Слухати Українську народну пісню - це приблизно те саме, що книжку читати. Можна все до останньої букви прочитати (щоправда, ніколи не знаєш, котра буква в пісні остання...), а можна тільки малюнки дивитись.
Зараз така мода, щоб дивитись малюнки. Іноді цього достатньо - "читач" отримує повне задоволення, навіть коли абетки не знає. Правда, таких пісень у нашому фольклорі небагато, і тому стрімко розвивається сучасна пісенна культура, виразно відмінна від фольклору: в ній рішуче переважають "малюнки", для сприйняття яких майже не треба вміти читати; навіть професійним бардом можна стати, маючи за душею відчуття ритму 2/4 та три акорди в тональності власного голосу.
Мені це так нудно, що я давно повернувся до народних пісень. Там, окрім малюнків, є що читати!
Але виникла інша халепа: невдовзі я побачив, що мені ні про що говорити з моїми земляками - вони не вміють читати наших пісень! Це жаль, бо серед них, земляків, є немало здібних, навіть талановитих, але вони так виховані, що просто не знають, як поводитися з народними піснями. Це як діти, що люблять розглядати малюнки, але навіть не підозрюють, як багато краси заховано в незрозумілих їм літерах.
Отже я хочу поділитися своїм досвідом читання пісень, так само як кожній людині кортить поділитися своїм досвідом сприйняття краси ("Подивись, який гарний краєвид!"). Трохи непокоїть мене неминуче роздратування окремих читачів, котрі почуються ображеними моїм зверхнім тоном, але на те є рада: то нехай не читають. А решта, я сподіваюсь, розуміють, що це не зверхній тон, а великий досвід. І велика любов до нашої пісні.
Словом, запрошую до фольклорної медитації. Слово це латинське, і означає воно підготовку. Я б замінив ним слово "репетиція" - теж латинське, але значно бідніше, бо означає всього лиш "повторення", тобто лиш найтупішу, найпримітивнішу частину священного процесу навчання. А медитація - це те, що відбувається на півдорозі від "сказано" до "зроблено".

Якщо дорогу скоротити - викинути медитацію - то буде за народною наукою: коли швидко робиться, то дурне вродиться.
Медитація - це не просто підготовка. Це слово означає також "роздум", "зважування", тобто процес навчання стає повноцінним, бо включає усвідомлення.
А тепер до діла. Прочитаймо одну дуже популярну й досить просту пісню: "По садочку ходжу". Така вона мила й зрозуміла, що всяка душа її сприймає беззаперечно як свою - кожного зворушує проста й прекрасна проблема кохання, якому щось стоїть на перешкоді. Хлопець любить дівчину (вона його, до речі, теж), але його премудра й практична мати, а ще зміючки-сестри, не бажають такої невістки. Якої? Невідомо, чим вона їм не догодила, але не бажають, і всьо.
Ходить хлопець по садочку, виє на місяць. Безвихідь. Тільки тебе одну буду вік кохати...

І ось тут абзац. Не так давно цими словами пісня й закінчувалась, але це було нестерпно, і народ почав складати подальшу долю закоханих. Увага, запитання:
1. Чому далі йде так багато варіантів тексту (навіть на цьому сайті знайдете три чи чотири)?
2. Який із варіантів най-най-най(кращий, правдивіший, змістовніший, глибший, ...)?

Діду Василю, дорогенькі! Не спонукайте до непотрібного аналізу! Народну пісню треба вбирати в себе, як губка, на рівні підсвідомому і відчувати нутром усе багатство мелосу. Слова - вони завжди щирі, але інколи бувають просто слова, якщо не покласти це все на мелодію. Український мелос є неповторним, навіть деякі з народностей, щось звідти крадуть. Але ті, хто не вміє читати українських пісень, того потрібно вчити читати не з аналізу фраз, а з літер, як це робить звичайна абетка.
Спочатку показати малюночок, потім показати літеру "А"...
Доки дійде до "Я", учень знудиться. Між "А" і "Б" треба розповісти смішний анекдот, між "В" і "Г" запропонувати розіграш призів, між, допустимо, "Р" і "С" - грошовий бонус на якусь мобілку, і так аж до останньої літери. Отак і зацікавите, бо життя пішло вперед і ТелеБачення з його аферизмом є сильнішим, а Ви так відразу подумали, що всі кинуться читати народні пісні. Їм би взагалі навчитися щось читати, окрім дешевих пліток в інтернеті (навіть газети в прольоті, не те, що якісь ноти якихось пісень, тим паче народних...). Я про це кажу, бо багато спілкуюся з молоддю. Народні пісні мало хто любить і я їм не нав'язую цієї любові, але потихеньку щось показую, зовсім непомітно... Маю успіхи!..
...А Ви пишіть! Думаю, що багатьом і, зокрема, мені це багато допомагає і дякую Вам за Ваші коментарі до всіх тем на форумах!

Р.S. Пишучи про успіхи, я не мала на увазі те, що писала про "анекдоти і бонуси", це стосується безпосереднього спілкування з учнями.

Щось ви не те пишете... Навіщо ви заставляєте невігласів лізти у національний скарб?!.. Вони вже й так нагадили добряче! Треба вам, щоб ще гірше нагадили?!
Хто любить народну пісню, того не треба нічому вчити, а хто не любить, хай буде якнайдалі і не лізе сюди, бо як полізе, це виникне нова карамелькова брехня для новоспеченого "гламуру". Досить того, що вже загадили Карпати каналізацією на турбазах на кшталт Буковелю (колись з наших потоків воду можна було пити, а зараз навіть хідника не попереш...), а ви ще й закликаєте бидло до нашої пісні? Та вони на цьому бізнес побудують! Вже й так побудували, що нема чим дихати. Поїзди з Дніпропетрівська тут матюками смердять і лазять усякі товстяки у костюмах кольорів фломастеру (у нас же люди стрункі і невеличкі!), шукають банкомат, культурниє учрєждєнія, хотять пожерти суші (суша в Сахарі) і матюкаються на маму невідомо за що (опісля зрозуміла, що це у них приправа до будь-якої розмови).
Дідусю Василю! Не кличте їх до любові нашої пісні, нехай собі катають свій тюремний шансон і не лізуть до нас ні за чим (вже шмигали тут усілякі з диктофонами...). Вони ж несуть сюди біду і горілку, а в нас люди ще живі і жива пісня!.
Я признаюсь відверто: зробила собі тут нове ім'я і по-трошки закидаю пісні, але мовчу, бо сюди ще не забрело стадо, щоб укладати якісь інвестиції. У нас ще Карпати називаються Карпатами, а не так, як Буковель - "Донецькою інвестицією", бездушний, загаджений, запльований, зас...раний...

Просто від учора приїздила у Верховину... Сумно і незатишно...

пп. Лесю й Макошо!
А я не до бидла, я до вас звертався. Бидло собі хай пасеться, а ми поділимося хто чим багатий. Ви вмієте читати пісні? Якщо не вмієте, то будемо читати разом, а якщо вмієте, то чому ж ви не дочитали "По садочку ходжу"? Запевняю вас, це дуже цікаво. Принаймні краще, ніж голосити над сумною та незатишною Верховиною.

Приносити й складати на купу пісні, а то ще й розкладати їх по поличках - діло, безперечно, хороше й потрібне. Та хіба в тім печаль, що ми мало пісень склали? Навіть того невпорядкованого пісенного багатства, яке вже закорковане в грамплатівках, нотах, на плівках і дисках, не вистачить життя,щоб бодай прослухати. Тільки в тім-то й печаль, що ніхто не слухає й не співає. А коли співає, то молоко скисає й мухи дохнуть від того співу.
І якщо чекати, коли наші діти почнуть як губка всмоктувати пісні на рівні підсвідомості, то те саме буде й далі. Ще й гірше.
"Чи ти діточок маленьких звичаю не вчила"? Таких фундаментальних речей, як звичай, мова, совість, тепер треба навчати, інакше здичавіння прогресуватиме. Питання в тому, кого навчати і як навчати. То я оце побачив, що навчати треба всіх, хто до навчання здатен, інші сюди й не заглянуть, не бійтесь. А як навчати - та я, як і ви, теж не знаю. Але думаю, що цей сайт створений не тільки як формальна база даних. Саме тут і треба шукати, виробляти методику; а покладатись на стихійне всмоктування пісні нутром... ой, дівчата, не будьте ледачими.

Діду Василю! Усе, що пишете - геніальні думки. Я не ледача, щось намагаюся, а вже як виходить, то не завжди. Через те тихенько щось хочеться "втиснути" у голови, забиті московським шансоном і попсою, на рівні підсвідомості. Це важко, бо я не психолог, але легше, бо я вивчаю не тільки народну пісню, а й закони світових популярних стилів, на які дуже гарно "лягає" наша народна пісня. Я не вважаю це неправильним, бо хто його зна, звідки ці стилі пішли?.. Може прадавні арії, які заснували життя в Трипіллі, запровадили це по всьому світу, бо часто зустрічаються спільні з нашими мотиви, спільні з нашими думки, навть спільні з нашими лади народної музики.
Може я й не те щось кажу, але, принаймні, шкідливого не роблю.

А тепер до Макоші: Твій біль небезпідставний, я згідна з тобою в усьому, окрім того, що не треба народну пісню нести до всіх людей. Дід Василь правий, кому це не потрібно, той не читатиме, а хто читатиме, той вже у якомусь пошуку, а чи однодумець.
Ти пиши про це на інших сайтах і на інших темах. Сумніваюсь, що хтось тебе захоче почути, особливо інвестори, але думка матеріальна і десь та й зробить добре діло. Не сумуй! Кожне зло має свій кінець. Чомусь ти тут живеш, щось маєш зробити?.. Вже щось та й робиш.
До Діда Василя: А "По садочку ходжу" найкращий варіант мені сподобався, де дівчина відповідає матері нареченого, що свого коня має. А це суттєво?...

Та це найсуттєвіше!
"Слова - це боєголовка, музика - ракета-носій" (старовинна народна мудрість).
Мене довго мучила загадка: чому автентичні носії віддають беззаперечний пріоритет словам пісні, а разом із тим співають так, що жодного слова не розбереш? Врешті зрозумів: кому треба, той слова давно знає, а кому не треба, то таки й не треба.
В нашій справі ця діалектика не годиться: тепер мусиш кожну пісню показувати людям, ще й з усіх боків, ще й пояснювати, як дітям. І це працює, і це варт робити, не впадати в гординю.
З цієї позиції легко зрозуміти, чому сучасні піснярі так люблять, щоб інструменти ревіли, а голос "купався в музиці". А що тому голосу залишається робити, коли немає чого сказати? Коли слова такі жалюгідні, що краще їх утопити, ніж людям показувати?
Народній пісні є що сказати, у неї є чого навчитись, але це творчість елітарна, до неї потрібна підготовка, певний рівень культури. Треба вміти читати й між рядками...
п. Лесю, Ви назвали не найкращий варіант "По садочку". Але й не найгірший. Чи не могли б Ви пояснити Ваш вибір? А може й ще хтось поділиться думками. Я й своє розуміння додам - та так помаленьку й прочитаємо пісню.

А для повноти розмови прослухайте цю пісню у виконанні Н. Боянівської та В. Самайди. Зверніть увагу на дикцію, вимову.
http://www.pisni.org.ua/songsfiles/2212624.html

Я зізнаюсь, що не вмію читати між рядків. Не можу пояснити свій вибір в даних варіантах "По садочку ходжу", просто найбільше сподобалося саме те, що вибрала.
А от "...чому автентичні носії віддають беззаперечний пріоритет словам пісні, а разом із тим співають так, що жодного слова не розбереш?" а це тому, що не для сцени вони співають і не для слухача, а співають для серця і для душі.
Запропонований Вами запис пісні чудовий, душевний і приносить задоволення, але це ж така сама гра на слухача, а пісня повинна бути своєрідною медитацією, мантрою, раз Ви вже беретеся читати її "між рядків".

З Добрим Старим Новим Роком, товариство! Та вже ж і з Василем! А вийшло так, що п. Леся ще й за Меланку буде - Ви не проти, п. Лесю?

Отже засіваю. Між рядків - це потім, спершу треба прочитати рядки. Найперше з'явилися рядки Матір перепрошу, сестри переможу, приведу дівчину, як червону рожу. Це такий собі самовтішний варіант у совковому стилі: солоденький оптимізм без будь-яких на те підстав.
Куди цікавіше, коли сама дівчина вирушає свататись! І от тут треба знати, що був на Вкраїні такий звичай - у певних ситуаціях свататись могла й дівчина. І ось вам справжня поезія на такий випадок:
Вийшов місяченько
З двома зірочками,
Вийшла дівчинонька
З двома дружечками.

Прийшла дівчинонька,
Стала у куточку:
- Прийміть мене, мамо,
Та й за невісточку.

І тут треба трохи читати між рядками. Звичай забороняв відмовляти дівчині! І логіку, і велику гуманність того звичаю можна зрозуміти, якщо зважити, що на такий крок дівчина зважувалась таки в певній ситуації, до якої був причетний і молодий джентльмен.
Поки він там по садочку ходить, в хаті розігрується справжня драма. Мати не може прийняти цю невістку ("...щоб оця... мого сина... піддурила... спокусила...), але не може й відмовити. Єдиний вихід - відкупитись:
На тобі, дівчино,
Коня вороного,
Тільки відступися
Ти від сина мого.
Далі знову йдуть різні варіанти. Як на мене, то найдостойнішим є той, де молода показує старій свої кігтики:
Я на Вашім коню
Нігде не поїду,
Але з Вашим сином
Де схочу, там піду.
Різка відсіч (хоча й цілком пристойна), бо мати таки принизила її своєю пропозицією.

Боянівська і Самайда, хоч і в студії співали, але справді "на слухача", і немає в тім нічого осудного. Послухайте мелодію (це теж важливий компонент читання пісні): типовий прилизаний австро-угро-польсько-галичанський вальсик, абсолютно не підходящий до медитації, хіба що до танцювальної. Отже, цей жанр скоріш тяжіє до співаної поезії чи нехай до романсу - принципово публічних способів самовираження.
Взагалі, спів не на слухача - це трохи міф, слухач завжди є, бодай уявний. Інше діло, що певні пісні так заворожують виконавців, що ті забувають про слухача. Здається, "По садочку" - не з таких.

Дуже важливий куплет "Вийшов місяченько...", на жаль, відсутній у виконанні. Він відкриває другу частину драми, надаючи їй серйозного, "космічного" звучання. Без космічної підтримки, без двох дружечок те дівча було б просто жалюгідним, та ще й у куточку. А з цим концептуальним куплетом стає зрозумілою й виправданою така ніби зухвалість дівчини: вона не сама йде клянчити свою долю, а сповнює звичай; вона в своєму праві, і вона в своєму обряді! Хоча, зрозуміло, їй дуже нелегко, бо й вона має свою частку вини в тій драмі...

З цікавістю стежу за Дідовими роздумами, бо й сам люблю отакі читанки з заглибленням у підтекст, адже без вдумливого проникнення у зміст пісні сприйняття неповноцінне. Красивий образ дівчини, це вам не сумирна безмовна Маргарита. Скромність скромністю, а характер та воля, така й за себе постоїть, і дітей виховає не боязкими тишками, а волелюбними козаками, теж не боягузливого десятку. І деспотизм свекрухи та непріязність сестер навряд чи зігнуть отаку молодицю.

Дякую, п. Юрію, за влучний коментар!
Про цю пісню ще хочеться сказати, що це свого роду камертон, по якому молодь вивіряє свою поведінку. Вільне кохання існувало завжди, але завжди "регламентувалося" звичаєм. (Окрім сучасного, яке, втративши всяку шану що до батьків, що до звичаю, вже мало чим відрізняється від розпусти.)
Ось архаїка:

Покладу дощечку вербову, вербову -
Час нам, дівчата, додому, додому.
А ти, Ганнусю, зостанься, зостанься,
З молодим Іванком звінчайся, звінчайся.

Ця язичницька "дикість" - зовсім не розпуста чи безкультур'я. Навпаки. То справжнє, первісне вінчання (сьогодні що вінчання, що вінки - популярні атрибути, але мало хто розуміє їхню магічну сутність).
Вінчання серед чистої розкішної природи, без свідків, без попів чи жерців, без батьків, - це була найсвятіша обітниця одне одному, і свідчення справді були ні до чого. Той звичай скидати з себе сексуальні заборони саме в Купальські ночі мав не тільки практичне значення (діти, народжені в березні, в Велокодній тиждень, мають більше шансів на здоров'я й душевну міць, ніж усі інші); той самий звичай навіки закріплював за молодятами обов'язок вірності, і порушити його означало порушити волю богів, а що, мабуть, ще серйозніше - волю суспільства. Бо, власне, звичай - це і є воля суспільства.
І сьогоднішня відмазка молодих (і не дуже) "вільних-цивільних" коханців, що, мовляв, щО там той штамп у паспорті значить, це нас тільки принижує! - це чисте лицемірство людей, які насправді просто панічно бояться брати на себе обов'язки.
Наш фольклор, як ніякий інший у світі, є безцінною скарбницею Звичаю - того неписаного регулятора людських стосунків, який єдиний здатен утримувати високий лад у суспільстві, але, на превеликий жаль, Українцями ж самими й занехаяний.

І раз уже зайшла ця тема, то я звернусь до іншої пісні - це вже пізнішого покрою, десь 17-18 (можливо й 19, хоч і малоймовірно) століття:

Ой у полі вітер віє,
А жито половіє.
А козак дівчину ]
Та вірненько любить, ] 2
А зайнять - не посміє. ]

Класичний заспів - два "пейзажні" рядки, які нібито сюжету й не стосуються. Нібито. А насправді вводять у храм під відкритим небом: жито половіє (набуває такого кольору, що й передати іншим словом годі) саме тоді, як цвіте, а коли по ньому ще й вітер хвилі гонить - можна вмерти від краси. Пора цвітіння жита - це червень, це ті самі древні Купальські дні, найбуйніший розквіт усього живого, коли Ярило мало не силоміць примушує до кохання, єднання, продовження роду!
І Козак теж не може бути байдужий до Дівчини, і не просто любить її, а вірненько любить! А от зайнять не посміє...

Ой тим же ж він не займає,
А що сватати має,
Ой да тим же ж він
Та й не горнеться,
А що слави боїться.
Ой да тим же ж він
Та й не пригорнеться,
А що слави боїться.

Зверніть увагу на невеличку зміну в тексті при повторі - це характерна для наших пісень гра синонімів, прикраси до пісні. Взагалі, це пісня Над- чи Подніпрянщини - серця України, серця нашої самобутності. Пісня розмальована не тільки текстовими іграми, а й дивовижними мелодійними візерунками, від яких дух перехоплює, в тому числі й фізичний дух: її не так просто виспівати в повноцінному варіанті, тому редактори й співаки нерідко "зрізають кути".
Грайливість мелодії нітрохи не заважає могутньому, широкому розспіву - тут і безмежний простір, воля, краса, але тут і вся складність людських стосунків. Думаєте, все так гарно та доладно? Ні, це була б неправда. А фольклор - це сама правда:

Сидить голуб на дубочку,
А голубка на вишні,
Ой скажи да скажи,
Серце дівчино,
А що в тебе на мислі?
Ой скажи, признайся,
Серденько дівчино,
А що в тебе на мислі?

Все той самий Звичай диктує й стратегію дівочої поведінки: нізащо не відкривати всю душу козакові. Мало що. Ще подумає...

В одному з варіантів дівчина сама переходить у "контратаку":
Сидить голуб на вершечку,
А голубка на купці.
Ой скажи, ой скажи,
Серце козаче,
А що в тебе на думці?

Бо на думці може бути зовсім не те...
І ось ця гра дивної краси в одному куплеті і прихованих думок і мотивів - у другому-третьому і відображує повнокровну правду життя. Але, на відміну від попередньої пісні, тут вирішальну роль грає мелодія. Один із шедеврів Українського фольклору, вона вносить у простий, майже банальний сюжетик нестримну повінь почуттів - здоров'я, кохання, небезпечну, але таку солодку, красиву гру двох великих природних Сил.
Микола Частій і Оксана Петрусенко, як на мій смак, найкраще (а все ж недостатньо) передали і красу, і силу, і простір цієї симфонії для двох... Баритон і сопрано, Дубок і Берізка (або Ліана, що його обвиває, але йому не піддається), Сила й Краса... і безмежне поле Жита-життя, що цвіте й грає хвилями!

Щодо "По садочку ходжу" - мені більше всього подобається варіант у виконанні Івана Козловського, хоча виконує він лише два куплети + перший повторює. І замість "через мою неньку нежонатим ходжу" він співає "через поговори..." Може тому подобається, що цей геніальний співак дійсно вклав всю душу у пісню. Ще подобається варіант у виконанні гурту "Краяни", нажаль, не маю повного запису, лише уривок пісні, що звучить у музичному фільмі початку 80-х "Усмішки Нечипорівки". Виконує соліст Анатолій Пащенко (це той самий, що відкрив світу народні пісні "Туман яром" і "При долині кущ калини").
Щодо другої пісні - хотілося б послухати запис, бо текст без музики неможливо повноцінно сприймати.
До діда Василя: маю сотні цифрових записів українських народних пісень, є серед них, думаю, і рідкісні, якщо ви таке збираєте, можу надіслати. Я навіть не все слухав, бо досліджую в основному естраду 50-х - 80-х і народні пісні в естрадній обробці, а серед цих пісень багато таких, що виконуються фольклорними колективами, є й автентичний спів. Перенести тексти і записи на цей сайт нема часу.

п. Гориславцю, дякую!
Щодо колекційних записів: чи маєте оцифровані записи Українських народних пісень із грамплатівок 30-х років? А може й давніших?

З таких старих записів маю лише те, що є на цьому сайті
http://www.ukrsong.narod.ru
Але я думаю, ви його знаєте. Нажаль, людина, яка його зробила (Володимир Коваленко, журналіст і письменник з Москви), померла 7 років тому, сайт не закрили тільки тому, що він на безплатному хостингу. Коваленко мав величезну колекцію українських платівок першої половини ХХ століття. Кажуть, її передали до української бібліотеки в Москві. Краще у Юрія Крилатова спитати, може він знає. Як ви вважаєте, пане Юрію, якщо, звісно, володієте інформацією, чи прислужить ця колекція українській культурі, чи її вже розтягли під час горезвісних подій навколо бібліотеки?

Гаразд, я раз у раз буваю на Арбаті, там Культурний Центр України, неодмінно поцікавлюся та напишу сюди, як дізнаюся.

Кілька днів не працював інтернет і з'явилися нові теми, але до Діда Василя хочу звернутися, що "читати між рядків" дуже цікаво і за це хочу подякувати, але це можливо, знаючи народні обряди. Діду Василю! Дякую за Ваші підказки, але мені потрібно перш за все вивчити звичаї мого роду, а вже потім звертатися до світових стилів. А ще я б хотіла " ще щось почитати між рядків"..
Ви мені енергетично дуже нагадуєте мого покійного дідуся Михайла Моковича. Він теж жив на Черкащині (Звенигородка), керував хором, оркестром народних інструментів і народна пісня у нас в родині була законом. Я колись про це Вам казала, але Ви не відповіли. Може Ви його знали, але щось було не так?..
Його учень, Микола Молоков, був колись директором Катеринопільської музичної школи.
Я взагалі є далекою від будь-чого в плані подій 60-70-80-х років, але й багато чого мені мій Дід розповідав, зокрема і про наших дуже заслужених...
Казав у 80-і, що більшість членів "Руху" - жидівсько-московські запроданці. так і вийшло...

Дуже цікава тема,от тільки жаль,що більша частина
нашої молоді не читає цього і не співає народні пісні,а просиджує у барах весь вільний час...

Діду Василю, а давайте-но знову повернемось до теми "Як читати народні пісні".
Ще хочу про якусь!..

п. Лесю, про дідуся Вашого я дуже добре пам'ятаю, і я відповідав Вам головне: збережіть його нотну спадщину, навіть якщо самі нею не користуєтесь! Сам я знайомий з ним не був, Звенигородка від нас за 12 км, та й виїхав я з Катеринополя 1954 року, коли мені було 17. Муз школа у нас там відкрилася пізніше, тому я музично 100% самоук .
Не ставте собі бодай психологічних бар'єрів. Народні пісні для того й існують, щоб учитися звичаїв (звичай і обряд - це різні речі; пізнайте, зрозумійте звичай - обряд сам прийде). Учитися наших звичаїв і наших пісень ніколи не пізно й не соромно, але трохи складно, бо цей простір дуже захаращений сміттям. Тим цікавіше!
Один китаєць недавно сказав (зовсім з іншого приводу): "Нам зараз краще, ніж будь-коли, бо справи наші такі погані, що далі вони можуть тільки поліпшуватись!"
І до п. Dido.
На молодь у барах нарікати не слід. Це жертви своїх батьків і вчителів. Якщо вже шукати винуватих, то в старших поколіннях, але шукати винуватих - то не наш звичай...

А з ким мені співати народних пісень, якщо в моєму місті 99 % молоді російськомовні та й взагалі таким не цікавляться, а той незначний прошарок україномовних визнає лише "сучукрліт" і "сучукрмуз"?

Для вивчення й співу пісень, у тому числі Українських народних, у наш час більше можливостей, ніж будь-коли раніше.
Розруха починається в головах...

п. Лесю, коли ще хочете, то я Вам зараз покажу куточок, де Ви відведете душу. Бо поки я тут зберуся з настроєм і з думками...
А Ви знайдіть (можна тут же на сайті) "Як кохатися з піснями".