Марець.
На Іранське походження назви: Марець, Март, Марот, — вказували би етимольоґічні звязки тої назви з Староіранськими отсими словами: marəd, verbum – зіпсути, ушкодити, знівечити ; marək, verb. – вбити, знівечити, до погибелі привести; mahrka, maraka, subst. – смерть, погибіль; márka – імя демона; marγ (перс.) – смерть ; mahrkaθa, subst. – вбивання, нищення; mar, verbum – вмирати , гинути. Aorist — marš, part. perf. pass. — morsta, partic. futuri pass. — morsθwa; ai (Староіранське) mrtáh; / marsta, subst. (p. f. pass.) – смертельний чоловік; новоперське mard, грецьке μορτός; marətan, marat; martiya – смертельний, смертельний чоловік. Gayō marətan, Gayō-marţ (читай: Ґайо-марц) = прачоловік, перший чоловік — забитий злим духом Аґріманом.
Відома річ, що Марець — це найнездоровший з місяців, коли змагається зима з літом і часті переміни зимна з теплом є дуже небезпечні для здоровля чоловіка; притім таяння снігу і леду спричинює зимні, убивчі мраки. Фр. Мікльошіч стверджує, що: "деякі (вчені) лучать назву Марець з словами — мор, помір". І це зовсім справедливо.
Всі наведені тут Іранські вислови мають анальоґії в Українській мові. Українське слово "марчіти" знач. старітися, смощіти.
Польська пословиця каже: nastaje marzec, umrze niejeden starzec (за Мікльосічом). З славянських народів вживають цієї назви; Українці як в.; Хорвати — marač; сх. Серби — měrč; Поляки — marzec; Литовці — morčus. В назвах Марця у тих народів є очевидною основою думки про загрозу смерти. Ця назва є в своїм роді осторогою memento mori (пам’ятай на смерть!).
Що воно так дійсно є, а при тім, що назва Марець або Марот, Март, — могло колись означати в Староіранців якийсь протяг часу, або назву місяця, загрожуючого людському життю, на те є отсі докази: В святих книгах Авести є Староіранські міти про Почин всесвіту і життя у нім на протязі чотирьох тритисячок літ, які мали скінчитися приходом Спасителя Сошанс (Sošans). Ці міти оповідають про неустанну ворожнечу злого духа Аґрімана проти Бога Творця Агура Мазди (Ормузда) за те, що він сотворив світ. В третім тритисячоліттю сотворив Бог на кінці першу худобину (прабика) й першого чоловіка (прачоловіка). Злий дух забив їх; та вони лишили свій плід і після них зродилася на землі всяка твар і люди. Аґріман знову хотів їх знищити, та в обороні світа виступили божі архангели (сотворені з Початку світа), вони скинули Аґрімана під землю, а боже царство відгородили від нього величезним валом — і зачалося щасливе життя людей на землі. Та світ і люди були в неустаннім страху, бо, як мали скінчитися 300 літ з тисячолітки, в котрій рядив пророк "Ухшияц-ерета", мав прийти демон-чарівник Маркуша (mahr-kuša ) і снігами й студіню так мучити людей, щоби вони до трьох літ вигинули. Відтак мав бути створений вал Йіми ("Yima Var"), а земля мала наново залюднитися , і від тоді мало настати щасливе людське життя без холоду й голоду, хоріб чи журби. А тимчасом люди жиють в страху перед злим духом, вбийником першого чоловіка Ґайо-марец-а, і перед його висланцем чарівником демоном Маркушею .
Ось що значить назва місяця — Марець, коли вважати його за Іранське.
В нім є символ змагання життя зі смертю, вислів непереможних бажань чоловіка, щоб жити, і його страху перед ворогами життя .
Є другий доказ на правдоподібність, що Европейська назва Марець є з походження Іранська, і що була колись назвою місяця, або того часу, що його тепер означає.
Зі Староіранських назв місяців досліджено до тепер лиш назви місяців Авестийского календаря. Є це календар гієратичний з дванадцяти місяцями по 30 днів, отже 360 днями, до яких при кінці року додавано 5 святих днів (Gathe дні). Крім того додавано що 120 літ один місяць (для доповнення бракуючого щороку ще 1/4 дня).
Рік зачинався місяцем Мартом. Чи був передавестийський календар невідомо, але можна того догадуватися по іменах місяців Авестийського календаря.
Всі починання реформатора Заратустри (з доби ок. 700 літ перед Хр.), творця Авестийської реліґійної ідеольоґії, зміряли до того, щоб усунути давні реліґійні повірки й суспільний нелад, зв’язаний з блудною реліґійною ідеольоґією. Назви місяців Авестийського календаря є всі в честь Бога і найбільшої досконалости прикмет Божого єства, персоніфікованих архангелами. Імена цих архангелів носить значна часть місяців в честь Бога й найвищих ідеальних чеснот.
Назва Марець, — що було висловом безсильного страху перед смертію, який паралізував всяку людську енерґію, потрібну в життю, — не надавалася на назву першого місяця в році до реформованого календаря. Тому в Авестийськім календарі його нема, а натомість є назва Фраварзін, що значить: вперед (Іран. fra — Укр. про) — до діла! Шостий місяць по Марті, — наш Серпень, час збору з поля, — названо Шатовайрія (кшатра-вайрія) що значить: побажане добро, царство щастя, — утіха; немов в нагороду за працю першого місяця; а місяць п’ятий, коли вся природа розвинулася й красувалася овочами названо Амеретат, т. є. безсмертністю.
Хід думок в назвах Авестийських чергових місяців приневолює шукати за тезами, проти яких вони поставлені. І якраз — первісні тези показуються з антитез: проти понурої апатії марцевої поставлено через нове ім’я місяця Марця, — т. є. фраварзін, наперед ділаючий, себто: вперед до діла ведучий, — новий клич, і доповнено цей клич опісля назвою п’ятого місяця після Марця (то є Липня) : Ameretat — безсмертя. Арґументовано: Вислідом не старечої заціпенілости, але молодецького руху, праці, діла в життю, може бути в свій час радісний оклик: безсмертя і щастя. Реформатори немов казали: тому називаємо так місяці, бо вони дають гідному народові належну надгороду за завзяття до праці й до діла. Бож було виразною тенденцією реформованого Іранського календаря: замінити давні профанні назви місяців (чи то виняткових протягів часу) вищими ідейними, реліґійними.
Май.
Видно це і по другій Іранській назві місяця, яка принялася на Україні, і є в Римськім календарі, Май, що ним названо третій місяць після Марця.
(Внаслідок нав’язаної літературними колами акції загального "чищення української мови"... викинено Марець будьто латинське, — Май, по здогадові, також неукраїнське, а латинське. Май "українізовано" на російський взірець: муръ, себто мурава, — на травень!)
Це ім’я, подібно як Марець, має повне покриття в Іранській мові, а що до змісту — переняло з Іранщини всю свою, таку влучну для означеного ним часу, ідеольоґію.
Після загально принятої думки, цей весняний місяць, — то синонім незрівняної, роскішної, молодечої і в повнім розвитку краси природи: свіжого воздуху для грудей, молодої зелені в соковитих ростинах, розцвіту запашних цвітів, щебету птичок, ясного сонця. Одним словом: місяць Май це образ краси й роскоші. В цілім світі окликаний місяцем любови.
А ось що означує по-іранськи слово Май: maya, femin., — втіха, роскіш, блаженність, саме щастя; те саме значить mayas, neutrum (Староіранське ). Mayah, neutr.; mayavant, mayakan, adjectiv, — запліднення, полова сполука (Begattung).
В Українського народу Іранська назва Май зовсім асимілювалася й принялася з усею його ідеольоґією.
Цим словом називає нарід також місяць Серпень, стоячи перед роскішним, доспілим, зібраним збіжжям — своїм добром і втіхою своєї праці. Називає його Маїк ; хоч впадає в очі різниця в степенях: це не дійсний Май, — а Маїк (маленький). Маєм називає нарід зрубане зелене гілля, для святочного "замаєння" хат.
Майний — значить — з богатим листям (reichbelaubt).
Майка, по-українськи, значить "еспанська муха" — cantharides (plural), відома з своєї властивости в медицині, як половий стимул; слово відповідне Іранському mayakan (гл. в.).
Насупроти цього дивного матеріялістичного захвату народу, — для життя в часі розцвіту й буйности весняної природи, — поставлено в Авестийськім календарі як ім’я третього місяця по Марті клич: Horvadat (Haurvatat ). Се ім’я архангела Іранської віри, атрибут божий, і значить: Бог, повнота, звершеність, досконалість. — Ідею того абстракту завсігди лучили Іранці з Ameretat, себто безсмертність, якою назвали місяць Серпень (г. в.).
Є Українське ім’я для Мая — "Ярець", яке Fr. Мікльошіч згадує попри імена місяця Липня, але відносить його до Мая, як більше там приналежне.
На мою думку, належить ім’я Ярець як до Мая, так до Липця, а свідчить воно, як дуже втиснулася колишня Іранська ідеольоґія в Українську культуру. Староір. уаіrуа (==яйрія) — це ім’я божества Іранських передавестийських шестирічних діб і свят, якими закінчувано кожну добу року (Іранське уаr, значить рік — Chr. Barth., op. c., 1287.) Такими святами були, між іншими, mаіδуаіrуа, то значить "середина року", воно припадало від 1-го — 5 Мая; друге було назване mаіδуо-šam, знач. межиліття (вживане досі на Україні: Мéжінь (гл. словар Грінченка) і припадало від 30 Червня до 4 Липня.
(Були анальоґічні й інші свята, приміром: "межи-весни", про які писано в моїй книжці про культ.-істор. постать Різдва, у вступі — про Іранський календар).
З іменем "Ярець" зв’язана Українська назва Весни ,Яр", — назва ячменю "ярець" , котрі то слова з Українського кореня етимольоґічно вивести годі.
Зазначую, що чеський дослідник K. J. Егbеn завважує, що "ім’я Май є мабуть іменем природи, яка в той час (в Маю) плодить" (свої твори). Як показується, K. J. Егbеn не був далекий від правди, коли це писав, — порівняйте Іранське слово mayah (гл. в.). Ім’я місяця, Май, є поширене в отих народів східної й полудневої Европи: Українців, Москалів, Поляків, Чехів, Хорватів, східних Сербів (в них слово мея значить майське дерево), Альбанців (maji), Румунів (maju), Литвинів (mojus), північних Німців (Nord-hochdeutsch — "mai") і — як показується — всюди без змін у формах слів.
Українізація імени Май на "травень" є дійсно дуже невдатною. Адже не усе в Маю на землі є травою.
Поминувши несказанну красу Весняної природи, яка в Маю вся в цвіту і безлічі красок, — в очі б’є по всіх усюдах народження нової твари, нового життя з його бажаннями, поривами й змаганнями. Цілі народи в Маю оживають та рвуться до життя, шукають його змісту і ціли.
Староіранці виділи в Маю відблеск повноти й невмиручости краси Найвищого Єства та бажали достроїтися до неї своїми життєвими ідеалами й чеснотами.
Український нарід глядить на Май також з іншим настроєм і життєвим інтересом, ніж йому приписали публіцисти.
Назва "травень" навіть з Староукраїнськими реліґійними традиціями не є в згоді, бо давний реліґійний культ буйної зелені, — як символу сили творчої природи, — припадав в святочний час
Івана Купала.
Про реформу укр. місячних імен.
Стежки до листків про Українські традиції.
|
