Весілля — Свята Неділя: Святий Коровай.

Яра Пшениця для Коровайця!

Поява Короваю з Комори. Скінчивши обряд покриття голови Молодої, приносять урочисто жертвений хліб — Коровай — та починають його розподіл.

Старший Боярин, вимивши руки, тричі просить у Старостів благословення принести Коровай:

Потім він іде в Комору і вертається, несучи Коровай на Віку Діжі, застеленому Наміткою. Ставши на Порозі Хати, він не раз просить дозволу Старостів переступити Поріг, і то завше з тим самим сакраментальним висловом, що повторюється без кінця в усіх шлюбних обрядах.

Після того Старший Боярин входить до Хати і ставить Коровай на Стіл.

Розуміється, все це іде в супроводі обрядового співу, і Пісенне Коло, як це воно робить завше, описує та пояснює кожний чин Весільних учасників.

Розподіл Короваю. Діставши від Старости благословення на розподіл Короваю між усіма присутніми, Старший Боярин цілує його та починає краяти „Золотим Ножем“, як каже Пісня, а його Товариш розкладає на „Срібну Тарілку“ та розносить усім присутнім, за порядком споріднення та за віком кожного.

Верхня частина Короваю є символом Місяця: розрізана по половині, вона припадає Молодим; Мати та Батько Молодої дістають дальші шматки і т. д. В східній Україні Мати дістає при розподілі Пару Черевиків, зроблених з тіста, а батько одну Сову, з числа тих, що оздоблюють Коровай.

В той самий час Коло нагадує Старшому Бояринові, що він також має право на участь в цьому розподілі; він вимагає своєї частки, загрожуючи, коли що, не віддати Молодої , а то й загородити Молодому Дорогу та одібрати в нього Коня.

Цей звичай, так само як і зазначені вище звичаї перейми та викупного за Молоду, вказують на сліди дуже старих суспільних форм. Явна річ, було необхідним, щоб усі присутні родичі брали участь в розподілі цього Священного хліба, бо колись існував навіть, як це показує одна, мабуть, дуже стародавня Пісня, звичай засвічувати Свічку та шукати по всіх кутах Хати, щоб переконатись, що нікого з родини (чи роду) не забули наділити .

Крім того, сліди цього стародавнього звичаю ми можемо бачити ще й у тому, що Старший Боярин тричі запитує присутніх, чи всі мали свою частку Короваю. Пісня, яка висловлює побоювання, чи вистарчило Короваю для всіх, також заховує в собі зазначені сліди .

Підкреслім у розподілі Короваю подію цілком релігійну і правову: Старший Боярин, перед тим як поділити Коровай, обома руками здіймає Тарілку над головою, иноді навіть вдаряє цею Тарілкою об Сволок.

Див. про Українські первісні жертви у статтях „Жертви для Бога як реліґійний ідеал“ та „Свята, Тайна, Вечеря 6.01 — Що вона означає і як її підготувати?“.

Подібно роблять Індуси, коли, сідаючи їсти, першу ложку рижу вони здіймають врівень з головою та присвячують у думці цей риж Сіві (Siva) чи Вішну (Vichnai).

Весільні Пісні про Поділ Короваю.

Як ділять Коровгай. Тричі Дружко каже, а йому відповідають:

Дружки співають:

Коровай роздали.

Поширення ідеї Дідуха та Корочуна в Українських Сьвітах.

Культурно-реліґійними традиціями про Прадіда пройнята є вся Староукраїнська реліґійна ідеольоґія і майже усі Українські народні свята.

Постать Прадіда – Дідуха – Корочуна виступає сильно не лиш у святі Різдва-Коляди, але так само сильно й визначно у інших реліґійних і побутових Святах.

І так:

• виступає вона в Щедрім Вечері в шануванні Місяця-Молодика, про що буде окремий розділ; див. також: Св. Микола 19.12 – Народний речник перед Богом і Прадід. В Чистому Полі Сам Плужок ходить.
• приходить і в Староукраїнському Гаїлковому Великодньому святі, де головною ідеєю, — хоч прибраною в чужі окраси, — є Місяць, Арабсько-Вавилонська ідея A-ji, (гл. в розділі про Калету на св. Андрія) та Арабська ідея hajj, т. є. Господь; Пан-Біг; Пан-Господар; де — так, як на Різдво Хліб-Дідух, Хліб-Корочун, — має визначну долю : велика паска (Господар) з поменшими хлібами (Дітьми) і баба (Господиня).
• Паленням Дідуха, або Діда, називається палення по всій Україні вогнів у Велику (страсну) Середу (в ночі з середи на четвер) — і в Великодню Суботу.
• Ся постать є безперечно також основою ідеї Весільного Коровая-хліба — символу Місяця й заразом Сонця (звертає увагу подібність імен: Коро-чун і Коро-вай; про це буде ще мова при кінці розділу), а рівночасно Прадіда (присутнього на Весіллю з благословенством для Молодої). Символом Прадіда є й Весільне Гільце, образ Райського Дерева, що принесло першу, благословенну Прадідну рідню. А Весілля — це ж символ зав’язку нової рідні. Це Райське Дерево признано мітольоґами за символ Місяця, а Місяць — це ж Прадід.
• Було вже сказано, що в Українській мітольоґії вважається за Райське Дерево й Пшениця, а Святовечірній сніп пшениці — це Прадід.
• Отже оця сама мітольоґічна постать виступає і в Українських обжинках. Завершенням Жнив є останній жнив’яний сніп з буйно звисаючою „Бородою“ колосся, прозваний Дідом, або св. Іллею (теж символом Місяця, гл. Новорічні містерії); а хвалою Жнив — це Вінок збіжжя, неначе Прадідова коруна.

Як немож краще висвітлює цю останню думку Білоруська Обжинкова пісня (Білоруські анальоґії в Колядках, Піснях обжинкових і весільних є дуже цінні, хоч їх, особливо Старовіцьких колядок, є мало. Вони не раз доповняють думку Українських Святочних пісень. І є доказом, що Білорусини старинною своєю культурою й реліґійною ідеольоґією найблизші зі всіх Славян до Українців. Найновіші погляди етнольоґів про культурно-історичну єдність Білорусинів з північними Славянами з цим фактом культурно-реліґійної спільности Білорусинів з Українцями — не гармонізують):

Цим Богом — то боготворений Прадід. Це той самий, до якого відкликуються Українською Весільною піснею:

Цей Побоженько — перший по Бозі — боготворений, якого образ змішався в уяві народу з Богом, — той самий, до котрого співають Обжинкову пісню:

Це Місяць-Молодик з ясними ріжками, головний об’єкт Староукраїнського реліґійного шанування (гл. н. Щедрий Вечер) — і символ Прадіда, що не вмирає на віки, а все відроджується, вічно живий, наче Бог.

Нехай свідчить про правдивість цієї завваги оця Колядка:

Це Господь в ролі культурного Лицаря-Прадіда і з мітольоґічною емблемою, Ріжкатим Місяцем. (Місяць — це той Плуг, який сам у Полі ходить і оре! За тим Плугом Господь ходить! Тому і народні знахарки говорять: звертайся із замовлянням до Місяця, а молися до Бога!)

Уподобання в поєднанню тих трьох ідей таке вперте у народу, що нарід сам з того кепкує і хоче через Божу Матір відобрати Ріжок від Господа.

Пісні на цьому листку:

• А в Полі в Полі Плужок ходит
• В Чистому Полі Сам Плужок ходить
• Місяцю Розроженьку світи нам Дороженьку
• Наший Дружко як той Пан
• Помолімося Богу бо поїдемо в Дорогу
• Світить Місяць у Раю Нашому Короваю
• Спідушки не крайте та Музикам дайте
• Стояла Сосна серед Дунаю
• Ходзіў Бог по Полю

  
  

  В Чистому Полі Сам Плужок ходить

За працями:

Федір Вовк. Шлюбний ритуал та обряди на Україні. В Студії з української етнографії та антропології, Київ, „Мистецтво“, 1995, с. 219-323; першодрук в L’Antropologie, tome II, 1891, tome III, 1892, Masson, Paris, Rites et usages nuptiaux en Ukraine.

о. Ксенофонт Сосенко. „Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.

Стежки до листків про Українські традиції.

• Українська Астрально-мітольоґічна реліґійна концепція.
• Жертви для Бога як реліґійний ідеал.
• Свята, Тайна, Вечеря 6.01 — Що вона означає і як її підготувати?
• Св. Микола 19.12 – Народний речник перед Богом і Прадід.
• Бог, Різдво Світа, Дідух і Лицарі.

  
  

• Коляда і Великдень: Різдво і Відродження Світа.

  
  

• Про Свято Івана Купала