Ізмаїл Іванович Срезневський

Біографія

УРЕС (Укр.рад.енц.сл.:)

Срезневський Ізмаїл Іванович (13.УІ.1812, Ярославль―21.ІІ.1880) ― визначний рос. та укр. славіст, академік Петерб. АН з 1851.

Син І.О. Срезневського.

Видав разом з І. Розковшенком "Украинский альманах".

Опублікував зб. "Запорожская старина" (1833―38), де вміщено укр. істор. пісні та думи (деякі, написані самим С.), матеріали з історії України тощо.:-))

В ст. "Погляд на пам'ятки української народної словесності" 1834 та ін. С. твердив, що укр. мова ― самостійна мова (під кінець життя він став вважати її за наріччя російської).

С. належать також праці з історії слов. літ-р, міфології, палеографії, фольклору тощо.

"Запорожская старина" ― фольклорно-істор.:-) збірка, злагоджена І.І. Срезневським, надрукована протягом 1833–38. У збірці подано нар.перекази, істор. пісні та думи, статті з історії України тощо.:-))

"З.с." вплинула на тематику й стиль поетів-романтиків 30–40-х рр. 19 ст.

ШС (Шевч.сл.:)

Срезневський Ізмаїл Іванович (13.УІ.1812―21.ІІ.1880) ― рос. і укр. філолог, славіст і історик, акад. Петерб. АН з 1849.

Видав збірники "Запорожская старина" (1834―38).:-)

Шевченко в листі до П. Корольова 22.У.1842 висловив захоплення цим збірником: "Добра книжка, спасибі вам і Срезневському". Матеріали збірника письменник використав у деяких своїх істор. поезіях.

"Запорожская старина" ― фольклорна й історико-літературна збірка, яку видавав І. Срезневський 1833–38 в Харкові. Вийшло 6 книг. Тут вміщено істор. пісні й думи 16–18 ст., уривки з козац. літописів, перекази, уривки з "Історії Русів" тощо.:-))

Крім того, Срезневський включив до збірки і свої статті й стилізації під фольклор.:-)

"З.с." на той час була дуже популярною.:-))

Шевченко згадував про неї 22.У.1842 в листі до П. Корольова, який подарував йому цю збірку: "Лежу оце п'яті сутки та читаю "Старину", добра книжка, спасибі вам і Срезневському. Я думаю дещо з неї зробить...".

Шевченко використав із "З.с." деякі матеріали в істор. поезіях "Тарасова ніч", "Іван Підкова", "Гамалія" та ін.

УРЕ (Укр.рад.енц.:)

"Запорожская старина" ― фольклорно-історична збірка, яку склав І.І. Срезневський. Виходила 1833–36 у Харкові (6 випусків). До збірки включено укр. нар. перекази, істор. пісні, думи, а також стилізації:-) Срезневського під фольклор і його статті.

Метою збірки було відтворити:-) історію запорізького козацтва й укр.народу взагалі.:-))

Срезневський редагував фольклорні тексти, виправляв помилки різних публікацій, зіставляв варіанти, добираючі кращі.

"З.с." відіграли помітну роль в укр.літ-рі, вплинула на тематику й стиль поетів-романтиків 30–40-х рр. 19 ст.

М.С. Грицюта.

Історія "думових" пошуків.

1831: "Украинскій Альманахъ"?

Найближча по "Опыт"-і поява — не нових "дум", а тільки нових варіянтів до двох "дум" Цертелева — се 2 записи І. Срезневського, надруковані в "Українськім Альманаху", що Срезневський видав разом з І.В. Розковшенком у Харкові 1831 р. (Про хибний погляд, що "Укр. Альманах" видав Шпігоцький, див. Вс.І. Срезневскій, Укр. Альманахъ (Кіевская Старина, 1893, кн. І).)

"Доставлены" ― Срезневським чи Шпігоцьким? Се варіянти до "дум" про Олексія Поповича і про Азовських братів, надруковані на с. 119—131 під заголовком "Малороссійскія думы" з поміткою: "Доставлены И.И. Срезневскимъ" (у нас дума № 7, вар. В і № 11, вар. В). (В "Запорозькій Старині" Срезневський чомусь:-)) заявив, що сей запис він одержав від Шпігоцького. Порівн. вступ до "думи" № 10.)

Обидва варіянти трохи довші від текстів Цертелева: Олексій Попович тут має 90 рядків, Азовські брати 127 рядків. Вище ми порівняли уступ з останньої "думи" в Цертелева й Срезневського і з сього прикладу видно, що запис Срезневського далеко многословніший — себ-то, можна думати, не так покорочений, як Цертелевський. Так само в "думі" про Олексія Поповича напр. запитання козаків і відповідь Олексія в Цертелева стилізовані дуже коротко.

В "Альманаху" значно ширше; після запитання:

Срезневський не втримався на висоті... дитячих початків? Правда, в сих "молодецьких козаках" відчувається також невдала поправка записувача, але все таки тут був деякий поступ порівнюючи з методами Цертелева, тим цінніший, що Срезневський міг взятись до записування "дум" тільки підо впливом і по слідах "Опыта".

Коли саме се могло статись, помагає нам угадати заява Срезневського в передмові до "Запорожской Старины" 1833 р., що він зачав збирати пісні й "думи" сім літ тому, отже коло 1825—26 р. (Тоді укр. Макферсону :-) було 13–14 років:-))

Думаємо, що записи, які він передав до "Альманаху", були зроблені саме тоді, бо в пізніших часах, коли він видавав "Запорозьку Старину", Срезневський набагато безпардонніше поводився з текстами, ніж се бачимо в сих його етнографічних первістках в Альманаху.

Сі дві "думи", що являються поступом супроти методів Цертелева, в роботах свого власного збирача лишились щасливим випадком: Срезневський, як збирач "дум", не вдержався на висоті сих своїх початків.:-)

1833–38: Грандіозна містифікація Срезневського: "Запорожская Старина".

Знову котляревщина ― "перелицьована" пісенність. "Запорожская Старина", головна праця Срезневського на сім полі, як цілість з боку консервації дум стояла далеко нижче — не лише від записів в "Альманаху", але й від збірки Цертелева.

Як motto до першого тому Срезневський поставив слова з IV пісні Енеїди — "Так славной пам'яти бувало, у нас в Гетьманщині колись" — і геній великого пародиста, може роздратований занадто частим докучанням видавців пісенних збірників (се motto вже перед тим ужив був Максимович) — наклав дійсно свою печать на збірку сеї "перелицьованої" пісенности.:-)

1833: т. І, вип. 1 "Пѣсни и Думы о лицахъ и событіяхъ до Богдана Хмѣльницкаго". Перший том сеї роботи вийшов 1833 р. в Харкові. Частина перша мала підзаголовок: "Пѣсни и Думы о лицахъ и событіяхъ до Богдана Хмѣльницкаго".

Складалась вона з 4-ох відділів: передмови, "пісень", "дум" і "пояснень" до текстів. Нас, розуміється, цікавлять тільки "думи" й те з передмови, що до них належить.

В передмові з сього погляду інтересні дві речі: по-перше, відомості Срезневського про "бандуристів" і його погляд на "думи", по-друге, відомості про його записи "дум".

Скандинавські скальди ― бандуристи Срезневського. Бандуристів Срезневський порівнював із скандинавськими скальдами, що ходили в походи з військом і заховували для потомства історії його воєнних подвигів.:-)

Він оповідав, що й донині на Україні існує ніби цех старих людей (стариковъ), що "під іменем і ремеслом" жебраків, або музик розносять:-) між народом "думи" й "пісні" про минувшину. Для Срезневського сі старці важніші від "усяких літописів":-). Правда, їх оповідання вимагають критики що-до фактів і взагалі зовнішньої історії народу, але вони вірні що-до образів побуту та звичаїв, себ-то внутрішньої історії. Помилки "кобзарських" оповідань можна виправити, порівнявши їх з літописами:-), а ще краще порівнявши кілька пісень: "бо ні брехня, ні помилка не може бути спільною, один бандурист скаже так, инший инакше; критика позволить відріжнити правду від вигадки" (с. 9—10).

Сього методу, мовляв, держався Срезневський, збираючи матеріял для своєї праці, що тривала сім літ, як він каже [перед нами плоди з дитинства укр. Макферсона :-) , нар. 1812].

Він заявляє, що не весь сей матеріял зібрав він сам: "багато доставили инші люди. Я з свого боку старався перевірити особисто все доставлене, виправити помилки, що були в ріжних записах (спискахъ), порівняти записи, вибрати з них найкраще, нарешті, зробити свій збірник як-найповнішим і як-найправильнішим" (с. 18).

"Заповіт" читачеві... його "пісень" та "дум". Як бачимо, Срезневський сам заповів, що його тексти не матимуть тої точности, якої вимагаємо ми нині від записів народніх творів. Але він легковажив і ті ідеали, що поставив був собі Цертелев: записувати твори "точно так", як вони заховалися в народі.

Срезневський навіть не згадує, наскільки його:-) бандуристи "помилялись" у своїх "думах" і "піснях" і наскільки він поправив свої тексти: він поправляв, та й годі, — як і де, се доводиться вгадувати самому читачеві його:-)) "пісень" та "дум".

"Нар." смак і правила "нар." піїтики Срезневського. Сі "думи", що займають третій розділ книжки, надруковані як проза, бо, як пояснив видавець (с. 127): "дума не пісня, хоч її й співають під звуки бандури; рими в думі не необхідність, а тільки розкіш, що служить для прикраси виразів та для більшої плавности й милозвучности мови. Чим більше рим, чим частіші рими, тим кращий:-) стиль думи: так вимагає народній смак:-)), таке правило народньої піїтики:-))).

"Чи думи не походять від пісень" Срезневського. Не так у пісні, де й сами рими підлягають правилам розміру та звичаю, де рими необхідність.

Зрештою чи "думи" не походять від "пісень"? Хто співав яку-небудь пісню, не знаючи її твердо, той з потреби додавав до неї свої власні слова й вирази; під лад своїх слів і виразів міняв голос; пісенна правильність потрохи втрачалась і нарешті зовсім щезала. Чи не могли таким чином з'явитись "думи"? Час і звичай могли утвердити своєрідність сього роду поетичних творів народньої поезії української".

"Істор." зміст Срезневського і "лір. думи" Цертелева. Сі наївні міркування досить прозоро вказують на форму "думи" в сучаснім розумінню сього терміну, але Срезневський робив у сім розумінню мале застереження. Така своєрідна форма поезії називається "думою" для Срезневського лише тоді, коли вона має історичний зміст.

Згадуючи збірку Цертелева, він каже,, що там було сім "дум" і одна "пісня запорозька", — з сього бачимо, що він дуже логічно до "дум" не зараховував "Мазепи", а заразом з вище згаданих причин не зараховував до них і "ліричних дум" Цертелева.

Зміст І т. "Старини" ― літ. поправки, комбінації, фальсифікації. Але звернімось до тих "дум", що він видрукував у І томі своєї:-) збірки. Маємо тут шість "дум", і з того два передруки:

• Дары Баторія. Смерть Богданка (с. 77). [Фальсифікат]
• Татарскій походъ Серпяги (с. 82). [Фальсифікат]
• Битва Чигиринская (с. 86). [Фальсифікат]
• Смерть Федора Безроднаго (с. 91). [Передрук з Цертелева 1819]
• Побѣгъ трехъ братьевъ изъ Азова (с. 94). [Обробка і комбінація:-) варіянтів Цертелева 1819 і з "Альманаху"]
• Походъ на Поляковъ (с. 102). [Фальсифікат]

Федір Безрідний передрукований тут від Цертелева, без змін.

Про Азовських братів Срезневський каже в додатку, що се текст "Альманаху", — він вважає його за кращий від тексту Цертелева, але в дійсності се не був точний передрук з "Альманаху", бо його поправлено і скомбіновано з варіянтом Цертелева (див. № 10, вар. X).

Инші чотири думи, як згодом довели Антонович і Драгоманов, були фальсифікати. Вони вимагають окремого досліду, що його буде дано на иншім місці; тут спинитись мусимо тільки на одній з них — про похід Серпяги, бо на її вироблення пішла справжня "дума", яка-б певно і була надрукована в сім томі, коли-б вона не пішла на переробку того "Серпяги".

1834: "Запорожская Старина", т. II, вип. 1.

Нові "поліпшення" й підробки. Того-ж таки 1834 р., коли вийшла збірка Максимовича, але з поміткою цензури 2 жовтня, вийшов перший випуск II тому "Запорозької Старини".

В сім випуску знов були "думи", але сим разом Срезневський помістив їх усуміш з "піснями", а неокремо. В передмові він хвалився, що читач не докорить йому за бідність сього випуску, але в дійсності багатства тут було менше ніж у першому томі — хоч і менше фальсифікатів.

"Дум" в сім випуску надруковано 6, а саме:

1) "Хмѣльницкій и Барабашъ" (с. 9), передрукований точно з "Опыта" Цертелева. Тільки в словах Барабаша Срезневський чомусь пропустив титулування Ляхів — "мостивими панами"...

2) "Походъ въ Молдавію" (с. 28) — для сеї "думи" Срезневський використав відповідний текст Цертелева, і ще два — від Євецького та А. Хіджеу.

Дійсно сей текст в порівнянню з Цертелевським має багато додатків, але вони виглядають як редакційні "поліпшення": напр. тa сама фраза, що в Цертелева закінчує текст — "В той час була честь, слава"..., у варіянті Срезневського зустрічається ще перед тим, майже у вступі тексту.

Слова тексту Цертелева: "Тілько Богъ святий знає, що Хмельницькій думає, гадає, О тимъ не знали; ни сотныки..." й т.д. розвинені, видко, підо впливом фальшованої "Чигиринської битви", до таких розмірів: "Тільки Бог святий знає, що Хмельницький думає гадає. Того не знали ні Сотники, ні Полковники, ні Атамани Курінні, тільки Бог святий тоє знає, що Він думає гадає, що Хмельницькому на поміч помагає (!)".

Взагалі се типове для фальсифікатів Срезневського, що в них один вислів прикладається по черзі до ріжних підметів — чого не буває в народніх творах: Бог знає, що Хмельницький думає, і знов: Бог знає, що він думає.

Се завважив уже Костомаров у Дарах Баторія.

В "думі про похід на Молдаву" слова Василя Молдавського про Яси повторені у Срезневського ще раз від імени Хмельницького; все се змінено трохи — але невдало: замість —

Сі слова про Яси, розвинені ріжними варіяціями, подані теж як окрема "пісня", вона надрукована в тім-же випуску (с. 32).

"Думи" 3 і 4 — "Смерть Хмельницького" (с. 40—42) — два тексти.

Пізніше, у другім випуску другої частини "Запорозької Старини" Срезневський поясняв, що один з сих варіянтів співають "за Дніпром, другий по сей бік Дніпра — ся обставина робить їх ще цікавішими" (Част. II, в. II, Харків, 1835 р.); перший текст він зазначує як запис "зі слів бандуриста", другий — як узятий із збірників Максимовича.

Другий текст передрукований дійсно, але що-до першого, то заява видавця була мабуть зовсім не правдива — се очевидно фальсифікат.

Текст Цертелева "Про Смерть Хмельницького" передрукований за Максимовичем, але не до кінця: кінець, про обрання Юрія Хмельницького на гетьмана, пішов на вироблення инших двох варіянтів нової "думи".

Се "дума" 5) "Юрій Хмельниченко" (с. 55). Уступ від слів "А молодий Юрусь під Білою Церквою гуляє" до "Світа божого не взирав" передруковано точно за Максимовичем — се в дійсності запис Цертелева.

Решту, аж до кінця Срезневський зазначає як "уривок". Але насправді се кінець тексту Цертелева (Максимовича) з одним додатком у середині.

Остання дума в сім випуску 6) "Битва Полтавская" (с. 72) — "зі слів бандуриста". Ся дума підроблена, але чи не взято на її вироблення якогось готового матеріялу, подібно як на "Серпягу", сього на нашу думку поки що не можна певно вирішити.

1835: "Запорожская Старина", т. II, вип. 2. Року 1835 вийшов другий випуск другої частини "Запорозької Старини", де були подані російські переклади раніше надрукованих текстів.

1838: "Запорожская Старина", т. II, вип. 3. Року 1838 вийшов третій випуск сеї частини, де також були переважно переклади й примітки — нових текстів там не було.

Взагалі, почавши від 2-го випуску II частини, Срезневський уже не вертався до "збагачування" "укр. пісенної скарбниці".

Чому саме так сталося, було-б дуже цікаво знати. Зовсім можливо, що після перших випусків з підробками, згодом, ще підчас видавання дальших випусків "Запорозької Старини", Срезневського обхопили якісь сумніви що-до вартости таких публікацій з таким напівфабрикованим матеріялом.

Зовсім безкритичним він у кожнім разі вже не був. На се вказує одна замітка у випуску 1838 р. Щоб покінчити з виданнями Срезневського, ми спинимось тут на сій характеристичній заяві, і зробимо малий відступ від хронологічного порядку нашого огляду.

В згаданім випуску видавець, говорячи про "думи" та "пісні" першого випуску другої частини, спинився над двома творами з сумнівами що-до їх народности, тоб-то автентичности. Перший з сих сумнівних для Срезневського творів — се "пісня про Гордієнка" із збірника Максимовича 1834 р., яку він передрукував 1834 р. в "Запорозькій Старині" (частина II, випуск перший, с. 7).

Року 1838 Срезневський раптом підняв питання про її форму — він вважає її тут не за запорозьку, а за ближчу до жіночих:-) пісень "лісової України" і спиняється над її неісторичним:-)) змістом, неточністю у фактах, які вона оповідає. На його думку, ся "пісня" або дуже нова, або виправлена (очевидно Максимовичем).

Друга сумнівна на його думку "пісня" чи "дума" — про Палія. Срезневський не надрукував її на своїм місці — бо вона, мовляв, не народня, тому навів її в примітках в останнім випуску.

"Сборники разной малороссійской дичи" і аматори "літописів". Сей твір, дійсно дуже кошлавий і нудний, Срезневський одержав від О.С. Євецького — а той, наскільки тямив Срезневський, переписав його з якогось зошита — "сборника разной малороссійской дичи".:-))

На думку Срезневського, ся "пісня" не народня, се твір якогось аматора старовини XVIII або й XIX в., зроблений на підставі літописів.:-))

З історичного боку він вірний:-) і небезінтересний, але "як пісня вона могла подобатися хіба тільки свому авторові", каже знеохочений:-) видавець "Запорозької Старини".

Свідомі рос. і поль. патріоти ― фальсифікатори ?

Ся замітка дуже важна тим, що, по-перше, показує, як Срезневський уже в своїх харківських часах був свідомий можливости фальсифікації народніх українських пісень.

По-друге — вона свідчить, що ся свідомість прийшла до нього поволі, бо він почав сумніватись що-до пісень, які року 1835 друкував ще без ніяких сумнівів (Гордієнко).

Нарешті з сеї замітки бачимо, що Срезневський почав розчаровуватись саме в матеріялах Євецького — доставця ріжних сумнівних текстів попередніх випусків. В словах про той підозрілий збірник "малоросійської дичи", звідки Євецький, мовляв, добув Палія — чується навіть немов деяке озлоблення на сього легкодушного співробітника.

Все позволяє думати, що в тім часі у Срезневського стався якийсь перелом, що закінчився нарешті повним поворотом його до инших галузей науки.:-)

Сей випуск "Запорозької Старини" був останній і по нім Срезневський Україною, її старовиною та поезією більше не цікавився. Пізніше критики докоряли йому, що він так і не признався до своїх молодечих фальсифікацій, навіть будучи старим і заслуженим ученим, якому сі хлоп'ячі гріхи вже зовсім не могли пошкодити.

Розуміється, пізніший Срезневський мусів цілком признавати помилки 20-илітнього Срезневського, видавця 1830-х років. Але хто зна, чи вже 1838 р. він не починав рахуватися з можливістю, що його роботі буде закинена така несолідність; хто зна, чи друкуючи завідомо фальшивого "Палія" і критикуючи його, він не хотів застрахуватися на потім від закидів що-до своєї безкритичности?

Бо те, що він до своєї вини такі не признався,:-) по отсих замітках у "Запорозькій Старині" 1838 р., дає нам право думати:-)), що найбільшої вини — фальсифікації цілих дум за Срезневським і не було:-))), а було мабуть тільки легкодушне:-) поводження з народніми текстами й невміння:-) вибирати матеріял. Не вважаючи:-)) Срезневського за фальшивника, ми скорше можемо думати, що він сам був жертвою:-))) когось із своїх співробітників, тому й не роз'яснив він нам сеї містифікації. Кажуть, що деякі люди легше признаються до своїх обманств, ніж до своїх помилок.