Місячні назви.
Назви місяців могли бути уживані лише там, де були комплекси місяців і вони там чергувалися, чи було то в натуральнім місячнім році чи в солярнім; але ці імена були вживані в Европі дуже пізно.
В Гомера їх не слідно, за те можна їх стрінути в пізнішого Гезіода, який знав вже 30-денний місяць. У Грецьких племен у творенні місячних назв не було однозгідности. Подібно нема однозгідности назв місяців у новітніх Ґерманців і в їх сусідів Словян та Литовців. Є у них така ріжнородність назв місяців, що не може бути мови про їх якусь спільну основу.
Хоча деякі назви місяців в Індоевропейській групі народів були подібними в своїх ідеях, то тими іменами називано ріжні (не ті самі) місяці; а те свідчить, що ці імена були колись тільки означуваннями якогось більшого або меншого протягу часу. Коли прийшло до поділу року на 12 місяців, то ці імена приложено до місяців, а зроблено це у кожного народу на свій лад. З цього виходить ясно, чому в сучасних календарних назвах місяців бувають в поодиноких народів свої й ріжноманітні імена, та, що ці імена давні і були скорше уживані ніж календарні.
Між сучасними, календарними, европейськими назвами місяців є дійсно багато Латинських, які задля симпатії до Римської культури серед просвітніх верств поодиноких народів і через римсько-католицьку Церкву прийнялися на Заході й півночі Европи, а опісля ріжними дорогами дісталися і на Україну та увійшли в церковно-славянський календар. Український нарід їх не розуміє і не вживає, — окрім Марця і Мая (а може й Апріля), що хоч чужі, здобували собі право горожанства на Україні. Але нарід прийняв їх не з Латинського календаря, а далеко давніше і просто з їх джерела, зі Сходу. Це буде доказано понижче.
В Римськім Юліянськім календарі є імена місяців, які походять з часів перед його впровадженням. Раньше ніж той календар були два інші: один Нуми Помпілія, а другий давніший, народний, з 10 місяцями, і місяцем Марцем попереду. Імя Januarius впровадив Нума Помпілій і поставив його на першім місці.
До давніх в Римськім календарі належали на мою думку назви Март і Май, які в тім випадку дісталися до Риму з іншими елементами східньої культури, передовсім, Іранської. Звертає увагу це, що першенство місяця Марця в ряді місяців Римського народного календаря є аналогічне з порядком Іранського Авестійського календаря. Дослідники походження імен місяців Юліянського календара ще до сьогодні не рішили категорично, якого походження є половина імен того календаря.
Ще поет Овід Назо, який жив у часах упровадження Юліянського календаря (умер 17 року нов. ери) виводив назву місяця Juni "a iuvenibus" (іuvenis = молодець) і мабуть влучно (гл. н. про місяць Червень). Інші виводять цю назву від імени богині Juno (— чому не "Junonalis"?), а ще інші від імени Julius Brutus (були дві Римські родини цього імени). О. Шрадер вважає за іншими дослідниками , що найстаршим іменем в Римськім є Juli яке мабуть походить від Ґотицького iuleis, або від старо-північно-німецького jól, yler (Weihnachten, колишній передхристіянський різдвяний час); або від Фінського jonlu (Weihnachten) і juhla ( = свято, святий час). Воно колись означало зимове передхристіянське свято в протипоставленні до літнього часу, який називано Lida, що єднав у собі два літні місяці Juni й Juli — (порівн. імя Lida з Українським "Літо").
Так само можна квестіонувати Латинське походження кількох інших Римських календарних імен місяців, — а між ними Марта і Мая, яких походження рад би я висвітлити понижче.
Червець, Іюнь та Івана Купала.
Крім господарсько-пасічничого значіння має Червець ще й мітологічне, яке не можна поминути мовчки: нарід лучить з тим місяцем свої Старосвіцькі вірування й обряди. Їх об'єктом є буйна ростинність, яка в тім часі виступає в своїй повній красі й силі, — а її творцями вважає нарід Вогонь і Воду, як первні природи, що спричинили Почин Світа, та все є чинними в природі.
Вони нагадують народові в сім місяці містерії з Почину Світа, які обходив в Старосвітськім Святі Різдва і він їх поновлює в Вечір перед Івана Купала ігрищами з вогнем і водою.
Правда, що формально ці обряди вже майже всюди понехаяні, але в традиції народній вони ще живуть і день 24 червця (ст. стилю), хоч формально це христіянське свято Різдва Івана Хрестителя, але в душі народу в цей день є все ще повно давньої містики і чару, які падуть на цілий той місяць.
Зі Староукраїнськими мітичними традиціями сходяться в тім місяці мабуть і Староіранські. В Іранців цей місяць був присвячений зоряному ґенієві Tir — і споминові Сотворення звірят і води. Цей божок Tip був патроном (покровителем) пригожих дощів і вродливости ростин, та боронив нарід перед демоном посухи.
Є ідейний звязок між Іранськими й Українськими традиціями. Молода черва пчільна може бути символом першої звіринности на земли; містерії на Івана Купала з пусканням на воду вінків з зелені з причіпленими горіючими світельцями, — це об'ява радости народу з буйного росту рослин, а вогонь з водою — це творча сила природи. Молодь, яка сама виключно бере участь у цих містеріях, є символом молодечости в природі, — а Іван Купало передовим представником молоді.
Звертаю при цім увагу, що Іранське слово "yvan, — yuvan, — yun" (чит. иван, — юван, — юн) значить: 1) молодець; 2) молодий лицар; а український Іван в суті річи значить те саме; при тім укр. іменник "юнак" (архаїчне: юний) є також синонімом молодечости й молодецької бравости.
(Порівняти Щедрівки, де мовиться то про Молодця, то про Іванка, все в Місячній символіці.)
З того виходило би, що імя місяця Juni є не тільки Іранського походження, але ідеологічно не чуже й Українцям. "Юнь" могло би бути збірним від "юний", — в кождім разі може бути Українським народом інтуіційно, по-свойому зрозуміле .
(За працею: Ксенофонт Сосенко. З проблеми місячних назв на Україні. Дзвони 1931.)
Стежки до листків про Українські традиції.
| 
