Я забула запитати Діда Василя, що таке "мамути".

Я "жалію" їх за те,що вонн,такзвані,російськомовні,внаслідок своєї впертості,чи тупісті,чи ще чогось, не хочуть вчити нашої Мови.Не хотів нікого ображати,але я прекрасно знаю русский язык,і трішки польську.А коли їздив туди,з задоволенням на польській розмовляв.І взагалі,мову країни,в якій ти живеш ,не можна не знати,чи хоча б вивчати...

Макошо, Вам, мабуть, це потрібно для віршування? Прошу:
http://rymy.in.ua/s/mamuty

А детальніше:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%82

Ось звідти уривок:
В Україні здавна існувала власна назва скам'янілостей, що стосуються цих тварин, — "мамут": саме її зафіксовано як реєстрову назву в усіх перших словниках (напр.: Дубровський, 1918 [1]; Шарлемань, 1928 [2] та ін.; докладніше див. далі). Така сама назва використовується і в мовах багатьох європейських народів, у т.ч. польській, чеській, угорській, німецькій, болгарській, словацькій, верхньолужицькій, македонській, сербохорватській тощо. Надалі, в період тотальної русифікації, цю назву почали заміняти російською (а первинно, ймовірно, французькою) назвою "маммонт". У словнику Павла Штепи номен "мамонт" подається як чужомовний відповідник українського слова "мамут" [3].
В одному зі своїх коментарів в книзі Культура слова: Мовностилістичні поради відомий мовознавець проф. Олександр Пономарів [4] присвячує номену "мамут" спеціальну увагу:
" "Викопний ссавець льодовикового періоду по-українському звався мамут: "Мамут спиною розгортає твань" (М. Бажан). Пор.: п. ч. слц. вл. слн. mamut, мак. срб. мамут. Пізніше його в українській мові назвали так, як у російській — мамонт, а слову мамут у словниках дали позначку "застаріле". Прикладів такої "інтернаціоналізації" дуже багато. Настав час повернути українську термінологію до багатющих джерел рідної мови. Чужого, безперечно, варто навчатись. Проте насамперед не треба цуратися свого."

Ага! Це - мамонти! Дякую за рими, Діду Василю, але вірші на ці теми нехай пише хтось другий!

А от ще раз напишу до Dido: ви усе розумієте у музиці, скажімо, "Queen", "Beatles", "Nazareth"?.. - я так зрозуміла, що Ви якраз людина ТОГО часу і не можете таке не любити. Але ж Ви не шукаєте ніяких перекладів, бо Вам подобається музика (сподіваюсь)?..
А от чому, скажіть, "старший брат" повинен спочатку зрозуміти лемківську пісню?.. Він її як тупо не розуміє, так тупо і не зрозуміє з будь-яким перекладом.
"Рождьонний ползать лєтать нє может".

А от ще раз напишу до Макоші:ви дуже цікава людина і з вами приємно спілкуватися.Ви праві в питанні музики,тут я повністю погоджуюсь з вами,а в мовному питанні я мав на увазі не россіян,а тих "українців",які не знають,і не хочуть знати української мови.До речі,дуже вам,подоброму заздрю,що ви живете на природі,в Карпатах.

Макошо, це не мамонти, а мамути. Якщо хтось і досі не зрозумів різниці, то що ви тоді хочете від старшого брата?

Взагалі, даремно Ви так їсте поїдом того бідного брата. В тій смерті, яку він приніс на цю землю, його вини не більше, ніж у чумаків, які принесли чуму в рідне село. І протиставляти йому свою лють, свою зброю, свою смерть - теж даремна справа. Проти смерті є тільки один засіб - життя. І тратити життя на ненависть - значить просто вкорочувати його. У Вас не залишається сил навіть на те, щоб доглянути свій божий дар - слово, пісню, а може й ще щось. Наприклад, народіть шестеро гуцуляток - оце буде гідна відсіч чужій наволочі.

До речі, ще й про слово. Коли б я не знав, як Ви вмієте володіти словом, то легко простив би Вам словесну й граматичну неохайність. А так не можу простити.

"Тратити життя на ненависть - значить просто вкорочувати його"

Золоті слова!

Макошо,
Ви важне питання поставили, а позаяк Dido не відповідає на нього, то спробую я. А тим чином і до теми повернемось, бо дуже вже всіх нас позаносило вбік.

Насправді йдеться навіть не про переклад (це лиш один із засобів), а про повну, повноцінну й повнокровну передачу всієї краси, правди й сили, захованих у пісні (конкретно - "Під облачком"). Для цього музику перекладати не треба, а от слова...

В Українській пісенній культурі завжди словам надавався пріоритет. Старі люди, котрі знають і шанують свій фольклор, завжди легше пробачать відсебеньки в мелодії чи поголоссі (хоча це теж гріх), аніж у словах.

А причина проста й глибока. В наших піснях, як ні в яких інших, мудрість, ніби мед у сотах, зібрана з усієї України за віки, за десятки віків, вистояна й нетлінна. Мало того. Вона виСЛОВлена так майстерно, так прекрасно, що дихання спиняється (недарма Ніна Матвієнко, коли ще була геніальною, сказала якось: "Я плачу не від жалю, а від краси"). Передивіться всю сучасну пісенну лірику, від найвишуканіших романсів до низькопробної попси, і знайдіть, хто й де сказав простіше, лаконічніше й краще оцю "банальну" вічну думку: "не мож, мила, ніяк без тя жити". Але ж одна фраза - це ще квіточки. Як просто, логічно, гарно й водночас змістовно в'яжеться строфа за строфою - не переплутаєш, не переставиш, не додаси й не віднімеш. Для порівняння візьміть якусь сучасну естрадно-популярну пісню - переміна місцями її куплетів або й рядків зазвичай нічОго не псує, бо там нІчого й псувати.

Може хто більше знає про Мадзеляна? Чи живий він (бо таки 1922 р. народження). От же ж відчув, спіймав чоловік золоту пташку народної поезії!

Якщо таке диво не перекласти, іншомовна людина сприйме лиш мелодію, зрозуміє, що це про любов, і подумає, що перекладу й справді не треба - всі тепер кохаються без слів... або просто "ти мене бум-бум, я тебе бум-бум"...

Та тільки чорта з два перекладеш. Тут потрібен божий дар такої самої проби, як у Семана.

п. Лесю, до Вас теж маю слово.
Любов, кохання - це все гарно і ні до чого тут якийсь диявол, і ні до чого тут якийсь Бог.
Ви пробували вимовити ці слова вголос? Спробуйте - у Вас не повернеться язик!
Я, глибоко віруючий атеїст, і то не можу без цих персонажів обійтися, то як же Ви, судячи з того й сього християнка, так ними нехтуєте? Та це ж чи не найважливіша задача людини, яка потрапила в пастку любові, - вирішити, од кого ця напасть, і тоді спробувати відповідно себе й поводити. Це дар божий, чи кара, чи спокуса чортова? Так, у всякому випадку "маш терпіти", але що терпіти - боже чи диявольське?
Я можу відповісти тільки за себе, атеїста. Для мене бог і диявол - могутні й прекрасні символи, вироблені майже всіма народами світу як ознаки добра й зла. А оскільки добро й зло у всіх різне, то атеїст перекладає ці символи точніше: природне й неприродне. Їсти груші - природно, бо це здорове задоволення здорової природної потреби. Пити каву з коньяком - неприродно, бо це неприродне (хоч і приємне) задоволення неприродної (дитина чи тварина в рот не візьме, треба довго й хитро привчати) потреби.

Увага, питання: любов - потреба чи видумка? якщо потреба, то природна чи неприродна? От у цій задачці Ви й знайдете відповідь, від бога любов, чи від лисого.

Не вірю, що "Під облачком" - народна мелодія. Якщо слова складені в ХХ столітті, то або на готову мелодію (скоріш за все я запідозрив би мадярську), або ж цю мелодію скомпонував сам Семан. Бо така органічна єдність музики й тексту випадково не трапляється.

Може хтось щось знає? Пісня варта того, щоб про неї потурбуватись. Принаймні, не менш, ніж "Всюди буйно квітне черемшина" чи "Гуцулка Ксеня".

На мою думку,такі пісні пишуться тільки душею,а не розумом. Як і всі світові шедеври,і не тільки музики чи літератури. Або в цілковитій гармонії душі і розуму. А ще мені здається,що таку пісню ніколи не напише людина,яка не пережила це прекрасне і диявольське почуття,-кохання.Така пісня може прийти уві сні...Коли душа вільна від розуму.
А перевести "Під облачком" можна дослівно,але щоб вона не втратила своєї чарівності і шарму,мабуть неможливо.
Я перепрошую всіх за може,не зовсім вірні слова, чи речі.На жаль я не маю ні вищої,ні музичної освіти.

Dido, я теж не маю музичної освіти, але маю кілька вищих освіт, правда, трохи далеких від музики. Тому з певним правом наполегливо раджу: нікому не вірте, що те, що називається освітою, справді нею є. То просто дипломи, довідки такі. Людина з дипломами може бути дуже розумною, а може бути (і не рідше) - дуже дурною. Не кажучи вже про властивості, які до освіти взагалі мало стосуються, - совість, доброта, талант... Справжні знання людина (і будь-яка жива істота) здобуває собі сама.

Приклад: як дізнатися, яке насправді слово треба співати в пісні "Під облачком" - "Же мя здурит дівка чорнобрива" чи "Же мя звурит дівка чорнобрива"? В досяжних словниках цього слова немає, виконавці діляться - одні співають так, інші сяк. Сам цих слів ніколи не чув. Академічного видання Мадзеляна немає. Спитати нікого. Як визначити істину?

От і доводиться визначати її своїм розумом. А прийде час - це знання підтвердиться (або навпаки); в кожному разі воно залишиться знанням, тільки ще твердішим. І це буде власне знання, а не позичене.

Як я визначаю, яке ж слово правильне?
1) Іду в Гугл і по черзі ставлю обидва речення в пошук. Отримую понад 4000 на користь "звурит" і понад 2000 на користь "здурит". Ага. Придивляюся до тих і тих варіантів: виявляється, там, де "здурит", більше граматичної і всякої іншої дурні (аж дехто співає "ВЖЕ з любови нич добре не бива"). Мені стає майже очевидно, що правильний варіант - "звурит". Правда, я не знаю, що воно означає, хоча й ніби догадуюсь - звурочить? скаламутить? Та й справа ж не в тому, що дурить (вона, знай, і не дурить), а що голову закрутила так, що... словом, звурила чоловіка.

2) Цей пошук, ця робота не пропадає даром: прийде час підтвердження - буде свято!

ДідВасиль,Ви праві в питанні освіти,але мені її часом не вистачає..
В пісні "Під облачком",на мою думку,до слова
"звурит" блихче наші: звабить?зачарує?чи зведе з розуму...

Зарослий ставок
Стрибнуло жабеня
Сплеск

Як ми глибоко читаємо японські чи то хоку, чи то танку! А чого ж ми такі байдужі до своїх перлин:

Жала Марійка
Шовкову траву
Ой рано

Чим ці шість слів поступаються японським мініатюрам? Хіба тим, що мають продовження, кожен рядок якого вартий поеми:

Згубила вона золотий перстень

Приспів (після кожного рядка):

Ой рано,
Ой рано-рано
Сонечко зійшло кохано.

Та й пішла вона лужком-бережком,
Зустріла вона трьох косариків:
Ой косарики, рідні братики,
Викосіть траву - я перстень найду,
Першому буде шовкова трава,
Другому буде золотий перстень,
Третьому буде сама молода.

Занесене це диво до колядок - скажу по правді, зовсім не розумію, чому. З іншого боку, відчувається, що тут що не слово, то символ, що не рядок, то якась важлива подія.

Може хто знає читати цей текст?

Ну то хоч послухайте це диво. Дякувати п. Надії Зяблюк та Вебмайстру, це тепер зовсім просто: http://www.pisni.org.ua/songsfiles/4256232.html

Скоріш за все, це таки весільна пісня. До всіх приязна Марійка, всім щось дарує, але себе - тільки тому третьому. Містика. Це може бути якийсь зовсім несподіваний космічний образ, із трьома небесними силами, але хто ж та Марійка?

Вище було багато букв про пісню "Під облачком". Тепер є можливість послухати Надію Боянівську та Володимира Самайду - їхнє виконання цієї пісні-романсу я вважаю найкращим: http://www.pisni.org.ua/songsfiles/1622.html
Запис 07.12.2012 з концерту "Катерини-Долі" в музеї І. Гончара в Києві.
Зверніть увагу: перші два куплети (філософське споглядання-роздуми) співаються традиційно - сопрано веде мелодію, баритон її супроводжує. Але далі вони міняються ролями! І не тому, що хизуються своїми вокальними даними, а тому що так вимагає зміст: це сповідь, і протест, і крик душі закоханого чоловіка, який бачить прірву і бачить своє безсилля проти того дябла. Під кінець співаки знову повертаються до класичного поголосся, притихають, ніби погоджуючись із невблаганною Долею.
Концертний запис має свої огріхи, але тут вони несуттєві.

Ще одна пісня Надіі Зяблюк (http://www.pisni.org.ua/persons/560.html), записана колись на Буковині Леопольдом Ященком

[i]Ой у лузі береза стояла,
Та й у лузі береза стояла,
На березі зозуля кувала.
Питається зозуля берези:
Чого стоїш суха, не зелена?
Ой як мені зеленою бути -
Підо мною ходили рекрути,
Шабельками гілля обтинали,
З мого гілля постіль собі слали,
З-під коріння води добували,
Підо мною жаркий вогонь клали.
Ой у лузі береза стояла...[/i]

Про що ці слова? Що це за пісня? Екологічна? Рекрутська? Не дуже зрозуміла, не дуже цікава розмова зозулі з березою про те, як березу кривдили рекрути. Гарні слова, гарна поезія, але до чого це все сучасній людині?

Ні до чого, якщо сучасна людина не вміє читати такі пісні. А ми все ж таки спробуємо, бо навіщо тоді цей сайт.
Зайдемо з музичного боку. Наслухаємося цієї простої й водночас вишуканої мелодії, навіть спробуємо повторити її... еге, та вона не така проста, як здалося! Це треба любити і вміти виспівати оті мелізми в першому слові і в кінці кожного рядка... немов листя затріпоче на кінці гілки з кожним подихом вітру. А вся мелодія така світла, майже святкова, до мажору поривається, та кожний той порив закінчується сумним, тремтливим мінором.
Коли ввійде вам у душу мелодія, тоді, хочете ви того чи ні, почнете промовляти слова й задумуватись над ними. Отут і почне відкриватись вам безсмертна таїна. Звичайно, це жіноча пісня. Звичайно, співаючи, жінка ототожнює себе не з зозулею, не з рекрутами, а з березою. Зозуля й рекрути - то зовнішній світ, жорстокий або просто байдужий. А от береза, її краса, її біль... переживаючи кривду, заподіяну березі, жінка водночас переживає й свою якусь біду, але про це ви ні словечка, ні натяку в пісні не почуєте. Нащо вам чуже лихо... Це глибоко інтимна пісня, це сповідь жінки-берези в завуальованій, символічній формі, коли тебе розуміє тільки той, хто сам пережив подібне.
Тому ми й проходимо мимо цієї пісні, куємо собі щось своє... та одного разу...

Одного разу ви раптом зрозумієте, що це пісня для вас і про вас. Ви відчуєте жаль до знівеченої краси, і свою частку вини, і свою частку страждання.
Зрозумієте ви й інше: не можна поділити світ на гарних скривджених і поганих кривдників. Хіба ті рекрути (чоловічий світ) такі вже винуваті? То молоді хлопці, ще зовсім жовтороті й дурні, а вже мають свою біду, розлуку з рідним домом, хіба їм якась там береза в голові, на них чекає стільки справжнього лиха... Або що ви хочете з тієї зозулі (жіночий світ), чим вона може допомогти, своєю цікавістю? От допиталась, вислухала березу... та й полетіла далі своє кувати.
Народна пісня ніколи не звинувачує, не читає моралі, не дає конкретних пропозицій. Чому ж вона така славетна, наша народна пісня? Ми вже мусимо над цим замислюватись, бо забули...

Птичка невеличка
Всі кажуть, що це кант. Та хоч горшком назвіть, а це Українське диво, де фокусувалися такі рідкісні властивості пісні, як медитація, поезія, лікувальна сила і... школа народного співу. Спершу послухайте: http://www.pisni.org.ua/songsfiles/483083.html
На жаль, записано тут тільки два куплети. Насправді пісня триває довго, і це необхідно, щоб по-справжньому ввійти в медитативний стан, коли спершу відсторонюєшся від навколишнього світу, а далі й від самого змісту пісні, коли спів лине на автопілоті, але це автопілот вищого пілотажу: переживається не текст, не зміст, а майже фізичне відчуття єдності, участі в чомусь такому, що й імені не має. І це "щось" сотворене самими співаками, їхніми узгодженими намірами й діями. Це вони - творці, вони - боги.

Але почнемо з навчальної роботи.
Пісня побудована так, що її може співати людина, яка її вперше чує: перший рядок подає заспівувачка, котра, звичайно, знає й текст, і мелодію. Мелодія досить проста, текст іще простіший. І другий рядок - це просте повторення першого, але вже кількома голосами. Далі слова цього самого рядка повторюються ще кілька разів поокремо. І все. Далі ця структура без жодних змін повторюється протягом десяти чи двадцяти куплетів, кожний з яких складається по суті з одного коротенького рядка! Слова диктує заспівувач(ка), учасникам залишається лиш повторювати їх. Простішої пісні важко відшукати. І важко сказати, ким треба бути, щоб не вміти або не хотіти приєднатися до цього співу.

Але це чисто механічна, навчальна частина дійства. Головне - попереду.

Давайте вже своє "попереду"! Кілька днів чекаю...

Ну, пані Лесю,
Якщо вже Вам півтори доби здаються кількома днями, значить, заскучили за мною. Точніше (цитую), за моїм "попереду" ... Та ще в такі дні. (Слухайте, а яку б ми з Вами містерію могли вчудити про Маланку й Василя! Але то вже мабуть наступного року.) А зараз мене чекає птичка-невеличка.

Вона, хоч і невеличка, але не промах. Сокола шукає. Не горобчика й навіть не дятла, а таки ж сокола. Він, бачите, "ясний, милий, прекрасний". Один недолік: гордує птичкою-невеличкою. Власне, оце й увесь сюжет. Жодної конкретної інформації з цього тексту більше не добудеш.

І не тільки з цього. Пісня має безліч варіантів, як мелодійних, так і текстових, але суть скрізь незмінна й дуже проста. Навіть, здається мені, спрощена: вся друга половина пісні якась непевна й не дуже грамотна: гордувати можна кимось або чимось, але не "з" кимось/чимось. А "Божичі", тремтячи над кожною буквою записаної десь "автентики", старанно вимовляють цю смислову помилку. Та це ще пів біди. Що ото за конструкції (а вони так чи інакше вилазять і в інших дуже автентичних записах): гордуєш ти мною, як вітер горою... як туман долиною... як сонце калиною... і навіть як козак дівчиною (явно тут недоречне порівняння)? Ці вкрай невдалі й незрозумілі порівняння виникли від неуваги до слів і поступового забуття первісного тексту. А неувага пояснюється двома причинами: 1) загальна й тривала деградація пісенної культури; 2) специфічний характер пісні, коли на певному рівні слова вже не стільки важать, щоб надто пильно за ними стежити.

Оцей рівень і вводить у медитацію.
А про що тут медитувати?

Незграбність порівнянь, які трапляються в сучасних записах цієї пісні, означає якусь втрату, забуття, недооцінку справжнього тексту. Люди, які можуть щиро співати "гордуєш ти мною, як вітер горою", вочевидь байдужі до того, хто ким гордує. Як на мене, неприступна гора швидше мала би гордувати несерйозним вітром-перелесником (до речі, куди поділася наша Макоша?); дуже дивно, як може гордувати туман долиною - аж розтане від зневаги, чи як?

То якими ж були справжні слова? Не знаю. Народній фантазії немає дна. В інших піснях можна зустріти інше гордування. Ось козак дівчині дорікає:
Не вернуся, забарюся,
Гордуєш ти мною,
А вже ж буде твоє гордування
Все перед тобою...
Судячи з інших, традиційних порівнянь, у нашому канті повинні б бути такі пари, де щось велике й сильне має всі підстави пишатися перед дрібнішим і слабшим (місяць - зорьою, гора - долиною, вітер - травою...)

З іншого боку, пісня фактично нічого не втрачає від цих спотворень, бо не для того складена й не для того співається, аби розбиратися в складній ієрархії природних сил і явищ. А для чого?

А це свого роду чистий наркотик. Недарма цей спів нагадує церковну півчу ("опіум для народу") - це справді щось типу релігійного обряду, притому надзвичайно потужного, з вивільненням свідомості від реального світу, з екстазом причастя...

Причастя до чого?

Мені чомусь до голови відразу прийшла думка про якусь обрядовість. Але я не фахівець у дослідництві народної пісні, просто підсвідомо її відчуваю, а пояснити щось по суті не вмію.
Ви, Діду Василю, дуже цікаво усе розповідаєте і розкладаєте по поличках. Пишіть!

А скажіть, пані Лесю, Ви коли любите чоловіка, не лякаєтесь, що Ви не фахівець в анатомії/фізіології й не можете пояснити по суті, що відбувається?
Я теж не фахівець, ото й тільки що люблю народні пісні. Коли б пан Гориславець любив естрадні пісні, він теж про них цікаво писав би, а не лише колекціонував.

А хто Вам сказав, що я чогось лякаюсь?.. Просто не вмію висловлюватися. Я - музичний "математик", там можу і попатякати, а от "читати" - це інше.
Е-ех, де ж та Макоша? У цій темі бракує її "приправ".

Мабуть її цього разу таки замело... Нічого, Любко не дасть пропасти.

Отже, про яке причастя можна говорити, коли тут майже банальна міщанська пісенька-кант-романс?
Яким це не дивним може видатися, але саме простота пісні дозволяє почути її магію. А я навіть наважуся сказати - її релігійну силу. Бо що таке "релігія"? Буквально це "те, що об'єднує".

Може світові релігії когось і об'єднують, але це завжди виходять об'єднання когось проти когось, тобто, по великому рахунку, вони скоріш роз'єднують людство (згадайте наші історичні взаємини з турками, поляками... та навіть свої православні вже поділилися на патріархати...). Що ж, межі також мають бути, життя вимагає різноманітності. Але коли воно вимагає єдності, то кращої молитви, ніж пісня, не знайдеш.

Щоб відчути магію єдності, треба просто співати гуртом. Насправді це "просто" дуже непросте: навчитися співати багатоголосся так само складно, як вивчити іноземну мову (дітвора колись засвоювала співи разом із умінням говорити, ходити, їсти ложкою - але ті часи, на жаль, минулись).

То Птичка невеличка - це саме така пісня, щоб учитися співати гуртом. Треба вивчити слова, багато слів, щоб співати довго. І тут дуже важливо співати однаково, без модуляцій, без обробок-розробок та інших пустощів. Саме незмінна проста мелодія ріднить нашу пісню з мантрою, дає вийти на режим "автопілота", коли свідомість вимикається... а що ж тоді залишається?
А залишається відчуття звукової краси, яка твориться всім гуртом. Сам такого не втнеш... та й бажання не буде... коли спробуєш цього гуртового наркотику! Секрет тут біологічний: людина - істота гуртова, вона потребує гуртового життя, але не штучного, а справжнього, душа в душу. Цього сьогодні ніяка релігія й ніякий наркотик уже не дають.

Та й пісня вже мало кому доступна, правду кажучи...

Незрозумів оце: "Коли б пан Гориславець любив естрадні пісні". Я всі пісні люблю - і естрадні, і народні, і народні в естрадній обробці, і естрадні, що стилізовані під народні.

А все решта - зрозуміло?