Що означає Святий Збір?

Частина 1. Святочний суспільний порух і Свято Збору.

Після реліґійного, другим порухом Українського свята Різдва Світа і Святого Вечера є порух суспільний. Відмітимо в нім згори три відміни: родинно-суспільна, громадянська і загальноплемінна, яка в поcлідній культурно-історичній добі України ставалася чим раз більше національною і патріотичною.

Ой Добрий Вечір Пане Господарю ми в Тебе

Вираз Любови та самоохорона традицій.

Розбираючи цей порух суспільний видимо у нім передовсім явний вираз любови родинної, плеканої традиційно і поширеної на як найдальші родинні круги, племінну цілісність з загальним почуттям потреби — об’єднання на підставі тої ж любови для самоохорони родинної і племінної та охорони старовіцьких традицій: реліґійних, етичних, суспільних і господарських.

Батьковладний родинний настрій, почесть для батька-матері , любов, згідливість і карність родинна вдаряють у вічі з цілого образця Свят-Вечера . Коли ж помітити самоповторювання і тотожність цього образця в кожній Українській рідні, то бачиться в нім вражаючий вираз згідних почувань і настроїв усієї України; бо однодушне переведення ідеї любови й об’єднання в кожній рідні на просторах усієї України робить ці ідеї й кличі всенародними.

І так є дійсно, бо виразом загально-народного почуття любови і єднання є показове Свято Народного Збору в другім дні Різдва Христового. Свято це явного клича Народного Збору не має, бо воно покривається святочними кличами християнськими, але за ним стоїть тихе почуття і зрозуміння цього традиційного клича всім народом, а висловом і свідоцтвом цього є Колядки, що про Святий Збір співають і його пояснюють. Є дійсністю, що Свято "Різдва" на Україні, ― в першім і другім дні того Свята, ― є очевидним великолюдним зборищем народу, — і зовсім не ослаблює враження про визначальну, ― загально-народну племінну, ― особливість збору в ці свята наявність рівночасного поруху християнсько-реліґійного.

Українська стихія та громадянське єднання.

Порухи — племінний і християнсько-церковний — суть змішані і піддержують та скріплюють себе взаємно; але, безперечно, первісним був і в своїй силі остався племінний; і його це виразом є показове Свято Збору, другий день Різдва.

На отсій ідеї племінного Збору оперлася і вихіснувала його церква в часі свята Христового Різдва. І дійсно так є, що від Різдвяного всенародного збору або від рівнорядного з ним збору на Щедрий Вечер ніхто з народу не ухиляється. В Різдвяну ніч і Богоявленську, церкви на Україні суть переповнені такою силою народу, що мимохіть чується доокола себе Українську стихію, навалу елементу . Сказано, що від громадянського з’єднання в ці дні ніхто з Української громади не відсувається. До церкви як до офіційного місця збору іде кожний, хочби його християнські почування були дуже слабенькі, або й ніякі.

Хто з Українців на Різдво ― або на Йордан ― цурається всенародного Збору, того вважає нарід одиницею поза громадським гуртом, неначе виключеним з громади та чужим. Такого не вибирають до ніяких громадських установ, до нічого не вживають, іґнорують його та мають у підозрінні.

Подвійний порух ― реліґійний і суспільний.

Вже було згадано, що в цій Українській Різдвяній соборності є мабуть і старинний чужий реліґійний порух, одна з традицій полудневого Сходу, — сирійських Арабів, — про два всенародні річні свята: народження Часу й Світа та обнови Світа. Але, як у цих Арабських реліґійних святах не могло обійтися без поруху суспільного, — у Арабів був він сильно розвиненим і підтримуваним, — так і в Українськім Різдвянім святі є порух подвійний , реліґійний і суспільний, і тим робом є він і подвійно могутній.

Зов до самозбереження, освідомлення та оживлення.

Це той зов душевний сильніших індивідуально племен до самозбереження своїх реліґійних, суспільних та господарських ідеалів та поклик до їх оборони спільними силами й засобами.

Аналогічні ідейні кличі, освідомлюючі та оживляючі нарід, заховуються як традиція у багатьох старовіцьких народів і дають спонуку до таких же аналогічних, традиційно уряджуваних, всенародних свят . Їх приміри подано понижче.

Завеликий ідеалізм народу: безграничний альтруїзм.

Та, в Українського народу ці порухи зазначуються виїмковою рисою: завеликим ідеалізмом народу і його безмірною пасивністю, яка спинює орґанізацію і активність народних сил для самоохорони і оборони.

Це була би задача окремих досліджень над біологічними й культурно-історичними чинниками в психіці теперішнього Українського народу.

Один з них тут коротко згадаємо.

Це найбільш ідеальне з суспільних начал, виражених у Святі Різдва й Свят-Вечера: безграничний український альтруїзм. Є цей чинник загальною особливістю життя найдавніших, пракультурних народів; а як Святочна традиція Українського народу, незмінно і непохитно переказувана з роду до роду, свідчить про довголітну добу життя Староукраїнців серед пракультурних обставин і на пракультурних началах.

Оця любов другого і взаємна любов, в ім’я якої збирається на Україні на Різдво кожна рідня, є однією з найбільше зворушуючих Старовіцьких Різдвяних ідей. Вона найбільше узгоджується з ідеалами свята Різдва Христового і своїм здвоєним містицизмом володіє над кожною Українською душею та з’єднує для Святоріздвяного часу і найхолодніше серце. Вона дає мимовільний поштовх до Святовечірнього широкого родинного збору і через неї, в значній мірі, удержується Святочний підйом душевний і сердечний настрій через усі Свята.

Згадаймо оцю запобігливість усієї рідні, щоб на Свят-Вечер нікого з рідні й домашньої челяді вдома не бракувало; цей забобонний острах перед нещастям, наколи хто в дорозі, або перешкоджений, на Святу Вечерю не прибуде; це взаємне посилання собі вечéр; великодушнє, всепрощаюче, взаємовідношення до ворогів; оце запрошення на Святу Вечерю душ померлих зі своєї рідні і чужих, безрідних, всіми забутих душ померлих; згадаймо оцю ідеальну і високо-культурну молитву Гуцула ― Аби і тих душ до Вечері допустив ― за душі померлих, його запрошення цих душ на Святу Вечерю і жертву Святовечірніх дарів на їх користь.

Хворобливий сентименталізм і погубна пасивність.

Але сей альтруїстичний порух, такий могутній та ідеальний, що своїм багацтвом і силою почування повинен би розворушити як найбільшу громадянську активність народу, чомусь розвинувся в Українського народу в нездоровім напрямі, виродився в хворобливий сентименталізм, що ослаблює душевну енергію й спричинює погубну пасивність народу. [Інтеліґенція своїми творами часто підтримує й поглиблює такий сентименталізм в народі та в собі.]

Отся пасивність проявляється навіть у самім зовнішнім виді Різдвяного Св.Збору.

Є це Свято основане безперечно на пракультурних традиціях, аналогії до нього знаходимо у нинішних народів природи з пракультурними традиціями, як ось приміром у Якутів і ін., про яких буде понижче мова.

Та, наколи у цих народів Святочні племінні збори є засобом громадянського й культурного з’організовання й обнови племінної життєвої енергії, для боротьби о майбутнє, — на Україні вони не викликують навіть на стільки енергії, щоб устроїти себе і збудити народну свідомість про це, що спадково з правіку криється в народній душі і домагається вислову.

Нарід іде за глухим зовом душі і пасивно, невільничо , бере участь у давнім традиційнім Зборі. Відчуває його потребу, його вищі порухи — Святість, думає безперечно категоріями старими, — але не хоче знати нових дійсних обставин життя та боротися з ними.

Чи се таке безмірне прив’язання до старих традицій і туга за ними, — чи зломання душ — і перед чим? Чи перед могутньою християнською ідеологією, що ставить ідеал спасіння душі понад всі ідеали світа? — Чи перед простим напором нових життєвих струй та нових життєвих кличів?

Подив будить Український нарід, коли проти стихій нового життя стоїть опірно, але непорозуміння і здивування, що так німо боронить старих племінних традицій і давніх культурних вимог свого існування.

Українська ідея Св.Збору і християнська протидія.

Джерела вістей про Святий Збір.

Святий Збір як окреме народне свято поза Святовечірнім родинним збором явно не виступає. Про нього говорять лише глухі вісті в народі, які час-від-часу даються чути про "Святий Збір", або "Свято Збору". І про нього свідчить, ― завсігди йому протидіюче , ― християнське свято церкви: Собор Богородиці, — другого дня Різдва.

Зовсім безумовно стверджують давнє Свято Збору старовіцькі Колядки. День Св.Збору як давнього свята не дається встановити без допомоги Колядних текстів.

Після Свят-Вечера й Святої Вечері, що збирають і з’єднують кожну Українську ближчу й дальшу сім’ю і що є вже першою вказівкою про існування в народі ідеї Збору, слідує велетенський Святочний збір у християнських церквах досвіта першого дня Різдва Хр., збір такий вражаючий всенародний, що на нім не бракує ні одної живої Української душі.

Старі реліґійні й суспільні почування.

Не ухибляючи християнським порухам і християнській вірі Українського народу, але знаючи християнську культурну недорозвиненість Українського народу, — і з огляду на існуючі Старовіцькі традиції народу, — ствердимо, що найменше половина побудок до цього всенародного Різдвяного здвигу творять старі реліґійні й суспільні почування.

Християнська церква ставить народові перед очі в другий день Різдвяних свят ідею соборного, збірного, шанування Богородиці і всіх її свят. Християнський порух цього свята зрозумілий і вказаний ― це материнство Матері Спасителя, збір усіх порухів її шанування.

А однак цей порух робить враження обласної церковної справи. В Римо-католицькій церкві другий день Різдва Хр. присвячено шануванню трьох царів, що прибули з поклоном до народженого Спасителя. В Євангелії східної християнської церкви (української) на день Собора Богородиці читається також про поклін трьох царів Христу та про втечу Христа перед Іродом до Єгипту. Виходить з цього, що християнські, церковні, порухи свята є властиво інші, ніж ідея збору всіх порухів шанування Богородиці.

Другого дня Різдва є менший наплив народу до церкви, хоч нарід називає цей день святом збору (по вказівках церкви).

Дивна річ: нарід лучить цей день зі Старовіцькими обрядами — жертвами, особливого роду , приношеними по церквах: у багатьох сторонах приношено перед війною, а і тепер декуди приносять до церков, жертви, — або Святочних великих медівників у подобі виплітаних Зір, або миски Пирогів, — з виключенням приносів хлібних. Се очевидно в зв’язку з ідеологією Святої Вечері про жертву пшениці і меду та Святочних пирогів, — і по всьому вигляду шанування Зорі і Місяця-Молодика (ідеологійна особливість Пирогів).

Отсе було би вказівкою, що з цих містерій проглядає стара, Українська, реліґійна основа шанування, а не порух християнського збору.

Старовіцькі Колядки про Святий Збір.

Тож першим нашим завданням було би виказати прикладами з Колядок, яку думку має нарід про значення Свята Збору.

Оце приклади таких Колядок.

В Колядці з Орелця, повіту Снятинського (З. У.) - Два Голуби просять Стрільця, щоби їх не стріляв і промовляють:

Тут ясно виходить з контексту Колядки, що Святий Збір — то збір людей, котрим дають Вина, бо так Закон каже, і приймають їх Сиченими Медами для більшої хвали Божої. Це Збір народу для реліґійної цілі, для піднесення реліґійного шанування, і згадані напитки мають цей настрій реліґійний збільшувати.

Було вже згадане в розділі про Жертви первісні Свят-Вечера, що пиття Святочних напитків було в давнину на Україні обов’язковим, анальоґійно до Іранських реліґійних понять і служило до піднесення реліґійної екстази. Вислів: "чи ситять Медці Богу на хвалу", — на це як раз указує. І нині в багатьох сторонах України вважає простий нарід заосмотрення себе в напитки, — хоч би в найменшій кількості, — на Різдвяні свята, за справу обрядову.

Що однак в Українськім Святім Зборі видить нарід передовсім своє Старовіцьке, племінне свято, виходить з повищої Колядки ясно, бо в ній нема ані одного спомину імени Ісуса Христа або Преч. Діви і ніяким натяком не дається цьому Зборові характеристики християнської.

В іншій Колядці ось як співають:

Нарочно наведено майже всю Колядку, хоч у ній про Святий Збір всього дві стрічки. Бо всі образці, змальовані в ній, свідчать про велику старину з життя і думок Українського народу:

Образ Стрільця з луком і сніпком стрілок належить до пракультурного періоду життя народів. "Біл Камінь" перед Церквою, символом Неба ідеального і Астрального, — це Місяць; а на Камені "Дві Галузоньки і при Вершечку Два Голубоньки" зображують Райське Дерево в Почині Світа.

В цілій Колядці нема й одного слова з Християнської ідеольоґії, а ще й вислів про Білого Молодчика належить Місяцеві. І вислови: "Свят Вечер", "Святі Водорщі" — це також Старовіцькі Українські ідеї, як це чим раз ясніше виходить з нинішнього дослідження.

Тож і Святий Збір належить до Старовіцьких традицій — і безперечно так давніх, як і всі подробиці повищого образця, — і для того виріжнюється як окреме, — етнічне, — Свято з поміж Християнських святих днів.

Частина 2: Що означає "Кийовство"?

(Святий Збір як політичний ідеал.)

Частина 3: Глибокі етно-культурні основи Святого Збору.

За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.

Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.