Ява Священного.

Визначити Священне?

Людина узнає Священне.

Людина узнає Священне, бо те являється, показується як Щось, цілком відмінне від Буденного. Перше визначення Священного, яке можна б дати, ― це те, що воно протилежне Буденному.

Вираз "ява Священного" зручний, бо не передбачає ніякого додаткового уточнення ― виражає тільки те, що передбачається згідно його первинного вмісту, а саме: щось Священне нам показується.

Накопичення яв Священного.

Можна б сказати, що історія реліґій, від найпростіших до найбільш розвинутих, утворюється через накопичення яв Священного, через яви частин Священної дійсності.

Від найбільш початкової яви Священного, наприклад, в якомусь предметі, в камені чи в дереві, аж до найвищої, якою є, ― для християнина, ― втілення Бога в Ісусі Христі, не існує порушення зв’язку. Це все той самий таємничий чин ― ява чогось "цілком іншого", дійсності, яка не належить до нашого світу, в предметах, що складають наш "природний", "буденний" світ.

Ява Священного як парадокс.

Новітня західна людина відчуває певний неспокій перед деякими проявами Священного: їй важко допустити, що, ― деяким людським істотам, ― Священне могло б явитися в каменях чи в деревах. Проте, як скоро зрозуміємо, мова не про шанування каменя чи дерева як таких. Священний камінь, священне дерево обожнюються не самі по собі ― якраз не такими, як звичайно, бо вони є явами Священного, бо "показують" щось таке, що більше не є ні каменем, ні деревом, а Святим.

Потрібно постійно наголошувати на парадоксі, який творить кожна, навіть найпростіша, ява Священного. Являючи Священне, довільний предмет стає іншою річчю, не перестаючи бути самим собою, бо він продовжує брати участь у своєму оточуючому космічному середовищі. Священний камінь залишається каменем ― позірно (точніше, на буденний погляд) ніщо його не вирізняє з усіх інших каменів. Для тих, кому камінь ― чи пісня ― розкривається як Священний, його безпосередня дійсність перетворюється навпаки в дійсність надприродну. Іншими словами ― для тих, хто має реліґійний досвід, цілком уся Природа здатна розкритися як космічна Священність. І Космос в своїй сукупності може стати явою Священного.

Священне рівноцінне Силі, Дійсності.

Людина древніх суспільств схильна жити якомога більше у Священному або в близькості освячених предметів. Цю схильність можна зрозуміти ― для "первісних людей", як для людей усіх перед-новітніх суспільств, Священне рівноцінне Силі і, в кінці кінців, Дійсності найкращої якості. Священне насичене буттям. Священна сила ― це значить за раз дійсність, неперехідність і дійовість.

Протистояння Священне-Буденне.

Протистояння Священне-Буденне виражається часто як протистояння між дійсним і недійсним, або ніби-дійсним. Домовимось ― не слід надіятися віднайти в древніх мовах такі вирази філософів: дійсне-недійсне тощо, ― але ці речі там є. Тому природно, що людина реліґійна бажає глибоко бути, брати участь в Дійсності, насититися Силою.

Питання до людини реліґійної.

Як людина реліґійна силиться утримуватися якомога довше в світі Священного? Як виглядає її повний досвід життя у співвідношенні з досвідом людини, позбавленої реліґійного почуття, людини, яка живе, чи бажає жити, у знесвяченому світі?

Скажімо одразу, що Буденний світ у своїй сукупності, цілком знесвячений Космос — недавнє відкриття людського духу. Не випадає показувати, через які історичні блукання і внаслідок яких видозмін духовної поведінки новітня людина знесвятила свій світ і прийняла буденне існування.

Тут достатньо тільки ствердити, що знесвячення означує весь досвід людини не-реліґійної новітніх суспільств; що, як наслідок, вона зазнає все більших і більших труднощів, щоб віднайти життєві виміри людини реліґійної древніх суспільств.

Святе в Українській традиції.

(За працями: 1. Мірча Еліаде. Мефістофель і Андрогін. Київ: Видавництво Соломії Павличко "Основи" 2001. 591с. 2. о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)