13-14.І, Щедрий Вечір: Свято Місяця і Прадіда.

Ой в Лужку в Лужку на Жовтім Піску

Місяць чи Сонце?

Соняшні ієрофанії та раціоналізм. Віра героїчних часів.

Місяць і його метафізика.

Сонце і десакралізація. Пітьма. Зникнення релігійності.

Побіжний аналіз багатьох релігійних трактувань Світу показує нам усе, що прочитали люди в ритмах Місяця.

Завдяки Місячним фазам, тобто завдяки "народженню", "смерті" і "відновленню" Місяця, люди усвідомили як свій власний спосіб буття у Космосі, так і свої шанси вижити чи відродитися.

Символ Місяця спонукав релігійну людину звести докупи широкі набори фактів, які не мали між собою видимого зв’язку, щоб врешті об’єднати їх в одну систему.

Релігійне трактування Місячних ритмів, ймовірно, дало поштовх першим великим антропокосмічним синтезам первісних людей. Завдяки Місячному символізму вони змогли встановити зв’язок і уподібнити гетерогенні факти, як-от: народження, становлення, смерть, воскресіння, або вода, рослини, жінка, родючість, безсмертя; космічна темрява, життя до народження і життя після смерті, за яким іде відродження Місячного типу ("світло, що ллється з темряви"); ткання, "нитка життя", доля, тимчасовість, смерть і т. д.

Взагалі більшість ідей циклу, дуалізму, полярності, опозиції, конфлікту, але й ідеї примирення протилежностей, coincidentia oppositorum, були уточнені або відкриті завдяки Місячному символізму. Можна говорити про "метафізику Місяця" у тому сенсі, що вона є логічною системою "правд" стосовно способу буття, властивого смертним, всіх елементів, які в Космосі беруть участь у житті, тобто у становленні, у зростанні й відмиранні, у "смерті" й "воскресінні".

Не слід забувати, що Місяць розкриває людині не лише той факт, що смерть нерозривно пов’язана з життям, а й особливо те, що смерть не остаточна, що за нею завжди йде нове народження.

Місяць надає релігійного значення космічному становленню, примирює людину зі смертю.

Найвизначнішими Астрально-реліґійними ідеями на Свят-Вечер приявляються оці: ... 3) Астральна Двійця: Місяць і Зоря як Божі Післанці до народу. Як Астральну Двійцю і окремий об'єкт можна б уважати Місяць і Сонце в Небесній Трійці.

Всі тоті Небесні ґрупи з'ображують символічно Господа, котрого всією душею і серцем прагне нарід видіти Гостем у себе... Оця-то містична Гостина має народові принести щастя і добро і взагалі — спричинити обнову земного світа і людського життя.

Бог і Астральна Двійця. Коли в шануванні Астральної Трійці, Місяця, Сонця і Зорі, — або в порядкові: Сонце, Місяць і Зоря, — видимо шанування Господа в Астральній ґлорії та в Небесних символах, то в шануванні Астральної Двійці видимо дві провідні думки цього шанування і двояку його форму. Наколи вважатимемо Місяць і Сонце (і vice versa, навпаки) з Небесної Трійці окремим об'єктом шанування, то буде це безперечно шанування Дня і Ночи; або поклик до безперестанного шанування Творця, в день і вночі, за дар Небесних Світил, без яких не було би життя на світі.

В шануванні-ж Місяця і Зорі увидимо ще глибші таємниці. Це шанування Небесних Світил, яким нарід приписує окрему ролю чинників усього життя на землі в Первопочині Світа.

Це сили, що безнастанно впливають на життя земне — і це містичні єства, що посередничать між Богом і людьми. Але в шануванні цієї Астральної Двійці міститься передовсім шанування Ночи. Є воно в Українського народу не лишень свідоцтвом про полудневу племінну й культурну ґенезу Українського народу, — бо тільки на горячім Полудні пізнають людські племена добродійство Ночи, що всьо оживляє після дневної спекоти і дає народові змогу наладити своє життя, — а дозволяє зрозуміти всю красу і велич Астрального Світа і хвалу його Творця.

Наколи Українське Різдво є Святом Різдва Світа і шануванням Творця Світа, то без сумніву перші мотиви реліґійні для того Свята зродилися в місячній і зоряній ночі. Тому то дослідники Астральних мітологій стверджують, що первісна і найдавніша Астральна реліґія була в шануванні Місяця і Зорі. Тому-то і Українське свято Різдва зачинається Святим Вечером з появою Першої Зірки.

І воно є властиво Святом Ночи ("Нічний лад духу"). Бо лиш в чудові ночі Різдвяних Свят уноситься під ясні зоряні небеса музика Українських Колядок і Щедрівок та підносить чар природи і святочність Ночи. Відома річ, що Українських Колядок у день майже не співають, а Щедрівок тим більше, бо Щедрівки всі переповнені алюзіями (натяками) до Щедрого Вечера і Місяця та Зорі.

Ой ходила Красна Панна по Саду

Шанування Прабатька і Місяця. Зоря: символіка невмиручості й всемолодечості.

З цих мітологічних символів Прадіда найбільше розвинувся і найбільше є поширеним символ Прадіда наче Місяця в чотирьох його небесних появах. Це символ невмиручості й всемолодечості Прадіда: він усе відроджується Місяцем-молодиком, росте як хлопчина, в повній силі як "Білий Молодик" ― Місяць у часі Повні, а хоч опісля упадає на силі й никне, ― відроджується наново.

Висловом тих ідей є майже всі Щедрівки, але належить додати, що ідея Прадіда в цьому вигляді перейшла пізніше в чисто Місячне шанування, в якім славиться Місяць як всемолодеча животворна й плодюча сила природи, як чинник любови й подружнього життя.

В цій якості виступає він усе з своєю сестрицею Зорею.

Зміни особливостей шанування Прадіда, перехідного шанування в Місячно-мітологічне, були узалежнені від господарських умовин народу (гл. Астральна реліґія: Двоїстість Української культури й реліґії).

Івана Купала: Молодь символом Молодечості в Природі.

Молода черва пчільна може бути символом першої звіринності на Землі; містерії на Івана Купала з пусканням на воду вінків з зелені з причіпленими горіючими світельцями, — це об'ява радості народу з буйного росту рослин, а вогонь з водою — це творча сила Природи. Молодь, яка сама виключно бере участь у цих містеріях, є символом Молодечості в Природі, — а Іван Купало передовим представником Молоді....

(Порівняти Щедрівки, де мовиться то про Молодця, то про Іванка, все в Місячній символіці.)

Світові аналогії. Аналогії до них знаходяться:

• в первісній Арабській Астральній реліґії та в пізнішім її вислові ― в шануванні Місяця-Молодика;
• в Ассирійсько-Вавилонській Астральній реліґії також, хоча вона своїми вищими мітологічними виявами і повною ідололятрією стоїть на пізнішім культурнім ступені від Українських традицій;
• в Індонезії й Австронезії — як згадано — знаходяться особливі аналогії деяких виявів Української Астральної реліґії, де особливу увагу звертають аналогічні до Українських міти про Астральну Трійцю (гл. вище: Поява людської Прарідні і Прадерево).

Староукраїнська культура і Полудень. З огляду на це належало би шукати походження Українського Астрального шанування та всієї Староукраїнської культури в передісторичних етнокультурних зв’язках Українців з Полуднем (або в Полудневому розмасі Староукраїнського етносу).

На отсей напрям дослідів вказувала б праця д-ра Al. Gahs-а про люнаризованого Прабатька у східних Палеосибірців, якого походження приписує він Австронезьким і Австроазійським етнокультурним впливом.