, качки, рої та... Старости, бож маємо дорослу Дівку!

Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то Дядина Медяника дали..."

Так згадує своє перше Посівання наш старий знайомий, добродій Свирид Галушка.

Перший Посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим "Полазником" — приносить до хати Щастя. За народнім віруванням Дівчата Щастя не приносять — тільки Хлопці, а тому й посівати Дівчатам не годиться.

На Слобожанщині першого Посівальника Господиня просить сісти на порозі — "щоб кури сідали та курчат висиджували".

Зерно після Посівальника збирають і віддають курям — "щоб добре неслися", а горох зберігають аж до Весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх "загодовують" цим горохом — "щоб великі росли".

Колись були такі добрі Господині, що сміття з Хати не виносили від Святого Вечора аж до Нового Року — "щоб не винести з ним і своєї Долі". Ранком на Новий Рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в Саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу — ним обкурювали садові дерева, "щоб ліпше родили".

Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.

На Західньому Поділлі від Різдва до Нового Року Хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, зберігають до Нового Року. А ранком на Новий Рік те сміття виносять із Хати, висипають на Воротях і запалюють; коли ж Вогонь розгориться, стрибають через нього всі: Господар, Господиня, Діти від найстаршого до найменшого, а після Дітей — кінь, корова, вівця, коза, свиня, пес, кіт — всяке створіння, яке є в обійсті — "щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в Новий Рік увійти чистими!"

На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий Вечір, Господар перев’язує ранком на Новий Рік овочеві дерева в Саду — "щоб нечисть на деревах не заводилась".

Неродючі дерева "страшать": стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити.

Звичайно це роблять Діти — Брат з Сестрою. Сестра — мале Дівча — вилазить на грушу чи яблуню і від імені цього дерева "просицця", а Брат — Хлопчак у татових чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в руках — має долю Господаря. І ось між ними відбувається такий розмова:

Після такого "страшення" дерево перев’язують перевеслом. Іноді "для страху" дерево злегка надрубують.

У перший день Нового Року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, люди придивляються, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком — буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, — жди неврожаю.

Залежно від вдачі, Люди говорять: "Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!" або: "Нап’юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!"

Якщо Ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий Рік не тільки для Людей, а й для Худоби.

Якщо Сонце весело зійде, весь Рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини.

Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя.

Якщо частина неба закрита на Новий Рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя — звідти треба сподіватися Щастя. Сніг випаде в цей день, — щасливий Рік буде.

"На Новий Рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!" — так промовляють за Новорічним обідом, коли Гостей приймають.

Перед тим, як сісти за Стіл обідати, Батько Синові дає Пиріг і каже: "Їж, Сину, та пам’ятай: якщо тобі трапиться зимою збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий Рік Пиріг — і відшукаєш дорогу".

Мій Батько, царство йому небесне, — згадує Свирид Галушка, — дуже любили Вареники. На Новий Рік Мама, було, як наварять повну макітру — їж, скільки хочеш!.. Ото Тато, бувало, перед тим, як узятися до Вареників, примовляють: "Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли — за нас, грішних, такі муки терпіли!"

Перший день Нового Року — свято Василя. "Мій старший брат був Василь, — згадує Тиміш Степанович Піддубний. — В цей день, було, всі родичі до нього з’їжджалися на обід — веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш — шинка, ковбаси, всякі припаси... Ex, та що й казати, — було до чого чарку випити та "дай, Боже!" промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в "козирки" і з піснями та вигуками їхали "на прогін". Коні-змії не чують під собою ніг — санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки!" Слова Новорічних поздоровлень.

(За Етнографічним нарисом О. Воропая. Мюнхен 1958)

Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.