|
|
Амвросій Лук’янович Метлинський1. http://uk.wikipedia.org
Перейти до списку пісень >> Дати життя: 1814 - 29.07.1870 Місце народження: с. Сари Гадяцького повіту на Полтавщині, тепер Полтав. обл. Біографія
Думки и пђсни та шче де-шчо Амвросія Могилы. Харьковъ. Въ университетской типографіи. 1839.
Южный русскій зборникъ, изданіе Амвросія Метлинскаго. Харьковъ. Въ университетской типографіи. 1848.
Народныя Южнорусскія пђсни. Изданіе Амвросія Метлинскаго. Кіевъ. Въ университетской типографіи. 1854.
Оставляя надолго, быть можетъ и навсегда, матерь городовъ русскихъ, Кіевъ, передаю матери моей Россіи этотъ плодъ многолђтнихъ посильныхъ занятій памятниками языка и словесности русскаго народа. Проведши большую часть моей жизни на югђ Россіи, я могъ трудиться надъ разработкою народнаго слова русскаго преимущественно только на одной из нивъ обширнаго поля царства русскаго, южнорусской, или украинской. Усђрдно воздђлывая то, что досталось въ удђлъ, по волђ Промысла, на мою долю, я утђшался и одушевлялся мыслію, что всякое нарђчіе, или отрасль языка русскаго, всякое слово и памятникъ слова есть необходимая часть великаго цђлаго, законное достояніе всего русскаго народа, и что изученіе и разъясненіе ихъ есть начало его общаго самопознанія, источникъ его словеснаго богатства, основаніе славы и самоуваженія, несомнђнный признакъ кровнаго единства и залогъ святой братской любви между его единовђрными, единородными сынами и племенами. Языкъ русскій, какъ и всякій другой, образуется писателями; но силу свою и природное богатство беретъ изъ первоначальныхъ чистђйшихъ родниковъ своихъ, изъ нарђчій народныхъ, словно великая рђка отовсюду, но болђе всего изъ родной земли, почерпающая свои воды и восполняющая шумное море языковъ человђческихъ. Такъ величіе целаго зависитъ от правильнаго развитія частей. Словесныя произведенія каждаго русскаго племени заключаютъ въ сђбђ и раскрываютъ часть богатства общаго, великаго народнаго духа.
Желая продолжать свои труды по изученію народности , ежели Богу будетъ угодно, съ благодарностію приму всякое содђйствіе і пособіе, необходимое въ этомъ дђлђ и всякія благонамюренныя и правдивыя замђчанія. Считаю небезполезнымъ изложить нђсколько замђчаній о народной поэзіи и настоящемъ изданіи народныхъ пђсенъ.
М.К. Зеров. Нове українське письменство. – К., 1924. Українське письменство ХІХ в. Конспект лекцій проф. М.К. Зерова. 1927–28 акад.рік. М.К. Зеров. Твори: В 2 т. ― К.: Дніпро, 1990. ― Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці / Упоряд. Г.П. Кочура, Д.В. Павличка. ― К.: Дніпро, 1990. ― 601 с. [Українське письменство ХІХ ст. : Лекція ХУ. Три пори українського романтизму. Харківський гурток. А.Л. Метлинський.] Микола Зеров. Українське письменство XIX cт. Від Куліша до Винниченка: Лекції, нариси, статті. / Нариси з новітнього українського письменства. Науково-ідеологічний центр ім. Дмитра Донцова. Cogito: навчальна класика. ― Дрогобич, Видавнича фірма "Відродження" 2007. 568с.
Народився Метлинський 1814 року в селі Сарах Гадяцького повіту на Полтавщині. Початкову освіту дістав у повітовій школі, де вчився під керівництвом М. Макаровського, автора поем "Наталя" й "Гарасько". Потім А. Метлинський учився в Харківській гімназії та в Харківському університеті, курс якого закінчив року 1835. Якийсь час А. Метлинський працював на посаді бібліотекаря університету, а року 1843, склавши іспит на магістра, посів місце професора "русского языка и словесности". 1849 року А. Метлинський переходить на працю до Київського університету, а р. 1854 знов повертається до Харкова. Там він професорував до 1858 року, тобто поки не вийшов на пенсію. Останніми роками свого життя він хворів на тяжку форму іпохондрії. Під час одного з приступів недуги письменник кінчив самогубством. Сталося то р. 1870 на 56 році життя Метлинського на березі Криму, в Ялті.
Помітний слід в літературі А. Метлинський лишив своєю збіркою "Думки і пісні та ще дещо", яку видав у Харкові року 1839. Багато цінного для української етнографії дав його збірник "Народные южнорусские песни" 1854 р. Як видавець, Метлинський відомий своїм "Южным русским сборником" 1848 року та виданням у Києві "Байок і прибаюток" Боровиковського, 1852. А. Метлинський є типовий поет-романтик. Його вдача меланхоліка, з одного боку, і впливи західноєвропейського романтизму, з другого, поклали певний колорит на всю поетову творчість. Поет тужить за минулою славою рідного краю, вибирає виключно сумні мотиви. Глибоким песимізмом перейнята вся його поезія. Метлинський ― "співець минулого", "поет могил". Українські писання Метлинський вважав за безперспективні. "Южнорусский язык, ― каже він, ― со дня на день забывается и молкнет, и ― придет время ― забудется и смолкнет..." "Но может быть и то, что в эпоху пренебрежения южнорусского языка любовь к нему проснется. Кто же соберет, как добрый сын прах отцов своих, исчезающие остатки южнорусского слова?"
Про те саме говорить і його балада "Смерть бандуриста". Буряна ніч над Дніпром, гроза ― пейзаж подібний до Шевченківського в "Причинній":
Буря виє, завиває І сосновий бір трощить; В хмарах блискавка палає, Грім за громом грякотить. Ніч то углем вся зчорніє, То як кров зачервоніє!
"Грім напусти на нас, Боже, спали нас в пожарі, Бо і в мені, і в бандурі вже глас замирає, Вже не гримітиме, вже не горітиме, як у хмарі, Пісня в народі, бо вже наша мова конає! Хай же грім нас почує, що в хмарах кочує; Хай наш голос далеко по вітру несе, Поки вітром, як лист, нас з землі не стрясе... ........................................................................... Може, й пісня з вітром ходитиме, Дійде до серця, серце палитиме; Може, й бандуру ще хто учує, Й серце заниє і затоскує... І бандуру, і мене Козаченько спом'яне!"
Поряд з мотивами "похоронними" у Метлинського можна зустріти й інакші, сповнені надії на майбутнє. Ось його "Рідна мова", друкована в "Молодикові":
Було щастя, були чвари, ― Все те геть собі пішло; І як сонце із-під хмари ― Рідне слово ізійшло, Прийняло козачі річі, Регіт, жарти, плач, печаль; Озоветься як із Січі, Стане сміх і стане жаль!
Романтична закоханість у минулому в Метлинського стоїть поряд з "общерусско"-патріотичними одами та елегіями. В його збірнику знаходимо плач ― "Смерть царя" (згадка про смерть Олександра І в Таганрозі), оду "Пожар Москви" з таким патріотичним уступом:
Царство Білого Царя широко розляглося, Од восходу до заходу сонця простяглося, Є там чимало місця для сили, Місця чимало і для могили ...
Що нагадує пушкінське послання "Клеветникам России":
Так высылайте ж нам, витии, Своих озлобленных сынов: Есть место им в полях России, Среди нечуждых им гробов.
[Далі ― Лекція ХУІ. М.І. Костомаров]
ЕУ (Енц.укр-ва:)
Метлинський Амвросій (1814–70), поет і етнограф родом з Полтавщини, проф. Харківського (1843–49) і Київського (1849–54) ун-тів. Зб. поезій "Думки та пісні та ще дещо" (1839, під псевд. А. Могила), друкувався такж у зб. "Молодик" і "Сніп". М. видав також "Южный русский сборник" (1848), у якому, крім його віршів, вміщені твори письм., діяльність яких пов'язана з Харковом: С. Александрова, М. Петренка, Г. Квітки-Основ'яненка. М. є одним з представників т.зв. харківської школи романтиків, його поезія перейнята тугою за минулим України, яке ніколи не повернеться. Формальне значення поезій М. у розвитку окремих жанрів (баляда, сонет). Невіра у відродження України привела М. до захоплення ідеями слов. єдности й покладання надій на Росію. Сум за минулим спонукав М. до збирання укр. нар. пісень, зб. яких, що на той час містила багато нового матеріалу, він видав п.н. "Народные южнорусские песни" (1854). Помер М. у Ялті.
УРЕС (Укр.рад.енц.сл.:)
МЕТЛИНСЬКИЙ Амвросій Лук'янович, літ. псевд. ― Амвросій Могила (1814, с. Сари, тепер Полтав. обл.―29.УІІ.1870) ― укр. поет, фольклорист, видавець. Був професором Харків. і Київ. ун-тів. Представник консервативного романтизму. Автор зб. "Думки та пісні та ще дещо" (1839). М. випустив "Южный русский сборник" (5 кн., 1848), де надрукував власні вірші та поезії ін. романтиків; видав твори Л.І. Боровиковського (1852) і фольклорний зб. "Народні південноросійські пісні" (1854).
ШС (Шевч.сл.:)
МЕТЛИНСЬКИЙ Амвросій Лук'янович, літ. псевд. ― Амвросій Могила (1814–29.УІІ.1870) ― укр. поет, фольклорист, учений і видавець. Представник консервативного романтизму. У збірці "Думки та пісні та ще дещо" (1839) вмістив 30 оригінальних укр. поезій і переклади з кількох зх.-європ. мов. Видав збірник "Народные южнорусские песни" (К., 1854). Шевченко виявляв інтерес до творчості М. У листі до П. Корольова 18.ХІ.1842, посилаючи уклін М., дякував йому за "Думки та пісні та ще дещо", згадував М. у листах до Я. Кухаренка й М. Лазаревського. М. з творами Ш. познайомився у виданні "Кобзаря" 1840. В листі до І. Срезневського 30.УІІІ.1840 писав про велике обдарування поета. Постійно цікавився його долею. Так 20.ІІІ.1847 М. сповіщав І. Срезневського, що готується видання нових творів Ш., і тоді ж у листі до М. Костомарова висловлював бажання передплатити їх (видання не здійснено через арешт поета). Як і М. та ін. укр. романтики 30-х рр. 19 ст., до розробки істор.тем звертався і Ш. Але ідейно-естетичні концепції обох поетів принципово різняться. Тоді як у М. істор.минуле – об'єкт романтичного звеличення, у Ш. осн. увагу спрямовано на розкриття соціальної суті нар. визвольних рухів, на боротьбу між гнобителями і гнобленими. Протилежні у М. і Ш. й погляди на роль нар. співця. Якщо в М. бандурист у вірші "Смерть бандуриста" виражає пасивну тугу, невіру в суспільне значення свого слова, то Шевченків Перебендя в однойменному вірші прагне надати своєму слову високого громадянського звучання. Літ.: Приходько П.Г. Шевченко й укр. романтизм 3—50 рр. ХІХ ст. К., 1963.
1968
Укр. поети-романтики 20–40-х років ХІХ ст. / Упор., підготовка текстів, біографічні довідки і примітки канд.філолог. наук Б.А. Деркач та доктор філолог. наук С.А. Крижанівський. Вступна стаття "Укр. поети-романтики" професор Ієремія Айзеншток. ― Дніпро, Київ 1968. 635с.
Амвросій Лук'янович Метлинський (літературний псевдонім Амвросій Могила) народився у 1814 в с. Сари, Гадяцького повіту на Полтавщині, в сім'ї дрібномаєткового дворянина. Вчився у Гадяцькому повітовому училищі, а потім в одній із харківських гімназій та в Харківському ун-ті, де близько зійшовся з П. Гулаком-Артемовським. Після закінчення у 1835 ун-ту М. працює помічником бібліотекаря. Після захисту магістерської дисертації (1843) стає професором російської словесності в Харківському ун-ті, а з 1849 – ординарним професором Київського ун-ту. В цей період виходять друком його теоретичні праці: "Речь об истинном значении поэзии" (1843), "Взгляд на историческое развитие теории прозы и поэзии" (1850). Остання робота була докторською дисертацією М. Початок літ-ної діяльності М. припадає на кінець 30-х років. У 1839 у Харкові виходить збірка його поезій під назвою "Думки і пісні та ще дещо" з великою вступною статтею "Заметки относительно южнорусского языка". У літ-них колах ця збірка була зустрінута прихильно. Пізніше, у 1848, М. видав у Харкові "Южный русский зборник", в якому крім своїх поезій, надрукував твори М. Петренка, С. Александрова, М. Макаровського, Г. Квітки-Основ'яненка. У 1852 у Києві М. опублікував "Байки і прибаютки" Л. Боровиковського, а в 1854 – цінну збірку укр.нар.пісень під назвою "Народные южнорусские песни". Поезії М. у 1842 перекладав на чеську мову відомий поет Ф. Челаковський. Останні роки свого життя М. провів у Женеві, а потім у Криму (Ялті), де й помер влітку 1870.
1987
Українські поети-романтики. Поетичні твори. // Упор. і прим. М.Л. Гончарука. Вступна стаття "Укр. романтична поезія 20–60-х років ХІХ ст." М.Т. Яценка. Редактор тому М.Т. Яценко. Ред. колегія І.О. Дзеверін (голова), О.Т. Гончар, Ю.Е. Григор'єв (секретар), В.Г. Дончик, М.Г. Жулинський (заст. голови) та ін. ― Б-ка укр.літ-ри. Дожовтн.укр.літ-ра. К., АН УРСР, Наукова Думка 1987.
1991
І прадіди в струнах бандури живуть. Укр.романтична поезія першої половини ХІХ століття. Збірник. Для середнього і старшого шкільного віку. / Упор., передмова "Нетлінні барви укр.романтичної поезії" та біографічні довідки Петра Хропка. Художник Петро Ткаченко. Ред. М.О. Кучеренко. ― К., Веселка 1991. 240с. Тираж 150 000 пр. 2 крб. 80 к.
Амвросій Лук'янович Метлинський відомий в укр.літ-рі як автор поетичної збірки "Думки і пісні та ще дещо", яка побачила світ під псевдонімом Амвросій Могила. Він був одним з перших перекладачів з польської, чеської словацької, сербської, німецької поезії. М. народився 1814 року (день народження невідомий) в селі Сарах, тепер Гадяцького району Полтавської області, в родині дрібномаєтного дворянина, який походив з колишньої козацької старшини. Після навчання в Гадяцькому повітовому училищі та в одній з харківських гімназій вищу освіту здобуває в Харківському ун-ті. Якийсь час працював тут бібліотекарем, захистив магістерську, а згодом і докторську дисертацію. З 1843-го по 1858 роки викладав російську літературу в Харківському та Київському ун-тах. Початок літературної діяльності М. припадає на кінець 30-х років. Вболіваючи за долю рідної мови, вигнаної зі школи, наукових та державних установ, преси, поет намагався передати її красу в художніх творах. Він звертався до героїчного минулого народу, оспівував героїку козацтва, протиставляв славне минуле дідів підневільному існуванню їхніх онуків і правнуків. У поезії А.М. виразно звучить також мотив високого призначення слова в житті людини. Народний співець вважє він, виступає носієм історичної пам'яті народу, саме він найгостріше відчуває духовну спустошеність людини. Не допустити, щоб загинула мова народу, ― до цього й сьогодні закликає нас поет своїми творами. Творчість М. залишила неповторний слід у розвитку укр.романтичної поезії. Чимало зроблено поетом для духовного життя рідного народу, для розвитку його національної культури , хоч тяжка хвороба легень весь час перешкоджала здійсненню творчих задумів. Останні роки життя М. провів у Ялті на лікуванні.
Виправлення та доповнення
ПРАВИЛА!
ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/persons/866.html |
ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
|
