Хоч зараз велика частина Українського народу, особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, не здає собі справи з провідних думок цих Свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давніх традицій, і все-таки увесь нарід держиться досі старовіцьких Святочних звичаїв і поведінок. Цю інтуіційну свідомість чогось величного й святого, переказаного предками і зв’язаного з старовіцькими обрядами, піддержують злучені з Святочним часом Пісні, — ось як: Колядки, Щедрівки, Гаївки і т. д., — і у них-то найбільше міститься народних традицій, як реліґійних, так господарських і суспільних, поданих у мітичній формі.
Етноґрафічні записки святочних пісень, — Колядок, Щедрівок, Гаїлок і ін., — були роблені досі по-аматорськи, доривочно і безпляново; не пороблено їх у всіх сторонах і місцевостях, замешканих Українським народом, так, що вони не вичерпують усіх культурних давніх вартостей, які криються між народом. А нераз одно слово, або одне більше речення має неоціненну вартість для етнольоґічних дослідів.
Ще більшу недостачу можна би закинути запискам народних святочних обрядів, тим паче, що ці обряди є погорджувані й нівечені християнською церквою як „поганські“, а інтеліґенцією як наївні повірки й „забобони“ — і нарід укриває їх перед небажаними свідками.
Передовсім реліґійні Свята.
Українське Різдвяне господарське свято не є ані весняне, ані літнє, бо припадає серед Зими і воно є передовсім реліґійним Святом, хоч має визначно господарську закраску; воно є традицією про перші первосвітні плоди землі і славить Бога, що їх зародив.
(В сотвореному Господом Богом Раю немає пір року, там вічнозелений Сад: „Рай розвився, Господь звеселився!“ Там інший — мітичний Святий, Сьвітий, час.)
Лучиться воно ідеольоґійно, з особливіших мотивів, з Весняним Українським святом Великодня: бо через ріжні натяки, які — то в Різдвяних і Новорічних обрядах, то в радісних Колядкових окликах — говорять про слідуючий після Різдва й Богоявлення Великдень.
А цей Великдень вважає тут нарід за Свято весняне, Свято обновленої природи і мабуть прилучується в тім до світових традицій і вірувань (Полудневого Сходу), що в цім великім дні буде колись Відродження Світа.
Різдвяні взаємні віншування висловлюють побажання вимріяного непереривного щастя й добра: „від Різдва до Богоявління, від Богоявління до Воскресення“, — іменно, здоровля, врожаїв у полі, щасливости в родині, многих літ. Те саме дослівно про містичний Святий час повторюють Колядки.
Святість Землі, Різдво та Відродження Світа.
Від Воведення до Благовіщення не можна копати землі-глини: се очевидна пошана для грядучого Свята сотворення Землі як частини Сотворення Світа.
Спрямування до Благовіщення, лучення грядучого Різдва з святом Благовіщення, яке припадає на день 25 березня н. с., має без сумніву основу в традиції Полудневого Сходу, — поширюваній колишніми Єгипетськими астрольоґами, — про майбутню і все сподівану віднову Світа внаслідок величавих астрономічних сузір’їв у часі березневого зрівняння дня і ночи (23/ІІІ).
Оце спрямування є одним з доповняючих доказів на те, що провідною Святочною ідеєю Різдва є Народження Світа, бо обі ідеї Різдва і Відродження дуже собі близькі.
Ідею Відродження Світа містить у собі і Староукраїнське свято Гаїлки, і Великдень, що припадає на провесні після березневого рівностояння; а Різдво, Богоявління (Щедрий Вечер) і Великдень — це Свята, які Український нарід все лучить ідеольоґічно і на їх взаємний зв’язок покликується часто в Колядках.
Хто жиє з Українцями в близьких взаєминах, той знає, що по Українських селах стрічаються досі уперті християнські недовірки, звичайно старі люди, які ходять до Церкви лише два рази до року: на Різдво і на Йордан, або: на Різдво і на Великдень.
Кожний з цих святочних Християнських днів був передхристиянським святом Полудня: Різдво було святом Народження Світа, а Йордан (Епіфанія) колись тотожним святом, а опісля — святом обнови року; а Великдень був колись Єгипетським святочним днем майбутнього Відродження Світа.
Українська Астральна релігія: Великодні Паски.
Переважаючу долю в Астральній Трійці перейняв Місяць. Це покажеться зовсім виразно з дальшого розгляду Астральної Трійці і взагалі Української Астральної реліґії, в якій розвинулось було широко шанування Місяця, передовсім у зв'язку зі Святом Щедрого Вечера.
Але замітне є — як вже було згадано — в Українській Астральній реліґії окреме поєднання культових об'єктів, а саме: шанування Місяця і Зорі з виключенням Сонця. Я завважив також у символіці, стосованій до Святочного печива, якнайвиразніше зазначуване шанування Місяця і Зорі (у двійку) — див. також розділ: Бог і Астральна Двійця.
Так приміром я бачив (в Конюхах, Бережани) Великодні Паски, на яких посередині була вироблена з тіста, артистичними півкругами, велика восьмикінчаста Зоря (ассирійська восьмираменна звізда!), а по чотирьох рогах доокола Зорі були зображення Місяця очевидно 4-х його фаз у подобі чотирьох вужиків.
Щодо Паски з мітольоґійними емблемами, ставлю здогад, що вона може бути також поєднаним символом Астральної Трійці, в такий спосіб, що сама Паска — це Сонце, а над нею Зоря і Місяць у подобі Чотирьох Вужів.
Вуж/Змія як символ Місяця був популярний у цілім стариннім Сході, особливо у Вірменії . Та Змій як символ Місяця проходить лиш у декількох Щедрівках — це може бути ідея неавтохтонна, і занесена на Україну.
Її видно, окрім у згаданих прикрасах на Пасках, ще в Гаїлкових хороводах.
Але може бути, що Вуж як символ Місяця є лишень менше популярним в Українського народу в цій формі, себто у виразній своїй подобі, а особливо з огляду на Свято Різдва, в якім є многота вищих та ідеальніших по думці народу мотивів.
І треба те завважити, що ідея Вужа як святости занадто суперечить біблійно-християнським поглядам на Вужа, символа сатани, — і тому може бути Українським народом ухилена з християнського погляду або скоріше захована від такого погляду.
Вербний тиждень і мотив передвеликодньої шутки у Святім Вечері.
Між мітольоґійними мотивами Свят-Вечера й Святої Вечері відбиває своєю невиразністю і на перший погляд недоцільністю мотив шутки передвеликодньої, приложеної до Святоріздвяних містерій. Це в річи пальмова галузка полудневого Сходу з християнських містерій Цвітної Неділі, а на Україні вербова (євова) весняна галузка з першими весняними бростиками, також з християнським мотивом.
Шутка — вербова гілка, вкрита пухнастими Котиками (Котики – цвіт Верби). Словник Грінченка.
Але по правді — це мотив прастарий і світовий, поширений від непам’ятних передхристиянських часів у цілім Полудневім Сході, особливо у Індійців та Іранців, звідки, мабуть, поширився по цілій Европі. Він і досі як весняна зелена галузка є символом надходячого Весняного Відродження. ....
Самогуртування. Всенародний Збір.
Статеві, вікові та станові гурти. Самогуртування народу в статеві, станові та вікові гурти лежало безперечно в засадах Старовіцького суспільного світогляду Українського народу, а не було ділом припадку. А що воно перейшло було в суспільну норму, свідчать про це Колядки й Щедрівки, які згадують часто про установу Трьох Сел на Україні і дають докази, що були вони не тільки в Старинні часи, але перетривали до новішої доби. Були це окремі села: Старих людей, Молодців (Парубків) і Дівчат.
(Самогуртування: У праці Кс. Сосенка вжито "гуртуванняся", що відповідало б "самоорганізації" в сучасній науковій термінології. Самоорганізація як явище є предметом вивчення окремої сучасної науки — синергетики. Доречно говорити про етнологічну синергетику.)
Є таких Колядок і Щедрівок про Три Села більше, та з образцями не однакової культурної доби, що якраз свідчить про колишню довготривалість тої суспільної установи.
Схильність до народних чи племінних зборів. Оця дуже цікава Староукраїнська суспільна проблема варта всестороннього опрацювання; відкладемо її до ширшого розглянення при розділі про Щедрівки, бо найбільше на цю тему є Щедрівок; а тут рад би я дати вибрані приклади з Колядок і Щедрівок, щоби удовіднити, що
Бо — і зараз Українські всенародні святочні (церковні) збори, приміром Різдвяні, Йорданські й ін., мають давнє етно-суспільне забарвлення: загального збору поодиноких статевих гуртів і вікових відділів віку. Хто не довіряє, нехай придивиться до збору народу в великі свята по всіх церквах на Україні: нарід стоїть там самочинно поділений: по правій руці — на переді діти-хлопчики, за ними підростки, відтак старші господарі, за ними молодші господарі, а далі гурт парубоцтва; по лівій руці — на переді дівчатка-недолітки, за ними дівоцтво, за дівоцтвом бабусі (звичайно біля лавок), а в "бабинці" матусі та молодиці з маленькими діточками на руках.
Такий Старовіцький лад є без виїмку по всій Україні, і нема цього у ніяких інших, т. зв. Індоєвропейських, народів, що окружають Українців. Щось подібного знаходимо у Жидів в їх Святинях, де чоловіки в часі богослужень займають долішню наву Святині, а жіноцтво перебуває на горішніх її поверхах. Гуртовий статевий поділ є і в Турецько-Арабських Святинях.
Праісторичність і містика самогуртування. Майже всі Колядки і Щедрівки, інші пісні на тему вікових і статевих гуртів відзначуються Місячно-мітольоґічною символікою, що є характеристикою старинности тих Пісень тай цієї теми. Через оцю мітольоґічну закраску набирає і сама тема мітичного значення, що однакож не відбирає їй значення реальної традиції, а за те окружує її німбом Святости і творить з неї окремий об'єкт шанування й скріплює її повагу. Але все те вказує, що традиції ці не історичні, але праісторичні.
>>>>Докладніше у статті: Коляда і Великдень: Різдво і Відродження Світа.
Стежки до листків про Українські традиції.
| 
