Храм Українських і загальнолюдських мрій.
Українське Різдво-Коляда — це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими. Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва.
В Святах Коляди й Щедрого Вечера суть основні складові Староукраїнської культури й реліґії — і на ідеології цих Свят стоять інші згадані Свята, містерії й реліґійні обряди.
У Святах Коляди й Щедрого Вечера виявлюється Староукраїнська культура в великій силі, — як ідейним змістом Свят, так і висловами Святочних пісень; і по друге: що ці Свята, — якраз задля великої в них життєвої правди й сили тої Староукраїнської культури, — задержує нарід уперто та мимо існування на Україні християнської віри, святкує їх рівночасно й рівнобіжно з християнськими святами Різдва Христового й Богоявління.
Староукраїнська культура й реліґія приявлюється в давніх передхристиянських святах — реліґійних, господарських і побутових, що досі тривають в Українського народу в зв’язаних зі Святочними часами народних піснях і в уривках давніх обрядів.
Хоч зараз велика частина Українського народу, — особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, — не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій. І все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких Святочних звичаїв і поведінок. Сю інтуіційну свідомість чогось величного й Святого, переказаного предками і зв’язаного зі старовіцькими обрядами, піддержують злучені з Святочним часом пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і т. д., — і в них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичному вигляді.
...Відтворити з тих традицій образ давньої Української віри і культури. Ця віра триває досі, хоч не є висловлена догматично, а давня Українська культура є в основах сучасного життя народу. Нарід жиє старими ідеями — а інтеліґенція народна переходить над ними до порядку денного, не здаючи собі справи з їх культурної ціни і сили, не розуміючи психіки народу і будучи в постійній з ним дисгармонії; не цінить культурного давнього дорібку, який мав колись свою стійність і міг би бути вихіснуваним і сьогодня, хоч інші зараз життєві й культурні обставини й поняття.
Передріздвяні Українські народні містерії. Особливий календар.
Воведення у Передріздвяні Святощі, 4.ХІІ.
Чотирнадцятого дня після св. Михайла, — т. є. 21.XI. ст. ст. (4.ХІІ. н. ст.), — приходить головне Свято Передріздвяне:
- Cтароукраїнське Воведення: містичне уведення народу у Передріздвяні Святощі — зачинається містеріями з вогнем і водою,
- Християнське "Воведення в храм Пр. Діви Марії".
Три дні опісля приходить кінець біжучого містичного місяця (на св. Катерини, 7.ХІІ), а за місяць слідує Святий Вечер перед Різдвом.
День cв. Юра (Дмитра), 8.ХІ, зачинає Український Hіздвяний час, — а Воведення кінчить перший місяць, що відноситься до Різдва.
Свято Воведення є 27-им днем Різдвяного місяця і одним з найважніших у Gередріздвяній містиці. По нім Свято Катерини, 30-ий день, — це день окремих містерій з особливими мотивами, еротичними. Вага цього дня Катерини є ще у тім, що він має своє тижневе відбиття у дні св. Андрія (Калета, 13.ХІІ. н. ст.) з містеріями на таких самих мотивах. Також день св. Варвари, — як 27-ий другого тижневого кола, — є днем особливих реліґійних і філософійних міркувань на теми астрологічні, а за ним слідує третій день, св. Николай, — та третій від св. Николая, а вступний нового місяця, день св. Анни (Непор. Зачаття Пр. Д. М.).
Українське Різдво як Свято Різдва Світа. Було сказано, що день св. Юра (Дмитра), 8|ХІ, зачинає Український Різдвяний час, — а Воведення кінчить перший місяць, що відноситься до Різдва.
Українське Різдво це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. Варто цю тезу розвинути.
Передріздвяні містерії з худобою. На св. Юра відбуваються містерії з худобою, але вони хоч у відмінний спосіб відбуваються і в грудні і то аж у трьох грудневих Святах: Воведення, св. Николая й св. Анни. Це свідчить, що їх в’яже одна ідея, а саме — шанування Худоби. А що в Іранськім календарі ми ствердили в цім самім часі Свята на пам’ятку Сотворення Худоби, то мимоволі виринає думка, що мабуть і в Українських Передріздвяних містеріях криється така сама реліґійна ідея святкування пам’ятки Сотворення Худоби. Це врешті виходить з розгляду тих містерій.
Оце, на Воведення досвіта вводять у хату молоду худобу, — наприклад лошака, бичка, молоду ялівку, — і беруть це як ворожбу, що худоба через те обновиться, буде множитися, вестися. Колиж припадково увійде в хату досвіта молодий хлопець, або молоде дівча, то це вважають щасливою ворожбою для рідні; насупротив, колиб увійшов хто з старіючихся людий, то це вважалобися ворожбою знидіння, зведення роду. Такі самі містерії з худобою повторюються відтак на св. Николи і св. Анни.
Тут очевидно проглядає ідея щасливости від молодого роду, молодої худоби. В чім же зазначується тота ідея молодости? Чи це будуче відродження, поновлення роду й приховку худоби, — чи може радше — це спомин їх молодости в Первопочині звіринного й людського життя, їх Первісної сили, здоровля, плодючости, а заразом молитвенне побажання, щоб усе це вернулося?
Див. розділ: Тай начала щебетати Господаря викликати.
Містерії Створення Світа на Воведення. Всі останні містерії Свят Воведення, — які будуть наведені понизше, — свідчать за другим вибором: спомин молодости в первопочині звіринного й людського життя, первісної сили, здоровля, плодючости, а заразом молитвенне побажання, щоб все це вернулося. Подібно засвідчать це містерії інших Українських Святочних днів Передріздвяного часу. Бо містерії Свята Воведення є всі чистими натяками на Створення чи Почин Світа — на творчі начала та сили природи, нове Астральне Небо, Нову Землю та Перші земноплоди, а в послідовності й на Сотворення Звірини та Людини. Це проявлюється в цих містеріях наглядно і є дуже поважно обдумано.
Див. розділ: Тай начала щебетати Господаря викликати.
Вогонь і Вода як Світотворчі начала.
Воведенські містерії з вогнем і водою. І так — є дуже поважною містерією і будить глубоке застановлення Воведенська містерія з вогнем і водою та особливе шанування кожного з цих начал зосібна і разом в їх сполуці.
Як покажеться понизше, нарід вважає їх сполучених за Світотворчу силу та захоплюється ідеєю їх Сотворення і Первопочатку.
В день Свята Воведення жадає нарід від християнського духовенства освячення води в церкві по богослуженні, хоч це не має ніякого зв’язку з християнською ідеологією Свята; а вечером перед Воведенням святить нарід воду, — у себе, — в ориґінальний спосіб: беруть її в такім місці, де сходяться три води, проливають через полум’я підставляючи миску і держать відтак цю воду як цілющу на всякі хвороби та від уроків.
Спогад великої містерії Різдва Світа. Вважаю цю дивну містерію освячення води через сполуку вогня з водою за спогад великої містерії Різдва Світа, в котрій, — після думки народу, — були головними творчими чинниками Вогонь та Вода; до їх чудодійної творчої сили нарід тут відкликується й рівночасно віддає їм почесть. А стверджу це на підставі етноґрафічного матеріялу з дня Святого Вечера, де є також натяки на Сотворення Світа, та з Щедрого Вечора і Водорщів, де як раз головною містерією, по думці народу, є сполука Вогню з Водою.
Колядки і Щедрівки оспівують Вогонь святощію. Особливо ж виходить це ясно з Колядок і Щедрівок, що оспівують Вогонь святощію, співають про чудотворні Іскри злучені з Водою, співають про три мітичні Вогні, вступаючі в двір ідеального Господаря; величають Росицю з Неба, мітичну Керницю, мітичний Дунай, Море з Сліз Господа, — та вважають їх за містичні, творчі й благодатні сили, а сполуку вогню й води все за містерію, що приносить добро і щастя.
Спогади про Праводу та життєві ідеали. Український нарід лучить із Святоріздвяними спогадами про Праводу цілий світ своїх життєвих ідеалів, що їх сподіється здійснити при містичній чудотворній помочі тої Води, через яку стався увесь Світ. Її сила і святість немов степенується в Святочнім часі від Різдва до Богоявління (Водорщів) та доходить до зеніту в великій містерії Водорщів. Майже кожна Колядка й Щедрівка нагадує народові про мітичні, незглубимі таїнниці Світових Вод.
Містична купіль Господа. В Колядках містична купіль Господа приносить світові щастя і добро. Це є первовічна містерія, — благословенні цією купіллю Води служать до освіження й обнови Новонародженого Світа, наче поправляють його хиби й недостачі та запобігають недолі народу. Сокіл (або янгол) виплакав у Бога добру Долю людям.
В інших Колядках сказано, що Господь плаче прийшовши між нарід і з його сліз творяться животворні води. Ім'я Господа буває в Колядках синонімом Христа, Спасителя світа, що визволяє людий від вічної недолі. В цей спосіб стається Сокіл, який плаче, в очах народу алеґоричною поставою Спасителя навіть при християнькім світогляді.
Шанування Вогню та Води на Сході.
Українське шанування Астрального Вогню й Води.
Господь, Вогонь і Вода.
Святочна пошана для Води.
Свячення і святість Води. Як містичною подією свячення води через вогонь на Свято Воведення заповідається Колядне Свято Сотворення Світа й дії Водного начала, так приходять в інших містичних Староукраїнських звичаях перед Різдвом натяки на святість Води; а також заповідження інших частин Свята Різдва Світа.
Ось приклади. Від Воведення до дев’ятого четвера не годиться бити білля праниками на воді, бо це може навести опісля тучу на ниви. Це очевидний пієтизм для води в її Святочний час: тої води не годиться зневажати биттям за допомогою праника.
Вода як животворна Сила з Небес. Треба поновно зазначити, що Вода в Святочнім часі Коляди й Щедрого Вечора дуже широко подумана. Це не лише Земна складова в подобі Моря, Дунаю, Йордану, але й животворна Сила з Небес у подобі Росиці й Дощику, Сльози з очей Господа, що творять Ріки і Моря. Вона у всіх видах оспівувана Колядками, а в подобі Дощику сходить на Землю сам Господь. Зневага такого поважного і всесторонньо приязного людям начала, — і при тім зі світотворчою Силою, — є провиною і може стягнути на нарід кару в виді всенівелюючої тучі.
Пошана для Землі.
Святість Землі і Різдво Світа. Від Воведення до Благовіщення не можна копати землі-глини — це очевидна пошана для грядучого Свята Сотворення Землі як частини Сотворення Світа.
Спрямування до Благовіщення. Спрямування до Благовіщення, лучення грядучого Різдва з Святом Благовіщення, яке припадає на день 25 березня н. с., має без сумніву основу в традиції Полудневого Сходу, — поширюваній колишніми Єгипетськими астрологами, — про майбутню і все сподівану віднову Світа внаслідок величавих астрономічних сузір’їв у часі березневого зрівняння дня і ночи (23/ІІІ).
Оце спрямування є одним з доповняючих доказів на те, що провідною Святочною ідеєю Різдва є Народження Світа, бо обі ідеї Різдва і Відродження дуже собі близькі.
Ідея Відродження Світа. Ідею Відродження Світа містить у собі і Староукраїнське Свято Гаїлки, і Великдень, що припадає на провесні після березневого aequinoctium (рівнодення); а Різдво, Богоявління (Щедрий Вечер) і Великдень — це Свята, які Український нарід все лучить ідеологічно і на їх взаємний зв’язок покликується часто в Колядках.
Шанування перших культурних здобутків.
Коноплі та льон. На Воведення, по опівночі, жінки сідають голі на порозі хати та прядуть "самосівні" коноплі. Це очевидний натяк на Первісні, ще не добуті людською управою, коноплі. Жінки обсипують сім’ям конопель або льону корови і мастять маслом вимена коровам, щоби добре доїлися. Це пієтизм для конопель і льону, найконечніших у життю ростин: наколиб їх не сотворив Господь враз з іншим насінням у часі творення Землі, мусіли б люди сидіти голі, — як ті жінки на порозі вночі, — жили б у біді та соромі . Насіння льону та конопель благословенне і дуже сівке й родюче, тому то й оця містична поведінка обсипувати цим насінням корови — щоб вони часто були плідні, родили телят і доїлися здорово.
Цій містиці відповідає і згадане вже вводження досвіта, того дня, молоднику до хати.
Посію я Конопельки йа Верхом Зелененькі
Чи всім людям така Доля як то мені Молоденькій
Як усім така Доля то не буду журицця
Якщо мені Молоденькій піду в Море топицця
Там на Синьому Морі лежить Камінь Мармуровий
А на тому Каменьові стоїть Козак Чорнобровий
І руками махає і бровами моргає
Все на тую Дівчиноньку що вірненько кохає
Допоможи мені Боже тую Дівчину взяти
Хоч худоби не діждуся з хорошею розживуся
Бо худоба Божа Роса всю обору заляже
Тяжко-важко на серденьку як нелюба світ зав’яже
Бо худоба Божа Роса як не було той не буде
З Хорошою Дружиною невстид вийти межи люди
Зерно і прядиво. Про Першу пшеницю, Перше жито, про "Овес Самосій" та "Ячмінь Колосій", про Першу сійбу зерна Господом — співають Колядки і величають Бога за ті здобутки культурні; але коноплі, льон, повісма і пряжу цінить нарід може більше, чим збіжжя. Золоту, ідеальну, пшеничку вважає так дорогою, як прядиво: найкрасший добуток з пшениці — це плетений колач, виплетений наче з пряжі з пшеничного тіста.
Коляди на спомин перших культурних здобутків. Ось яка ідеологічна сполука стає в душі народу на спомин цих неоцінних його Перших культурних здобутків:
Колядники під вікном хати співають:
Ци є ти дома Ґосподинечка
Ци є ти дома Ґосподинечка
Ґосподинечка на імя (Анна)
Служеньки кажут нема їй дома
Нема їй дома гей у Кімнатї
Щож она дїє Золото пряде
Ходїм до неї колядовати
Ой чейже нам дасть по Колядочцї
По Колядочцї хоть відзадячко
Хоть відзадячко хоть відпрядочки
Хоть відпрядочки на шеріночки
А Господареві колядують:
Ци є ти дома Пан Ґосподарю
Ци є ти дома Пан Ґосподарю
Пан Ґосподарю на імя (такето)
Служеньки кажут нема го дома
Нема го дома на Загуменю
Ой щож він дїє Золото віє
Золото віє Срібло лелїє
Ходім до нього колядовати
Ой чей же нам дасть добру Коляду
Добру Коляду хоть по Коневи
Як рівняється вартості золота зерно в господарстві та в життю, так неоцінна, краща золота є пряжа. Як із повісма напряде Господиня на шеріночку для своєї челяди і оця шерінка для них вартує за найдорожшу золоту парчу, так господар вивіє на загуменю зерно золотистої пшениці, з котрої буде передовсім жертва — "Плетений Колач" — на Святовечірній стіл, а з сріблистого жита — хлібець на прожиток.
Жертви "на Боже": в честь і вдяку Богові.
Як оттут, уже в Передріздвянім часі, є повний зв’язок ідей з пізнішими Святочними, вказують згадані містерії з пряденням конопель, сипанням сімени, а також обряди самого Різдва і зміст Колядок. Коли "Божі служеньки" — Колядники — приходять під хату колядувати в Різдвяні Свята, виходять у стріть їм Господар з хлібом або колачом, а Господиня з повісмом льону, що ним перев’язує хрест у руках провідника – "Берези". Це очевидна жертва із хліба і льону в честь і вдяку Богові за ці найважніші середники до життя, найпередніші і рівновартні. Їм признає нарід ідеально високу ціну і приписує їм навіть містичну і надприродну силу.
Лукава жертва повісмом матері св. Петра. В одній мітичній Колядці матір св. Петра пропадає на дні пекла. Св. Петро хоче її рятувати. Він поскладав волокенця повісма, що матір колись дарувала "на Боже", і подав матері, щоби вона їх хапалася, а він її витягне з пекла.
Але жертва матері "на Боже" була лукава: вона дала була іно пів повісма і то плоскінного, підлішого. Тому, коли вона хопилася повісм, стали чіпатися попри неї інші пекольні душі — і повісмо не витримало, і матір св. Петра лишилася в пеклі.
Це вже вершок ідеалізації цього першого культурного здобутку, майже шанування його .
Коляда про св. Николая: Колач і Повісмо. Але послухаймо ось якої аналогії.
Повторимо один уступ з наведеної повисше Коляди про св. Николая:
Николай идет тай Весну ведет
А Весну ведет Крутим Колачем
А Зимку женет Ясненьким Мечем..
Які чудові супоставлення — крутий колач уводить переможно Весну, бо новий хліб є першою хвалою Весни, найкрасшим добром, що вона приносить, і символом прожитку людського.
А повісмо може випровадити грішну людину з пекла; дати їй спроможність людського життя, бо подає шмаття на охорону тіла від холоду та спеки, і ослону від сорому.
Тому то Крутий Колач стає настільною жертвою Святого Вечера, а повісмо прикладається до самого Святого Хреста.
Ідеальність пожитку з льону і конопель.
Ідеальність пожитку з льону і конопель так увійшла в душу народу, а містика з ними є така поширена, що не кінчиться на згаданих прикладах і входить глибше як у самі Свята Різдвяні, так і в життя народу.
Святочні містерії. Сім’я льону і конопель посівають Господині вечером перед св. Андрія; а на Різдво в Святий Вечер сиплють його по чотирьох кутах Святочного стола.
Загально умовлюються Господині стерти коноплі на терлицях перед Святом Воведення, щоб їх не зневажати тертям (биттям) у часі Святочного їх помину.
З пієтизму до льону і конопель і з вдяки Господеві за них, складає нарід дари повісем від кожної рідні у громаді, рік-річно, коли священик відвідує по Богоявлінню усе село і кожну рідню осібно з Свяченою водою, окроплюючи хати і подвір’я.
Містерії життєвого побуту. Але окрім Святоріздвяних і Щедровечірніх містерій з повісмами, бувають вони зв’язані і життєвим побутом народу.
Так ось — Весільні рушники, на яких стають Молодята в церкві до шлюбу, жертвується на церкву. За відвідання священиком тяжко хорого і принесення йому св. Причастя та за рівночасну св. Тайну олейомпомазання відвдячується нарід найкрасшим своїм добром: хлібом, мискою льняного або конопляного сімени — і повісмом.
Дійсно, велика ніжність почувань і правдивий пієтизм для Прадідних традицій. Святощі церкви, — св. Олей, — стирається Святощами домашніми. Хліб віддають за Хліб небесний.
Вроджена культурність народу відгадує високий етичний мотив: sancta sancte sunt tractanda — Святе Святим притягується.
Ідея "Різдва" і культурні Лицарі.
Мітологічна постать Вогненного Голуба. Ідея "Різдва" в Українського народу, мимо дуже глубокої й широко розвиненої думки, яка міститься в міті про Різдво Світа, звужується й грубшає у своєму розвитку, коли бере мітологічні конкретні форми.
Образцем того є мітологічна постать Вогненного Голуба, прозваного Різдвом .
Різдво, містична постать і культурний добродій. Незалежно від цієї ідеї Вогненного Голуба є Різдво подумане у народу як уособлення культурної Сили, що принесла народові сільськогосподарські здобутки.
Таким уособленням бувають у світовій мітології культурні лицарі. В Українців приявлює такого лицаря Прадід, добродій народу. Таким культурним лицарем, чи Спасителем (Heilbringer), є Св. Микола, а також Український Гаїлковий Див-Ладо (також: "Дід Ладо"), що наладив тай благословив сійбу проса, або Гаїлковий Галілей, що вчив чи помагав при Першій сійбі пшениці .
Передріздвяні Українські народні містерії. Особливий календар.
Рокове Коло.
Мусів бути в психіці народів і в еволюції реліґійної містики і в життєвих людських умовинах і у взаєминах фізичного світа й духового — якийсь порух, що спрямував вияв людських реліґійних почувань до менше-більше однакової Святочної схеми й одного часу. Було в тім усім безперечно почуття неминущої залежності від природи, з якою життя людське фізичне і духове звязане, та метафізичного звязку з її Творцем.
Поняття найвищого добра в особі Бога, життя трудове, праведність, справедливість, любов до людей, добрі вчинки, віра в Божий справедливий суд, безсмертність душі ― це ідеали Українського народу попри много інших.
|
