Зволила Добра Доля появитися і у нас збіркам народних наших пісень і іншим хорошим і ціловажним ділам. Є то нам як заранє по довгих тьмавих ночах, як радость на лиці нещасного, коли лучша надія перемчить скрізь серце єго. Суть то здорові, повно сильні рістки, о котрих нам цілою душею дбати, огрівати і прощати, док під крилом часу і добрих владнувателів хорошею і кріпкою засівають величею. (Маркіян Шашкевич)
Для нас, для розуміння нашого сьогоднішнього внутрішнього "я", важна не тільки наша недавня козацька історія і не тільки князівські часи, але й також і всі попередні часи. (Вадим Щербаківський)
У вас поети співають народові, а в нас... народ співає поетам. (Маркіян Шашкевич)
За цим Словом Коляда з Богом! За цими Слови будьте здорові! (Колядки)
Називаються Колядами або Колядками — Святоріздвяні старинні пісні, що проголошують та поширюють між народом провідні ідеї Свята Коляди, всю його містику, весь його реліґійний чар і зміст. Староукраїнські Колядки мають в першій мірі всі характер культово-реліґійний, з кількома відмінами реліґійного шанування відповідно до культурно-історичного розвитку Українського народу. Та основою цього шанування є ідея Почину Світа і його Творця. Для того всі Українські Колядки можна визначити як міти про Почин Світа і Первовічне людське життя. Тому то і традиції про первісне господарське й суспільне життя народу містяться в Колядках.
Дослідники народних звичаїв відзначають, що в народі чітко розрізняють народні та церковні колядки. Перші називають ще старосвітськими, старовіцькими ґаздівськими, світотворчими, стародавніми, сусідськими, людськими, притчами, другі ж — християнськими, церковними, христосанками.
Староукраїнська культура й реліґія приявлюється в давніх передхристиянських святах — реліґійних, господарських і побутових, що досі тривають в Українського народу в зв'язаних зі Святочними часами народних піснях і в уривках давніх обрядів.
Хоч зараз велика частина Українського народу, — особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, — не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій. І все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких Святочних звичаїв і поведінок. Сю інтуіційну свідомість чогось величного й Святого, переказаного предками і зв'язаного зі старовіцькими обрядами, піддержують злучені з Святочним часом пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і т. д., — і в них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичному вигляді.
Колядки й Щедрівки суть ядро і мірило Українських культурно-реліґійних цінностей. Без них не віднайти систему та не настроїти її.
При розсліді цих пісень показуєсь, що матеріял, який вони подають, є незвичайно цінним для етнологічних дослідів, — і тому рівночасно відчувається потребу більшої кількости записок — і більше вичерпуючих питання, намічені як самим народом, так і дослідником. Α є річчю відомою, що етноґрафічні записки Святочних пісень: Колядок, Щедрівок, Гаїлок і ін., — були роблені досі по-аматорськи, доривочно і безпланово; не пороблено їх у всіх сторонах і місцевостях замешканих Українським народом, так, що вони не вичерпують усіх культурних давніх вартостей, які криються між народом.
А нераз одно слово, або одне більше речення має неоціненну вартість для етнологічних дослідів.
Ще більшу недостачу можна би закинути запискам народних святочних обрядів, тим паче, що ці обряди є погорджувані й нівечені християнською церквою як "поганські" — а інтеліґенцією як наївні повірки й "забобони" — і нарід укриває їх перед небажаними свідками.
Оця праця є спробою відтворити з тих традицій образ давньої Української віри і культури.
Ця Віра триває досі, хоч не є сформульована догматично, а давня Українська культура є в основах сучасного життя народу.
Нарід жиє старими ідеями — а інтеліґенція народна переходить над ними до порядку денного, не здаючи собі справи з їх культурної ціни і сили, не розуміючи психіки народу і будучи в постійній з ним дисгармонії; не цінить культурного давнього дорібку, який мав колись свою стійність і міг би бути вихіснуваним і сьогодня, хоч інші зараз життєві й культурні обставини й поняття.
Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Та велика частина містерій Свят-Вечера, а також багато Колядок вказує, що ідея Найвищого Єства, хоч нераз спливається з ідеєю Дідуха-Прадіда, має над нею виразну перевагу. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими.
Розуміється, що ідея християнська про народження Спасителя світа скріплює оцю давню віру Українців у Бога Творця, що він навідається до своїх людей, принесе їм благословенство і охоронить від злого. І без сумніву відома була й Староукраїнцям загально-світова, а особливо полудневого Сходу думка про неминучий прихід Спасителя з Неба: сліди цієї старої ідеї можна доглянути виразно в старинних Колядках і Щедрівках.
Все те витворює незвичайно поважний реліґійний настрій і віру в Бога без застережень. Весь настрій Святого Вечера зосереджується в одній зворушливій думці, що Господь прийде в гостину і буде на Вечері.
Колядки, що змістом їх перенята вся думка народу, хоч їх не співають у самій святочній хвилі, але аж опісля, по Вечері, — накликують Господаря, щоб готовився, опрятував подвір’я й свою хату, приготовляв столи, стелив льняні обруси та ставляв настільні жертви. "Господонькови" кладуть три колачі та три свічі, вино в киліху, — ідеально: так співають Колядки, — або три киліхи з трояким напитком, наколи є сподівані з Господом два товариші, Місяць та Сонце, або в їх місці християнські святі Петро й Никола. Чекають на Господа, наче на когось найближчого собі, найріднішого й найлюбішого та найбільше шанованого з рідні.
Навіть християнська ідея Ісуса Христа як Богочоловіка і Спасителя уступає тут перед первісним народним поняттям Бога. Тим більше уступає у другу площину мітична постать Дідуха. Постать Господа є тут типовою приявою Бога природних народів: з особистими неозначеними обрисами, але все як уявлення Найвищого Єства і Господа Світа, що людям сприяє і людьми не гордить. Що Господь має бути учасником Святої Вечері, споживати її, заживати Святовечірні напитки, — хочби був духовим Єством, — це одно другому не протирічить у думках народу, коли пригадаємо собі, що на Свят-Вечір і душі померших приходять та поживають останки Святої Вечері.
У тім вибухові життя-радості на Свят-Вечер, у сій потребі виявлення щасливих почувань серед сім’ї і в бажанні втягнути до того усе, що живе, криється як-раз глибока ідея Свята Різдва. А без сумніву сплітаються тут зараз обидві ідеології ― старовіцька й християнська. Нарід дуже справно узгодив Первовічну пісню Всесвіта з радісними піснями про народження Спасителя Ісуса Христа.
"Пантеон Володимира".
Про так званий "пантеон Володимира" тут буде хіба коротка згадка. Це зовсім чужий Українському народові світ реліґійних ідей, безперечно накинений йому котримось з його завойовників — пізнішої культурно-історичної доби; не зрозумілий народові як ідеологічно так і поіменно; забутий народом, — хоч далеко давніші ідеї реліґійні Різдвяні задержав нарід і досі. (Кс. Сосенко)
Біблія Українсько-руського народу.
У піснях зложив нарід свою сповідь, відкрив свою душу, виявив свободолюбні змаганя та зобразив вірно свою вдачу. Через народні піснї вчимо ся пізнавати людську душу, учимо ся розуміти і любити людей та цінити в кожній людині те, що в нїй є людського. Народні піснї — се неначе національна б і б л ї я українсько-руського народу, се книга мудрости, у якій зложив нарід плоди свого довговікового досвіду.
Християньске духовенство в інтересї церкви старало ся викоріняти серед народу давну віру, заказуючи і виклинаючи стародавні обрядові піснї, як "бісовскія пінія" або приноровлюючи сї піснї до християньских сьвятих і празників. Таким чином заведенє й розширенє християньскої віри спинило розвій давної релїґійної поезиї, а само християньство не змогло уже витворити у нас своєрідної національної поезиї релїґійної. (Ст. Дубравський)
Народні звичаї та державні порядки: безупинна війна з людьми.
У тім вибухові життя-радості на Свят-Вечер, у сій потребі виявлення щасливих почувань серед сім’ї і в бажанні втягнути до того усе, що живе, криється як-раз глибока ідея Свята Різдва. А без сумніву сплітаються тут зараз обидві ідеології ― старовіцька й християнська. Нарід дуже справно узгодив Первовічну пісню Всесвіта з радісними піснями про народження Спасителя Ісуса Христа. (Кс. Сосенко)
Нікуди очевидно, не витратило стільки енергії всяке начальство, як на безупинну боротьбу з народними звичаями та на їх заборони, на зразок наведеної. Од перших книжників почавшись, війна проти народних звичаїв тягнеться аж до нашого часу, коли духовенство й поліція так само розганяли "богомерзскія збори" — Колядників на Різдво, ігрища на Купайла і т. ін. Над поезією народу, над його совістю, естетичними смаками та вподобаннями увесь час тяжку роблено нетямущою рукою операцію. (С. Єфремов)
Народ — не бики:-)
Книжні, церковні, авторські пісні.
В деяких околицях народ зовсім перезабув стародавні колядки світські, а співає тільки ті книжні, церковні. (Ів. Франко)
Дослідники, — М. Грушевський (Історія української літератури), С. Єфремов (Історія українського письменства), І. Франко (Наші коляди) та інші, — пояснюють, як християнська церква та державна влада веде "безупинну війну з народом" та його звичаями.
З 17-го століття церковні чинники в Україні намагаються витіснити та підмінити стародавні Святочні пісні, Колядки та Щедрівки, — християнськими піснями з біблійно-євангельськими образцями та розвитком подій, які поширюють під старими назвами: коляди, колядки. Авторами цих пісень були братчики, монастирські послушники, дяки.
Є люди, які не підозрюють існування Старовіцьких народних коляд, говорять про прадавній звичай колядування і співають церковні чи церковно-школярські вірші, яким щонайбільше сто-двісті, од сили триста років, або сучасні авторські пісні.
Нерідко пропонуюють послухати, — на радіо, на концертах, — "нашу прадавню колядку" і звучить... "Cвята ніч", пісня яка приблудилась до України з Європи (слова: Fr. Joseph Mohr; музика: Franz X. Gruber; переклад з нім.: невідомий). Можуть навіть оголосити "давню лемківську коляду"... "Народився Бог на санях", приклад сучасної містифікації (слова: Богдан-Ігор Антонич; музика: В. Жданкін).
Існування Стародавніх коляд засвідчується часом лише кількома "канонічними" зразками, які постійно виконуються ("Щедрик", "Ой, сивая та і зозуленька", "В полі, полі плужок оре"...).
Церковні "коляди" поширювалися й поширюються усно, в рукописних збірниках "кантичках" і в друкованих збірниках. Вони відомі в Україні лише з ХУІІ століття.
Перше видання почаївського "Богогласника" 1790р. містить біля 250 церковних пісень, серед яких чимало "коляд". Пізніше церковні "коляди" друкують у різних виданнях, окремими збірниками, часто під назвою "Колядники".
Серед недавніх прикладів — КОЛЯДИ, або пісні з нотами на Різдво Христове (Друкарня оо. Василіан. Торонто, Онтаріо 1965. 144с.) : тут знаходиться 80 церковних пісень, поданих під виглядом Коляд. Або розділ "Коляди" серед пісень "Молитовника", виданого у Римі 1991 року стараннями міжнародної організації "Церква в потребі" з нагоди повернення кардинала Любачівського, глави Української католицької церкви, до Львова.
Зразок замішання у світовому Мереживі — наступна сторінка : .
Чимало сучасних співаків, ― можливо, слідуючи за модою, ― виконують як колядки виключно або переважно книжні, церковні твори, або сучасні авторські твори на християнські, політичні та історичні теми, далі сприяючи замішанню, підміні та витісненню давньої народної культури.
Той, хто... (Слова, музика: Танок на майдані Конго)
Cвята ніч (Слова: Fr. Joseph Mohr. Музика: Franz X. Gruber. Переклад з нім.: невідомий)
Тиха ніч, свята ніч! (Слова: Fr. Joseph Mohr. Музика: Franz X. Gruber. Обробка-переклад з нім.: невідомий)
Щедрик (Вжито існуючу назву традиційної пісні. Слова: Олександр Богачук. Музика: Іван Сльота)
.........
Деякі з цих пісень прижились. Вони користувалися співчуттям, особливо в час заборони реліґійних текстів Українською мовою. Тоді співали Українські пісні, народні та християнські, і як виклик режиму.
Чужі і свої завзято викорінювали.
Християнство, що достроїлося ... до давніх звичаїв, не змогло і доси вируґувати зовсім цього дохристиянського вірування, цього обожання природи, і народ ще доси в більшості має більше розуміння і прив’язання до предківських переконань, ніж до християнських незрозумілих і неприступних засад. Ще нині є околиці, — не лише на Поліссі, — де народ не розуміє майже християнства і не старається зрозуміти, а живе в переконаннях дохристиянських наших предків.
Народ ... не дається легко переконувати, хіба, що сам наглядно переконається. Цьому завдячуємо, що наша народна давнина не затратилася, хочай її і чужі і свої завзято викорінювали як "бісовскія плясанія".
Богато зібраних мною пісень та етноґрафічних записок забрала мені польська дефензива при богатьох ревізіях і відібрати їх ніяк не можна. Жаден уряд в Польщі не знає, де поділися річи забрані при ревізіях (М. Миханько)
Духовенство й поліція розганяли... Колядників на Різдво.
Нікуди очевидно, не витратило стільки енергії всяке начальство, як на безупинну боротьбу з народними звичаями та на їх заборони, на зразок наведеної. Од перших книжників почавшись, війна проти народних звичаїв тягнеться аж до нашого часу, коли духовенство й поліція так само розганяли "богомерзскія збори" — Колядників на Різдво, ігрища на Купайла і т. ін. Над поезією народу, над його совістю, естетичними смаками та вподобаннями увесь час тяжку роблено нетямущою рукою операцію.
Правда, ні викорінити до краю народну поезію оці вічні картання та заборони не здолали, ні навіть убезпечити саме письменство од впливу тієї поезії не могли. Нема більш безнадійної справи, ніж боротьба з побутом, як і нема, може, нічого більш сталого, як ті устояні форми життя, що змінюються тільки поволі і самі собою під впливом нових обставин, але ніколи під впливом самих заборон та наказів. Знов же й одгородитись казаннями од живого життя — річ неможлива, і вже сама неугавність отих чернечих нарікань як найкраще свідчить, що то була просто таки Сізіфова робота, ота безупинна війна з народом, і що народ задовольняв таки власними силами свої естетичні потреби, цураючись книжної моралістики, або по-своєму її переробляючи. (С. Єфремов)
Війна була успішна.
Сього нашого старого календаря не маємо в його повній і чистій передхристиянській формі і мусимо рахуватись на кожнім кроці не тільки з спустошеннями і виломами, але і з змінами, перебоями і переносами, спричиненими в старій системі церквою і церковним календарем. Гострі заборони, напади, погрози, котрими духовенство било по святах, які не встигли себе зв’язати в тій чи іншій формі з святами християнськими, поставити свої останки під їх протекторат або асимілюватися з ними, — факт загально відомий. Від "Слова о казнех божіих" до Івана Вишенського, і відти до ще новіших консисторських наказів ми маємо безконечний ланцюг сих церковних, єрархічних уїдань на народні свята взагалі, і спеціально ті, які носили на собі особливо яскраві прикмети натуралістичного світогляду або зв’язані були з свобідним паруванням молодіжи. І настільки ся війна була успішна, що тепер ми часом з сих інвектив тільки й можемо зміркувати, які великі прогалини поробила тут церква, знищивши одно, друге покривши і замінивши християнськими обрядами, третє звівши на чисті посмішки й пародії. (М. Грушевський)
Станїславівский владика був остро виступив перед кількома роками против наших звичєїв колєдницких и против наших колєд, кажучі: "То поганцкий звичєй колєди! А шє такі, єк ту у вас на Гуцулах колєди, то вже цїлком ни хрестіянскі, а ті ваші звичєї то безбожні, єкі ви виробєєте в колєдниках". — Заборонив остро попам пускати колєдники після нашего давного звичю, лиш аби ишли так, єк туда на долах дес кажут, шо ходє колєдуючі, отєк буком молотїчі, з одної хати раз два до другої.
Попи и так ни дуже були до наших гуцулских звичів добрі и дивили си кривим оком на нашу моду, а тепер єк дав їм владика потуку, то вни вже цїлком гадали, шо вже все перевернут з окрашем. Але то гов! Нарид ни бики, звичь, обрєд старовіцкий — то ни мітуса.
Заказали попи на Риздво, отєк ни поледви з почєтком 1907 року, ити колєдникам з набутками. Заказали скрипку, тримбіту, плєс, гулянє на колониї й співанки гуцулскі — одним словом кажучі сказали, аби ходили по церковному, побожно, так єк ходє колєдники по долах.
Господи, шо то си завів за рейвах, най лиш Бих борони. Зачєли всї люде говорити, шо то вже попи хотє віру скасувати нашу давну, бо в нас говорє так, шо доки писанки пишут и доки колєдники ходє, то доти и наша віра руска буде на світї. В деєких селах цїлком си сперли люде ити колєдувати на церкву, а пишли колєдувати після стародавного звичю, але на свіцкі цїли. Знов в деєких селах попи боєли си дразнити людий и мало шо сперали, а порештї пустили після гуцулского звичю говорєчі: "Идїт, єк собі хочете, то нас ни обходи, бо ми вам ни позволєємо жєдних набутків". — Але колєдники на це ни фівкали, лиш робили своє. Єк ходили після давних звичєїв, так ходє й тепер, лиш ни вид дуже давного чєсу в деєких селах скасували колєду брати, то є, хлїб й зерно, а то через то, шо говорєт, шо тепер тєжкі чєси, доста й гроший на колєду...
Миколая.
Вже вид Ників зачінают люде прирєхтовувати си до колєдників. Кождий ревір збераєт ци, шо май фрунтові ґазди й впливові у тим кутї и вадиковуют мижи собов бирше менче, ци мают ити колєдники, котрий береза має ити в їх бик й здебирше котрі колєдники. Знов усеймовуют собі, де си мают зберати колєдники и в єким порєдку мают ити вид хати до хати, та де має бути розплєс колєдницкий.
Звичєйно тогди на Николи є дві противні партії людий. Одни є за колєдниками, а знов є й такі шо вни є против колєдників. Ни одни є мижи противниками й такі, шо сами би ради ити в колєдниках, але шо вни до колєдників низдалі, або їх люде нинавидє и через то їх ни берут нїколи, а їм за се кривда и тимунь вни адикуют проти колєди, але однако инчими шпітаками, бо прилучюют ци до скупиндрясив, шо шкодуют пара корон на кошт; а знов єк идут вже колєдники, то їм ни випадат ни приймати колєдників и тимунь говорє проти колєдників отими бирше менче словами:
"Тепер всєка біда нам доста вже доколєдовує, на шо нам колєдників? То все драчя, кошт па громаду. Пип казав нам нираз, шо то би бирший був хосен, єк би ти гроші люде добровилно без колєди зложєли до церкви, шо би хто втєкав дати. То би красше було. А так то ни колєди, але гріхи"!
Та однако звичєйно прихєльників колєдницких є бирше и перекричюют противників, бо нираз и до острих сварок приходи мижи одними и другими. ІІрихєльники говорє:
"Гі на вас! Устидайте си! Ви ни хочєте вже того, шо сми диждали, шо обходили наші дєдї й предїди. Нам вилно колєдувати, на шо ми хочємо, а ни кончє гроші обертати на церкву. Нам тут пип ни до розказу, але ми сами. Єк ни идут колєдники, то за шо, тай на шо нїс бих гроші попови? Ми в колєдники будим ити, тай будим пускати, тай приймати так, єк доси; ни збіднїли сми тим до тепер, тай чій ни пидим в старцї й вид тепер, ійга! Та тілько ходь маємо веселости в серци! А хто нинавиди на колєдники, або єму ни рихт, то най ни приймає, а про него си обийде, бо колєдники мают доста коло кого ходити".
Майже завжде вже по службі на Николи всї си помирє и хотє колєдники пускати. Понайменовуют собі березив, аби на Риздво ни бути сміхом, а берези борше пидмаґулюют собі котре себнїшших колєдників, щоби їх табора була єк найдобирнїйшя.
Кілька ґазд з села входє до попа и кажут, шоби вголосив на нарид в церкві, шо сего року мут ити колєдники и на кілько таборий. Тогди пип по службі оголошує в церкві, шо мут ити колєдники, єк завжде на тілько, а тілько таборий. Люде вже знаючі, шо колєдники мут ити, розходє си в верхє по хатах, широко розговорюючі про сварку над колєдниками та вже з гори вішюючі, єкі то будут колєдники сего року та котрий таборі буде си найлїпше вести.
Різдво.
Дуже раненько па Риздво сходєт ци люде до церкви. Ни оден є такий чьоловік, шо майже цїлий рик ни ходи до церкви, але на Риздво йде. Та ни прес побожнисть сходєт си люде до церкви, але через то, оби шош видїти та чюти про колєдники...
Де в єких селах, ... видколи зачєли попи виступати проти колєдників и їх звичєів, богато є так, що вже залишили колєду наокола церкви, и плєс до попа на колєду в попа пид викни, лиш виходит старший брат з дзвинком в руках, подзвонюючі дзвинком, и запрошує людий: "Панове ґазди, колєдникови! Хто би ласкав в колєду, то прошу до попа". Правда, такий звичєй ни вдаєт ци богато людем. Вни на то видповідают мижи собов тяпкуючі: "Ає, кличют до попа, отєк свиний до корита. Икіс тапалаґи пусті позберают ци, шо нима з чім навіть заговорити, а ни то, на шо си подивити. Та ци хя? Бигме так, ни мали бих шо робити та бічі до попа зазерати, може би ику кістку дали? От єк було бувало, то й варт си було подивити, а тепер то бигме нехарь, нима ничьо".
Однако прото ни розходєт ци люде, а богато цїкавах жде, шоби знати, хто в їх бик ме йти в колєдниках.
В попа колєдуют колєдники звичєйно колєду таку, в єкий си згадує про Риздво Суса Хреста та про Пречєсту Дїву. ...
Світські колядники.
Попри церковні колєдники, шо гроші заколєдовані повертают на удержанє своєї церкви, єкі богато залежать від попа и через то ни виконуют усї звичєї колєдницкі так, як то бувало здавну та за се ни є так дуже до вподоби людєм. Тимунь ходє й колєдники свіцкі, єкі ни є цілком залежні вид попа и заколєдовані гроші обертают на народні цїли. Вид коли у нас поотворювано Сїчи" й зачєли ходити в колєдниках "Сїчовики", то сих колєдників називают у нас загально скризь колєдниками "козацкими".
"Козацкі колєдники" ходє так само, єк церковні, лишень буйнїшше, бо доконуют всї звичєї давні, шо си людем лїпше подобає, бо нираз говорє люде мижи собов: Єк мут ити "козаки", то бигме тих варт приймати в хату, а церковні боєт ци попа, то тим лиш винесу на двир колєду.
И видколи взєли свіцкі "козацкі колєдники" силу мижи людьми, и зачєли люди лїпше козаків приймати, то й попи позволєт усе потихоньки церковним колєдникам ити після давного звичю....
Закінченє Коляди.
Гроші з церковних колєдників виддає си до церкви, де витак пип оголошує в церкві и дєкує людєм и колєдникам, а з свіцких колєдників до чітарнї, де витак на зборах си оголошує и дєкує си людєм и колєдникам за їх добре дїло.
(Як відбуваються Коляди у Гуцулів. В Жабю-Слупійцї. Записав береза Петро Шекерик-Доників. С. ХІУ-ХХХІУ. Колядки і Щедрівки, т. І, зібрав Володимир Гнатюк. Етноґрафічний Збірник Наукового Товариства ім. Шевченка т. ХХХУ, 1914.)
У Вишенського, напр., маємо громові промови проти народних звичаїв, знову ж таки з вузько-клерикального погляду християнського аскета. Ось яку дає він картину народних "гріхів", аргументуючи й свою проти них зневагу.
— Коляди з міст і сіл ученієм виженіте: не хощеть бо Христос, да при Його рождестві диявольськії коляди місце мають, але нехай собі їх в пропасть свою занесеть.
— Щедрий вечір із міст, із сіл в болота заженіте, — нехай з дияволом сидить, а не з християн ся ругає.
— Волочельноє по Воскресенії, з міст і з сіл виволокши, утопіте. Не хоче бо Христос при своїм славнім Воскресенії того сміху і ругання диявольського іміти. ...
Галятовський про "розпусність" пісень. Не допомогло палке слово афонського аскета, бо трохи згодом уже Галятовський так само обурюється проти Весільних, Купальських та Різдвяних, як він каже, "розпусних" пісень.
Звернення духовенства до влади. "Духовенство, — пише Галятовський, — силкується викорінити оті забобони своїм словом, та його не слухають; через те треба, щоб забороняли їх ще й світські власти". Галятовський тільки висловив цим потаємну думку духовенства, що не раз потім оберталось до влади з проханнями заборонити ті або інші народні звичаї.
Гетьманські заборони проти вечорниць. Маємо дуже цікавий, напр., наказ проти вечорниць од Київської консисторії, виданий р. 1719 на підставі гетьманського універсалу, "даби везде по городахъ, м стђчкахъ і селахъ малоросійскихъ поперестали богомерзскихъ молодихъ людей зборища навкулачки. Богу и человђкомъ ненавистниє гулянія, прозиваємия вечурницы, на коториє многие люде молодиє і невпостягливиє оть родителей своихъ, мужеска и женска полу, дђти по ночамъ купами собираючися, неисповђдимия безчинія и мерзския беззаконія творять, справуючи себђ игри, танци и всякне пиятихи скверная и воздухъ оскверняючая пђсней восклицанія и козлогласованія".
Вважаючи вечорниці причиною кари божої неврожаєм, посухою та страшними слабостями на людях і на скотині, гетьман і консисторія "на крђпко пригрозили вишь спецђфђкованимъ богомерзскимъ зборомъ вечорничнимъ оть сего часу не собиратися".
Вірність Українців традиціям своїх предків. Про вірність Українців традиціям своїх предків у збереженні старовинних звичаїв та обрядів свідчить також і донос священика Василя Качуровського із с. Церковиці на Чернігівщині у 1774 р. Цей слуга божий повідомляв, що його прихожани і їх діти кожного року співають веснянки, відправляють якихось русалок, прославляють співом ідола Купала, а напередодні свята Хрестителя Іоанна Предтечі палять по вулицях вогонь з купальними піснями й танцями. Це свято, як пише священик, народ відзначає "с великою осторожностью и почитанием". I хоча він як священнослужитель закликав забути названі народні обряди, лякаючи прихожан гнівом божим, однак не міг нічого вдіяти — селяни міцно трималися своїх предківських звичаїв і говорили:
Увага! При будь-якому використанні матеріалів сайту обов'язкове посилання (для сайтів - відкрите для пошуковиків гіперпосилання) на "Джерело: проект "Українські пісні" https://www.pisni.org.ua"!
