Відтворення Первовзорів.
"Первісне" порозуміння з буттям.
Кожний з прикладів, наведених тут проявляє нам той же самий "первісний" спосіб розуміння буття: предмет або дія стають дійсними лише в міру того, як вони відтворюють ― відображають, наслідують, повторюють ― первовзір.
Таким чином, дійсність досягається виключно відтворенням або співучастю, ― співжиттям, співпереживанням. Все, що не має взірця для відображення, "позбавлено смисла", тобто йому не вистачає дійсності.
В такому разі люди мали б схильність ставати первовзірними і показовими.
Бути самим собою, перестаючи таким бути.
Ця схильність може здатися незвичайною в тому смислі, що людина традиційних культур визнає себе дійсною лише в міру того, як вона перестає бути сама собою (з погляду новітнього спостерігача), і вдовольняється тим, що відтворює рухи іншого. Іншими словами, вона визнає себе дійсною, тобто "справді самою собою", лише в міру того, як вона перестає бути самою собою.
Платон і "первісне мислення".
Тоді можна б сказати, що ця "первісна" наука буття має платонівський устрій, і Платона можна б вважати в цьому випадку найкращим зразком філософа "первісного мислення", тобто мислителем, якому вдалося філософічно надати цінності способам існування й поведінки древнього людства. Очевидно, це ніскільки не зменшує "ориґінальності" його філософського генія, оскільки великою заслугою Платона лишається його зусилля теоретично виправдати таке бачення древнього людства, і це діалектичними засобами, наданими в його розпорядження духовністю його доби.
Скасування простору й часу?
Але наше зацікавлення не спрямовано тут на цю сторону філософії Платона, а на древню науку буття. Визнання платонівського устрою цієї науки не змогло б завести нас достатньо далеко.
Так само важливим є другий висновок, який виділяється з аналізу даних, наведених на попередніх сторінках, а саме ― скасування часу відтворенням первовзорів і показових рухів.
Священні взірці жертви.
Деяка жертва, приміром, не тільки точно відтворює початкову жертву, проявлену Богом ab origine, на Початку часу, але більше того вона й відбувається в тій самій Первовічній мітичній хвилі. Іншими словами, будь-яка жертва відтворює початкову жертву та співпадає з нею. Всі жертви здійснюються в одну й ту саму мітичну мить Початку; завдяки незвичайності обряду, час буденний і тривалість призупиняються. І так само для всіх відтворень первовзорів; через таке відтворення людина переноситься в мітичну добу, де вперше було проявлено первовзори.
Неявне скасування часу буденного.
Отже, помічаємо другу сторону первісної науки буття: в міру того, як дія (чи предмет) набувають певної дійсності через відтворення показових рухів і тільки через це, відбувається неявне скасування буденного часу, тривалості, "історії", і той, хто відтворює взірцевий рух, таким чином виявляється перенесеним в мітичну добу, в якій проявився цей взірцевий рух.
Істотні часові проміжки.
Скасування буденного часу та перенесення людини в час мітичний стається, природно, тільки на істотних часових проміжках, тобто таких, де людина є справді сама собою: у хвилях обрядів або важливих дій ― їдження, зародження (статева любов), урочистості, охота, рибна ловля, війна, праця тощо.
Остаток її життя проходить в буденному часі і позбавлений значення: у "становленні".
Занурення в Божественний світ.
Брахманічні тексти проливають світло на неоднорідність двох часів, священного й буденного, і неоднорідність способів буття Богів, пов’язаних з "безсмертям", і людини, пов’язаної зі "смертю".
В міру повторення первовзірної жертви, жертвуючий в розпалі урочистостей покидає буденний світ смертних і занурююється в Божественний світ безсмертних. При тому він це проголошує в таких словах: "Я досяг Неба, богів; я став безсмертним!" (Taittirîya Samhitâ ― Таіттірія Самхіта, 1, 7, 9).
А якби він, без певних приготувань, спустився назад у покинутий протягом обряду буденний світ, то помер би одразу. Ось чому необхідні різноманітні обряди знесвячення, щоб заново включити жертвуючого в буденний час.
Те ж саме стається при урочистому статевому єднанні: людина перестає жити в часі буденному і позбавленому смислу, оскільки відтворює божественний первовзір Священної пари: світові космічні ієрогамії, одруження Неба і Землі ("Я ― Небо, Ти ― Земля"), Українське Астральне Весілля ― "Вогню-Води" (Різдво Світа).
Меланезійський рибалка, рушаючи в море, стає героєм Аорі і виявляється перенесеним у мітичні часи, опиняється у хвилі, де сталась показова подорож.
Так само, як простір буденний скасовується символізмом Центру, який переносить будь-який храм, палац чи споруду в ту саму точку простору мітичного, так само і будь-яка наділена смислом дія, звершена древньою людиною, будь-яка дійсна дія, ― тобто будь-яке відтворення первовзірного руху, ― призупиняє тривалість, скасуває час буденний і має відношення до часу мітичного.
Внутрішні потреби людини.
Те, що це призупинення часу буденного відповідає глибокій потребі древньої людини, матимемо нагоду ствердити в наступному розділі, досліджуючи ряд дотичних понять у зв’язку з оновленням часу та з символізмом Нового Року. З того зрозуміємо смисл цієї потреби і побачимо насамперед, що людина древніх культур насилу зносить "історію" і раз-за-разом силкується її скасувати.
Факти, які ми дослідили в цьому розділі набудуть тоді інших значень.
(За працями М. Еліаде та о. Кс. Сосенка.)
Рокове Коло. Стежки до листків про Українські традиції.
|
