Свята Вечеря 6.01 — Що вона означає і як її підготувати?

Світ Різдва-Коляди — Храм Українських і загальнолюдських мрій.

Святий Вечер 6.01 — властиве Свято Різдва-Коляди.

Є оця Свята, Тайна, Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва. На Святу Вечерю приходить, як співають Колядки, сам Господь в Астральній славі. Адже Його супроводжують космічні Світила — ці Божі служеньки, Астральні Коляднички. Для них як найперших гостей готується Тайна Вечеря. Богові призначені первісні жертви земноплодів — страви на Святочному столі.

Через весь Передріздвяний час нарід заздалегідь приготовляється до Різдва; духовними і обрядовими звичаями присвоює собі наперед ідеологію свого Великого свята та старається настроїти для нього свою душу й свої почування.

Святовечірній Збір — народний імператив.

Ой Добрий Вечір Пане Господарю ми в Тебе

Та з особливим пієтизмом (побожністю) приготовляється нарід до найбільш містичної й найдивнішої з Святочних дій Різдва — Святої, "Тайної", Вечері. Вона сама собою має характер Свята, глибоко реліґійного і всю суспільність зворушуючого — зарівно ідеали народні, реліґійні, як і суспільні та господарські займаючого.

На тій Вечері мусить бути вся найближча і найширша рідня; у ній бере участь кожна родина в народі і увесь нарід посполу; під острахом будучого нещастя, позбавлення Божого благословенства й утрати на будуче родинного зв’язку, старається кожний Українець бути на Святій Вечері — і вся рідня про те дбає, щоб нікого з поміж неї на тім Святі не забракло.

Цей Святовечірній обов’язковий Збір приявлює одну з найповажніших народних традицій — це ідея великородинного і усеплемінного збору, що була давно заповітом і переказана зістала од рода в рід як народний імператив . Це імператив усіх первісних племен, викликаний потребою об’єднування племени для самозбереження, для скріплення племінних традицій і зв’язків. Освячений авторитетом реліґійних мотивів і обрядів ставав законом і так перетривав тисячоліття та стався вродженою племінною потребою.

Приміри цієї ідеї можна до нині видіти у народів природи Сходу або Полудня. Класичний її приклад дають Якутські ysyah, кількократні в році свята народного Збору, злучені з особливим святом кумису і загального угощення жертвенним м’ясом домашньої худоби, якої придбанням тішиться ціле плем’я.

Такі самі свята є досі у народів природи глибокого Полудня; цікавий приклад дає плем’я Galla (в північно-східній Африці), про яке буде понижче ширша бесіда.

Таким самим святом по своїй ідеології були й Римські Сатурналії, — оцим ближчі до Староукраїнського свята, що були також висловом почувань рільничого народу.

Перші реліґійні почування людства. Ми переконаємося довідно, що Українське Різдвяне Свято має старі племінні мотиви й традиції, аналогічні з Святочними традиціями згаданих народів; але і спостережемо, що Українські мотиви Свята виходять передовсім з почувань реліґійних, основаних на найдавніших традиціях, мабуть старших ніж традиції племінні, — мова ж бо про перші реліґійні почування людства.

Віра у Світотворення і жертви Богові. Було вже згадано про найважніші реліґійні приготування до Свят-Вечера й Святої Вечері, між ними про зготовлення Живого вогню (в Гуцулів "Живої ватри"), означеного ще в передодень свята Воведення, а зладженого досвіта в день Свят-Вечера. Нарід зазначує ним свою віру в Світотворче діяння Вогню і ненастанну його творчість; а при тім хоче висловити думку, що як цей Вогонь дав почин Світові, так спричинив і перший ріст усіх плодів земних, що дають такий благословенний пожиток для народу. Бо оці плоди земні, і свої — після традиції — найперші й найкращі культурні здобутки, приносить нарід в жертві Богові у своїй Тайній Вечері.

Тож з незвичайним пієтизмом приготовляється нарід до цієї реліґійної дії.

Присутність Господа на Святій Вечері.

Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась.

Та велика частина містерій Свят-Вечера, а також багато Колядок вказує, що ідея Найвищого Єства, хоч нераз спливається з ідеєю Дідуха-Прадіда, має над нею виразну перевагу. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими.

Розуміється, що ідея християнська про народження Спасителя світа скріплює оцю давню віру Українців у Бога Творця, що він навідається до своїх людей, принесе їм благословенство і охоронить від злого. І без сумніву відома була й Староукраїнцям загально-світова, а особливо полудневого Сходу думка про неминучий прихід Спасителя з Неба: сліди цієї старої ідеї можна доглянути виразно в старинних Колядках і Щедрівках.

Все те витворює незвичайно поважний реліґійний настрій і віру в Бога без застережень. Весь настрій Святого Вечера зосереджується в одній зворушливій думці, що Господь прийде в гостину і буде на Вечері.

Колядки, що змістом їх перейнята вся думка народу, хоч їх не співають у самій Святочній хвилі, але аж опісля, по Вечері, — накликують Господаря, щоб готовився, опрятував подвір’я й свою хату, приготовляв столи, стелив льняні обруси та ставляв настільні жертви. "Господонькови" кладуть Три Колачі та Три Свічі, Вино в Киліху, — ідеально: так співають Колядки, — або Три Киліхи з Трояким напитком, наколи є сподівані з Господом Два Товариші, Місяць та Сонце, або в їх місці християнські святі Петро й Никола. Чекають на Господа, наче на когось найближчого собі, найріднішого й найлюбішого та найбільше шанованого з рідні.

Навіть християнська ідея Ісуса Христа як Богочоловіка і Спасителя уступає тут перед первісним народним поняттям Бога. Тим більше уступає у другу площину мітична постать Дідуха.

Постать Господа є тут типовою приявою Бога природних народів: з особистими неозначеними обрисами, але все як уявлення Найвищого Єства і Господа Світа, що людям сприяє і людьми не гордить. Що Господь має бути учасником Святої Вечері, споживати її, заживати Святовечірні напитки, — хочби був духовим Єством, — це одно другому не протирічить у думках народу, коли пригадаємо собі, що на Свят-Вечір і душі померших приходять та поживають останки Святої Вечері.

Буде в Тебе Господь на Вечері.

Давня Правдонька Старих Людей.

Присвячуючи стільки уваги етно-культурним порухам Українського племінного Святочного Збору, не можна поминути одного поруху, що був колись першою побудкою цих зборових, гуртуючих і об’єднуючих прагнень. А є він у Святовечірніх обрядах і піснях виразно зазначений та усім народом зберіганий і плеканий.

Цим порухом є любов рідні, що поширюється на як найдальші родинні круги, а відтак на усе рідне плем’я. На це було вказано при розгляді обрядів Святої Вечері і оцю ідею любови рідні підносять Колядки. Вона є суттю тої "Давної Правдоньки Старих Людей", за котрою Колядки тужать. Тому вони вимріюють взірцеву-досконалу сім’ю — Господаря й Господиню враз з Діточками, — малюючи майже в кожній Колядці чудові образці сімейного щастя. Кожну Колядку кінчать Колядники, "Божі Служеньки", побажанням взірцевих-досконалих сімейних взаємин. ......

Приготування до Святої Вечері.

Наведення Ладу.

Господиня.

Кілька днів наперед роблять Ґаздині лад у хаті, білять, миють і прибирають її.

Господар.

Господарі порядкують на обійстю, вичищують стайні, — а що особливо звертає увагу, миють та чешуть худобу, стараються, щоб вона була вся на Свят-Вечір в загороді та брала участь у Святі і в Тайній Вечері.

Це відзиваються в душі народу його колишні первісні почування для худоби, коли він перший раз її придбав і мав утіху з її Cотворення.

Приготування Страв ― "Реліґія в Мисці".

Господиня.

З пієтизмом приладжують Ґаздині до Тайної Вечері "усьикого хліба", "що Бог уродив":

— миють біб, квасолю, сушениці, сливи;

— вибирають, обов’язково, найкраще зерно пшениці на "Кутю",

— причиняють хліб,

— стараються, щоб мати живу рибу на традиційну святовечірню юшку та студенець з риби, або мочать сушену рибу;

— готовлять "росівницю" з капусти та борщ,

— б’ють сім’яний олій (олій, олію – 1. рослинне масло. 2. пісне масло, переважно конопляне. Словник Грінченка),

— труть мак, щоб добути макове молоко,

— приготовляють страви з всякого зерна збіжжя.

Між тою зернистою стравою на першім місці повина бути пшениця — т. зв. "Кутя", з медом і маком, а у горах — ячмінь з олієм, або медом, т. зв. "логаза", або овес з медом; також пшоно "наряжене" олієм, горох наряжений олієм та чесником; завивані капустяним листям "голубці" — з пшона, або іншого зерна; а в горах і на Підгір’ю лущена кукурудза — "кокоші".

Страв має бути обов’язково 12; з них надбирає відтак Ґаздиня з Святовечірнього стола 9 страв задля збірної Святочної жертви й молитвенної дії з почином Святої Вечері, яку буде зображено понижче.

З усіх 12 страв (з "усего хліба") бере ще перед Вечерою Ґаздиня по ложці та пече з нього книшик, щоби відтак, засушивши його, дати худобі на св. Юра, коли будуть виганяти її на зелену пашу.

Знаю відміну цього обряду, що має навіть глибшу символіку. В Конюхах, Бережанського повіту (Західна Україна) в часі коли вариться Вечеря, збирають з кип’ятку кожної страви густий навар, старку, і на тім усім наварі замішують книшик і, спікши його, заховують як святочне печиво для худоби, яке дають худобі рівнож на св. Юра, випроваджуючи її на пашу. Думаю, що в містерії печення цього хліба — є провідною ідеєю шанування вогненного кип’ятку, що заварює кожну Cвятовечірню страву.

Усе те готовиться на Святочній Живій ватрі; на ній готовлять теж горівку з корінням, або з калиною і такий трунок має своє окреме Святочне означення.

Про містичне значення деяких родів Святовечірніх страв, як: пшениці, логази, голубців, риби, конопляного олію, маку, меду і чеснику, — буде опісля бесіда.

З перегляду готовлених Святовечірніх страв видно, що це самі первісні і як найпростіше, найпервісніше, зготовлені середники поживи. На перший погляд впадає в очі, що це господарські здобутки такі, які людина збирала колись у пракультурній добі свого життя, беручи те, що самосівно родила земля, а чоловік надибав, збирав і пожиткував. Первісне зготовлення Святовечірніх страв показує первісне зготовлювання народом земноплодів на прожиток.

"Перша вечера" — це біб, кажуть у Гуцулів, коли Господиня, посоливши його, вносить насамперід на Святовечірній стіл.

Відтак ідуть квасолі, сливи, сушениця, — знов сама первісна городовина й садовина.

Пшениця, варена цілим зерном і заправлена медом, — це також найпервісніше в світі зготовлення страви. Те саме треба сказати про ячмінь, або овес, з медом або з олією ; так само про пшоно, т.є. обтовчене (опихане) зерно проса.

У Гуцулів називають варену пшеницю "дзьобавкою" — це очевидно для того, що колись їлося її дзьобаючи, т. є. визбируючи зерно за зерном та жуючи. Подібно з вареною лущеною кукурудзою, яку називають Гуцули "кокоші", — мабуть тому, що її визбирується їдячи по зерняті, як збирає зерно курка-кокошка.

Цеж усе тепер не конечність — а традиція. І мимо цього первісного зготовлення й споживання, це великий дар Божий — і за такий треба його вважати та споживати святочно, молитвенно і з почуттям вдяки для того, хто їх сотворив і народові придбав: Найвище Єство і — Прадід, Дідух.

Арабські аналогії.

Подібно споживають досі вандрівні Араби-Бедуїни зернисту пшеницю як Святочну страву, частуючи нею гостя, дзьобаючи її відповідними шпилястими прутиками. (З опису гостини у Бедуїнів польського письменника Осендовського.)

Яка дивна аналогія і які можливі й чудні культурно-історичні порівняння і висновки. Мало хто може звертає увагу на те, що Святовечірню пшеницю з медом називає Український нарід Кутею, а "Кутя" — це Арабське слово "kut" (кут), що значить пожива, страва (Nahrung, Speise) в кращім розумінні слова.

На перший погляд: який зв’язок ідей Арабських з Українськими? А однакож він показується в Староукраїнській ідеології реліґійній частіше і на нього прийдеться нам у дальшому дослідженні не раз відкликуватися.

Одна і тота сама реліґійна ідея мала бути основою Старокраїнського Свята Різдва та Святочного дня, "Голови Нового Року", в Арабів з Петрас.

У Староукраїнців — се Свято Народження Світа, а в Арабів — Свято майбутнього Відродження Світа в той день, в який він колись зродився.

Аналогія Святочних ідей Українців та Арабів поширюється ще далі через колишню рівнорядність Святочного календаря обох народів. Крім того, згадані Свята, одні і другі, не тільки припадали в той самий час, але мабуть також згоджувалися з собою виключністю реліґійної ідеї, не признаючи ніякого іншого свята, ані шанування.

Араби з Петрас святкували за цілий рік лише два Свята: перше — Народження Світа, а друге — Голови Року. Одно з цих Свят припадало на Староукраїнське Різдво, а друге на Український Щедрий Вечер (Новий Рік і Йорданське Свято).

Хто жиє з Українцями в близьких взаєминах, той знає, що по Українських селах стрічаються досі уперті християнські недовірки, звичайно старі люди, які ходять до Церкви лише два рази до року: на Різдво і на Йордан, або: на Різдво і на Великдень. Кожний з цих Святочних християнських днів був передхристиянським святом Полудня: Різдво було святом Народження Світа, а Йордан (Епіфанія) колись тотожним Святом, а опісля — Святом обнови року; а Великдень був колись Єгипетським Святочним днем майбутнього Відродження Світа.

Годі не зазначити поваги думок, які в’яже нарід з почином Староукраїнського Різдва і з містичною годиною Святої Вечері.

Безперечно, що вони не є історичними спогадами, але передчутими і відчутими правдами, і вони проявляються дуже виразно в містеріях і обрядах Святої Вечері.

Приготування Стола.

Перед самою Святою Вечерою застелюють стіл сіном ("отавкою") і під стіл накладають сіна.

Господиня в Хаті.

По конах (рогах) стола кладе Ґаздиня по головці чеснику, або зубцеві його, т. є. поділивши чесник на його природні, біленькі, криві, як серпики, зубчики. По при чесник, насипає Ґаздиня по жмені конопляного сімени, а відтак накриває стіл білою скатертю.

У Гуцулів накидують на стіл під скатерть усякого іншого насіння.

Господар у Хаті.

Поверх отави під столом кладе Господар ярмо, або цілу упряж з коня; в багатьох сторонах кладуть під столом на сіно плуг та інше знаряддя господарське з заліза — взагалі кидають ріжне заліззя. Декуди кладуть плуг або борону на Дідуха на покутті хати, що в дійсності має те саме символічне значення і є шануванням Прадіда та його культурних здобутків: сіна, соломи, збіжжя та господарських знаряддів.

Очевидно, тут перемішані вже часові проміжки та степені культурних здобутків.

На Гуцульщині кладуть на столі під скатертю ножиці, перев’язані волічкою, та перев’язують волічкою перехрестя під столом, яке стіл вдержує, виражаючи при тім побажання, щоби дикі звіри худоби не нищили, а стіл був усе повний заставою. (Волічка – шерстяна нитка для вишивання, гарус. Словник Грінченка)

Ця містика дуже нагадує Словацькі містерії на "Крачуна" — з краканням, т. є. торганням вовни з овець, перед св. Вечером. Містерія з ножицями, — очевидно, до стриження овець, бо перев’язаними благословенною вовною та з перев’язаним вовною перехрестям стола, подібно, як обрядове сторгування вовни з овець на Крачуна, — відноситься до пам’яті Прадіда та його шанування задля первісних культурних здобутків, які йому приписує нарід. Вовна, волічка, повісма льняні та конопляні — це таке благословенне культурне добро, що лиш щастя приносить; і на нім як добутій святості опирає нарід свої надії та щасливі мрії.

А Дідух — це перший Господар, перший скотар, Лицар, культуроприносець, і все й на кожнім місці в Свята — ідеал народний. Чи не свідчить це про провідні думки Різдвяного свята: благословити Первосвітні часи і події та святкувати їх пам’ятку?

Внесення Страв. Освячення Хати.

Господиня в Хаті.

Господиня вносить святочно хліби й колач, укладає хліби в два ряди, а поверх них кладе колач і дві топки соли. Буває, що вносить і ставить на стіл хліби і колач, а відтак пшеничну Кутю малий хлопчина, "невинна душа".

Господар у Хаті.

Відтак бере Господар каганець і ладан та обкурює тричі Хату в’округ.

Господиня в Хаті.

Почім Господиня переціджує насамперед біб, солить його і кладе у мисці на стіл — це є "Перша Вечера".

За бобом кладе рибу, варені пироги (з пшеницею), голубці, сливи, дзьобавку, — пшеницю з медом, — бараболі "рьижені" олієм і товченим чесником, вар (з сушених овочів), горох з олієм та чесником, пироги з маком і інших, — до 16, — Старовіцьких, попередньо згаданих, страв.

Сакральність числа Страв.

Є сакральним число 9, або 14, також 12 страв, — про мотиви таких чисел опісля, — а остальні числа страв є повторенням згаданих страв, тільки в іншім зготовленні; а бараболі, як недавній культурний здобуток, є додаток без традиційного значення, але подані в тому самому, що інші страви, реліґійному намірі.

Причащення Худоби.

Господар біля Худоби.

З кожної з цих страв набирає Господар по трохи у корито, домішує муки або ґрису, солить — і несе Худобі, яку всю зігнав попередньо до одної загороди — і дає кожній худобині покушати "Тайної Вечері". Благославить Худобу хлібом, доторкаючися хлібом до голови худоби, та маже їй медом межи очима хрестик.

В кого є пасіка, йде до Пчіл і дає їм покушати сити з меду.

Пам’ятка Сотворення Худоби.

Оце пам’ятання про домашню Худобу і віддання їй першенства в поживанні Святої Вечері означує велике благородство душевне Українського простого народу, який видить у Худібці твар Божу та своїх помічників і приятелів. Воно вказує, як не забуває нарід старинної традиції про це, що Різдвяний Вечер є також Святом Худоби й її Сотворення. З цього огляду має угощення й благословення Худоби вид окремої культурно-реліґійної дії.

Є в ній і Астральна, Місячна містика.

Реліґійний обряд і пракультурність традиції.

Все, що далі діється перед Святою Вечерою, є непереривним, суцільним, родинно-племінним реліґійним обрядом . У нім долю духовника сповняє рівнорядно Жінка-Господиня з своїм Мужом-Господарем. Це вказує на пракультурність традиції, що походить очевидно з доби рівноправности мужа і жінки в родині.

Властиво починалася ця реліґійна дія попереднім окадженням Хати через Господаря та обрядовим внесенням Святовечірніх хлібів і колача та зложенням їх на столі, а перервана вона була благословенням і угощенням Худоби.

Обхід всього Господарства.

Господар ,,усюди, куди ходьи люде".

Господар бере малий хліб "кокуцик" та маку на кружочок, а в черепок або яку іншу посудинку накладає грани й ладану та обходить з тим ціле обійстя й усі закутки, іде до комори, на під, — словом ,,усюди, куди ходьи люде". Часом обходить усе поле. Обкурює все ладаном та посипує всюди самосівним маком, виголошуючи промови та заклинання, що їх уважають, ураз з іншими Святовечірніми промовами, Українські етноґрафи за маґічні дії. Приміром промова: "як відьма не годна визбирати того маку, так аби не годна пошкодити худобі". (Грана, ж., грани = жар. Словник Грінченка)

Реліґійний і молитвенний настрій. Символи розмноження.

Насправді, всі дії Святого Вечера є чисто реліґійні і культурні традиції, а так звана маґіка є виразом особистих почувань і поривів удачі. Вони переривають провідну ідею реліґійної дії, але не затемнюють. Так ось, у наведеному повище висловлюванні про відьму головну ідею приявляє самосівний мак, первісне господарське добро, предмет настільної жертви (в Куті, в окремих поданнях як страва, і в печиві) — а заразом символ великої розродчости. Посіваючи його, Господар немов висловлює свою молитву, щоб худоба множилася, як самосівний мак; а гадка про відьму, про злу шкідливу силу — находить на нього неначе несподівано.

Аналогічною містерією до посівання Господарем маку по обійстю є посівання Дівчатами на св. Андрія конопляного насіння, з побажанням, щоби вийшовши заміж бути такими плідними й родючими, як коноплі; або — посипання Святовечірнього стола конопляним сіменем через Господиню, матір родини — сім’ї.

Сівке насіння є символом розсівности й розродчости родинної й господарської — ідеалу первісних родів і племен тай Українського народу.

I сьогодня ідеалізує Український нарід родинне й господарське розмноження; свідчать про це повищі обряди та співають про це всі Колядки й Щедрівки.

В кожнім разі дасться запримітити, що реліґійний і молитвенний настрій горує в Святовечірніх містеріях і є первісним та чисто Українським мотивом святочним, а маґічні та ворожбитські поведінки, — наколи їх такими вважати, — це пізніші святочні додатки, мабуть перейняті від племен Сходу і Полудня, з якими Український нарід був у зношеннях.

Такі додатки чужі ми стрічатимемо в цьому дослідженні частіше, а при їх розборі завсігди скажеться, що вони не схожі з основною ідеологією Свята.

У Хаті. Приготування.

За той час поки Господар освячує ціле обійстя, мусить бути у Хаті святочний, молитвенний настрій, — усі чекають тихо.

Господиня в Хаті.

Тільки Господиня є діяльна враз з перебігом розпочатої реліґійної дії. Вона світить свічки і збирає у нову миску (за яку не можна у місті торгуватися) потрохи "усякої вечері", але лише з дев’яти страв; на верх кладе колач, а в середину один пугарчик з медом, другий з водою, а на колач накладає оріхів та яблук і чекає на прихід Господаря.

Господар у Хаті.

Той, повернувши у Хату, бере в одну руку приготовлену Жінкою миску, а в другу сокиру і виходить ще раз, затворивши за собою двері.

Знаменні Слова серед Двора.

Господар серед Двора.

Серед Двора стає і говорить оці знаменні слова:

— Чи може бути ще сумнів, що Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась? Цілий мітологічний образ, який приявляється в повищім Святочнім оклику, не має в собі нічого з ідеології Християнської мимо двох християнських висловлювань, за те — глибоку мітологічну символіку, на яку звернемо понижче увагу.

Заклик сил Природи на Святу Вечерю.

По сім відклику до свого містичного народження у Святий Вечер, в почутті святости своєї долі Духовника в таке велике Свято, певний себе за спасенність хвилі, яку переживає, звертається Господар, — в уяві, — до всіх неприязних людей, що орудують злою силою, до шкідливих диких звірів та до могутніх і небезпечних сил природи — і кличе їх на Вечерю.

Чи це маґіка? — Мабуть ні, а якесь дивне, глибоке почуття своєї праведности, докір за свою кривду і пересвідчення, що зла та кривди не повинно бути, бо їх не було в Почині Світа.

Цю думку народу стверджують Колядки, які кінчаються відкликом до первовічного почуття у народу — Правди і гідности.

Тут істотна відмінність від осінньо-зимових середньовічних Европейських свят, що відбувалися під знаком свідомого чи підсвідомого страху перед злими або потойбічними силами, з якими дотикається і переплутується у святковий час світ земний, — потойбічні сили можуть затягнути, забрати до себе людину в такий час, — звідси страх і заборони виходити з хати, чи давати що з хати, звідси буйність та шум карнавалів, покликаних відлякати потойбічні сили.

У Святовечірнюю годину, коли усе повинно бути під знаком любови і з’єднання, як було з Первовіку, Господар в імені своєї ближчої й дальшої рідні простягає злим елементам руку до згоди, — не про свою наївність або боязкість, а з великого благородства душі і з почуття Правди.

Він кличе:

Градівники, чорнокнижники, мольфарі, планетники, — лісні вовки, медведі, лиси, — прошу вас на Вечеру!

Так кличе, але знає, що, як у хвилю Різдва Світа ворогів не було, так і не може бути в тую саму хвилю сьогодня.

Тому говорить далі:

"Як не маєте моци явитися на Різдво і на Великдень - так аби не мали ви моци ані волі тої, мені що злого зробити в хітарі моїм! І як вас тепер не видно ні не чути, так аби вас не було видно та не було чути через цілий рік!"

(Великдень — символічний другий день Відродження Світа!)

Потім запрошує бурю:

"Будь ласкава і виходь до нас на Вечеру! Коли тепер не ласкава прийти на Святий Вечер, на Дари Божі, на ситі страви, на палені горівки, на велике добро, як ми тебе просимо, то не приходь до нас в літі, як ми тебе не потрібуємо".

Кличе мороза:

"Морозе, ходи до нас Кутї їсти! А коли не йдеш, то не йди на жито-пшеницю і всяку пашницю." Або: "А коли не йдеш так не приходь — І не морозь жита та пшениці–проса та гречки, ягнят та телят, гусят та циплят — а тільки йди на жіноцьку цибулю!" (жарт.)

Священнодійство у Хаті.

Господар у Хаті.

Вертаючися до хати, викручуєся Господар три рази проти Сонця (в напрямі противнім, як іде круг Сонця), запирає й засуває двері, немов виключаючи в Святовечірній містичній хвилі свій "хітар" і свою рідню від усього світового лиха.

Відтак обкурює ладаном хату та всіх домашніх три рази та кладе черепок з ладаном на камінь під стіл. Це робить (як пояснюють тепер Гуцули), щоби викурити з хати нечисту силу.

В цьому глибока Місячна символіка, про яку буде понижче окрема розвідка.

Обхід Хати. У Хаті. Молитва.

За той час, як Господар був на Дворі, накладає Господиня в другу миску усякої вечери, а на верх кладе перший хліб, той що насамперед вийняла з печі, а як тільки Господар поверне до Хати, запалює свічку, приліплює її до миски, кладе тоту миску на полотно і подає Господареві; цей обходить три рази довкруги Хати, потім кладе миску на стіл і уклякає, а за ним усі хатні, потім б’ють поклони та "просять щире Бога, аби його ухвалити і упросити":

Ось така щира молитва, повна найглибшого альтруїзму, який сягає поза гроби; правдиво з душі й серця ідуча. Їй відповідає молитва без слів, виражена в повище описаній жертві з первенців хліба, страв і меду та води, щоби Бога ухвалити і ублагати. Це одна з типових молитов народів природи з пракультурними традиціями.

При таких щирих реліґійних діях нема мови про маґіку.

По тих молитвах встають усі, а Господар бере зі стола миску, в яку вкинула Господиня по ложці з усякої настільної страви, і, звертаючися до котрогось одного з тих, що окружили стіл, промовляє:

По цих словах подає миску тому, до кого промовляв, а той кладе її на стіл.

За Столом.

Аж тепер засідають усі за Стіл — на переднім місці Господар поруч з Господинею, далі їх Діти, найближча родина, слуги, бідні сусіди й знайомі, що не мають спроможности справити собі Тайну Вечерю.

Світло Тайної Вечері.

З усього попереднього опису видно, що осередком, який всіх притягає в тій Святочній хвилі, є думка про Тайну Вечерю. Доокола Святовечірнього Стола збирається не тільки все, що найближче серцю й душі Господаря та Господині, але вона є сама собою тою світляною серцевиною, доокола котрої горнеться все, що живе.

Ми виділи, що як добра домашня худібка, так і дикі звірі були прошені на Вечерю. Як з’єдинена вся рідня, — в широкім розумінні цього поняття, — враз з душами померлих, для яких це Свято було за їх живіття життєдайною містерією, і навіть ворожі злобні людські одиниці та ворожі сили природи були кликані до спільної Вечері.

Ніхто не є відтручений від цього Свята: воно має усіх з’єднати, відродити і поправити. Це не є свято померлих, або для померлих, але Свято життя, містерія життєвого відродження, — чи відсвіження, передовсім духового, етичного, — а в даних умовах і фізичного відродження, що обнимає і звіринний світ.

Про все те, краще і докладніше, чим описані обряди, розкажуть Колядки і Щедрівки.

Початок Вечері. Первісні жертви.

Господар: Підкидання Куті.

Коли усі позасідають, зачинає Господар Вечерю: вставши, набирає ложкою найбільше сакральної страви — Куті (пшениці з маком і медом) і кидає її в гору до стелі. Так робить тричі. За кожним разом висказує побажання, щоби молода худібка здорово й весело розвивалася і щоби ягнятка весело стрибали та блеяли, щоби телятка росли, брикали й порикували; а за третім разом говорить, щоби пчоли множилися й роями сідали, як пшениця з медом і маком стелі чіпається або тихо на стіл опадає.

На Гуцульщині, кидаючи пшеницю до гори, каже Господар за першим разом: "Прра", за другим: "Шкне!" Слова мабуть з первісних форм, коли не запозичені, чужі.

У Староіранській мові "frā, prā" значить: "вперед, на перед"; "xšnav" значить: "коліно"; "xsnaoθri" значить: "добре міцне коліно" (у верблюдів). Може тут в значенні: "здорові коліна, добре міцне покоління", ч. рід.

Господиня.

По тому вступі кладе Господиня по півложки пшениці й усіх страв у кутики обох вікон та по горнятку сити, бере бобу в руки і мече його по усіх чотирьох кутах хати. Це все — "ангелам та помершим душам, що в оцю ніч приходять поживитися."

Старовіцький альтруїзм.

Оце виявлюється по другий раз найбільше культурна суспільна прикмета Українського народу: цей старовіцький альтруїзм, розвинений до саможертви, що каже Господареві й Господині та всім присутнім забувати в найсвятішу хвилю Вечері про себе, а згадати наперед про свою худібку та свої пчоли і перші куски Вечері відступити душам померлих.

Святочне Їдження та Пиття. Первісні жертви і реліґійне піднесення.

Споживання Вечері.

Аж по оцім поживають всі живущі Cвяту Вечерю. Кушають насамперед пшениці — та віншують собі посполу всяким добром, щастям та здоров’ям, та щоби Бог поміг діждати нарік Святої Вечері. Відтак вечеряють усіх страв після Святочного порядку, заховуючи мовчанку і молитвенний настрій.

Дивна Святовечірня Українська поведінка, що, як зачнеться вже Тайна Вечеря, тоді нікому з домашніх, або Святовечірніх гостей не вільно йти до пасіки й непокоїти Пчіл. До Пчіл відноситься нарід з містичною пошаною. Українська мітологія вважає Пчоли Райськими сотворіннями, занесеними на Землю Райським Деревом. Так співають Колядки і це буде виказано прикладами в окремім розділі.

В світових мітах Пчола вважається послужницею Божою, що сповняє Божі поручення.

В Українських Колядках вважається пчільний "воскочок" первосвітним творивом, призначеним з Первовіку для Церковці на свічі, подібно, як перше світове зілля "Пахучий Лотань" призначене до кадильниці. Пчільний мід належить до пожертвовань і дань Святої Вечері. При тім, пчоли з своїм незрівнянним господарським і суспільним ладом, з маткою-господинею пня, представляючи велику рідню, дають чудову аналогію до Українського Святовечірнього, великородинного та племінного Збору. Мабуть усе те творить мотив виняткової народної пошани для Пчіл у Свят Вечір.

Святочне Пиття.

Між тим п’ють Святочні напитки, заховуючи традиційний порядок і обряд.

Зачинає Господар, підносить чарку до своєї Жінки й каже:

"Здорова була, Жінко! Дай, Божічку, до нарік такого самого Вечера діждати!"

Вона відповідає:

"Пий здоров! Дай, Боже, здоров’я нам і всім ирщеним!"

Жінка п’є до найстаршої дітини і в цей спосіб переходить чарка до всіх присутніх.

Є звичай в Українського народу — як на Свят-Вечір, так і при інших аналогійних нагодах, перехиляти повну чарку перед випиттям, щоби напитку трохи сплинуло. Є це, як буде стверджено аналогіями подібних звичаїв у інших народів, рід первісного (приміціяльного) пожертвування. Такі пожертвування бували у старинних народів і досі є у первісних народів природи, як раз у тім, що зливаючи напиток перед питтям на землю, жертвують оцю першу струйку Найвищому Єству. Так само жертвують Йому перші частки страв і аж опісля заживає їх нарід сам.

Додати належить, що пиття напитків при святочних нагодах належить до найстарших культурно-реліґійних традицій багатьох народів.

У Староіранців, колишніх Українських співжильців, мало пиття напитку з зілля Гаома та пиття меду сакральний характер, їх заживано задля підйому реліґійного настрою підчас культових дій, щоби довести себе до реліґійної екстази. Може, від Іранців перейшло в звичай і на Українців пиття святочних напитків, а може було в Українців вродженою реліґійною ідеєю подібно, як у багатьох народів природи.

У Якутів та Монголів вживають досі в подібний спосіб при нагоді Свят — кумису, а у полудневих народів — кедрового пива.

Так заживають і Українці на Різдво питного меду і вина, а на свято Збору — пшеничного пива, приготовлюваного заздалегідь, ще на св. Николая в Передріздвянім часі.

Та не в цім річ, що Українці п’ють на Святий Вечер обов’язково напитки, а у цім, що зливають перші краплі напитку в честь Найвищого Єства; бо так роблять первісні народи природи. Це стверджують приклади, які буде подано.

Після Святої Вечері.

Молитва Богу і побажання. Після Святої Вечері усі враз встають дякуючи молитвою Богу. У кого є пасіка, там, вийшовши всі зза стола, присідають серед хати і сидять так кілька хвиль тихенько. Висловлюють побажання, щоби так сідали тихенько рої . У кого є тільні корови, там Господиня прилягає тихо серед хати на сіні й висказує побажання, щоб корови щасливо родили телят, спокійно лягаючи в своїй загороді.

Чи це маґіка — сумніваюся; бо здається мені очевидним, що це давня побутова традиція, чи не по народах Сходу й Полудня, з їх звичаями присідати на долівці серед хати; або традиція степових пастуших народів, що серед степу або в степових шалашах та в гірських колибах колись присідали. Тоді-то серед багацтва природи рої тихо сідали, а корови розкішних телят родили.

Давній Закон взаємної любови. Відношення вечер. Після Вечері забирають бідні люди, що були на ній, потрохи з кожної оставшої на столі страви до кобелі, собі до дому; а коли їх не було в гостях на Свят-Вечір, то домашні розносять кобелі з хлібом, пшеницею й іншими Святовечірніми останками по сусідах, родині, приятелях та убожині в селі, — діти своїм бабкам-повитухам.

Усе те на знак приязні, щирості й милосердя. Відношення вечер є взаємне, так що Свят-Вечір стається особлившою годиною підйому альтруїстичних почувань і сповнювання дій любови.

Це відношення вечер є звичаєм досі всюди на Україні; воно буває більше або менше задержане, але загально вважається Українським народом за дію етичну, поручену Старовіцькою традицією і давнім Законом взаємної любови. Пригадкою цього Закона кінчаться найкращі Колядки й Щедрівки. Він чудово сходиться з християнським законом любови ближнього і є одним з порухів, чому Староукраїнські Різдвяні свята бувають святковані й цінені народом на рівні з християнськими.

Для "душ померших" ― Свята Збірна Вечеря. Після закінчення всіх містерій Святої Вечері не збирають зі стола начиння, ні ложок і лишають на столі окрушки страв і хліба, щоб "душі померших" з них пожиткували. Вони їх лижуть і збирають, вдоволяються тими окрушками й тішаться Святою Вечерою. Коли хто в хаті вміє грати на скрипці, то по Святій Вечері грає, бо душі померші дуже тим радіють.

Так і для померлих є великим Святом і найкращою пам’яткою їх життя — Свята, Збірна, Вечеря.

В очікуванні Нового Року. На однім кінці стола, близько постелі, лишає Господиня два хліби, колач на них і топку соли. Там вони зіставляються аж до Свята Нового Року. Вони є символами трьох Астральних Світил, головних чинників містичної доби Різдва, та символами самого Господа. На цю тему буде окремий розділ.

Докладіше у статтях "Свят-Вечір і Свята Вечеря", "Бог на Святій Вечері", "Ідеологія Святої Вечері","Жертви первісні Свят-Вечера" та інших, які додано у форматі PDF на сторінці Українські свята Різдва Світа і Щедрого Вечора.

(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Що означає ім'я "Коляда"?

Українська Астрально-мітологічна реліґійна концепція.

Жертви первісні Свят-Вечера.

Стежки до листків про Українські традиції.

Традиції Батька.

Шанування Творця і Господа Світа.