Добрий Вечір Тобі Гречная Родино

Колядка стародавня: Українське Різдво Світа.

(1) Ой радуйся Земле Ясен Світ засвітився — Відміна: Ой радуйтесь люде.
(2) Як перейду Яром Польом Господарьом — Господарь : Господь Бог. Дощик як постава Господня.

РОЗСПІВ: Доб-рий- Ве-чір- То-о-бі- Греч-на-я- Ро-ди-и-и-но-
Ра-ду-уй-ся- Ой- ра-дуй-ся- Зе-е-ем-ле- Я-се-ен- Світ- за-сві-ти-вся-


Ой там виxодило та Три Товариші.


Свята Вечеря — Тайна Вечеря.

Нарід заздалегідь приготовляється до Різдва; духовними і обрядовими звичаями присвоює собі наперед ідеольоґію свого Великого свята та старається настроїти для нього свою душу й свої почування. Та з особливою побожністю приготовляється нарід до найбільш містичної й найдивнішої з святочних дій Різдва — Святої, "Тайної", Вечері. Вона сама собою має характер Свята, глибоко реліґійного і всю суспільність зворушуючого, — зарівно ідеали народні, реліґійні, як і суспільні та господарські займаючого.

Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Староукраїнського Різдва.

На тій Вечері мусить бути вся найближча і найширша рідня; у ній бере участь кожна родина в народі і увесь нарід посполу; під острахом будучого нещастя, позбавлення Божого благословенства й утрати на будуче родинного зв'язку, старається кожний Українець бути на Святій Вечері — і вся рідня про те дбає, щоб нікого з поміж неї на тім Святі не забракло.

Цей Святовечірній обов'язковий збір приявлює одну з найповажніших народних традицій — це ідея великородинного і усеплемінного збору, що була давно заповітом і переказана зістала од рода в рід як народний імператив. Це імператив усіх первісних племен, викликаний потребою об'єднування племени для самозбереження, для скріплення племінних традицій і зв'язків. Освячений авторитетом реліґійних мотивів і обрядів ставав законом і так перетривав тисячоліття та стався вродженою племінною потребою.

З перегляду готовлених Святовечірніх страв видно, що це самі первісні і як найпростіше, найпервісніше, зготовлені середники поживи. На перший погляд впадає в очі, що це господарські здобутки такі, які людина збирала колись у пракультурній добі свого життя, беручи те, що самосівно родила земля, а чоловік надибав, збирав і пожиткував. Первісне зготовлення Святовечірніх страв показує первісне зготовлювання народом земноплодів на прожиток.

Все, що далі діється перед Святою Вечерою, є непереривним, суцільним, родинно-племінним реліґійним обрядом. У нім долю духовника сповняє рівнорядно Жінка-Господиня з своїм Мужом-Господарем. Це вказує на пракультурність традиції, що походить очевидно з доби рівноправности мужа і жінки в родині.

Самосівний мак, первісне господарське добро, предмет настільної жертви (в Куті, в окремих поданнях як страва і в печиві) — а заразом символ великої розродчости.

Сівке насіння є символом розсівности й розродчости родинної й господарської — ідеалу первісних родів і племен тай Українського народу. I сьогодня ідеалізує Український нарід родинне й господарське розмноження; свідчать про це повищі обряди та співають про це всі Колядки й Щедрівки.

В кожнім разі дасться запримітити, що реліґійний і молитвенний настрій горує в Святовечірніх містеріях і є первісним та чисто Українським мотивом святочним, а маґічні та ворожбитські поведінки, — наколи їх такими вважати, — це пізніші святочні додатки, мабуть переняті від племен Сходу і Полудня, з якими Український нарід був у зношеннях. Такі додатки ... не схожі з основною ідеольоґією Свята.

Осередком, який всіх притягає в тій святочній хвилі, є думка про Тайну Вечерю. Доокола Святовечірнього стола збирається не тільки все, що найближче серцю й душі Господаря та Господині, але вона є сама собою тою світляною серцевиною, доокола котрої горнеться все, що живе.

Ніхто не є відтручений від цього Свята: воно має усіх з'єднати, відродити і поправити. Це не є свято померших, або для померших, але Свято життя, містерія життєвого відродження, — чи відсвіження, передовсім духового, етичного, — а в даних умовах і фізичного відродження, що обнимає і звіринний світ. Про все те, краще і докладніше, чим описані обряди, розкажуть Колядки і Щедрівки.

Оце виявлюється ... найбільше культурна суспільна прикмета Українського народу: цей старовіцький альтруїзм, розвинений до саможертви, що каже Господареві й Господині та всім присутнім забувати в найсвятішу хвилю Вечері про себе, а згадати наперед про свою худібку та свої пчоли і перші куски Вечері відступити душам померших.

Є звичай в Українського народу, — як на Свят-Вечір, так і при інших анальоґійних нагодах, — перехиляти повну чарку перед випиттям, щоби напитку трохи сплинуло. Є це, як буде стверджено анальоґіями подібних звичаїв у інших народів, рід пріміціяльного пожертвовання. Такі пожертвовання бували у старинних народів і досі є у первісних народів природи, як раз у тім, що зливаючи напиток перед питтям на землю, жертвують оцю першу струйку Найвищому Єству. Так само жертвують Йому перші частки страв і аж опісля заживає їх нарід сам.

Та не в цім річ, що Українці п'ють на Святий Вечер обов'язково напитки, а у цім, що зливають перші краплі напитку в честь Найвищого Єства; бо так роблять первісні народи природи.

Після Вечері забирають бідні люди, що були на ній, потрохи з кожної оставшої на столі страви до кобелі, собі до дому; а коли їх не було в гостях на Свят-Вечір, то домашні розносять кобелі з хлібом, пшеницею й іншими святовечірніми останками по сусідах, родині, приятелях та убожині в селі, — діти своїм бабкам-повитухам.

Усе те на символ приязни, щирости й милосердя. Відношення вечер є взаємне, так що Свят-Вечір стається особлившою годиною підйому альтруїстичних почувань і сповнювання дій любови. Це відношення вечер є звичаєм досі всюди на Україні; воно буває більше або менше задержане, але загально вважається Українським народом за дію етичну, поручену старовіцькою традицією і давнім законом взаємної любови. Пригадкою цього закона кінчаться найкращі Колядки й Щедрівки. Він чудово сходиться з християнським законом любови ближнього і є одним з мотивів, чому Староукраїнські Різдвяні свята бувають святковані й цінені народом на рівні з християнськими.

На однім кінці стола, близько постелі, лишає Господиня два хліби, колач на них і топку соли. Там вони зіставляються аж до свята Нового Року. Вони є символами Трьох Астральних світил, головних чинників містичної доби Різдва, та символами самого Господа. На цю тему буде окремий розділ.

(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Читати листки з приводу цієї Пісні: