До Діда Василя:ану ж-бо послухайте дівчину! Ніяких "комп'ютерних" тюнингів! - живець! На днях записала цю пісню у нас (медсестричка дитячої поліклініки. до речі).
А звертаюся саме сюди і зокрема до Вас, бо не знаю, як "прочитати" цю пісню. Знаю, що це - календарно-обрядова косарська пісня "Ой летіла перепілонька". Чому сумна? - вона теж переживає, що покошено траву і квіти?
Розкажіть, що думаєте!
http://www.pisni.org.ua/nrb/songsfiles/182529.html

"Прилетіла перепілонька".
Виявляється, я ніколи не задумувався над символікою того трой-зіллячка (барвінок - васильки - любисток). Якось не до нього, коли слухаєш цю ніби й нехитру, але фантастично чарівну мелодію. От у Баха в Добре темперованому клавірі можна почути практично всю наступну музику, від Шопена й Вагнера, до пєсєн совєтскіх композіторов, а "Перепілоньки" -дзуськи. Та не в тім диво. А в тім, як точно кладеться на цю мелодію жіночий жаль. А з якого приводу... та яке кому діло? Та навіть незручно доскіпуватися. Хоча, мабуть, не так уже й складно, розберіться лиш із тими трьома квітками.
Але співати таку мелодію треба дуже чистою душею. Зовсім не дитячою, а такою, що пережила справжній біль. І залишилася чистою. Таких душ тепер не випускають. І тому, хто б цю пісню не співав, чуємо співачок, чуємо акомпанемент, чуємо аранжувальників, бачимо порожній зал і дурнувате журі, задля якого виламується виконавиця, - а от пісні не чути. Пісню з перших тактів налякали чужі недоречні ритми, а далі й зовсім зацькували фонетичні, вокальні та музичні витребеньки, пісня... щезла.
Найсумніше те, що для наших пісень не треба ніякої премудрості, не треба особливих знань, аби "читати народні пісні". Навпаки, треба викинути всяку премудрість і зберегти ту первісну простоту, яку люди чекали віками і яка прийшла, прилетіла з роси й води в образі Перепілоньки...

Спроби (треба сказати - рідкісні) заспівати "Перепілоньку" найчастіше нагадують значно більш популярну катівню - читання Т. Шевченка людьми, які його анітрохи не розуміють і не відчувають. Недавно по радіо ЕРА-ФМ під егідою М. Томенка й ще когось чи не пів року передавалися саме такі читання Шевченка учнями та студентами з усієї України. З тим жахом можна порівняти хіба що позаторішній "серіал" виступів юних бандуристів. Я ніколи не міг збагнути, чи це непроторенна дурість організаторів, чи гарно продумана диверсія для дискредитації національних святинь.
Ну, скажімо, мліють-розчулюються наші вчительки та масовики-затєйники, коли "Мені тринадцятий минало" читає якийсь трохи затрушений, переляканий семикласник. Бо це ж йому десь якраз саме тринадцять літ! А що він ні рядочка з того вірша не розуміє - то яка біда? Вони й самі, дорогі наші вчительки, не розуміють, їм за все життя ніколи було подумати, що Тарас писав того вірша не 13-літнім підлітком...

Придивіться, яка вона насправді проста, Перепілонька. Як мало тексту - і ніхто ніколи не пробував додати якогось "розвитку", хепі-енду чи ще якось поредагувати. Мабуть таки не піднялася ні в кого рука. Бо це... та куди тим священним мантрам. Мантри обмежуються текстом, а на мелодію нестачає бензину. Ті ж японські геніальні хоку чи як їх там... от сім слів - і все. А наші культові пісні - це незмірно складніше, багатше, хоча... так само просте. Навіть ще простіше, бо без мистецьких викрутасів.
Так от цієї простоти, яка досягнута не мистецькою досконалістю, а досконалістю людини, людської душі, що склала таку пісню - цієї простоти сьогоднішні Українці не чують і не розуміють, а тому або байдуже проходять мимо, або хапаються цю простоту "збагачувати", "вдосконалювати", "розвивати".
Може мені й не пробачать ці гіркі слова, але запам'ятають. А образити я нікого не хочу - хочу лише свою правду сказати.

Діду Василю, дякую, Ви мені допомогли прочитати цю пісню. Я не про виконання - Бог з ним! Я про пісню, про слова "...залишилось лиш трой-зіллячко". Отже, все покосили на косовицю для сіна, бо маржинку взимку треба годувати, а залишили те зілля, яке вплітають у весільний вінок! - любисточки задля любощів, а барвіночки задля дівочок, а васильочок задля пахощів.

Так, вона таки й весільна (бо на весіллі неодмінно мають бути й гіркі пісні). Але тут ще є тема осені, втрати, щемкого болю за тим, що не повернеться. Це нагадує світлий біль Мавки в вогні, її прощальні слова "...стане початком тоді мій кінець". Немає тотального нищення, щось та зосталося, і воно невмируще. А те, що скошено, - то справді потрібне, а тому вмируще і, значить, має відродитися.

Тема спустошеної діброви дуже непроста, вона символічно узагальнює всяку руйнацію, втрату, і ця пісня, відповідно, стосується всякого лиха. Дивно інше: немає тут чорної безповоротної трагедії (як і бадьорої кінцівки), а є відбиток самого життя, тяжкого й прекрасного. Згадую вкотре: "Ой світе ясний, світе прекрасний, як на тобі тяжко жити..."

Ця календарно-обрядова пісня відноситься до косарських, до косовиці і аж ніяк не до весільних. Просто суть одна - те, що стосується весільного віночка, має бути неторканим. Через те "...на траву-сіно покошено, залишилось лиш трой-зіллячко".

Я давно не була на улюбленому сайті. Пишу отут, бо тут - найрідніші мені люди спілкуються!
Мій Юрко з перших днів війни пішов у добровольці на отой проклятий донбас. Вже було поранено, але трішки. Далі воює!
Та шляк би його трафив отой донбас з його наркоманами!
А зараз (п. Лесю! ви - свідок!) я чула, що у Франківську просто на вулицях зупиняють молодих хлопців і всучують повістки у той час, коли біженці-мужики, оті здоровенні барила, наповнені матюками, постійним бажанням напитися і лексиконом "йо...ані бендерівці" поосідали у карпатських містечках. Мало того! Їх діти відпочивають у Карпатських таборах і санаторіях, а наші діти, діти загиблих на Сході, плачуть на могилах своїх татів.
Не хочу я зараз читати народні пісні. Я щодня живу у страху. Перебралася до батьків з дітьми, бо у горах мобільний рідко спрацьовує, і щоранку телефоную Юркові, чи живий. Трубку рідко бере, бо не завжди можна.
Отаке-то...

Відбувається подальше "внєдрєніє" ординського генофонду в організм України, а Україна, замість того щоб учинити йому гарячу сковорідку хоча б у західних областях, висилає кращих синів на смерть і каліцтво, бо треба ж звільняти місце...

Українські пісні нагадують, як можуть, але Українці не хочуть їх читати. Багато букв...

Зажурилась Україна,
Що ніде прожити:
Гей, витоптала орда кіньми
Маленькії діти!
Ой маленьких витоптала,
Великих забрала, ...

Не розуміючи, що відбувається, зазомбовані так само, як і донбас, тільки навиворіт, ідуть добровольці виконувати волю орди!

(якби ви вчились так як треба...)

"Перепілонька" насправді ніяка не косарська і взагалі не обрядова пісня. Обрядові пісні (1)завжди дуже прості мелодією і (2)ніколи не несуть такого болю. Вважати її за календарну косарську дає підстави текст, але це надто спрощене розуміння. Згадайте Маланку, що пасла "два качора":

Ой пасла, пасла, загубила,
А шукаючи, заблудила.
Та й приблудила
В чистеє поле,
А там Василько плужком оре.
Ой оре, оре та й жито сіє,
За ним те жито зеленіє. -

Може це до посівної кампанії? Ні, звичайно, це співається в найтемніші, найхолодніші ночі грудня-січня.

І той сум і відчай і жаль перепілоньки за скошеною, спустошеною дібровою - це символ, який принаймні до календарного обряду не має стосунку. Це стан людської душі, якась пекуча втрата. Це витончений камерний спів, на зразок "Не стелися, кудрявчик" чи "Було літо". З усіх обрядодій така пісня може бути доречною хіба що на весіллі - та й то для аудиторії, здатної такі речі сприймати.

А в якому косарському обряді ви можете уявити собі Перепілоньку? Кому й навіщо там потрібен цей жаль?

Спочатку відповім Макоші.
Серденятко! Якби я змогла переконати Юрка і наших найкращих синів у тому, що вони захищають задниці ганебної влади, яка такою ж і залишилася, а не Україну, то я б заспокоїлася. А так, як я не можу цього зробити, то я теж не сплю ночами, а щоп'ятнадцять хвилин переглядаю новини.
Мій син служить у "Грифоні" - це гвардія захисту судів і свідків, через те їх не відправлять на війну (у них - війна зсередини).
В даному випадку нічого не зробиш. А щодо мобілізації у Франківську, то на вулицях не ловлять, але по хатах забирають, навіть тих, хто в армії не служив. Це - ще одна причина зневажати владу. Їх синки відпочивають на теплих островах.
Нехай бережуть нас і наших дітей рідні Боги! Я стаю по-троху матеріалісткою, але часточки Віри ще залишилися.

Тепер про "Перепілоньку". Тисячу раз казала собі: не лізь в інтернет і нікого не слухай. Так нє! - полізла і прочитала, що це календарно-обрядова пісня, хоч сама знаю, що обрядові пісні мають простеньку мелодію і схиляють до масового виконання. А тут - зовсім інше. Та і не весільна ця пісня. Гадаю, просто українська народна пісня зі своєю філософією, смутком і розпачем. Дякую, Діду Василю!

Діду Василю! Шикарна пісня, сумна і драматична! Послухайте і насолодіться!
https://www.youtube.com/watch?v=TtB_mgOzs9k

Не знаю, як хто, а я практично не розбираю слів у Сусанниному виконанні. Може в мене щось із вухами? Але ж інші пісні слухаю! А оці культові раритети мають гірку долю: ті часи, коли люди причетні знали слова напам"ять і виконання було чимось близьке до шаманського екстазу, коли сприймається загальна картина, дійство, - ті часи давно минули; принаймні тут маємо явно демонстраційне, можна сказати, наукове виконання. Жодних ознак якогось екстазу чи іншого психічного перенесення. А зате повно ознак сучасного шоу - звукова імітація, зовнішній вигляд співачки, прикраси...
Ніякого осуду, тільки вдячність Сусанні за класну музейну роботу. Але жаль, що до справжнього прочитання, повного проникнення в світ цієї пісні дуже далеко...
Так де знайти слова? Може хто їх розбирає - напишіть!

Дуже драматичний зміст цієї пісні (хто не всі слова зрозумів). Сестра їде в гості до щасливого брата, у якого повна хата діточок і усього гаразду. "Подавай, жінко, на стіл хліб-сіль, бо сестра приїхала". Відчувши нещирість, сестра повертає коней назад. "Я не приїхала на обід, я приїхала до брата, не так до брата, як побачити його діточок, бо своїх не маю".

Діду Василю, дуже потрібна Ваша підтримка. Не хочете на Фейсбук, то запитання буду кидати сюди. Що таке ладкання? Окрім весільного, ладкання буває? Чим ладкання відрізняється від обрядової пісні? - у мене є пояснення, але я не впевнена, чи воно вірне.

Я розумію, що виконавиця більше переймається голосовою вокальною грою, аніж змістом пісні, але ж сама пісня - чудова!

Не хочу на фейсбук. Треба чогось одного триматися, скакати по по цих соцмережах - то заняття для підлітків, політиків та інших ненажер.
Не робіть із мене якогось енциклопедіда. Я не маю жодної мистецької етномузичної освіти і знаю добре тільки те, що люблю, та й то коли воно завжди поруч. А що ладкання? То карпатське явище, принаймні в Подніпрянщині цього слова не знали. Хоча саме явище, наскільки я розумію, дуже характерне для всіх Українських весіль: це переспіви між сторонами молодої й молодого. Тут і хто кого переспіває (і красою, й кількістю, й змістовністю, й доречністю куплетів), і хто кому ущипливішого комплімента придумає, а в решті решт, усе ведеться з таким прицілом, щоб настроїти ЛАД між обома сторонами, між усіма учасниками й гостями весілля.
Так я це розумію, але буду вдячний, якщо хтось ближче обізнаний уточнить мою думку.

Виконавиця (якщо ми говоримо про народні традиції культового співу) не повинна перейматися змістом пісні! Цей парадоксальний закон виник саме тому, що виконавці надто часто вносять у дійство свій настрій, свій розум, словом, себе любих. Саме такі пісні справжні народні співачки співали відсторонено, ніби заморожені: вони перебували в іншому світі, і звідти долинали їхні слова, часто дуже нерозбірливі, я ж кажу, це дуже схоже на шаманський акт. Сучасна людина навряд чи годна потрапити в такий стан, це така сама техніка екстазу, як і у правдивого шамана. Але й шаманів давно не стало, їх замінили імітатори.
Те саме відбулося і в пісенній культурі, особливо в тій її частині (власне культовій), яка й слугувала у нас аналогом шаманізму.
Що тут робити таким людям, як Сусанна? Вона, поза сумнівом, чує красу й силу пісні, але реалізувати таку пісню неможливо, бо для цього потрібен не тільки музичний хист, а й відповідне середовище слухачів/учасників і відповідний емоційний і духовний стан.
Сусанна не єдина. Зараз культова та обрядова автентика дуже модна, і немало чоловіків і жінок здатні відчути її підземну силу. Але реалізувати справжнє виконання так само неможливо, як зіграти на сцені сновиду: буде дуже правдоподібно, але по карнизу 24 поверху сновида-імітатор не пройде.
А оскільки пісня не вимагає ходіння карнизами, то й хапаються за неї всі кому не ліньки.

І все ж таки, погоня за найвищою есенцією нашої пісні триває! Навіть абсолютно безграмотні, хоч і музикальні, молоді люди відчувають потребу дістатися справжнього серця пісні, але мізки їхні так щільно забиті європейською музикою і європейським (шекспірівським) театром, що вони й гадки не мають відступитися від сцени, глядача, слухача, мікрофона, журі, заробітку - і в безцільній тиші спробувати ту пісню послухати, почути найпотаємніше.

Я переслухав багато імітаторів за останні 20-30 років, починаючи з Єфремовського "Древа" і закінчуючи зовсім безпорадними пересмішниками (всілякі дахи-брахи, бляхи-мухи, а то ще каті в соусі чілі з пармезаном) - це завжди копіювання і не завжди хоча б розуміння смислу цього копіювання. Дехто навіть уважає, що спіймав бога за бороду. Дитячі пустощі з давніми піснями взагалі не варті уваги.

Нерозуміння означає безперспективність. Справді, всі численні експерименти з "автентикою" за останні десятиліття не дали жодного плоду. Доки можна копіювати? Доки можна балуватися, приправляючи каву часником? Хто ж принесе й покаже нам наші справжні скарби, а до того скаже, що робити з ними далі?

Правду сказати, сумно. Але це мабуть тому, що я старий і не дочекаюсь. А переміни неодмінно прийдуть, бо народ шукає...

Самі собі суперечите, Діду Василю! Якраз виконавиця і не переймається, як на мою думку, змістом, а виконує відсторонено як і повинно, на вашу думку бути (на мою ж - ні!).Сучасна людина потрапила у "Нормальний стан"!
Щодо ладканок - годі питати якоїсь поради. Це - не Карпатське явище.
Гаразд! Не подобається вам фейсбук - не треба! Запитань буде багато.
Хто такі Бовгарі?.. (в інтернеті немає, не шукайте)

Діду Василю! А тепер про Ваші уподобання. Жоден з тих добрих зразків виконавиць вам не подобається. Хто Вам особисто подобається і з якою піснею? Вкажіть, будьте ласкаві, посилання. Впевнена, що і я зі своїм скептицизмом і сарказмом знайду недоліки у тих зразках, бо погане можна знайти скрізь, де б не подивився, як скрізь можна і хороше побачити. Ви чомусь у всьому намагаєтеся побачити тільки недоліки. Чому? Вас хтось образив? А може у Вас немає особистого життя? (пробачте, я не психолог, але таке враження створюється...)У всякому випадку, хороше є скрізь! Давайте якось дивитися на речі по-доброму, Діду Василю! Навіть, якщо там є якась недолугість, то по-доброму казати, а не рубати образливо, що все фальшиве і хрєнове!
В основному - добра ідея переважає у наших піснях і хороше враження справляє виконання. А те, що ви кажете, що вам не подобається, то це абсолютно зрозуміло! Якщо не подобається, то це зовсім не означає, що це погано. Окремі моменти не захоплюють...
Ага.. Нагадаю запитання: хто такі Бовгарі (пісня "Анничка" В. Яцоли там вірші: "і премудрий Чугайстер із легенд бовгарів..."

п. Лесю, мене справді дуже образили. Так що навіть особисте життя не допомагає.
Але це окрема казка.
А недоліки таки є скрізь, тож про них і мова. Вони зовсім не означають, що хтось або щось мені не подобається. Просто таке вже моє хобі - перейматися недоліками. А вихвалянь і оплесків вистачить і без мене.

Якщо образила Вас, то прошу у Вас вибачення. Я занадто імпульсивна. А останнім часом "зриваюся" на порожньому місці. Я насправді не зла, не така, як в інтернеті. Живий контакт з людьми вимагає стриманості і спокою навіть тоді, коли хтось неправий. От воно потім і "дах зриває". Погарячкувала і наплела дурниць. Ви - мудрий чоловік, зрозумієте. Пробачте мене.

Ні, п. Лесю, наплести дурниць Ви можете, як кожна людина, а образити - ні. Ваша природа Вам цього не дозволить. Але це все пусте, вертаймося до діла.
Хто такі бовгарі - не знаю, перший раз чую. Але ж теж дуже схоже, що це щось карпатське. Я б пошукав зв"язок із болгарами, хоча розумію, що це може бути й щось зовсім інше. А ще тут слід сповідувати таке правило: якщо слово трапилося один раз, на нього можна взагалі не звертати уваги. А чим частіше стрічається, тим легше знайти його родичів.

Бовгар (наголос на перший склад) - це основний серед вівчарів. Мені допомогла у цьому п. Леся Турянська, вчена-фольклорист, у минулому - мій викладач з народної творчості у музичному училищі. Таке незвичне запитання задав Гориславець, Ігор Калиниченко, з яким ми досить порозумілися на такому складному сайті, як Фейсбук, адже отой жорсткий сайт вимагає однодумців. Колись я з Гориславцем сварилася, а зараз його інакше, як молодець, не назву.
Я рада, що Ви якось мене вибачили. Через свій холеризм мені доводиться неоднораз вибачатися. Але у мене кілька днів не працював інтернет через несплату і це дало мені можливість нарешті прочитати книжку-автобіографію мого дідуся Михайла. Я не могла заснути! Вирішила зробити якусь публікацію спогадів людини (від розкуркулювання і голодомору, від полону армії Власова у польському концтаборі до визнання як музичного митця і прийому УКРАЇНОЛЮБА (не комуняки!) у ЦК КПРС у кабінеті К. Фурцевої! Надзвичайні спогади!
Та про що я врешті-решт?!.. Основне, що Ви не гніваєтеся!

Не ходи, улане
Маємо на нашому сайті два записи цієї пісні, між якими тільки й спільного, що назва та кілька строф. Абсолютно різні мелодії (у гурту "Доброто", схоже, давніша), абсолютно різна манера й навіть мета виконання. "Доброто" співає нібито звичайну ліричну пісню, якщо судити по тексту. Хоча, по їхньому варіанту тексту, пісня брутально суперечить сама собі: улан/козак любить дівчину, чомусь не може одружитися з нею (мабуть, бідний, бо вродою не обділений); зібрався з горя топитися, його відмовляють, бо дівка, бач, плаче; він відмахується, мовляв, хай собі плаче, "вона перебуде". Все це досить логічно й традиційно, і раптом:

Вона перебуде,
Вона моя буде.

З якого доброго здоров'я? Ти зібрався топитись, то вже ж не відволікайся. Оця хамлувата впевненість "вона моя буде" явно свідчить про якусь вівісекцію; хтось "поредагував" пісню під сучасність - урізав надто довгу баладну історію, пришив на зрізі кобилячого хвоста, такий вроді чи то хепі енд, чи то оргвисновок. І мало важить, що текст утратив сенс - тепер ця пісня вже не пісня, а матеріал для імпровізацій, обробок, словом, творчості.

Саме цим і захоплені "Доброто": блискуча музична обробка аж заворожує сміливістю, розкутістю, інструментуванням, перкусією... а от власне пісні й немає. І правильно, що немає, бо словесного змісту там, як бачимо, кіт наплакав. Зате з мелодії можна як завгодно знущатися, аби аби свій хист показати! Оце вона й є, кава з часником (в ролі часнику - архаїчна мелодія).

Чому я так упевнено говорю? Тому що знаю справжній текст - класичну, традиційну народну баладу, яку варто "прочитати" окремо й уважно. А гурт "Рідна пісня", хай не так технічно досконало, проілюструє це читання ( http://www.pisni.org.ua/songs/2104395.html ).

Отже, початок і зав'язка пісні збігаються в обох варіантах. Одне зауваження до цього загального тексту. Чому "улан" (який далі перетворюється на козака), звідки він узявся в самому серці нашої пісні? Та звідти ж, од "старшого брата". Коли Запорізька Січ була знищена, багато колишніх козаків змушені були йти на службу до московського війська, а там їх часто записували в улани, бо то добрі були вояки. Очевидно, пісня виникла саме в ті часи: в ній використано це нове для України поняття, але вже через кілька рядків це знову козак - як більш питомий образ, та навіть і для традиційної рими.

Але далі йде строгий баладний сюжет: козак, певний, що дівчина "перебуде" своє горе, якимсь чином заподіює собі смерть (можливо, подробиці цього акту були в первісних варіантах, але не збереглися, бо саме для пісні вони несуттєві. Оце дуже цікаво. Зазвичай баладні пісні мають простеньку мелодію, бо вся увага має бути сконцентрована на сюжеті. Тут же сюжет такий гарний, що на нього безіменний автор не вдержався, склав справжній музичний шедевр! Моє чуття каже мені, що автор не один, таке багатоголосся твориться в музично розвиненому середовищі.

Не смерть, а перетворення в рослину - дуже поширена у різних народів метафора краси, невмирущості сильного почуття. А тут ще й обоє зацвітають - хлопець терном, дівчина калиною...

Мені дуже не вистачає сили й свободи у співі "Рідної пісні", тут мала б бути повінь, ніагара молодих голосів, торжество життя всупереч трагедії; а все ж я радий, що пісня прозвучала, бо інкше її й зовсім могли б забути.

Ой у Галі, Галі свекруха лихая
Це ще одна балада, зовсім іншого штибу. Відчувати, дуже давня, бо ой важко надається до сучасного розуміння.
Маємо два варіанти: перший взято зі збірника 1929 року (http://www.pisni.org.ua/songs/5115704.html), на жаль, без нот та будь-яких ілюстрацій, - зате з великим, аж занадто, текстом. Другий варіант (http://www.pisni.org.ua/songsfiles/4284838.html) подаю в найкращому, як на мене, записі Ігоря та Ксені Тимчуків (Москва, анс. "Край"). Оцей другий варіант текстуально майже не відрізняється від першого, але вдвоє коротший: пісня закінчується на найвищій трагічній точці, не даючи сюжетові сповзти в зачовгану колію низькопробних страшилок ще й з "моральними" оргвисновками. Згадаймо: відсутність будь-якого моралізаторства - ознака справжнього фольклору; то ото перший варіант - 1929 року - якраз і є такою страшилкою, де розказано, "кто виноват" і "что делать", а головне залишилося поза увагою, хоча з тексту й не викинуте.

Тому я розгляну лише варіант Тимчуків, аби не бабратися в тих пізніших додатках, спричинених загальною деградацією фольклорної культури та бажанням довести "сторі" як не до хепі енду, то бодай до правосуддя, щоб кожен одержав по заслузі.

Ой у Галі, Галі свекруха лихая:
Посилає й у поле жито жати.

Уже тут є над чим задуматись: чи ж це справді таке лихо, що невістку посилають жито жати? Та ні, це діло звичайне, хоч, ясна річ, не цукерки. Далі йде класична сільськогосподарська проза:

[i]Жала вона, жала одкраю й до краю,
Оглянулась - вже сонце сідає.

І побігла Галя швиденько додому,
Сіла вона корови доїти.

Чотири здоїла, п'ятої не вспіла,
Як приходить свекруха лихая:

- Ой ти Галю, Галю, де твоя дитина?
- Мамо моя, я в полі забула!

І побігла Галя швиденько й у поле,
А там сидить [літа] сизокрилий орел.[/i]

Ось воно. Орел. Це вже чітка вказівка на те, що пісня не проста, що в неї подвійне, потрійне дно. Коли в сюжет вривається символіка - будьте обережні. Це вже не просто побутова історія.

- Ой орле ти, орле, та ще й сизокрилий,
Чи не бачив моєї дитини?

- Ой бачив я, бачив да ще й придивлявся:
Коло неї аж три няньки скачуть.

Що першая нянька очі випиває,
А другая серце розбиває.

А другая нянька серце розбиває,
А третяя кишечки мотає.

Більшість, велика більшість сучасних Українців не сприймає цієї пісні. Ні мелодії, ні слів. Ну навіщо цей моторошний натуралізм? Що хотів сказати автор цим проізвєдєнієм? І якщо таки щось хотів сказати, то навіщо так зашифровано, що й не догадаєшся, та так страшно, ще, чого доброго, й присниться...

Тут я хочу зупинитися. Всі мої міркування, і не тільки над цією піснею, - це особисте розуміння. Кожен має таку саму можливість і таке саме право медитації над піснею. І, як наслідок, можлива безліч тлумачень. В цьому насправді суть і унікальність нашого фольклору. Відмова від роздумів над піснею означає відмову від самої пісні. Наші пісні - ніяка не розвага. Я майже не чую відгуків на мої роздуми - це мене не хвилює. Але бентежить відсутність роздумів над нашими народними піснями - від цього вони вмирають.

Я прошу читачів поділитися своїми враженнями від цієї балади. Я прошу - спробуйте продовжити її читання. Спробуйте розкрити її неоднозначну, химерну символіку. Я зовсім не претендую на остаточну істину, бо її й не існує. Сенс не в істині, а в шляху. Самотній людині на цьому шляху нічого робити.