Цвітень і Апріль.
З місяців теплого періоду року був би ще місяць перший по Марцеві до пояснення. Найпопулярнішим його іменем на Україні є Цвітень. На Гуцулії кажуть Березень.
Форма Квітень виглядає полонізмом. Bправді говориться по-українськи квітка, квітня (collectiv), але загально не говориться квіт тільки цвіт, а коли говорить нарід цвісти, а не квісти (польське kwitnąć), то послідовно повинно бути цвітень, а не квітень. (Дослідники відзначають появу назви "квітень" ще у книжників XVI ст.. Вона почала дуже вживатися літературними чинниками лиш у ХХ ст.)
В Авестийськім календарі місяць Цвітень мав ім’я Artavahišta цебто: Могутній (Бог) і найласкавіший (benignissimus), бо через обнову природи після Зими, радує серце чоловіка. Був другий подібний вислів Іранський: Ameša-Spenta, цебто: Безсмертний-Добродійний, Безсмертний-Спасаючий. Це ідеальний божий архангел. Відміною тої назви було "Dahma Afrin" (Dahman Afriti), це значить: Благословення Боже, — геній.
В цьому Іранському вислові можна би догадуватися походження календарного імени Aprilis, — Апріль, яке досі ніхто не пояснив влучно. По словниках пояснюють ім’я Апріль від Латинського слова apricus (adjectiv), та це слово значить — до сонця положений, той (те) що лежить проти сонця і вигрівається. Те саме: арrісоr — лежу (вигріваюся до сонця).
Шукання розв’язки походження цього імени в Іранщині, то не пересада з моєї сторони. О. Шрадер пробує теж пояснити це ім’я з Санскриту (гл. Reallex), але пояснює невдатно. На його думку походить це ім’я від paurva (— первий), цебто перший (після Марця).
Та в Староіранщнні є слово apaurva (adjectiv), яке краще покривалося б з іменем Апріль, але воно значить той, що позаду (перший в противнім ряді), — попередній, — молодший (арага-zata ).
Я зі своїх особистих помічень відзначаю, що між Українським селянством вживають часом імени Апріль і то між цілком неграмотними людьми; хоч це може бути за впливом церковно-слов’янського календаря.
Березіль і Береза.
Що до імени "Березіль", коли Український нарід вживає його, нав’язуючи до власного Весняного розвитку Беріз, то, мабуть, робить це задля містики, якою окружена Береза.
Береза символом покривдження. Це дерево є в Українського народу символом покривдження, (особливо, — самітної, або покиненої дівчини), бо над Березою неначе знущаються люди, обтинаючи її Весняне зелене віття, або окалічуючи білу кору задля солодкого соку, який з пораненого дерева стікає, через що воно нидіє, спливаючи кров’ю.
Народна пісня для приміру:
Ой у Поли Береза стояла
Під Березов Дівчина стояла
Чом Береза Біла не зелена
Чом Береза Біла не зелена
Як я маю зеленою бути
Підо мною стояли рекрути
Підо мною стояли гусари
Шабельками гілля обтинали
(з Межигориць, біля Галича).
Береза мотивом еротичним. Береза є мотивом еротичних народних пісень і має долю в Дівоцьких обрядах.
Обряд Вільхи. В Дівоцькім обряді "Вільхи" в часі Зелених Свят ходять Дівчата від хати до хати, співаючи містичну пісню про "Вільху", — а носять зі собою галузку не Вільхи, а Берізки (про цей обряд в Поручені біля Бережан подали вістку о. Мих. Мосора і п. Богдан Лепкий).
Дівоцьке Кумування. Що Український нарід придає Березі таємне значіння і вірить в її магічну силу та її добротворний містичний вплив на долю жіноцтва, свідчить ще ось що: В р. 1636 посилало дев’ятнадцять православних священиків з Нижнього Новгорода збірне письмо до московського патріярха Йосифа, з проханням авторитетного заказу ріжних поганських обрядів і звичаїв, які в їх сторонах остали і вперто поширюються.
Між іншими вказували вони на такий обряд: Сьомого четверга по Великодні збіраються жінки й дівчата під деревами, під Березами, приносять там пироги, кашу й яєчницю і, зробивши до Беріз поклін, зачинають хороводом довкола Беріз співати ("діяволські пісні"), плескати в руки і на всякий лад шаліти. Відтак сідають й поїдають позношувані приноси, а споживши їх, встають, беруться парами за руки, й прийшовши до Берези, плетуть звисаючі галузки в вінки-обручики, цілуються крізь ті вінки, називають себе по тих розцілунках Кумами, й розходяться.
Але на Зелені Свята знову збираються під Березами, співають пісні, плещуть в руки, і поживившися як перше, приносами, цілуються знову через Берізкові обручки: відтак обломлюють ті Берізкові обручки, що їх сплітали, плетуть собі з них вінці на голови й з вінками на головах ідуть на воду. (Гл. про це письмо в ,,Чтенія с Импер. Обществ Исторіи и Древностей Россійских" 1902, ІІ изд.)
Очевидно є в цім Староукраїнськім обряді женихальна містика й магіка з давнім реліґійним підкладом.
Ідейно сходиться зі згаданим обрядом і обряд "Вільха", який так чудово описав і правдиво відчув Богдан Лепкий (гл. "Діло" з Мая 1931 р.).
Коли полуреліґійне шанування Берези так здавна, ще десь з передісторичних, або й первісних часів, вкорінилося між Українським народом і досі триває, то сміло можна припустити, що ім’я місяця Березіль та Березень, зв’язане також з тим шануванням.
Про реформу укр. місячних імен.
Стежки до листків про Українські традиції.
|
