Світ Різдва-Коляди — Храм Українських і загальнолюдських мрій.
Святий Вечер 6.01 — властиве Свято Різдва-Коляди.
Свята, Тайна, Вечеря 6.01 — Що вона означає і як її підготувати?
Що означає "Свята Вечеря"? Частина 2.
- Чин жертви і молитви.
Чин усіх отих первісних жертв на Свят-Вечер означує не тільки Різдво як давнє культурне Свято, але й цілу старовіцьку Українську віру, якої окремим висловом є Свято Різдва; бо первісні жертви не є ознакою виключно лиш Різдва, але є звичаєм по всій Україні і при інших культурно-реліґійних нагодах, святкованих Українським народом традиційно та виявляючих час-від-часу його Старовіцьку віру.
- Воведення у Передріздвяні Святощі.
Жертви "на Боже": в честь і вдяку Богові.
Тип жертв і їх культурно-реліґійне значення.
Віра в Найвище Єство.
Хоч як виразно проявлюється шанування Місяця в Святоріздвяних обрядах і піснях, то все-таки воно не є основою Святовечірної ідеології, а лише пізнішим степенем культурно-історичного розвитку дуже давніх реліґійних ідей. Воно є пізнішою поетичною їх прикрасою, з поза котрої виглядає первісна реліґійна основа.
А є нею віра в Найвище Єство, Господаря Світа і його Творця, пошана і вдячність для Нього, почуття Його близькости та залежности від нього світа і людей. Все те має вислів в пріміціяльних (первісних) жертвах Свят-Вечера; і є вони для культурно-реліґійної характеристики Свята Різдва Світа, Коляди, такими важними, що муситься згадати ще раз про них і присвятити їм глибшу увагу.
Первісні жертви: хвала і подяка Творцеві Світа.
Поминемо вступну і загально-зрозумілу жертву Свят-Вечера — Дідуха, що становить наче пролог (вступ) до всіх містерій і жертв Свят-Вечера. Про неї було вже вичерпуюче говорено і вона знайде повне своє освітлення в теперішнім розділі, а перейдемо ще раз найвизначніші хвилі Святої Вечері, в яких містика жертв дуже виразно виступає, а їх характеристика не підлягає ніякому сумнівові.
Накривши стіл білою скатертю, Господиня ставить на його середині Різдвяний колач і хліби, по при них Кутю з медом; а відтак заставляє стіл дев’ятьма, або дванадцятьма стравами, вношеними по черзі. Нім начнеться Вечеря, Господиня набирає у миску потрохи з кожної страви, кладе на миску перший хліб, який сьогодня, пекучи хліби, вийняла першим із печи, приліплює до миски засвічену свічку, кладе миску на полотно і подає Господареві.
Господар обходить із мискою тричі хату, — вернувши, стає посеред хати і тримаючи в руках миску та хліб дарує їх за душі померлих; відтак ставить миску на стіл і молиться до Бога, а за ним його домівники, "щоби Його ухвалити і упросити".
Цеж очевидна і типова жертва Богові, піднесена до особливо-святочної реліґійної дії рівночасною празничною обстановою, — жертва первенців, первісна. Треба бути посеред народу в цій Святочній хвилі, щоби видіти той його щирий вираз радости і вдяки для Бога за все те, чим Він людей обдарив і чим нарід в цю хвилю тішиться.
З хліба, з меду, з кожного плоду рільного, всякої огородовини і садовини мусить бути жертвована перша частка Богові як Найвищому Єству.
Ставиться також, — в настільну жертву, — всякі пожитки землі і в другому намірі: земноплоди як добро з новосотвореної Землі і рибу як добро з первовічної, животворної "Водиці" — бо такий реліґійний мотив проголошують Святочні Колядки і Щедрівки: це жертва величальна і подячна Творцеві Світа за його Сотворення.
Безкровність жертв як ознака пракультурности.
З домашньої худоби і дичини не приладжується нічого на Святу Вечерю, шануючи мабуть день їх Сотворення (пізніший Святочний календарний мотив); може також тому, щоб не обтяжувати серця їх убиванням, і також з жертвенного зречення, на поклін їх Творцеві. Але в кожнім разі з тої причини, що серед пракультурних традицій нема місця на жертви кроваві, а Свято Різдва й Святого Вечера основане на пракультурних засадах — і традиції пракультурні зберігає Український нарід дуже сумлінно.
За те вводиться в Хату як жертву символічну живі сотворіння: молодого бичка, телятко, яке щойно народилося, — з коровою-маткою, або й саме, — новонароджені ягнятка з їх матіркою.
Всі повище згадані жертви — це самі відмітні величальні й подячні та благальні жертви, з виразними знаменами жертв первенців. Знаменний є оцей перший хліб, вийнятий з печи, — відтак перша частка з кожної страви. За особливішу первісну жертву треба вважати першу ложку Куті з маком і медом, коли, — перед почином Вечері і перед покушанням Куті, як виїмково сакральної страви, — духовний провідник Святої Вечері, Господар, надбирає її ложкою і кидає в гору до стелі, де вона, чіпаючися стелі, унагляднює через усі Різдвяні Свята і довго опісля цю дію жертви і молитви.
Всі оті дії первісних жертв на Свят-Вечер означують не тільки Різдво як давнє культурне Свято, але вони означують і цілу старовіцьку Українську віру, якої окремим висловом є Свято Різдва; бо первісні жертви не є признакою виключно лиш Різдва, але є звичаєм по всій Україні і при інших культурно-реліґійних нагодах, святкованих Українським народом традиційно та показуючих час-від-часу його Старовіцьку віру.
Відсутність яких-небудь м’ясних страв, а тим самим і жертв, на Святій Вечері свідчить про відсутність кровавих жертв у стариннім, правдиво Українськім шануванні. А це є найкращим доказом, що містерія Українського Свят-Вечера є вповні пракультурною. Замість жертв кровавих подає нарід Найвищому Єству на Свят-Вечер дрібні жертви земноплодів, а вони, — як переконаємося дальше, — є як раз ознакою пракультурного округа.
Господарські напитки як первісна жертва.
Особливішою первісною жертвою Святої Вечері є господарські напитки, якими зачинається після покушання пшениці Вечеря, — і переплітається ними вечерю поодиноких страв, — це Мід, Пшеничне Пиво і Вино. Є це плоди господарські, а з між них мід належить мабуть до найстарших, коли зважимо, що про сирий мід згадують Колядки як про один з перших культурних здобутків. Але і пшеничне пиво і питне вино, — хоч є вони плодами з певністю пізнішої культурної доби, — належало б вважати за дуже давні, коли не первісні господарські перетвори, з огляду на те, що пшениця і виноград мають виїмкове значення в Українській традиції, бо є мітологійними символами космогонійних Колядок і Щедрівок. А саме є вони найбільше поширеними й улюбленими мотивами Українського Прадерева.
Українські колядкові космогонійні міти мають знамена великої старинности, тож мід, пшеничне пиво і вино мусять бути дуже давніми традиційними напитками. "Шумна горівка", — як називають її деякі Колядки, — це безперечно пізніший суроґат тамтих напитків. Для того п’є їх нарід на Різдво з реліґійним обрядком, зливаючи з чарки верхню струйку на землю.
Ми переконаємося з наведених понижче аналогій у чужих народів, що зливання перших крапель Святочного напитку на землю — це його пожертвування для Найвищого Єства.
Первісні жертви як реліґійна ідея загально-прийнята Українським народом і як його культурна ознака.
Ідея первісних жертв є в Українського народу здавен-давна і загально-прийнята. Через саме Різдвяне Свято вона є поширена і знана між народом по всій Україні, бо це старинне Свято є по цілій Україні всюди і однаково святковане, і через те саме суть всюди приношені Святоріздвяні первісні жертви.
Але такі жертви є на Україні приношені й при інших, — господарських, суспільних та реліґійних, — нагодах, що буде понижче приявлено. Повне культурно-реліґійне означення цих жертв зможемо осягнути через їх зіставлення з аналогійними жертвами інших народів, а саме народів природних, які жиють досі на пракультурних, — реліґійних, господарських та суспільних, — засадах. Бо лише між такими народами знаходимо жертви, аналогійні до Українських.
Підсумок: виразне шанування Найвищого Єства.
Ще раз підсумовуючи все, що було сказано про Українські Святовечірні первісні жертви і про реліґійні провідні ідеї Святого Вечера, можемо ось що ствердити:
В Українських Різдвяних віруваннях виступає виразно шанування Найвищого Єства. Це Найвище Єство уявляється народові в троякій ідеї, відповідно до культурно-історичних наверствовань, що зложилися на Староукраїнське Свято Різдва:
- шанування Найвищого Єства, загально прочутого, без його визначення;
- шанування Найвищого Єства в Небесній Трійці (Місяць, Сонце і Дощик; Місяць, Сонце і Господь) — і шанування Найвищого Єства в Астральній Трійці;
- шанування Найвищого Єства, затемнене ідеями шанування Прадіда як народного Предка-культуроносця. Це шанування Прадіда перенесено або на шанування Астральної Прарідні, або на Місячне шанування Прадіда, або розвивається в чисте шанування Місячне з затраченням первісної реліґійної ідеї.
Першій ідеї Найвищого Єства віддає нарід пріміціяльні жертви первісних (культурно) плодів земних: зерна, — пшениці, проса, бобу..., всякого збіжжя в первіснім, неперетворенім виді, — та садовини (овочів).
Другій ідеї належать первісні жертви хліба, який є плодом пізнішої господарської доби, а своєю подобою нагадує Астральні Світила.
Третій прояв шанування не є зв’язаний з ніякими жертвами.
Цим реліґійним шануванням у збірнім вислові, трьома цими відмінами ріжняться Українці від усіх окружаючих їх племен, слав’янських і чужих.
Зазначимо тут, що ціла оця Різдвяна реліґійна ідеологія відбивається, як в дзеркалі, в Колядках і Щедрівках — і що, чого не домовляють Різдвяні обряди, чого не висказує словами Українська рідня, це дзвенить піснею в душі народу. Для того аж при основнім розгляді Колядок і Щедрівок буде можна цю душу народу краще спізнати.
На взір, як ідеали й почування реліґійні народу відбиваються в Колядках, поміщено понижче підбірку Колядок, що подають ідею Українських жертв.
Стародавні Колядки та Щедрівки — пракультурний сон життя людей.
(Стародавні Колядки про Українські ідеальні первісні жертви)
(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)
Українська Астрально-мітологічна реліґійна концепція.
Стежки до листків про Українські традиції.
Шанування Творця і Господа Світа.
|
