, щоб із сліз виросла така краса...

А хто виконує? Бо я зараз з телефону, тому подивитися не можу. В мене є ця пісня у виконанні Костянтина Огнєвого.

А більш ніхто її й не співав .

Ага, значить це все таки Огнєвий. І знову ви про "совкове виконання". Невже показувати свій голос - це погано? Тим паче, що Костянтин Дмитрович один з найщиріших та найдушевніших українських співаків, Козловський у цьому плані і поруч не лежав.
А у П. Домінго, Х. Карераса, Л. Паваротті теж "совкове виконання"?

У тих європейських піжонів 1) є голос, який нашим тенорам і не снився, і 2) вони значно краще ним розпоряджаються - вміють і на публіку зіграти, і серйозну драматургію передати. Совок полягає в тому, що пишається своїм голосом не там, де треба, а там, де може; для цього зазвичай заготовлена кінцівка (пісні чи арії), яку він відпрацьовує все своє життя, щиро вважаючи її "ефектною". Совок-слухач теж до цього привчений, і на таку кінцівку у нього вироблено рефлекс: чим вище й голосніше візьме звучкіст фінальну ноту, тим бурхливіше шаленіє слухач. Хоча власне пісні цей цирк ніяк не стосується.
"Ой кряче, кряче" - це така пісня, що хоч би й хотів у кінці "себе показать", то нема як. І голос Огнєвого ідеально до неї підходить, і це чуєш зразу: пісня вдалась, бере за душу. Але головну роль тут зіграли об"єктивні дані, а не майстерність і глибина виконання (точно так само виконує він і "Вчителько моя").
Щоб не перехвалювати Огнєвого, послухайте ще раз уважно останній куплет: там він, мабуть чисто рефлекторно, робить невеличке притискання - саме там, де найчастіше тенори "взмивають голосом", як коти в березні, - але тут же хаменує себе, бо взмивати нікуди. Отак моя сучка іноді підбіжить до тополі, нюхне стовбура та бува пробує й собі задню лапу задерти, але вчасно згадує, що вона не пес, і покірно коло того стовбура присідає.
Через такий конфуз я її нітрохи не менше люблю.

А між іншим, п. Гориславцю, дарма Ви так захищаєте від мене Костянтина Дмитровича. Я про нього жодного поганого слова не сказав, навпаки (хоча й кумира з нього не сотворю).
А от як Ви могли не впізнати голос свого кумира - справді загадка. Це що у Вас, "необізнаність чи немає слуху" (цитую Вас) ?

Голос Костянтина Огнєвого я впізнаю з перших нот і не сплутаю з жодним тенором у світі. Просто я вчора заходив в інтернет лише з мобільного телефону, тому подивитися відео не зміг, навіть коментарі не став читати, бо було ніколи )))
Ну а на мої слова не ображайтесь - прочитав у вашій анкеті, що вас цікавить в основному народна музика, і якщо вам нецікава чи мало цікава естрада, то ви навряд чи будете запам'ятовувати, хто Свидюк, а хто Яремчук. Я, наприклад, не люблю оперу, тому навряд чи відрізню голос Євгенії Мірошніченко від Марії Стеф'юк, а Оксану Петрусенко від Соломії Крушельницької. Колись плутав голоси трьох найвидатніших наших баритонів - Гнатюка, Кондратюка і Мокренка. Вже потім навчився їх відрізняти. А в Огнєвого особливий голос, який не сплутаєш ні з ким. Його оксамитова м'якість дозволяла співати не лише оперу, камерну музику чи народні пісні, а й естраду. Різкі тенори Козловського та Солов'яненка для цього були явно не придатні.

Цієї зими в найлютіший мороз лопнув провід високовольтної лінії на нашій вулиці. Чим холодніше, тим дужче натягуються проводи, а де тонко, там рветься (закон Гука). Тонко виявилось біля ізолятора під лелечим гніздом, бо там завше затінок і волого. Словом, приїхали електрики, скинули лелече гніздо (разом із ним і з десяток горобиних) ще й матюків лелекам нагнули, бо це, виявляється, типова через них аварія.
Лелеки цього, звісно, не чули й не знали, поки не прилетіли 1 квітня. Першим прибув більший, сів на голий стовп і зажурився. Потім над ним з'явилась його пара й довго кружляла, а врешті сіла, тобто стала, з ним поруч. Вони довго й невесело радилися, що робити. Бо це вже втретє їхнє гніздо нищать електрики. Врешті дійшли згоди й заходилися будувати нове гніздо. І збудували його за три дні! Наносили туди паліччя стільки, що можна півзими хату опалювати. Зараз вони там удвох, вибивають у два дзьоби фантастичну музику, а вся вулиця радіє.
Увага, запитання:
Як прочитати й зрозуміти текст
Ясени, ясени,
За селом прокричали лелеки -
чи чув хто, як кричать лелеки? Чи це якась метафора?
І на закуску: http://h.ua/story/95720/

Під час перебування у Загорському інтернаті для сліпоглухонімих дітей ми мали можливість користуватися бібліотекою, багатою на брайлівські книжки. Окрім того, в разі потреби дозволялося через МБА замовляти книжки з інших бібліотек для сліпих. Так що у доступі чимало різноманітної літератури. Пам‘ятаю, прочитала цікаву популярну книжку про птахів. Зокрема, й про лелек. Вони чимсь схожі на вихованців інтернату, бо теж німі (позбавлені голосових зв’язків) та глухі (перетинки відсутні). Єдиний вийняток – так званий чорний лелека (ciconia nigra) має голос і добре чує, уникає людей, здалека помічає їх наближення та тікає подалі. На території України ці птахи гніздяться у болотах Полісся та у Карпатах. Може, поет Михайло Ткач мав на увазі саме чорних лелек? Можливо.

Хочу привітати Макошу з першим внеском у розвиток сайту! "Угнав Іванко вороне стадо" - це просто фантастичний шедевр! Ти заробила за цю пісню аж дві нотки! Мало того, ще пояснила, як цю пісню "читати"!
Я ноти на днях додам, бо добре її знаю. Колись, років так з 23 назад її "здав" Іван Малкович (записав якраз у Карпатах). Мало того! (думки якось сходяться) Зараз її роблю з Майєю Негребецькою, правда, в сучасному стилі. Хочемо себе спробувати на "Червоній руті".
Давай ще щось!..

Я си тішу...
Я знаю те, що п. Леся співала в "Не журись!", але бабуся мала до співу іншу мелодію.
У мене є знайомий, що має нотну програму, сам у ній "ні бельмеса", зате може продати за оковиту (бідака, музикант,навіщо йому отеє?..).
Я нещодавно заробила собі на ноутбук (вишиваю рушники і сорочки), поставлю собі цю програму і сама навчуся нею користуватися. Я ж бо нотно грамотна!
Отоді я надішлю ще й іншу мелодію цієї пісні.

А де ж ту пісню почути? Або хоч побачити?

Як тільки Макоша викладе ноти, мій Юрій негайно зробить міді, а я викладу, бо вже вмію.

п. Наталю,
До мене оце дійшло, що чорні лелеки не могли кричати за селом - саме тому, що бояться людей. Вони, очевидно, до села й не наближаються, а якщо десь і кричать, то треба бути добрим орнітологом, щоб той крик упізнати здалеку. Так що поетові немає жодних виправдань. Розстріляти доведеться. Посмертно, правда.

Даю посилання на пісню "Угнав Іванко вороне стадо": http://www.pisni.org.ua/songs/2241111.html
Вчора побачила у табличці нових пісень. Але там так часто щось нове додається, що вже й ніхто не побачив. Ноти мелодії (яку я знаю, впевнена, що теж народна), якщо вдасться, закину сьогодні. Міді я теж умію робити, але руки не до всього доходять.

Ноти вже додала http://www.pisni.org.ua/songsfiles/2241111.html. Спробую додати ще й недолуге міді. Думаю, що в п. Юрія Крилатова вийде краще.
Це є міді на один куплет.

І моя Наталя також додала, що я зробив, а вже краще чи гірше, судіть самі, вам видніше.

А де міді, що додала п. Наталя?..

Без дозволу модератора ризикую дати посилання на файл до його перегляду:
http://www.pisni.org.ua/dnrd.php?fid=14460

Забула, в якій темі підняли питання про обробки М. Леонтовича. Так багато про нього балакали!.. Я рідко щось шукаю з таких творів, бо маю добру бібліотеку, а сьогодні вирішила щось позаносити на сайт і подумала, що, може Леонтовича? Як глянула, що тут є з занесеного, щоб не повторитися, то майже нічого не побачила!!!...
Навіть "Щедрика" немає!..
Модератори, беруся до роботи і негайно!
До вже поданого матеріалу додам хорові партитури.
Було б непогано десь відкрити маленькі замітки про додані нові файли до пісень, про це вже хтось говорив. Багато пісень є просто на словах, а коли ноти додаються, а чи аудіо-відео, про це ніхто не знає.

...щось у пошуку неправильно набрала, через те і додала ще раз, перепрошую (може модератор видалить зайве?..) "Щедрик" є, не могло його не бути, але до "Щедрика" не було нотної хорової партитури, як і до багатьох пісень немає ні нот, ні інших зразків.
Що маю, те додам.
Є ще багато сумнівних версій відносно Леонтовича по назвах пісень (можливо, я мало обізнана, підкажіть, знавці). Якщо я не знайшла у себе нот, це не визначає хибність чиєїсь думки, але моє маленьке профанство... (маю на увазі список занесених пісень у авторах М. Леонтович, адже ноти відсутні, а ще може бути таке, що я маю збірку 1977 р. видання, де релігійні пісні були вилучені. Добре, що є про Дажбога, тільки це не весільна пісня, як написано, а стародавня коляда)

Звикаючи читати народні пісні, мимоволі переносиш цю звичку на інші пісні і на всяке інше слово. Так я свого часу підступив до Т. Шевченка - від народної пісні. І побачив, що це та сама мова.
Я іноді питаю студентів, де ключове слово у всім знайомій, аж заяложеній фразі: "Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя". Іноді навіть вгадують. Але головний результат - виявлення неймовірного факту: ця заїжджена фраза має глибочезний зміст!
Зайдемо з кінця, з найбільш інтонаційно наголошеного слова: своя.
- А що, в нас мудрість не своя?
- Звичайно не своя, он вам і пророк про це каже.
- Та чого ж вона не своя?
- Бо ви, очевидно, вчились не так, як треба.
- А як треба?
- Та так, як усе на світі вчиться: своєю головою, своєю шкурою, своїм власним досвідом.
- А ми хіба не так учились?
- Звісно що ні. Ви вчились від чужого розуму, від чужої мудрості, задовбували собі в голову чужі думки, чужий досвід, чужі переконання, та так старалися, що ваша власна здатність добувати знання залишилась недорозвиненою. Так і живете чужим розумом: нам так сказали; там так написано; ще не було розпорядження... і т. д., від Біблії до Статуту військової служби...

Браво, Діду Василю! І чого у нас не було таких вчителів?..

У вас (і у нас) прекрасних учителів було і є дуже багато. Кожна народна пісня - учитель. Кожна зустрічна людина - учитель. Кожна подія, в якій ми беремо участь - учитель. Ми просто не вміємо їх читати. Не тої абетки нас навчили з дитинства.

Як же важко порятувати наших дітей...

Згадували оце про Леонтовича. А що Леонтович? Класик, геній, ні врізати, ні доточити. Кілька десятків переважно бездарних аудіозаписів - і більше до нього можна не підходити: це, мовляв, культура минулого.
Ну добре, не будемо чіпати Леонтовича - якщо за останні 50 чи 70 років не знайшлося кому його проспівати як слід (усього, а не кілька хітів), то тепер і лад погас. Але пісні, на які лягла печать цього Майстра (чи, коли хочете, Вчителя), - зовсім не зобов'язані належати тільки йому. Особливо якщо його обробки не дуже вдалися. Але про невдачі Леонтовича іншим разом, а зараз про вдову хочу. І про смерть. Це якраз ті теми, про які сучасний Українець навідріз не хоче навіть і згадувати. Услід за брехливим окупантом він уперто заклинає: Хай завжди буде Сонце! Хай завжди буде небо! Хай завжди буде мама! Хай завжди буду я!

Мама буде не завжди, це безперечно, і це примушує задуматись: а чи не так само безглузді й три інші твердження?

Прочитайте уважно слова пісні "Ой п'є вдова, гуляє". Це ніби такий собі застольний не дуже дотепний жарт, хамський дурносміх над страшними й священними речами. Але ж це таки давня народна пісня! Погані народні пісні справді бувають, але... дуже рідко. Тому до цієї варто придивитися уважніше.

Колись, у давню давнину, Українці смерті не боялися, були з нею (як і з усіма "божественними", тобто природними силами) на "ти". Відгомін цих спокійних - але зовсім не зневажливих - стосунків чуємо й тут. Вдова не блазнює: вона щиро віддалась гостям, гульні, веселощам, усім тим нехитрим радощам, якими життя її дуже мало тішило. А тут уже - смерть! Прийшла в таку непідходящу хвилину - і вдова не підкоряється їй:
Іди, смерть, іди проч,
Голівоньки не мороч,
Бо я часу не маю -
З сусідами гуляю.
І починається "фантастика": смерть іде до бога плачучи - не може вдову взяти. Боже рішення несподіване: Як не можеш вдови взять - візьми її гості. Інакше сказати - позбав удову її колективної підтримки! Гостей і брати не дове

...не довелося - вивтікали, тільки-но почули, що їм світить. І виходить так, що вдова своєї гідності не втратила, але й бога не перехитрила. А що бог діяв через колективну свідомість - то хіба ж це не найвищий зразок народної філософії? Велика сила - громада, але...
Але приходить час, коли й громада не врятує.

Що, банальні істини? Я б не сказав, навіть коли брати до уваги тільки слова. Але у пісні є ще й мелодія, в якій уже закладено могутні сили гармонії, вільного багатоголосся, де домінує напружений мінор, але в найгострішому місці злітає вгору сильний, непереможний, нескорений мажор!

Мажорна кода в мінорі це - похідна з музики 17-го ст., коли було заборонено мінор, але ж бездарі не розумілися на ладах, через те і Бах, Гендель та й інші писали все, що їм подобається, але обов'язково урочисто завершували мажором.

А Ви, Діду Василю, не сваріться, якщо щось не те написала. Краще допишіть те, про що задумали написати.

А моя бабуся любила смерть. А знаєте, чому? Тому що на цьому світі її ніхто не любив. Усі казали, що - відьма. Її єдиним коханням був Олекса з Буковця (так зветься село неподалік від Верховини), від якого вона народила мого тата, а потім трапилася велика злива з блискавками, дідусь заганяв отару до кошари, а блискавка вдарила в кошару... Було вісім овечок, вижило дві... Дідусь не вижив. З тих пір бабуся говорила про смерть спокійно і просила прийти до неї,та й мене навчила її не боятися.
Я не боюся ніякої смерті! Але я не хочу балакати на ці теми!

Балакати на ці теми справді дурне заняття. А от співати - це інша річ. А ще є багато приказок, де згадується смерть ("Тебе тільки по смерть посилати" або "Не дай бідному вмерти, то він не дасть тобі жити" ...). Словом, справжній фольклор не тільки не боїться теми смерті, але й являє найвищу народну мудрість, і мужність, і етику в цьому страшнуватому кутку життя.

п. Лесю, мажорна кода періодично спливає на поверхню як данина лицемірному оптимізму, і тут нема ради. Але в пісні "Ой п'є вдова, гуляє" кода якраз мінорна, а мажор, як блискавка серед хмар, спалахує всередині. Взагалі, все, що натворили Українці з тими двома бароковими ладами, не вкладається ні в яку відому теорію, а невідому ніхто так і не написав. Думаю, не скоро й напише, бо зараз така темрява, хоч в око стріль.

Проте наші пісні, як і той забутий на півтора чи два століття Бах, ще долежать свого часу. Я прийду в ту школу білявим хлопчиком. А поки що нічого не задумую й не силкуюсь писати, бо нічого розумнішого й кращого, як наші пісні, все одно не втну.

Макошо, а Вам не здається, що бабуся не так просто собі пішла, а звільнила дорогу Вам? Але Ви - це зовсім не вона, у Вас зовсім по-іншому піде дорога. Може саме тому вона й не хотіла Вам заважати. Відчувала, що не має права?

Коли бабуся взяла собі та й померла (інакше не висловиш), я постійно ночувала у її хатці. Вона обіцяла мені передати свої знахарські уміння, а тут взяла і померла, нічого не сказавши. Я плакала говорила до неї, бо дуже важко було, а вночі вона постійно снилася і казала, що під лежачий камінь вода не тече. "Ти цей камінь зруш" - казала у сні. Який камінь? - не розуміла. Аж коли наводила лад у хатці, то знайшла чорно-зеленуватий камінець, у полотняну хустинку загорнутий. Я тоді листувалася з Мавкою, що на цьому сайті (давно вже її не чула). Сказала їй про це і про те, що поїду до діда Нечая і покажу йому цей камінь, розпитаю щось його, бо бабуся його знала. Мавка мене відговорила до нього їхати. Зараз його вбили, наславши на нього зазомбованого ідіота. А камінь... Думаю, що всьому свій час і ніщо справжнє так просто "з неба" не падає. Але мені здається, що я вже трішки щось підсвідомо починаю розуміти. Ще не знаю що...
А відносно того, що бабуся мені якусь дорогу звільняла... Не мала права вона мене отак залишити напризволяще! Тим паче, знала, що помре. Вона жорстоко віднеслася до мене, хоч знала, що вона для мене найближча була. Я дотепер трішки гніваюсь на неї.