Там на Кубані єсть Брюховецька

Спасительна: світ не по Правді.

Українські релігійні роздуми про Воскресіння, Неволю і Спасіння.

Ой Ми зіслані на признаванє.
Нема в світі Правди не зіскати.

Байді Молодому Мед-горілку пити.
У Чистому Степу собі Живности доставати.

Но ми докажем своїм Клинком.


Там тече Річка в Чистий Лиман.


Приїдь Синочок напийсь Води.


• Було колись в Україні ревіли гармати
  
• В Полі Доля стояла
  
• Всі покою щиро прагнуть
  
• Гей не дивуйте Добрії Люди
  
• Йде Січове Військо
  
• Нам не страшний червоний гніт
  
• Наш Отаман Гамалія Отаман завзятий
  
• Ой на Горі на Могилі
  
• Там на Кубані єсть Брюховецька
  
• Чуєш мій друже славний Юначе
  
  Наливаймо Браття Кришталеві Чари.
  
• Гей Гук Мати Гук де Козаки п'ють
  
• Гей Гук Мати Гук де Козаки п'ють
  
• Гей Гук Мати Гук там де Козаки п'ють
  
• Наливаймо Браття Кришталеві Чари
  
• Наливаймо Браття Кришталеві Чаші
  
• Ой наступає та Чорна Хмара
  
• Ой наступала та Чорна Хмара
  
• Ой наступала та Чорна Хмара
  

  
  
  

Коляда і Великдень: Різдво і Відродження Світа.

Гаїлковий Білоданчик і Первісний Молодець-Стрілець

Українські реліґійні роздуми про Неволю та Спасіння

Еротичні містерії, тиждень від Катерини 7.12 до Калети. Доля.

Св. Микола 19.12 – Народний речник перед Богом і Прадід.

Стежки до листків про Українські традиції.

Рокове Коло.


Історична довідка. Про долю Кубанських українців у 1930-х роках (Великий Голодомор 1932-33): станиці Брюховецька, Полтавська, Лабинська, Старокорсунська та інші.

Один військовий розповідає про своє прибуття до станиці Брюховецької в Армавирському окрузі, яка перед тим мала 20 тисяч населення.

Як і в інших місцях, кілька місяців тому придушили спробу повстання й усіх уцілілих — чоловіків і жінок, дітей та інвалідів — депортували, за винятком якоїсь старої пари. На вулиці виріс бур'ян висотою з дерево, а зруйновані та покинуті хати ледь було видно. Він увійшов у дім : "За півхвилини, що я провів там, я побачив два людських трупи. Стара жінка сиділа на підлозі, і голова з сивим нечесаним волоссям упала їй на груди. Вона похилилася на ліжко, широко розставивши ноги. Її мертві руки схрещувалися на грудях. Вона вмерла саме так, віддавши Богові душу, і як хрестилася, так і застигла навіки. Чиясь жовта рука простяглася з ліжка і лежала на голові жінки. На ліжку виднілося тіло старого чоловіка в домотканій сорочці та штанях. Старі підошви ніг стирчали над краєм ліжка, і видно було, що ці ноги багато ходили по землі. Я не міг бачити обличчя чоловіка, воно було обернуте до стіни. З соромом мушу признатися, мені було справді страшно. Чомусь та рука, що лежала на голові старої, особливо потрясла мене. Можливо, в останньому зусиллі старий опустив руку на голову своєї мертвої жінки, і так вони обоє й померли. Коли це сталося — тиждень тому чи два ?"

Але все ж таки там була одна жива душа. Голий чоловік із довгим волоссям і бородою воював зі зграєю кішок під акацією за володіння мертвим голубом. Він збожеволів, але оповідач зміг поєднати в одне ціле його історію. Той був комуніст і голова місцевої сільради, але з початку колективізації розірвав свій партквиток і приєднався до повстанців. Їх у більшості розстріляли, але йому вдалося заховатися в малярійних болотах поблизу річки Кубані. Його жінка та діти були серед депортованих. Чоловікові якось удалося пережити зиму, а тоді він повернувся до свого старого дому — останній мешканець того, що колись було великим і заможним селищем...

Як і в Україні, національна культура зазнала у цьому регіоні сильних утисків, але тут вони були ще жорстокіші. У 1926 р. на Північному Кавказі проживало 3 107 000 українців, із них 1 412 276 — лише на Кубані. Існувало багато українських шкіл, які перебували під юрисдикцією Скрипника як тодішнього наркома освіти. У Краснодарі працював український педагогічний інститут, у станиці Полтавській — педагогічний технікум.

У грудні 1929 р., під час загальної культурної чистки в Україні, заарештували деяких науковців кубанського походження. У 1932 — 1933 рр. місцева преса (зокрема газета "Молот") вже рясніла звинуваченнями багатьох визначних осіб у "місцевому націоналізмі". На початку 1933р. було арештовано чимало партійно-державних та культурних діячів, у тому числі майже всіх професорів українських навчальних закладів. Російська мова стала витіснювати українську як мова навчання. А між 1933 та 1937 роками всі 746 українських початкових шкіл на Кубані перетворили на російські.

Роздавлена, знелюднена депортуваннями, повністю денаціоналізована Кубань потерпіла, мабуть, більше, ніж інші регіони. Можна стверджувати, що влада досягла тут повної перемоги над місцевим населенням.

Серед тих, кого не депортували, розпочався голод. Методи його штучного створення нічим не відрізнялися від описуваних нами раніше.

Ось нотатки деяких свідків пережитого. "Тут, на Кубані, — писав один із них, — такий голод, що мертвих уже ніде ховати". "Діти, — писав інший, — сидять, забившися у кут, і тремтять від голоду і холоду". Листи повідомляють таке: "Ми з моїм дорогим чоловіком і дітьми працювали дуже тяжко минулого літа. Ми мали хліба на цілий рік... вони залишили нас безпомічними і без статків"; "У грудні ми мали здати все наше зерно та інші продукти, навіть городину, державі"; "У степу чи в полі, куди не піди, цілі родини лежать" і т. ін. Двох селян на сьомому десятку життя засудили на 10-річне ув'язнення за те, що знайшли в них два кілограми сирого кукурудзяного лушпиння. Інший випадок: у вантажній машині, що відвозила на цвинтар мертвих дітей, двоє виявилися живими; лікаря, котрий був причетний до цього, розстріляли.

Інженер, що працював на Північно-Кавказькій залізниці, подає такий опис подій: "На початку 1933 р. від залізничної станції Кавказька кожного ранку в певний час перед світанком відходили два таємничих потяги в напрямі Мінеральних Вод та Ростова. Потяги були порожні, і кожен складався з 5-10 вантажних вагонів. Приблизно за дві-чотири години потяги поверталися, зупинялися на якийсь час на маленькій бічній станції, а тоді йшли далі запасною колією, що була тупиком і вела до колишньої каменярні. Поки потяги зупинялися на Кавказькій або на бічній колії, всі вагони були замкнені, але виглядали навантаженими і пильно охоронялися ДПУ. Спочатку ніхто не звертав уваги на таємничі потяги, включно зі мною. Я працював там тимчасово, оскільки був ще студентом Московського інституту транспорту.

Але одного разу кондуктор Х., член партії, тихо покликав мене і повів до поїздів, сказавши : "Я хочу тобі показати, що є у вагонах". Він трохи відчинив двері одного з них, я зазирнув і майже знепритомнів через те, що там побачив. У вагоні було повно трупів, накиданих будь-як. Кондуктор пізніше розповів мені таку історію : "Начальник станції отримав таємний наказ від свого начальства виконати прохання місцевого та залізничного відділів ДПУ і мати напоготові кожного світанку два потяги з порожніми вантажними вагонами. Бригаду залізничників, що обслуговувала потяги, охороняли співробітники ДПУ. Потяги виходили, щоб зібрати трупи селян, яких доставляли до залізничних станцій із ближніх сіл. Трупи ховали на віддаленій ділянці за каменярнею. Всю зону охороняло ДПУ, і нікого зі сторонніх осіб близько не підпускали".

Як ми вже говорили раніше, навіть у великих станицях, населення яких не депортували в масовому масштабі, втрати від голоду були величезні — 14 тис. з 24-х залишилося у станиці Лабинській тощо. У станиці Старокорсунській кавалерійську частину військ ДПУ, яку відрядили туди в 1930 р., завжди тримали у бойовій готовності. ...