|
|
|
Михайло Олександрович Максимович надав Микола Рудаков Перейти до списку пісень >> Дати життя: 03.09.1804 - 10.11.1873 Місце народження: Тимківщина біля Золотоноші (тепер с. Богуславець Черкаської області) БіографіяЕУ (Енц.укр-ва:)Максимовичі, старшинський рід, мабуть, міщанського походження.
Максим (Васильківський або Печерський; помер між 1694—98), родом з Ніжена, "орендар Печерський" (1676), "військ. індуктор" (1688—90), посвоячений з гетьманами І. Самойловичем та І. Мазепою, був одним з найбагатших людей Гетьманщини; 1690 був прийнятий гетьманом в "оборону".
З його синів —
Іоан М. (див.); —
ЕУ (Енц.укр-ва:)
Іоан Максимович (1651—1715), правос. св. (канонізований 1916), церк. діяч і письм., родом з Ніжена, вихованець Київ. Колеґії, де потім викладав, ігумен Єлецького манастиря в Чернігові. На бажання І. Мазепи, 1697 став архиєп. чернігівським. В 1711 р. цар Петро І. призначив його митр. сибірським з катедрою в Тобольську, де І. М. проявив визначну місійну діяльність серед тубільців. Твори: "Ѳеатръ нравоучительный..." (1703), "Вирши и три проповѣди" (1705), "Осьмъ блаженства евангельскія" (1709) й ін.
МАКСИМОВИЧ Іоанн (XII 1651, Ніжин — 21.VII 1715) — укр. письменник, педагог, церковний діяч. Автор духовно-повчальних, переважно віршованих творів ("Алфавит собранный, рифмами сложенный", 1705, та ін.), казань.
МАКСИМОВИЧ Іоанн [грудень 1651, м. Ніжин — 10 (21).VII 1715, Тобольськ] — укр. письменник, педагог, церковний діяч. Вихованець (до 1669), згодом професор Києво-Могилянської колегії. У 80-і рр. жив і працював у Києво-Печерській лаврі, в 90-і рр. був намісником Успенського монастиря в Брянську. Як архієпископ чернігівський (з 1697) заснував Чернігівський колегіум. З 1712 — митрополит сибірський і тобольський. Автор духовно-повчальних ("Алфавит собранный, рифмами сложенный", 1705, та ін.) творів, проповідей, щоденника. В. П. Колосова.
Василь М., полк. компанійський і наказний переяславський (помер 1698), забитий татарами на р. Кодимі;
Дмитро М. (див.). — Максимович Дмитро (помер 1732), держ. діяч часів гетьмана І. Мазепи, з яким був посвоячений; як "військ. екзактор" (1694) відав держ. прибутками Гетьманщини; ген. бунчужний (1703—08), ген. осавул (1708-09). Піддався росіянам після бою під Полтавою і 1710 р. був засланий з родиною до Архангельська, де й помер.
Його внуки —
Іван М. (див.) — Максимович Іван (помер 1732), внук Максима (див. Максимовичі), вихованець Києво-Могилянської Академії, вчений і держ. діяч мазепинської доби; пішов з Мазепою на еміграцію і був ген. писарем в уряді гетьмана Орлика (1710—14), уклав договір з Кримом 1711 і провадив переговори з Туреччиною в Царгороді 1711 р. 1715 повернувся на Україну, але був депортований до Москви. У 1722—26 рр. "справщик" Моск. синодальної друкарні, де завідував бібліотекою і склав її каталог; усунений 1728 р. за політ. неблагонадійність. Автор рукописного латинсько-слов'янського словника, складеного 1718—24 на підставі латинсько-поль. словника Г. Кнапського (1626), нині в Публічній бібліотеці в Ленінграді. Один з перших на Україні зацікавився нумізматикою й вивчав великий скарб араб. монет, знайдених у Києві 1707 р.
Федір М., син Дмитра М., полк. стародубський (1741-56).
Правнук Максима —
Іван М., син Федора М. (помер бл. 1803), перший полк. стародубського карабінерського полку (1783—89), ген.-майор, близький до Новгородсіверського патріотичного гуртка.
Їх нащадки — дідичі Чернігівщини й Полтавщини 18—20 вв.
До цього роду належать також
Михайло М. (див.), нащадок Василя М.
Юрій М. (див.), нащадок Дмитра М. — Максимович Юрій (*1877), історик родом з Чернігівщини; проф. Ніженсько-го Іст.-Філол. Ін-ту і Київського Ун-ту (до 1919), Симферопільського Ун-ту та Півн.-Кавказького Пед. Ін-ту у П'ятигорську (1954); в 1920-их рр. д. чл. Харківського Н.-Д. Ін-ту історії укр. культури ім. Д. Багалія. Автор низки праць з історії Гетьманщини 18 в., зокрема монографій: "Деятельность гр. П. А. Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией" (1913) і "Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную Комиссию 1767 года" (1917). [Немає в УРЕС, УРЕ]
Максимович Михайло (1804—73), історик, філолог, етнограф, ботанік, поет із старшинського роду на Полтавщині, нар. на хуторі Тимківщина, б. Золотоноші. 1823 закінчив Моск. Ун-т (словесний і природничий відділи філос. фак., згодом ще й мед.), був залишений при ун-ті для наук.-акад. праці, викладав ботаніку; 1883 одержав вчений ступінь д-ра й був іменований ординарним проф. на катедрі ботаніки Моск. Ун-ту.
1834 у відкритому тоді Київ. Ун-ті М. дістав професуру рос. словесности і того ж року обраний першим ректором ун-ту (до кін. 1835). Через поганий стан здоров'я пішов 1845 р. у відставку й решту свого життя присвятив виключно наук.-літ. діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора б. с. Прохорівки Золотоніського пов., де й помер. М. не раз намагався повернутися до активної наук.-акад. діяльности, але рос. Мін-во освіти не пішло йому назустріч. Не зважаючи на великий наук. авторитет М. (він був почесним чл. кількох укр. та рос. ун-тів і багатьох наук. т-в), лише під кін. життя (1871) він був обраний чл.-кор. Рос. Академії Наук по відділу рос. мови та словесности.
М. був справжнім вченим-енциклопедистом, і то дуже широкого діяпазону — від ботаніки до історії. Його наук. праці в царині природознавства, опубліковані у 1820-их — на поч. 1830-их рр. ("О системах растительного царства", 1827; "Основания ботаники", кн. 1-2, 1828—31, "Размышления о природе", 1833 тощо) не лише стояли на рівні тогочасної науки, але й прокладали для неї нові методологічні шляхи.
Як фолкльорист М. видав 1827 р. у Москві "Малороссийские песни", а 1834 — "Украинские народные песни" (третя зб. "Сборник украинских песен", ч. І, вийшла вже в Києві. 1849). Передмова М. до вид. 1827 р. була "свого роду літ. маніфестом, повним ентузіязму до нар. укр. поезії" (Д. Дорошенко). Фолкльорні вид. М. мали величезний вплив на укр. фолкльористику (також у Галичині); вони викликали інтерес до укр. фолкльору серед ін. слов. народів (зокрема росіян, поляків і чехів), а навіть в Англії й Америці.
Як мовознавець М. опублікував ряд ст. про клясифікацію слов. мов (1838, 1845 і 1850), у яких широко користувався даними з укр. мови. У дискусії з М. Поґодіним і П. Лавровським М. обстоював "старобытность" укр. мови; М. був автором етимологічного правопису "максимовичівки".
Як літературознавець М. вивчав "Слово о полку Ігореві", яке переклав укр. мовою; був автором праці "История древней русской словесности" (1, 1839), про коз. літописи, зокрема Граб'янки, тощо.
Крім того, М. перекладав псалми на укр. мову й написав низку віршів (зокрема присвячений Т. Шевченкові: "Ой, як дуже за Тобою тужила Вкраїна"). М. видавав зб.-альманахи "Денница" (1830—34), "Киевлянин" (1840, 1841, 1850), "Украинец" (1859, 1864).
В іст. (як і в фолкльорно-етногр.) творах М. прихильник панівного тоді романтизму й ідеї народности; він обстоював генетичний зв'язок між княжою й коз.-гетьманською добами в історії України, яким він присвятив велику силу розвідок, ст., критичних заміток про джерела, літературу тощо. У ст. "О мнимом запустении Украины" (1857) та "Письмах" до М. Поґодіна М. довів безпідставність його гіпотези про "великоруське" населення Київщини за княжої доби. Численні праці М. з історії княжої України, Києва та його пам'яток (зокрема "Очерк Киева", 1847, "Письма о Киеве к М. Погодину", 1871 та ін.), з історії козаччини, гетьманщини й гайдамаччини (розвідки про гетьмана П. Сагайдачного, "Исторические письма о казаках приднепровских", 1863-65), "Письма о Богдане Хмельницком", 1859, "Бубновская сотня", 1848—49, про гайдамаччину й Коліївщину тощо, мали особливе значення для дальшого розвитку укр. історіографії.
М. працював також у царині укр. археології й був автором першої на Україні археологічної праці з застосуванням типологічної методи ("Украинские стрелы древнейших времен...", 1868).
М. природника й М. історика об'єднував М. — філософ. Філософія М. не була абстрактною філос. системою, і зовсім марні спроби сов. авторів довести, що М. був прихильником "матеріялістичних принципів". Вихований у дусі натурфілософії Шеллінґа й Окена, М. зробив дальший крок уперед. Пізнання природи та суспільства, на думку М., мусить спиратися на даних наук. досліду, "суворо аналітичного й обережно синтетичного, а тому позитивного", бо "філософія може бути в кожному витворі розуму" і "всяка наука повинна бути філос."; "щодо різних наук або окремих галузів знання, то і в них один, загальний погляд повинен розстилатися до самих дрібних деталів". Цей принцип послідовно проведений крізь природничі й іст.-філол. студії М.
Іст.-філол. твори М. видано в 3-х тт. за ред. О. Котляревського у Києві (1876-80). Його листування опубліковано лише частково, зокрема у "КСт." (1904), там же й автобіографія (1904, ч. 9).
Архів М. зберігається у Рукописному Відділі Держ. Публічної бібліотеки УРСР у Києві, а частково у Центр. Держ. Архіві Літератури і Мистецтва СССР (ЦГАЛИ) у Москві. Література: Пономарев С.М. Максимович. П. 1871; Юбилей М.А. Максимовича. К. 1871; 2 вид. П. 1872; Науменко В. Статті про М. у "КСт.", 1893, 1898 і 1899; Грушевский А.М. А. Максимович. Известия Отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук, I. П. 1906; Дорошенко Д. Огляд укр. історіографії. Прага 1923; Україна ч. 6. 1927, чч. 5—6, 10—11, 1929; Попов П.М. О. Максимович. К. 1954; Марченко М. Укр. історіографія. К. 1959; Острянин Д. Світогляд М. О. Максимовича. К. 1960; Попов П. Перший зб. укр. нар. пісень. Укр. пісні, видані М. Максимовичем. К. 1962. О. Оглоблин
МАКСИМОВИЧ Михайло Олександрович (15.IX 1804, хут. Тимківщина, тепер Черкас. обл. — 22.XI 1873) — видатний укр. вчений-природознавець, філософ, історик. З 1871 — член-кор. Петерб. АН. З 1826 — викладач ботаніки і зав. бот. садом Моск. ун-ту, 1834—36 — ректор Київ. ун-ту.
У світогляді М. переважала матеріалістична тенденція. Був прихильником ідеї універсальної єдності світу. Близько підходив до розуміння діалектич. розвитку природи. Багато уваги приділяв ботаніці. Намітив основи природної систематизації рослинного світу, сформулював положення про обмін речовин. Був прихильником еволюційної теорії; причиною еволюції вважав зміни навколишнього середовища. Автор наук.-популярної природничої праці "Книга Наума..." (1833).
В істор. дослідженнях ("Звідки пішла руська земля", "Про походження варягів-русів" та ін.) виступав проти норманістських поглядів на походження слов'ян і давньоруської народності. Київську Русь розглядав як спільний початковий період історії рос., укр. і білорус. народів. У працях з історії українського козацтва, полемізуючи з В. Б. Антоновичем, доводив нар. походження козацтва. В "Розповідях про Коліївщину", "Вістях про гайдамаків" вперше висвітлив боротьбу нар. мас проти гніту пан. Польщі на Правобереж. Україні.
М. багато зробив для розвитку археології ("Археологічні записки про Київ та його околиці" тощо).
3б. "Малоросійські пісні" (1827), "Українські народні пісні" (1834) та ін., упорядковані М., поклали початок укр. фольклористиці. М. вважав творцем фольклору народ, а нар. поезію — джерелом народності л-ри, джерелом формування й розвитку літ. мови.
Див. також: В. Петров:
"Вихідний пункт: любов до народности й наукова точність"? Етнографізм і "Малороссия" як привід "організації літературної мови", "службовий момент".
У статтях "Захист українських повістей Гоголя", "Бомкання в дзвони про Квітчину "Марусю"" та ін. виступав проти спроб Куліша фальсифікувати творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка. Діяльність М. високо оцінювали Т.Г. Шевченко, з яким М. мав тісні творчі й особисті зв'язки, О.І. Герцен, І.Я. Франко, М.П. Драгоманов.
ШС (Шевч.сл.:)
МАКСИМОВИЧ Марія Василівна (дівоче прізв.— Товбич) — дружина М.О. Максимовича. Шевченко познайомився з нею 18.III 1858 в Москві. Тоді ж подарував їй автограф вірша "Садок вишневий коло хати". Поет листувався з Максимовичами. В одному з листів (22.XI 1858) Шевченко надіслав М. вірш "Сон" ("На панщині пшеницю жала"), за який вона була щиро вдячна (її лист до поета 21.XII 1858). 10.V 1859 поет послав їй свій фотопортрет. Під час останньої подорожі на Україну Шевченко гостював у Максимовичів у Прохорівці Тут 22.VІ 1859 він нарисував портрет М. (тон. папір, італ ол., крейда, 34 х 26,5). Праворуч унизу крейдою дата й підпис автора: "1859 Т. Шевченко 22 іюня". Портрет зберігається в ДМШ. Поет тепло згадував М. у "Щоденнику" (18 і 21.III 1858) і в листах. Літ.: Жур П. Третя зустріч. К., 1970.
МАКСИМОВИЧ Михайло Олександрович (15.IX 1804— 4.XII 1873) — український учений-природознавець, історик, фольклорист і мовознавець, член-кореспондент Петерб. АН (з 1871). Видав збірники "Малороссийские песни" (М., 1827), "Украинские народные песни" (М., 1834) і "Сборник украинских песен" (К., 1849). Виступав проти норманістської теорії походження сх. слов'ян і виникнення давньоруської держави. Написав кілька праць з історії гайдамацького руху. Шевченко познайомився з М. 1843 в Києві. Подарував йому поему "Тризна" (СПБ, 1844) з власноручним написом. У листі до М.С. Щепкіна 5.XII 1857 поет писав: "Поцілуй старого Максимовича за мене, та чому він не шле мені своє "Слово о полку Игореве"?". Шевченко й М. зустрілися в Москві на другий день після приїзду поета з Нижнього Новгорода. 25.III 1858 М. дав на честь Шевченка обід. У "Щоденнику" поета є кілька записів про зустрічі з М. Листування Шевченка і М. пройняте взаємною повагою й теплим почуттям (збереглося 9 листів поета і 9 — М.). М. сприяв тому, що журн. "Русская беседа", в редагуванні якого він брав участь, надрукував у третьому номері за 1859 поезії Шевченка "Садок вишневий коло хати" і "Сон" ("На панщині пшеницю жала"). Та коли М. запропонував Шевченкові співробітництво в реакц. слов'янофільському тижневику "Парус", поет рішуче відмовився. В червні 1859 Шевченко побував у М. в Прохорівці. Тоді ж нарисував портрет М. і портрет його дружини. М. брав участь у похороні Шевченка в Каневі, написав вірш на смерть поета. У спогадах М. писав, що поет "був чудесним співаком і разом з тим новим творцем народних українських пісень" (Юбилей М. А. Максимовича. К., 1871, с 72). Літ.: Пушкарь П. Шевченко у Максимовича. В кн.: Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. М., 1962; М и с н и к П.Д. М.О. Максимович. "Література в школі", І954, № 5. С. М. Шаховсъкий.
МАКСИМОВИЧА МИХАЙЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ПОРТРЕТ (тон. папір, італ. ол., крейда, 34 х 26,9) — портрет, що його виконав Шевченко 19.VI 1859 в маєтку Максимовичів у с Прохорівці. Праворуч унизу олівцем дата й авторський підпис: "1859 Т. Шевченко 19 іюня". Портрет зберігається в ДМШ.
Наступна стаття в ШС за цією:-) МАКФЕРСОН Джеймс.
МАКСИМОВИЧ Михайло Олександрович [3 (15).IX 1804, хутір Тимківщина, тепер с. Богуславець Золотоніського р-ну Черкас. обл. — 10 (22). XI 1873, х. Михайлова гора, побл. с. Прохорівки, тепер Канівського р-ну Черкас. обл.] — укр. вчений-природознавець, історик, фольклорист і письменник. Н. в сім'ї збіднілого дворянина. Після закінчення Моск. ун-ту (1823) з 1826 працював викладачем ботаніки і зав. бот. садом, з 1833 — професор цього університету. В 1834—35 — перший ректор новоствореного Київ. ун-ту, а потім — декан філос. ф-ту. В 1845 за станом здоров'я вийшов у відставку і останні роки життя провів на власному хуторі Михайлова гора, займаючись наук. роботою. За заслуги перед вітчизн. наукою М. був обраний почесним членом Моск., Петерб., Київ. і Новоросійського в Одесі ун-тів та багатьох наук. т-в, а 1871 — чл.-кор. Петерб. АН. Природознавчі праці М. присвячені ботаніці, гол. чин. систематиці рослин, в якій він був твердим прибічником філогенетичного погляду. Написав одну з перших природничонаук. книг для народу ("Книга Наума...", 1833). М. сформулював уявлення про обмін речовин, висловлював міркування щодо клітинної будови організмів і еволюції тваринного світу, що дає підстави вважати його одним з попередників Ч. Дарвіна.
М. стояв у центрі громад. життя Росії та України, підтримував особисті та творчі зв'язки з К. Рилєєвим, О. Пушкіним, Т. Шевченком, М. Гоголем, В. Бєлінським, М. Щепкіним, А. Міцкевичем, Г. Квіткою-Основ'яненком, П. Гулаком-Артемовським, Є. Гребінкою та ін. Брав активну участь у рос. та укр. виданнях, виступаючи з літ.-критичними та наук. статтями. Випустив по три книги альманахів "Денница" (1830—34) і "Киевлянин" (1840—41, 1850) та дві книги альманаху "Украинец" (1859, 1864).
Його збірки "Малоросійські пісні" (1827), "Українські народні пісні"(1834), "Збірник українських пісень" (1849), "Дні і місяці українського селянина" (1856) поклали початок укр. фольклористиці. Нар. творчість М. вважав джерелом формування і розвитку літ. мови, народності л-ри.
М.— автор однієї з перших у Росії "Історії давньої руської словесності" (1839), перекладу рос. і укр. мовами "Слова о полку Ігоревім" та численних праць про укр. і рос. л-ри. Київ. Русь він розглядав як спільний початковий період історії та культури рос., укр. й білорус. народів.
М. виступав проти бурж.-націоналістичних фальсифікацій творчості М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, відстоював ідею дружби і співробітництва українського і російського народів та їхніх культур. Як історик М. заперечував норманську теорію, висловив чимало прогрес. думок про формування укр. козацтва, нац.-визвольну і соціальну боротьбу укр. селянства.
Багато зробив для розвитку археол. досліджень та мовознавства на Україні.
У своїх працях М. припускався деяких помилкових поглядів, але загалом його багатогранна діяльність мала прогресивне значення і була високо оцінена О. Герценом, Т. Шевченком, І. Франком. Тв.: Собрание сочинений, т. 1—3. К., 1876—80. Літ.: Попов П.М. М.О. Максимович. К., 1954; Острянин Д.X. Світогляд М. О. Максимовича. К., 1960; Історія Київського університету. К., 1959; Федченко П.М. Матеріали з історії української журналістики, в. 1. К., 1959. П.М. Федченко.
Малороссійскія пѣсни, изданныя М. Максимовичемъ. Москва, Въ Типографии Августа Семена, при Императорской Медико-Хирург. Академіи. 1827 (Українські пісні, видані М. Максимовичем. Фотокопія видання 1827р. Підготовка видання і розвідка П.М. Попова. Київ, АН УРСР 1962. 342с.)
ЕУ (Енц.укр-ва:)
Максимовичівка, іст. правопис, застосований М. Максимовичем у виданнях укр. пісень (1827, 1834—49), засади якого виклав у ст. до першого з названих вид. — "Замечание о правописании и словопроизношении" (1827) та в листі до Г. Квітки-Основ'яненка (1842); крім етимологічних написань з ы, и, ѣ, ъ (сынъ, робити, лѣсъ), М. писав етимологічно о, е, і, и, коли вони вимовляються як і, тільки з діякритичним знаком (вôнъ, мêдъ, добрû, доброû, синîй). Поза тим М. уживала ъ ще після губних приголосних перед йотованими голосними (въѣзжае, кровъю), ё, для йо, ьо (ёго, сёго), е для е, є. У підрос. Україні М. відкинуто (друкував так лише П. Лукашевич зб. пісень 1836, деякий час так писав Куліш), зате з різними модифікаціями вона запанувала в Галичині, на Буковині й Закарпатті (гол. щодо етимологічних позначувань, також л у минулому часі дієслів: ходилъ "ходив"); прийнята львівським з'їздом учених 1848 р. й окремими граматиками (М. Осадци 1862, Г. Шашкевича 1865, П. Дячана 1865, О. Партицького 1873, О. Огоновського 1889 й ін), М. утрималася в школах Галичини й Буковини до 1895 р., у пресі й вид. москвофільського напряму в Галичині до 1930-их рр. На витиснення М. із шкільного вжитку вирішально вплинули надрукований желехівкою "Малорусько-німецький словар" Є. Желехівського (1886), і "Руська граматика" (1893) С. Смаль-Стоцького та ін. На Закарпатті санкціонували етимологічний правопис на основі М. граматика О. Духновича (1853) та шкільні підручники Л. Чопея в 1880-их рр., як і шкільна анкета в Ужгороді 1920 р. Змодифікованою М. тут були змушені користуватися з уваги на архаїчну фонетику тутешніх говірок і малу обізнаність на літ. мові також прихильники нар. мови в літературі (граматики І. Панькевича 1923, 1927, та А. Волошина).
Украинскія народныя пѢсни, изданныя Михайломъ Максимовичемъ. ЧАСТЬ ПЕРВАЯ. Книга І. Украинскія Думы. Книга ІІ. Песни Козацкія былевыя. Книга ІІІ. Песни Козацкія бытовыя. Въ Университетской Типографіи. Москва. 1834. (Предисловіе, с. І-УІІ. Замечанія о правописаніи и словопроизношеніи, с. УІІІ-ХІ. Поправки, с. ХІІ. Книга І. Украинскія Думы. Книга ІІ. Песни Козацкія былевыя. Книга ІІІ. Песни Козацкія бытовыя.)
Голоса украинскихъ песенъ, изданные Михайломъ Максимовичемъ. Тетрадь первая. Москва. Въ Университетской Типографіи. 1834 Голоса украинских песен, изданные Михайлом Максимовичем. Аранжировка Алябьева. М., Музгиз 1961. 151с. Містить 25 українських пісень з голосами в гармонізації А.А. Алябьєва з першого зібрання музичних записів українських народних пісень: "Голоса украинскихъ песенъ, изданные Михайломъ Максимовичемъ. Тетрадь первая. Москва. Въ Университетской Типографіи. 1834", а також 6 українських пісень в обробці А.А. Алябьєва: "Шесть украинских песен... для пения и фортепьано А.А. Алябьева. Изд. Ю. Грессера. М., 1859".
Сборникъ украинскихъ пѢсенъ, издаваемый Михайломъ Максимовичемъ. ЧАСТЬ ПЕРВАЯ. Въ Типографіи Теофила Гликсберга. Кіевъ. 1849. (Общее предисловие. Отделъ 1. Украинскія думы. Отделъ 2. Песни колыбельныя и материнскія. Заметки объ украинскомъ выговоре. Опечатки.)
Максимович М.О. Сороміцькі весільні пісні. МУРЕ т. 1. За ред. Хв. Вовка. Львів 1899. Етнольоґічні материяли, (з іл.) Книгарня Наукового Товариства імени Шевченка. Т. І. ― Див. Бандурка 2001.
Бандурка. Українські сороміцькі пісні в записах З. Доленги-Ходаковського, М. Максимовича , П. Лукашевича, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Чубинського, Хв. Вовка, І. Франка, В. Гнатюка. Київ, Дніпро 2001. 279с.
Дні та місяці українського селянина. Упор., перекл. з рос., вступна стаття та прим. В'ячеслав Гнатюк. Київ, "Обереги" 2002. 189с.
1827: Перша збірка Максимовича.
"Думовий" плагіат Максимовича ― чи тільки? Збірка Цертелева була не цілком одностайна; вона зложена не з самих тільки "дум", а тільки на дев'ять десятих.:-) Але вона залишилась найбільше одноцільною збіркою на довгі, довгі часи. Найближчі публікації чи то нових "дум", чи варіянтів до тих, що були вже надруковані у Цертелева, з'являлись тільки малими пайками в рамках инших збірників, або поодинці в часописах. Але такі нові появи не спішились. За час усіх 1820-х років не було ані одної нової публікації. В "Малороссійскихъ Пѣсняхъ" М. Максимовича було дано тільки точний передрук двох "дум" Цертелева:
Хоч при деяких:-) піснях у збірці зазначено, звідки вони передруковані, сі передруки помітки не мають.
Перший ужиток слова "дума"? (Див. К. Рилєєв — К. Бродзінський) Але хоч "Малороссійскія Пѣсни" не дали нових текстів, вони важні для історії "дум" першим ужитком слова "дума" в звязку з тими творами, з якими ся назва зрослася пізніше. Наводимо сей славний:-)) уступ: "Особенно замѣчательны д у м ы — героическія пѣснопѣнія о былинахъ, относящихся преимущественно ко временамъ Гетманства — до Скоропадскаго. Ихъ и нынѣ еще поютъ слѣпцы-бандуристы, коихъ можно назвать малороссійскими рапсодами. "Каждая дума посвящалась какому-нибудь историческому случаю, либо лицу — въ особенности Хмѣльницкому, Палѣю, Мазепѣ и другимъ. "Сказанія о частныхъ домашнихъ событіяхъ у козаковъ, составляютъ переходъ отъ думъ къ повѣствованіямъ вымышленнымъ или балладамъ".. (с VI-VII). Як сказано вище, се був перший виступ слова "дума" в укр. етнографічній літ-рі для означення того, що ми тепер називаємо "думами".
Надзвичайний успіх збірки Максимовича, успіх, який навряд чи можна прирівняти до успіху якоїсь иншої публікації в історії укр. пісенности, пояснює нам, чому ся дефініція "Малороссійскихъ пѣсень" утвердилася в літ-рі про "думи", не вважаючи на те, що сей збірник не збагачував її новими записами.
1834: Друга збірка Максимовича.
"Украинскія народныя пѣсни изданныя М. Максимовичемъ, часть первая", що вийшла в Москві 1834 р. (цензурний дозвіл 23 березня с. с.), не дали ні одної нової "думи", ані нового варіянту, але дали дещо цікаве й важне для досліджування "дум".
"Віщі пальці Бояна" Максимовича. У вступі до книги першої, що має заголовок "Украинскія думы" і motto з Cлова о полку Ігоревім:-) про віщі пальці Бояна:-)), Максимович поясняє, що то таке "дума": "Думи се співи, що належать виключно бандуристам:-). Від пісень відріжняються вони характером більш оповідальним або епічним і вільним розміром, зложеним з неозначеної скількости точних стіп, хоч часом (завдяки ліричному характерові української поезії) вони переходять у пісню. Тоді приймають і розмір означений, пісенний. Вірші майже всі римовані, зміст здебільшого історичний" (с. 2).
На сю нову характеристику "дум" зложились, очевидно, ріжні обставини. Що "думи" належать професійним співакам — се помічення дав ростучий досвід збирачів, себ-то саме життя. Але не особистий досвід Максимовича, бо він сам здається ніколи ніякої "думи" не записав (може хіба записав "Самарських братів" у збірці 1849 р. — але й се сумнівне).
Вплив "Старини" Срезневського: вільні форми й комбінування "дум". Слова про вільну форму "дум" — хоч вони ніби й випливають з самої сути "дум", здається нам, відбили на собі вплив "Запорозької Старини", так само як і помічення, ніби-то "думи" переходять у пісню. Ся обсервація зроблена на підставі "Походу на Поляків" Срезневського — одної з найслабших підробок "дум", хоч і найбільш популярної, як признали навіть Антонович і Драгоманов (т. І, с. XIX). Думка Максимовича про вільну форму "дум" нагадує нам слова Срезневського, що "дума" не пісня. У Максимовича вона не була продуктом глибокого або самостійного роздумування над формою "думи", бо як бачимо з його инших слів, він не робив тоді глибокої й послідовної ріжниці між "думами" та "піснями", — так, він казав, що Цертелев надрукував 10 "дум". Його новий погляд показує, що від 1827 р. Максимович змінив свій критерій пізнавання "дум", але не зробив його точнішим. Коли р. 1827 він ділив "думи" й "пісні" на підставі змісту — "думи історичні", "пісні побутово-ліричні", то р. 1834, беручи за одно і "думи", історичні і ліричні, і "пісню про Мазепу", Максимович не позволяє нам думати:-), що він за сей час уяснив собі суть думи.:-)) Навпаки, не маючи все ще ясної гадки, він приєднався до Срезневського, і то навмання, — бо Срезневський говорив тільки про історичні "думи" Цертелева.
Вплив Срезневського відбився і на иншій рисі збірки Максимовича: на вільнім комбінуванню варіянтів. В передмові Максимович казав, що має по п'ять і більше записів одної пісні і тому міг уяснити собі ті зміни, що траплялися завдяки довгому й неправильному:-)) співанню сих пісень, а часом і завдяки власним винаходам співаків — таким чином він міг подати деякі пісні у виправленім виді — себ-то у зведених чи критичних редакціях (с. IV). Дійсно, дві "думи", що в тім часі вже були відомі в двох варіянтах кожна — "Азовські брати" і "Олексій Попович", — Максимович скомбінував з варіянтів, подібно до того як зробив се Срезневський з "Братами", але наново, на свій лад. Инші "думи" в збірці передруковані від Цертелева точно й без змін.
Передрук двох фальсифікатів... а потім і решти. Передрукував Максимович дещо і з фабрикатів "Запорозької Старини":
Чому Максимович узяв від Срезневського тільки сі дві "думи", а від Цертелева все — лишається неясним. Не можна думати, що се було зрозуміння ріжниці між матеріялами "Опыта" і "Запорозької Старини", бо в наступній своїй збірці він умістив і решту фальсифікатів Срезневського.
(За працею К. Грушевської.)
Виправлення та доповнення
ПРАВИЛА!
ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
|
ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
|
