Містика Астральних Жнив.

Поширення ідеї Дідуха та Корочуна в Українських Святах.

Культурно-реліґійними традиціями про Прадіда пройнята є вся Староукраїнська реліґійна ідеологія і майже усі Українські народні свята.

Постать Прадіда – Дідуха – Корочуна виступає сильно не лиш у святі Різдва-Коляди, але так само сильно й визначно у інших реліґійних і реліґійно-побутових Святах. ...

І так:

• виступає вона в Щедрім Вечері в шануванні Місяця-Молодика, про що буде окремий розділ; див. також: Св. Микола 19.12 – Народний речник перед Богом і Прадід. В Чистому Полі Сам Плужок ходить.
• приходить і в Староукраїнському Гаїлковому Великодньому святі, де головною ідеєю, — хоч прибраною в чужі окраси, — є Місяць, Арабсько-Вавилонська ідея A-ji, (гл. в розділі про Калету на св. Андрія) та Арабська ідея hajj, т. є. Господь; Пан-Біг; Пан-Господар; де — так, як на Різдво Хліб-Дідух, Хліб-Корочун, — має визначну долю : велика паска (Господар) з поменшими хлібами (Дітьми) і баба (Господиня).
• Паленням Дідуха, або Діда, називається палення по всій Україні вогнів у Велику (страсну) Середу (в ночі з середи на четвер) — і в Великодню Суботу.
• Ся постать є безперечно також основою ідеї Весільного Коровая-хліба — символу Місяця й заразом Сонця (звертає увагу подібність імен: Коро-чун і Коро-вай; про це буде ще мова при кінці розділу), а рівночасно Прадіда (присутнього на Весіллю з благословенством для Молодої). Символом Прадіда є й Весільне Гільце, образ Райського Дерева, що принесло першу, благословенну Прадідну рідню. А Весілля — це ж символ зав’язку нової рідні. Це Райське Дерево признано мітологами за символ Місяця, а Місяць — це ж Прадід.
  І думає тай Думоньку Він за всіх.
• Було вже сказано, що в Українській мітології вважається за Райське Дерево й Пшениця, а Святовечірній сніп пшениці — це Прадід.
• Отже оця сама мітологічна постать виступає і в Українських обжинках. Завершенням Жнив є останній жнив’яний сніп з буйно звисаючою "Бородою" колосся, прозваний Дідом, або св. Іллею (теж символом Місяця, гл. Новорічні містерії); а хвалою Жнив — це Вінок збіжжя, неначе Прадідова коруна.

Весільні та Обжинкові Пісні.

Як немож краще висвітлює цю останню думку Білоруська Обжинкова пісня (Білоруські аналогії в Колядках, Піснях обжинкових і весільних є дуже цінні, хоч їх, особливо Старовіцьких колядок, є мало. Вони не раз доповняють думку Українських Святочних пісень. І є доказом, що Білорусини старинною своєю культурою й реліґійною ідеологією найблизші зі всіх Славян до Українців. Найновіші погляди етнологів про культурно-історичну єдність Білорусинів з північними Славянами з цим фактом культурно-реліґійної спільності Білорусинів з Українцями — не гармонізують):

Цим Богом — то боготворений Прадід. Це той самий, до якого відкликуються Українською Весільною піснею:

Цей Побоженько — перший по Бозі — боготворений, якого образ змішався в уяві народу з Богом, — той самий, до котрого співають Обжинкову пісню:

Це Місяць-Молодик з ясними ріжками, головна ціль Староукраїнського реліґійного шанування (гл. н. Щедрий Вечер) — і символ Прадіда, що не вмирає на віки, а все відроджується, вічно живий, наче Бог.

Нехай свідчить про правдивість цієї завваги оця Колядка:

Це Господь в ролі культурного Лицаря-Прадіда і з мітологічною емблемою, Ріжкатим Місяцем. (Місяць — це той Плуг, який сам у Полі ходить і оре! За тим Плугом Господь ходить! Тому і народні знахарки говорять: звертайся із замовлянням до Місяця, а молися до Бога!)

Уподобання в поєднанню тих трьох ідей таке вперте у народу, що нарід сам з того кепкує і хоче через Божу Матір відобрати Ріжок від Господа.

Ой Вінку Наш Вінку.

Обжинковий Вінок — це слава Прадіда, а заразом Його символ.

Свідчать Обжинкові пісні:

Чудовий образ вечірнього сходу Місяця — після Обжинку видно його зразу як підноситься вище плота, ясніє, як золото, підноситься вище від гори, а ясніший від Зорі. Алеж бо це не Місяць, а Вінок зі збіжжя, він нагадує Святовечірнього Дідуха і Прабатька роду, що колись справляв перші веселі Обжинки. Знов-бо: Тож не дідусь, не прабатько, а Місяць сходячий, а в Його товаристві Зірниця-Сестриця, найстарший Український мітологічний образ і найдавніша й наймиліша народна традиція.

Що Вінок — це окраса самого Прадіда і символічна Святість, Божий атрибут, каже Обжинкова пісня:

Цеж чиста аналогія до Колядкових заспівів, взиваючих ідеального Господаря до приготування подвір’я й дому на прихід Небесних Гостей, Астральних світил і Господа самого. А цей ідеальний Господар, що має гостити у себе Господа — це знов сам Прадід.

Оцю гостину Господа у Прадіда оспівує многота Колядок; а Колядники підносячи Господаря й Рідню, котрим про це співають, рівняють їх з Прадідом.

Щоб зрозуміти провідну думку сих Українських Колядок, що неначе граються з образом Прадіда та прикладають його до звичайного "Ґречного Господаря", досить порівняти їх з Румунським мітом про "Старого Кречуна": "Коли гонили Жиди-Каїни за мною (Христом) з дому до дому, від столу до столу, догонили мене на горі в Єрусалимі на канун (Різдво), в домі Кречуна..."

Румунські різдвяні міти, хоч їх дуже мало, мають багато схожості з Українськими Колядками. Цей, що тут наведений, стверджує долю Корочуна як Прадіда (до котрого загостив Бог – Христос) — і є ближчим поясненням до Українського мітичного Прадіда.

Дівчина-Жаля та Прадід. Астральна Двійця.

І оповита чаром поезії й містики Обжинкового вечора Дівчина-Жаля, що несе Жнивяний Вінок на голові, — серед настроєвіх і символічних пісень, — до Господаря, є лиш одною з дієвих осіб того міту, що в’яжеться з Прадідом.

Темою більшої частини Щедрівок є ідеальна Дівчина, що стереже Райського Дерева, і садить його і плекає та відтак доглядає. Найчастіше стереже вона Золотої Ряски чи то Золотої Роси на Райськім Дереві, або Винограду, або Золотистої, Колосистої Пшениці.

Райське Дерево є символом Місяця, а Дівчина є символом Зорі.

Це найстарша Астрально-мітологічна Українська Двійця.

Але Місяць є символом Прадіда і мітологічна постать Дівчини-Жалі ясно з того виходить: це Його ідеальна товаришка, це служебниця Райського Дерева, приятелька Прадіда, що зберігає Його добро та Його славу. Вона збирає з Поля колосисту сівку Пшеницю, якої перед тим доглядала, — і з перемогою несе Обжинковий Вінок на голові на хвалу Прадідові, що перший пшеницю управляв.

Весільний Вінок і хвала Прадіду.

Такою самою хвалою Прадіда буде відтак Весільний Вінок на голові тої Дівчини, — зелений, прикрашений Квітками та Золотою Ряскою, — образ Райського Дерева, яке Дівчина стерегла і зберігла.

Ідеєва лучність обрядів: Різдво — Весілля — Жнива.

Справедливо вказував ще А. А. Потебня на ідеєву лучність обрядів Різдвяного Дідуха з Весільними та Обжинковими обрядами й на взаємну гармонійність Різдвяних, Обжинкових та Весільних пісень, — хоч не подав їх провідної ідеї .

(За працею: о. Кс.Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.