|
|
|
Левко Іванович БоровиковськийБОРОВИКОВСЬКІ
Боровиковський, Левко Іванович, літератор, батько Олександра Б. Боровиковський, Олександр Львович, правник, літератор, син Левка Б.
Боровиковський (Боровик), Лука Іванович, маляр, батько Володимира Б. Боровиковський, Володимир Лукич, маляр, син Луки Б. Перейти до списку пісень >> Дати життя: 22.02.1806 - 27.12.1889 Місце народження: с. Мелюшки, тепер Полт. обл. Біографія
УРЕС (Укр.рад.енц.сл.:)
Боровиковський Левко Іванович (22.ІІ.1806, с. Мелюшки, тепер Полт. обл.―27.ХІІ.1889) – укр. поет-романтик. В 1852 вийшла книга "Байки і прибаютки" [видана А. Метлинським], що принесла Б. славу видатного байкаря. Перекладав твори О. Пушкіна, А. Міцкевича, уклав словник укр. мови. Б. відомий і як дослідник народної творчості. Найповніше зібрання спадщини Б. ― "Твори" (1957).
ЕУ (Енц.укр-ва:)
Боровиковський Лев (1806–89), поет і педагог, належав до харківської групи романтиків, автор баляд: "Маруся" (1829) за "Леонорою" Бюрґера, "Фарис" (1830) за Міцкєвічем, "Чорноморець", "Вивідка", "Волох" та ін., байок ("Байки і прибаютки", 1852), збирач укр.фольклору.
Боровиковський Левко Іванович (20.ІІ.1808 – 26.ХІІ.1889) – укр.поет, фольклорист і етнограф. Опрацьовував фольклорні сюжети, звертався до нар.поетики й ритміки. Б. відійшов від бурлескної манери і був одним з перших укр.романтиків. Розвинув в укр.л-рі жанри на нар.основі. Істор.події освітлював у дусі ідей "офіційної народності". Шевченко читав твори Б. в альм. "Ластівка", зокрема й ті, які вилучив цензор (останні читав у рукопису), можливо, і в "Отечественных записках" та "Вестнике Европы". Особисто Ш. і Б. не були знайомі. В Б. є лише згадка в листі до І. Срезневського 24.У.1840 про перший "Кобзар": "Особливо хвалять журнали "Кобзар", що недавно вийшов, – не знаю чий". Мотиви трагічного кохання, тема народного співця, характерні для деяких творів Б. ("Молодиця", "Бандурист"), простежуються і в ранніх романтичних творах Ш. ("Причинна", "Перебендя").
БОРОВИКОВСЬКИЙ Левко Іванович [10 (22).ІІ 1806, с. Милюшки, тепер Хорольського району Полтавської області — 14 (26).XII 1889, там же] — укр. поет-романтик. Навчався в Харків. університеті (1826—30), працював педагогом. Друкуватися почав 1828. Найвідоміша балада Б. "Маруся" (1829) — вільна переробка твору В. Жуковського "Світлана". 30—40 pp. створив чимало балад, пісень, дум і байок. За життя автора вийшла єдина книга — "Байки й прибаютки" (1852), яка принесла йому славу видатного байкаря. Твори Б. відіграли значну роль у становленні реалістичного напряму в укр. поезії 19 ст. Б. — один з перших перекладачів О. Пушкіна і А. Міцкевича. Уклав словник укр. мови. Відомий як фольклорист і етнограф. Портрет с 535. Тв.: Повне зібрання творів. К., 1967. Літ.: Франко І. Дещо про "Марусю" Л. Боровиковського та її основу. В кн.: Франко І. Твори, т. 17. К., 1955. С. А. Крижанівсъкий
БОРОВИКОВСЬКИЙ Левко Іванович [10 (22).II 1806, с. Мелюшки, тепер Хорольського р-ну Полтав. обл.— 14 (26).XII 1889, там же] — укр. поет, етнограф і філолог. Навчався 1826—30 на філос. ф-ті Харків. ун-ту. В 1831—37 викладав у Курській гімназії історію, географію, лат. мову. На становлення Б. як поета-романтика значний вплив мав літ. гурток І. Срезневського.:-)
Перший твір Б. — поема-билина:-) "Пир Владимира Великого" надр. у журн. "Вестник Европы" 1828. За життя поета було опубліковано 12 оригінальних поетич. творів укр. мовою, три вірші і 6 прозових романтичних балад:-) рос. мовою.
Один із зачинателів укр. романтич. поезії, вніс у літ-ру нові теми, сюжети, мотиви. Образне мислення його тісно пов'язане з ідейно-естетич. світом нар. поезії:-), насамперед з соціально-побутовою і ліричною піснею. Для віршів Б. ("Журба", "Козак", "Рибалка", "Палій", "Волох" та ін.) характерний образ відчуженої романтичної особистості; у ряді творів — це самотній байронічний герой, життєві ідеали якого перебувають поза межами реального життя.:-) Б. — автор творів, в яких зображено в романтич. дусі істор. минуле укр. народу ("Козак", "Гайдамаки", "Палій"). У деяких віршах ("Людська ненатля", "Волох" та ін.), де "природне" життя утверджується як найвища етична цінність, проявилися просвітницькі ілюзії поета.
Б. розвинув жанровий склад укр. поезії::-)
літ. пісня ("Убійство", "Козак", "Вивідка", "Материна стріча"), романтич. балада ("Молодиця", "Маруся", "Ледащо", "Чарівниця" та ін.), елегійно-медитативна лірика ("Журба", "Рибалка"), байка.
Б. увів у романтич. поезію мотиви і худож. засоби нар. пісні:-), був у цьому попередником Т. Шевченка.
В 1852 в Києві опубл. "Байки й прибаютки Левка Боровиковського" з передмовою А. Метлинського (177 творів). Як типовий жанр просвітит. реалізму, байки Б. близькі до їх езопівсько-лессінгівського типу (граничний лаконізм, висування на перший план морально-дидактичного начала); вони тісно пов'язані:-) з моральними уявленнями й образністю укр. фольклору.
Поетична культура Б.— помітний крок у розвитку укр. поезії 1-ї пол. 19 ст. Значна частина творів Б. не була опублікована за його життя; перше повне зібрання творів з'явилося тільки 1967.:-))
Перекладав кримські сонети А. Міцкевича (рос. мовою), твори О. Пушкіна (укр. мовою).
Б. відомий як збирач укр. фольклорних й етногр. матеріалів (бл. 200 пісень, понад 1200 прислів'їв і приказок тощо), працював над словником укр. мови, літературознавчою працею "Обзор литературы малороссийской, народной и писательной".
Тв.:
Повне зібрання творів. К., 1967.
Літ.:
Франко І. Дещо про "Марусю" Л. Боровиковського та її основу. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 33. К., 1982; Шамрай А. Л. Боровиковський як поет-романтик. В кн.: Харківська школа романтиків, т. 1. X., 1930; Крижанівський С.А., Ротач П.П. Визначний представник укр. романтизму. В кн.: Боровиковський Л. Повне зібрання творів. К.. 1967; Деркач Б.А. Крилов і розвиток жанру байки в укр. дожовтневій літ-рі. К., 1977: Яценко М.Т. Зачинатель укр. романтизму (До 175-річчя від дня народження Л.І. Боровиковського). В кн.: Наука і культура. К., 1982. М.Т. Яценко.
Боровиковський Левко Іванович — (*20 лютого 1808 — †26 грудня 1889) — укр. поет, фольклорист, етнограф. Опрацьовував фольклорні:-) сюжети, звертався до народної:-) поетики та ритміки. Народився у с. Мелюшках Хорольського повіту (тепер Хорольського району) в родині козака. Навчався у Хорольському повітовому училищі (1819-1922 рр.), Полтавській гімназії (1822-1926 рр.) і Харківському університеті (1826-1930 рр.). З 1838 р. до середини 50-х pp. – викладав у Полтавській гімназії та інституті шляхетних дівчат історію, географію, російську словесність, латинську мову; у 1852 р. став інспектором полтавської гімназії. Через хворобу незабаром пішов у відставку. Останні роки мешкав у Мелюшках і Хоролі. Помер і похований у Мелюшках на сільському цвинтарі. Могила розшукана хорольськими учнями під керівництвом учителя-краєзнавця К.О. Ходосова. У 1961 р. на могилі встановлено цегляний обеліск, який у 1986 р. замінений мармуровим пам'ятником.
Літ. діяльність розпочав у 1828 р. Найвідоміший твір - балада "Маруся" (1829) – вільна переробка твору В. Жуковського "Світлана". У 30-40-х створив чимало балад, пісень, дум і байок. Збірка вийшла 1852 р. "Байки и прибаутки", яка принесла світову славу Байкаря. Боровиковський перекладав твори А. Міцкевича, О. Пушкіна. Уклав словник укр. мови. Відомий як збирач укр. фольклору.
Боровиковський відійшов від бурлескної манери і був одним із перших романтиків в укр. літ-рі. Розвинув жанри на народній:-) основі. Історичні події висвітлював у дусі "офіційної народності". Тарас Шевченко читав твори Боровиковського в альманасі "Ластівка", зокрема й ті, які вилучив цензор (останні читав у рукопису), можливо, і в "Отечественных записках" та "Вестнике Европы". Особисто Шевченко і Боровиковський не були знайомі. В останнього є лише згадка в листі до І. Срезневського 24 травня 1840 про перший "Кобзар": "Особливо хвалять журнали "Кобзар", що недавно вийшов, — не знаю чий". Мотиви трагічного:-) кохання, тема народного:-) співця, характерні для деяких творів Боровиковського "Молодиця", "Бандурист"), простежуються і в ранніх творах Шевченка ("Причинна, "Перебендя"). Джерела: Шевченківський словник у двох томах. — Київ, 1978.
"Изменился вкус".
"Единственный образец тона и вкуса" Куліша, 1861. Року 1861 Куліш у своєму "Обзоре украинской словесности", нападаючи на Котляревського та котляревщину, різко відзначив розрив двох літературних епох: з якогось часу, на його думку, в укр. письменстві "изменился вкус относительно предметов речи и самых оборотов"; читач став вимагати іншого матеріялу згідно з більшим "противу прежнего уважением к народу", а письменник звернувся до народних пісень, що послужили йому "единственным образцом тона и вкуса".
"Самые нежные... трогательные песни малороссийские" ― балади Гулака-Артемовського? Цей злам у розумінні літературних задач, у стилістичній орієнтації письменника почав намічатися ще за панування котляревщини: року 1827 Гулак-Артемовський, посилаючи свого "Рибалку" до "Вестника Европы", посилався на "самые нежные, самые трогательные песни малороссийские", що роблять можливим на вкраїнськім ґрунті жанр балади.
"Первый звук оживающей народной поэзии" Гребінки. Трохи пізніше ту саму думку з більшою виразністю висловило молоде покоління, що в 30-х рр. саме виступало на літературне поле. В "Україні" за 1924 рік, ч. 3, П.П. Филипович опублікував цікавий лист Є. Гребінки до І.Г. Кульжинського, де Гребінка обмінюється з своїм ніжинським учителем літературним враженням: довідується в нього про Шпигоцького, питає думки про видрукуваний уривок власного перекладу "Полтави", дає характеристику літературним матеріялам "Украинского альманаха" (Х, 1831). Гребінка відмежовується від "Енеїди" Котляревського: йому здається, що Котляревський "представил язык малороссийский на суд публики в трактирно-бурлацких формах". Він гадає, що чергова задача є облагородити літературні вислови; завзято сперечається з земляками, які доводять грубість та літературну непридатність укр. мови, і певен, що "украинцы начинают (в добрый час) чувствовать самобытность своей литературы"; "Укр. альманах" для нього є "родной цветок", "первый звук оживающей народной поэзии".
"Подражание народной песне" чи офіц. тріаді? Чайльд Гарольд теж козак?
Остання формула дуже для нас цікава. Гребінка не тільки хоче в укр. письменстві чогось "зворушливого" та "звичайненького", як Квітка, ― він мислить дальшу укр. поезію як нав'язування нової творчости до вікової народнопісенної традиції.
"Боровиковский в "Козаке" неподражаем" ― рос. офіц. "народность, православие", релігійна війна, етнічна ворожнеча? Запорукою ж дальшого розвитку укр. слова він вважає баладу Боровиковського "Козак" ("Боровиковский в "Козаке" неподражаем"). Що ж являє собою "Козак", це ― як свідчить підзаголовок ― "подражание народной песне"?
Не стаями ворон літає в полях, Не хліб сарана витинає, Не дикий татарин, не зрадливий лях, Не ворог москаль набігає; То турок, то нехрист з-за моря летить І коней в Дунаї купає: Йде в город ― в чумі мов весь город лежить, Селом ― і село запалає. Він хоче весь світ під коліно зломить, Побить, потопить у Дунаї... Нехай лиш виводить на поле шайки, Поміряймось силами в полі! Уже ж не без Бога христьянські полки І вольний козак не без долі. Широкую гриву на вітер пускай, Неси мене, коню, за бистрий Дунай!
АДРІАНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1829 — договір, що завершив рос.-турецьку війну 1828—29. Підписаний 2 (14). IX в м. Адріанополі (тепер м. Едірне в Туреччині) між Росією і Туреччиною.
За А. м. д. Росія одержала острови в гирлі Дунаю, сx. берег Чорного м. від гирла р. Кубані до пн. кордонів Аджарії, фортеці Ахалкалакі і Ахалціхе з прилеглими до них місцевостями. Туреччина визнала приєднання до Росії осн. території Закавказзя, незалежність Греції, зобов'язалася надати автономію Сербії, Молдавії, Волощині, сплатити Росії контрибуцію. А. м. д. підтвердив право рос. підданих вести вільну торгівлю на всій тер. Туреччини, свободу плавання для комерційного флоту по Дунаю і протоках. Договір сприяв розгортанню боротьби за визволення балканських народів від тур. панування. (УРЕ:)
Чайльд Гарольд ― козак Боровиковського. В образі козака Боровиковського перш за все впадають в око риси байронівського Чайльд Гарольда: виїжджаючи проти турка, козак повною мірою відчуває свою самотність, свою одірваність від краю та одноземців. Порівняймо другу строфу "Козака" з прощальною піснею "Чайльд Гарольда" (переклад Аполлона Григорьева).
Неси мене, коню, ― заграй під сідлом, За мною ніхто не жаліє. Ніхто не заплаче, ніхто з козаком Туги по степу не розвіє. Чужий мені край свій, чужий мені світ, За мною сім'я не заниє ― Хіба тільки пес мій, оставшись в воріт, Голодний, як рідний, завиє! За море, за море ― вітри спережай, Неси мене, коню, за синій Дунай!
Покинут мной дом старый мой. В нем плесень все покроет, ― Двор зарастет густой травой, Пёс у ворот завоет... И вот один на свете я ― В широком вольном море... Кому печаль судьба моя? Что мне чужое горе? Пусть воет пёс... его чужой Накормит, приласкает. Когда вернуся я домой, — Он на меня залает. Лети, корабль, и глубину Ты рассекай морскую, Лети в любую сторону Лишь не в мою родную.
Козак Боровиковського ― мрець? У третій строфі маємо, нарешті, наслідування народної пісні, не менш виразне:-), як наслідування Байрона в строфі другій. Знову зіставляємо тексти:
Не треба на полі вожатого нам; Вожатий нам ― звізди; за мною, Товариші-хмари; а буйним вітрам Дорогу дамо за собою. За синій Дунай ― по степах розгуляй; Нам поле трави не закриє... Постіль мені буде ― широкі поля; А чорная хмара покриє... Умиюсь ― дощами; утрусь ― чапраком; А вичеше терен колючий; А висушить сонце; в степу під дубком Напоїть рівчак говорючий... Під турка, мій коню, ― і врем'я не гай, ― Неси, де глибокий розлився Дунай!
Ой по горах сніги лежать, По долинах води стоять, А по шляхах маки цвітуть. То ж не маки червоненькі ― То козаки молоденькі Битим шляхом у Крим ідуть...
Туман поле покриває, Мати сина прикликає: "Вернись, сину, додомоньку, Змию тобі головоньку". "Ізмий, мамо, сама собі Або моїй рідній сестрі; Мене змиють дрібні дощі, А розчешуть густі терни, А висушить ясне сонце, А розкуйдить буйний вітер!"
Пішов козак співаючи. Стара мати ― ридаючи.
Легенькі згадки "дум" з рефреном Байрона. В останній строфі з'являються одна-дві легенькі згадки "дум" ("Широким я тілом згодую орлів..."), а рефрен знову нагадує Байрона:
Прощай же, отчизно, ти, рідний мій край! Неси мене, коню, за бистрий Дунай!
"Укр. нар. герої" від Пушкіна.
"Хозяйка" и "богатырь" Пушкіна ― це "козачка" і "козак" Боровиковського.
20 мая 1829: ДВА ВОРОНИ (З Пушкіна)
Ворон к ворону летить, Ворон ворону кричить: "Де б нам, вороне, поснідать? Як би нам про те розвідать?"
"Єсть? Лети за мною вслід — Буде снідання й обід: В чистім полі кущ рокити — Під кущем козак убитий.
Хто й за що убив його — Тілько сокіл зна того, Та кобилка вороная, Та козачка молодая.
З поля сокіл улетів; На кобилку ворог сів; А козачка жде милого, Не убитого, живого".
1828: Ворон к ворону летит.
Ворон к ворону летит, Ворон ворону кричит: Ворон! где б нам отобедать? Как бы нам о том проведать?
Ворон ворону в ответ: Знаю, будет нам обед; В чистом поле под ракитой Богатырь лежит убитый.
Кем убит и отчего, Знает сокол лишь его, Да кобылка вороная, Да хозяйка молодая.
Сокол в рощу улетел, На кобылку недруг сел, А хозяйка ждет милого Не убитого, живого.
"Старушка" Пушкіна співає "козацької" Боровиковському? "Ветхая лачужка" ― це "наша хата"?
1841: ЗИМНІЙ ВЕЧІР (З Пушкіна)
Буря в хмари небо криє, Сипле сніг, як з рукава, То звірюкою завиє, То застогне, як сова; То, солому закрутивши, Попід стріхою шумить, То в вікно, мов припізнившись Подорожній, торготить.
Вся примовкла наша хатка, Тихо в хаті і темно; Що ж на лавці паніматка Зажурилась під вікном? Чи підслухаєш, як свище, Виє вітер і шумить, Чи як дзигою на днищі Веретенечко дзижчить?
Вип'єм, добра паніматко! Ну, по одній наливай; Вип'єм з горя! Де ж кухлятко? З веретеном не дрімай. Заспівай, "як мати сина
Виганяла до орди Як до зірочки дівчина Неньці принесла води".
Буря в хмари небо криє, Сипле сніг, як з рукава, То звірюкою завиє, То застогне, як сова... Вип'єм, добра паніматко, Ну, по одній наливай; Вип'єм з горя, де ж кухлятко? За починком не дрімай!
1825: ЗИМНИЙ ВЕЧЕР
Буря мглою небо кроет, Вихри снежные крутя; То, как зверь, она завоет, То заплачет, как дитя, То по кровле обветшалой Вдруг соломой зашумит, То, как путник запоздалый, К нам в окошко застучит.
Наша ветхая лачужка И печальна и темна. Что же ты, моя старушка, Приумолкла у окна? Или бури завываньем Ты, мой друг, утомлена, Или дремлешь под жужжаньем Своего веретена?
Выпьем, добрая подружка Бедной юности моей, Выпьем с горя; где же кружка? Сердцу будет веселей. Спой мне песню, как синица Тихо за морем жила; Спой мне песню, как девица За водой поутру шла.
Буря мглою небо кроет, Вихри снежные крутя; То, как зверь, она завоет, То заплачет, как дитя. Выпьем, добрая подружка Бедной юности моей, Выпьем с горя; где же кружка? Сердцу будет веселей.
Виправлення та доповнення
ПРАВИЛА!
ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/persons/1007.html |
ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
|
