І знову згадалась Туреччина. Ми з моїм директором майже випадково потрапили туди на міжнародний симпозіум "Фольклор Великого Шовкового шляху", що тривав 9 днів - щодня в іншому місті. І щодня після засідань увечері давався концерт силами учасників. А ще з нами мандрували троє знаменитих турецьких артистів: вони всі втрьох розсідалися на сцені, кожен із своєю 2-струнною дутарою, й починали один з одного приколюватись. Народ у залі рачки лазив од сміху (їх там дуже шанували), а ми з директором плакали, бо не розуміли слів. Ми теж співали в цих концертах - чоловічий дует, Українські народні пісні - це приймалось дуже гарно. Артисти подивлялись на нас трохи зверхньо й ніколи до нас навіть не наближались. Мені здавалось, що вони зляться, що ми їм славу перебиваємо.
Настав останній день, точніше ранній ранок: увесь симпозіум висипав з готелю, чекали наших автобусів до Анкари. Діло було на горі, на якійсь високій кручі - внизу розкинулося невеличке ще сонне місто (вже й не згадаю, яке), по вуличках якого бродили кози. Чути було далеких півнів. Несподівано для самого себе я взяв гітару, став над кручею й заспівав "Ой гиля, гиля, гусоньки, на став". Мій директор підійшов і підхопив другий голос. Ми співали туди, в прірву, на далеке місто. (Ми ні разу не співали цю пісню в концертах: давив стереотип "чогось веселенького, ритмічного".) Ми самі ошаліли від краси: не в наших талантах річ, а саме в красі моменту. І самої пісні.
А головне було, коли ми скінчили пісню й озирнулись. Весь симпозіум просто вкляк, слухавши. А потім найголовніший із тих трьох артистів підійшов до нас і мовчки потис нам руки. Він не знав жодної з мов симпозіуму, крім турецької.
Але слова й не були потрібні.

Дай Бог здоров'я!
Недавно приєднався до піснівської громади і дуже приємно вражений Вашими роздумами про українську пісню. Так, що не можу втриматись, щоб не попросити Вашої експертної оцінки виконанню мого знайомого, як його прозвали журналісти в Києві - "Донбаського Карузо" - Леоніда Сергієнка.
На сайт він стоїть в черзі, а на ютубі пару пісень я розмістив.
‪http://www.youtube.com/watch?v=w9IvN8iE4JA‬;
http://www.youtube.com/watch?v=Hyxy2keCiqg
http://www.youtube.com/watch?v=DLO4nYBiW1g
Наперед дякую.

Цікава пропозиція, дякую.
Мене ніхто ніколи не сертифікував на експерта, але я візьмусь за цю рецензію, бо знаю, що ніякий експерт і ніяке разом узяте журі не мали стільки роздумів і практики з народними піснями й народним співом.
1. Леонідові Сергієнку я аплодую. В його умовах поставити собі такий голос - це вже велика робота й заслуга. А з його явно рідною російською мовою співати з таким захопленням українські пісні - це майже подвиг.
2. Голос Л. Сергієнка. Голос красивий, але вузького діапазону. Викиньте з голови міфи про чотири октави і про унікальну методику вокальної постановки. Октав у нього й двох немає Прислухайтесь, як тихенько-слабенько він співає нижні ноти, а вгорі вище ніж ля бемоль я в нього нічого не чув - та й не почую, бо він знає, що там буде просто крик. Або фальцет.
3. Майстерність. Отут ті головні проколи, через які він на велику сцену не потрапить. Порівняйте його "Ой ти дівчино, з горіха зерня" http://www.youtube.com/watch?v=Hyxy2keCiqg&feature=related
з виконанням Д. Гнатюка (на тому ж сайті, http://www.youtube.com/watch?v=9wStCFB8Ea0&feature=related).
Великий метр (насправді його майже два метри) вже аж ніяк не може похвалитися своїм голосом - був кінь, та з"їздився, - але як уміло, мудро він розпоряджається тим, що в нього залишилося. Він навіть тональність вибрав тенорову (той самий до мінор, що й у Сергієнка), покладаючись на свій неперевершений фальцет. Щоправда, в фіналі фальцет - річ ганебна, і Гнатюк цю ганьбу сам собі мусить робити, кричучи ту верхотуру не своїм голосом.
Сергієнко з фіналом упорався краще, зате на підступах до того верхнього "соль", втрачаючи контроль від збудження, фальшивить (завищує) прохідні ноти. Взагалі, фальш у малопомітних місцях, там де нібито не так важливо контролювати точність звуку, - характерна ознака задрипаної самодіяльності, самоуцтва, провінційності. (Не скажу, що Д. Гнатюк набагато майстерніший: теж занижує ввідний тон).
3. Стиль виконання. Це дуже важливо, і це окрема розмова.

3. Так от стиль. Не можна співати Українську пісню як оперну арію або жорстокий романс. А її тільки так і співають. В тому числі Сергієнко й Д. Гнатюк. Якщо ви не чуєте цього в їхньому перенапруженому співі, то подивіться на їхні обличчя - скільки недоречної міміки! Їм нестерпно важко!
Ці два співаки нітрохи не гірші за решту. Бо кривляння - це печать епохи, печать диявола.
Одного разу я готувався до радіоефіру по темі "Український романс" (бо якийсь приблуда покалічив мене, заявивши, що Украинского романса не существует, есть только Украинские песни). Я дуже люблю цей романс Кос-Анатольського на слова І. Франка: щирий, гострий, геніальний текст зустрів свого композитора! Це один із небагатьох справжніх шедеврів ХХ століття. Звичайно, я кинувся шукати його найкраще виконання. Дівчата принесли мені з фонотеки радіо дванадцять записів цього романсу. Я їх усі переслухав. От тоді я й зрозумів, що це карма. Жодного з тих записів я не взяв до передачі. Це був суцільний совок, жалюгідний у своїй бездарності, огидний у своїй самовпевненості. На жаль, Сергієнко ні на міліметр не піднявся над тими 12 співаками.
Є прекрасний текст, є прекрасна мелодія, є бездоганні професійні інструменталісти, є прекрасні голоси - сильні, драматичні, ліричні, на всі смаки... а пісні немає. Ба гірше: є карикатура на неї.
Оце і є стиль. Совковий стиль. Навіть Солов"яненко зробив з народної пісні "матеріал" для демонстрації свого голосу...

А це тому, Діду Василю, що народних пісень ніхто з вище названих не читає!..
Вони любуються усі своїми вокальними даними, своєю якоюсь не завжди вдалою. але майстерністю виконання, але їм "по цимбалам", про що пісня, головне, щоб оцінили голос.
Через те і пісні немає, а тільки совкове виконання, нажаль.
Через те і не люблю отаку естраду 60-80-х, яку Гориславець збирає, але не відділяє пшеницю від куколю.
Є одиничні виконання, які доторкаються до серця, а більшість - совковий шмельц.
І ще хочу попросити пробачення у прихильників Назарія Яремчука. Я не можу збагнути, чому пам'яті цього співака присвячено пісні, адже він нічого не створив. А прошу пробачення через те, що не бачу там особливого нічого, може я якась глуха, чи сліпа?.. Співав собі гарно, то й співав. А що такого зробив, щоб аж фанатом його бути? Зінкевич, на мою думку, сильніший. Правда,він ще живий, а в нас в Україні вшановують тільки померлих...

п. Лесю, дякую !
Справді, від совка нам навік залишаться два геніальні штампи: "Перед прочтением сжечь"(щодо секретності) і "Нагородити посмертно" (за великі заслуги).
Цілком поділяю Ваші естрадні (не)вподобання. Про це треба говорити голосніше, бо король таки голий. І тут саме місце для такої розмови. Бо естрада давно вже витіснила народний спів і таким чином узурпувала собі духовну владу в Україні, а користується вона цією владою точно так самісінько, як нинішня проффесура - узурпованою політичною владою: інтенсивна праця на власну кишеню.
Я би не дуже докоряв нашим співакам-естрадникам (хоч живим, хоч покійним). Всі вони як ті вареники в одній мисці: хто внизу, хто нагорі, але всі в сметані. Сметана ця їх так засмоктує, що вибратися з миски ще нікому не пощастило. Бо вони неосвічені, і питання їхньої освіти, хоча б тільки музичної, вирішують зовсім інші люди: їх список перед прочитанням спалюється.
От і співають усі одним голосом, щоб не вибитися з формату, от і смикають головами й мікрофонами в один і той самий спосіб - бо інакше їх можуть і не помітити. Зізнаюсь, я не відрізняю голос Зінкевича від голосу Яремчука, якщо це не відео. Не кажучи вже про десятки свидюків, гнатюків... всіх не згадати, а чого згадувати: всі однакові, аж нудить. А вже що дівчата наші... русланочки-гайтаночки наші... аж серце болить.
Але це все чорний негатив. Невже все так погано в нашому королівстві? Нічого подібного, є прекрасні співаки, є прекрасні пісні (починаючи з народних). Питання - де вони? Сидять під лопухами, бо мало хто відрізняє їх від нахабних естрадників. Бо неосвічені не тільки співаки, а й слухачі.
Отже, якщо ми не байдужі до цієї ситуації, то треба мірою сил показувати всім, де справжня пісенна культура.

Пане Василю, щиро дякую за такий по-справжньому уважний аналіз виконання Леоніда Сергієнка.
Ми з ним кілька разів перечитували Ваші слова і щиро зраділи, що є хтось, хто чує і дасть Бог зможе "толкове" підказати...
По-перше, хочу вибачитись, що не бажаючи того "ввів Вас у оману" - надіслав Вам посилання на запис з першого "людського" (за словами самого Сергієнка) концерту, що ми з дружиною, вперше почувши спів Сергієнка, спонтанно за кілька днів організували (вперше в житті) в не-сезон "для своїх" в Будинку Вчителя.
І "Ой ти дівчина з горіха зерня" він співав першою піснею, без "розспівки" - бо концертного досвіду "0" - до того він співав тільки в самодіяльності на свята і дні народження.
Пропрацював понад 25 років в шахті(18 з них прохідником) і тільки вже після виходу на пенсію дойшли руки - позаймався пів-року у покійного Калікіна (Дон.конс.) і півтора року у Павла Тютюнника (авторська методика).
За моїми відчуттями і відгуками тих, хто слухав його - співає душею. З техніки - тільки те, що всотав, слухаючи платівки віконавців радянського часу, кумир - земляк Соловяненко.
Я тільки від знайомства з ним став трохи знайомитись "з пісенною грамотою", а нар.арт., проф. Кіївськ. консерваторії Світлана Глух(фп), що акомпонує йому (акомпонувала свого часу І.Козловському) стверджує, що він повноцінно співає як басові, так і тенорові партії.
І це ж підтверджує Михайло Дідик (той, що звукореж. студії уч. Глієра), з чією допомогою ми сробили спробу - записали перший диск.

Дідик своє діло добре знає, але мені не доводилося чути гарного діапазону у Сергієнка. Я його чув десь рік тому живцем на конференції "Буття Українців" в Інституті ім. М. Бойчука. Там було те саме: потужна, аж надто, середина діапазону, слабенькі низькі ноти і невідомо, що там робиться вище соль чи соль дієз. Скоріш за все нічого хорошого.
Але проблема, повторюю, не в голосі, а в свідомості: справжній співак (яких тепер у нас просто немає) показує не себе, а пісню. Це настільки інша ментальність, що я зазвичай не знаю, з чого починати пояснення. А може воно й не потрібне. Людина, яка справді шукає шляху (це ніколи не пізно), яка задихається в цій атмосфері механічного співу, має сама собі все пояснити. Звичайно, критика збоку теж багато важить ("Хто не забезпечив себе критикою - приречений"), але за кермом має сидіти власний розум.

"Ой ти, дівчинО, з горіха зерня". Це камінь спотикання всіх російськомовних співаків. Навіть у Оксани Петрусенко чути "Ой скажи, ой скажи, серце дівчинА". А жаль, бо клична форма вносить великий чар у нашу мову. За такими "дрібничками", як правило, вгадується байдужість до Української мови, а це гріх немалий...

Кожен, звичайно, має свої музичні смаки і свої погляди на українську пісню, але якщо хтось "перегинає палицю", то не можу втриматися від коментарів. Якщо любите народну творчість - це не привід поливати брудом естраду, тим паче, що мова йдеться не про естраду 90-х - 2000-х, що поступово в основній своїй масі зкотилася до примітивної попси, а про естраду радянських часів, що дала світу неперевершені зразки пісенних скарбів. Українська естрада 50-х - 80-х не є сліпим копіюванням російської естради, ні, її коріння - в народній пісні, з частковим запозиченням західних ритмів (джазу, боссанови, твісту, пізніше - року). А скільки народних пісень виконувалось в естрадній обробці! Те, що вони в такому вигляді гірше за оригінальний варіант - думка чисто суб'єктивна. Естрада зробила народну пісню масовою, пісні, які раніше співалися в двох-трьох селах, залунали на всю Україну і навіть перетнули океан. І навпаки - багато естрадних пісень стали народними - "Рідна мати моя", "Два кольори", "Червона рута", "Чорнобривці", "Марічка", "На долині туман", "Черемшина", "Мамина вишня" та ін. Я був здивований, коли дізнався, що деякі з цих пісень в Росії більш популярні, ніж у нас, причому серед етнічних росіян (не всі москалі є українофобами). А ми, як і раніше, не вміємо поважати і цінувати своє, бо це ж "совок", "нафталін", "шароварщина", бо Мокренко - "неукраїнський співак", а Яремчук не приніс нічого нового...
А що значить "совкове виконання"? Чим воно погане? Можна подумати, до того чи після того співали краще. Та і взагалі, у 50-ті - 60-ті, і навіть у 70-ті роки ніхто не проводив чітких меж між естрадою, народною піснею та камерною музикою. Переважна більшість естрадних співаків була з "оперними" голосами (якщо казати науковою мовою - академічними), майже всі вони працювали в різних жанрах, так само, як і композитори.

Звичайно, дуже легко критикувати, коли сам особливо співати не вмієш.
Якщо не можете розрізняти голоси естрадних виконавців, то це свідчить або про вашу повну необізнаність, або про поганий слух (кажуть, син Ігоря Шамо Юрій, відомий на весь світ піаніст, міг на слух визначити, який номер трамваю під'їжджав до зупинки, а тут така проста справа - визначити, хто співає - Яремчук чи Зінкевич).
Про "зерна і полову". Я відкидую лише пісні про партію, Леніна та "вітчизну нашу радянську", а також твори типу "пісня про трактористів" чи "пісня про буряки". А там вже нехай слухач САМ вирішує, що йому подобається, а що - ні.
І взагалі - нецікаво тут у вас. Одні й ті самі люди, переливання з пустого в порожнє...

Диск записали за два вечори по три години... Сергієнко в свої майже 62 вчиться на льоту.
Ще проглянув Ваші публікації і самі назви статей в гуглі кажуть мені, що наше з Вами заочне знайомство - Божа поміч. Не сприйміть за нахабство - хочу просити Вас про зустріч, коли і як Вам буде зручно. Мій моб.067-3291820.
В додатку - сьогоднішня ранішня басова "пісня в роботі" ("перед тим як співати людям я разів 500 співаю собі" /Л.Сергієнко) записана на диктофон - "Думи мої".

З доданого файлу: з технікою співу - великі проблеми.
Але хай собі людина співає.
З приводу відсутності гарних співаків - не погоджуюсь, їх дуже багато. Але нових гарних пісень мало. Можливо ера гарної пісні вже проминула з появою відеоряду - кліпів. Оскільки людська психіка влаштована так, що більше 80 відсотків інформації сприймається зором, то на слухання залишається зовсім мало. А пересічна людина - не Цезар, дві роботи одночасно виконувати не може, тому ТБ диктує своє - втуплюватися очима у будку й дивитися порою на хворобливу фантазію різних збоченців.
До Гориславця
На вашому сайті дійсно є багато з далеко "не золотого фонду естради". Хоча питання фільтрації досить не просте.
Так само і на вашому радіо є багато такого, що хочеться вимкнути. Можливо варта через трек давати і гарні пісні, які не підпадають під ваш визначений формат. Щоби ввімкнути радіо і вже не переключати.

"Гарні пісні, що не підпадають під визначений формат" - що ви маєте на увазі?
Я не можу вгодити всім: одні кажуть - "Все класно, нам все подобається!", інші перемикають. Тому хай вже буде так, як є. Це ще добре, що можна перемикати на наступну пісню - звичайні радіостанції такої можливості не дають, тому я їх ніколи не слухаю, навіть з українською музикою.
Моя версія Золотого фонду - авторська, отже, суб'єктивна, по іншому бути не може. Інші дослідники української естради 50-х - 80-х - М. Маслій, І. Лєпша, Ю. Токарєв мають кожен свою версію, кожен свою думку, яка не збігається з моєю. Отже, спільного знаменника не вироблено...

Послухав "Думи". Яскравий приклад того, як людина береться не за своє діло. Коли б психіка Сергієнка не була спотворена совком ("Дай мне такое дело, чтобы сердце пело..."), він нізащо не взявся б за алгебру, не засвоївши як слід арифметики.
Це дуже непроста пісня, і технічно, і для розуміння/чуття. Він співає її так, ніби дитина букваря читає по складах, без розуміння, без проникнення в сутність. Що технічно голос недосконалий - тут особливо помітно, бо це не його діапазон, тому і фальш (завищення багатьох нот), і нерівна подача звуку, і деякий форсаж, наближення до мікрофона, "щоб було потужніше".
Але, повторюю, більша біда в самій стилістиці виконання, де насправді розкривається співак - як він розуміє Шевченка, як він розуміє мелодію, як він їх, слова й мелодію, сполучає в своєму диханні. Сергієнко робить це невміло й нещиро: читання "по складах" змінюється таким собі ніби емоційним захватом: "чом вас вітер не розвіяв в степу як пилину", аж вимова стає недбалою, геть як у пізнього Солов"яненка, - явно співак купився на степ, вітер - і розвернув плечі молодецькі... эй, баргузин, пошевеливай вал!
А тут навпаки: нестерпний біль, туга, майже безнадія, безвихідь... і лише під кінець: в Україну ідіть, діти! Це все має співатися без крику, без драматизму, але з великою, величною гідністю. Послухайте, наприклад, як це співає Борис Гмиря.
Ну і текст Шевченка треба поважати, відсебеньки тут дуже недоречні.

І, свідомо чи несвідомо, співак у фразі "лихо мені з ваМИ" останній склад не опускає на кварту, як усі, а лише на півтона - і зразу на два тони зменшує діапазон пісні. Я його розумію: виспівати в басовому регістрі майже півтори октави важко, а для нього, мабуть, і зовсім неможливо; але ж це не вихід!
Пісенний ентузіазм буває з двох причин: 1) приходить пісня й не дає спокою, носиш її в собі, а вона проситься, рветься з горла, бо така прекрасна! 2) душать амбіції: "Я теж можу!", "Мені весь Будинок учителя аплодував!", "А непогано на старості літ записати хоча б один диск - от була б пам"ять нащадкам!", "А скільки одержують наші зірки за один концерт?" і т. д. Ентузіастів другого типу завжди можна впізнати по тому, що вони співають співані-переспівані, затягані аж заяложені, всім відомі, популярні пісні. Можу скласти перелік - таких пісень набереться максимум два-три десятки. Але ж Українських народних пісень сотні тисяч, якщо не мільйони - де ж вони?

"Гарні пісні, що не підпадають під визначений формат" - що ви маєте на увазі?/ Це пісені, скажімо, 90-х та 2000-х років драйвових укр. рок-гуртів. Регулярно слухаю "Студію Майдан" на 71.08 FM, там багато прекрасної української сучасної музики, під умовною назвою "естрада".

Рекпект дідові Василю за ретельний опис ґанджів вокалу Сергієнка.

Пане Святославе, мій формат - це ретро-естрада (радянських часів) і продовження цієї традиції у 90-ті - 2000-ті роки, тому ніяких "драйвових сучасних рок-гуртів" на моєму сайті і на радіо не буде. Вам же є де це слухати. А от нормального ретро-радіо української музики я ще ніде не зустрічав - ні на FM-хвилях, ні в інтернеті. Так що треба комусь заповнити цю нішу.

п. Гориславцю, ви дуже добру справу робите і щасти вам у цьому, але тут мова йде не за красу пісень, бо перлин 50-80-х ой як безмежно багато!
Мова йде про виконання цих перлин, про розуміння самої пісні і про самолюбування в першу чергу собою, своїм голосом, інколи спрощення мелодії, щоб не облажатися на недоступних за теситурою нотах. Але я переглядаю ваш сайт "Золотий фонд...". Багато там і сміття, в першу чергу виконавського (пісні не винні!).

А те, що ви кажете, що "нецікаво тут у вас. Одні й ті самі люди, переливання з пустого в порожнє...", то чому ви переглядаєте сторінки форуму і пишете свій коментар? І що в цьому поганого, що одні й ті самі? Хоча тут не одні й ті самі.

Ігоре, я дуже зацікавлений у тому, щоб і ваш сайт і радіо були улюбленими. Немає нічого поганого, щоби через одну пісню 50-80-х років там звучали і інші гарні пісні, формат від цього не постраждає, але набуде більшої популярності.
Якось зайшов на ваше радіо, там звучала якась малоприваблива пісня, явно не з золотого фонду. Вказівника наступних пісень я не знайшов. Прийшлось чекати чергову пісню. нею виявилась не найкраща пісні Хоми і Братущик і я пішов із сайту. Хай краще через дві пісні звучить "Рідна мати моя" у різних варіянтах, якщо немає репертуару.

"то чому ви переглядаєте сторінки форуму і пишете свій коментар?"
Ну, припустимо, я погарячкував з "нецікаво тут у вас. Одні й ті самі люди, переливання з пустого в порожнє..." Насправді цікаве є, інакше б ноги моєї тут не було. Та 90 відсотків коментарів на форумі - це Леся-Дід Василь-Юрій Крилатов. Нічого не маю проти цих людей, але хочеться, щоб й інші користувачі більше брали участі у дискусіях, тим паче що сайт величезний і досить відомий у всьому світі, де тільки є українці (а де їх нема?)
"там звучала якась малоприваблива пісня".
Не знаю, що це за пісня, але впевнений, що знайшлося б немало людей, котрим вона б здалася цікавою.
"нею виявилась не найкраща пісні Хоми і Братущик"
Багатьом вона подобається.
Отже, всім не вгодиш. Скільки людей - стільки й смаків.

90 відсотків коментарів на форумі - це Леся-Дід Василь-Юрій Крилатов.
Певне що цікавих, талановитих, розумних людей, навіть тут на форумах, значно більше, ніж троє. То як розуміти Ваше зауваження - хтось у цьому винний? Хтось їм заважає висловитись? Чи може слід закрити форуми як багатослівні й малозмістовні? Між іншим, я й сам часом думаю - а кому це все треба, якщо немає відгуку. З іншого боку, відгук у вигляді великого пальця ("нравится - не нравится") - це не відгук, це голосування, а як голосують сучасні Українці... та вони вже й самі дивуються: кого це ми навибирали?
Коли немає діалогу, я переходжу до монологу.
От і питаю: доки вже ми боятимемось один одного і власної тіні?

Боятися нікого не треба, це вірно. І роздуми у формі монологів теж добре, бо реєстрація переглядів свідчить, що кількість активних читачів значно перевершує кількість активних дописувачів, це теж помітно. Отже, людей більше цікавить зміст розміщених думок, аніж особи дописувачів, а це тим паче непогано. Найцінніше те, що на сайті утворилося й склалося коло небайдужих людей, до того ж і талановитих чимало, ціле сузір’я. На мою думку, все йде прекрасно. Тим паче, що у Стародавній Греції щось подібного вже було, мали місце диспути мудреців, на яких була присутня молодь (щоправда, без права втручатися, тільки слухати). Тут такого обмеження нема й не треба, навпаки, зауваження чи висловлення сумніву тільки допомагають контролювати реакцію співбесідників, а в цілому плодотворне спілкування йде, и дай Боже, би тривало й далі.

Словом, дідів Ви не зупините, все одно бубонітимуть, на те вони й діди. А от п. Лесю можна було б і розстріляти, або хоча б забанити. Молода ще, понімаїш...
А якщо без жартів, то його величність Інтернет народжує нову школу, корінна відмінність якої від грецької й совєцької полягатиме в тому, що ніхто нікого не боятиметься. Ні учні вчителів, ні вчителі учнів. Бо кожен буде, як і належить від Природи, і учнем, і вчителем.
Парадоксально, але тільки за цієї умови - відсутності всякого страху - люди починають по-справжньому шанувати себе й один одного. Бо справжнє шанування йде не по рангу й не по віку, а по ділу.
Я колись прийду в цю нову школу білявим дитинчам, а поки що хоча б стіни в ній побілити...

Але хай собі людина співає.
п. Святославе, з Вашим діагнозом я згоден, а прогноз мені здається трохи зневажливим і тому деструктивним. Ми таким мокрим рядном накрили Леоніда Сергієнка і його товариша (шкода, не знаю імені, не і-Шпичаком же називати), наче вони якоїсь шкоди наробили або зовсім пустими пацьорками балуються.
Я хочу ще раз підкреслити, що я аплодую Леонідові, бо він досяг (і я певен - самотужки, хоч як би він хвалив своїх учителів) такого рівня, якого не кожний профі досягає за все своє життя. А оті 25 з гаком у шахті - то ж не так собі хобі, не курорт і не розвага; той робітничий досвід цілковито має лягти в його пісню, тільки чоловік ще не знає, як це робиться. Але шукає, співає, і подивіться, скільки нерозтраченої енергії!
Ступивши на цей шлях, п. Леоніде, маєте бути готові і до холодних душів, і до гарячих різок. Всіх мусите слухати, а свій розум - передусім. Не той козак, кого били, а той, хто видержав.

Дід Василь і Юрій Крилатов уже відповіли, то як же без Лесі?..
Але якщо про тебе говорять, навіть якщо не завжди добре, значить ти вже не порожнє місце.
Я може і не вмію "стіни білити", але вапно приготувати можу. В інтернеті я мало що роблю, зате у житті у себе вдома я сміття намагаюся вимітати і прививати любов своїх вихованців до української пісні (окрім народних пісень є вартісні українські пісні). Мрію створити дитячий міні-хор, але це поки що в перспективі, багато життєвих обставин не відпускають.
А те що пишу коментарі, то тут просто маю з ким поспілкуватися і знаходжу однодумців, а ще маю в кого повчитися. Не моя вина, що мало хто тут висловлює свою думку, через те і виходить, що "одні і ті самі".

А тепер пропоную знов побубоніти про уважне ставлення до змісту народних пісень, бо й я не полюбляю, як пісню співають немов папуги, без уваги до тексту. Тема надзвичайно цікава і є кого послухати, адже й для мене було несподіванкою врешті зрозуміти, що доти здавалося нісенітницею: жене гусей хлопець на став та, зустрівши дівчину, вітатється: добрий вечір. А тут мені обізнаний Дід пояснив, що мала місце кумедна сцена, якої я не помітив: загулявся хлопчина та не зчувся, що вже ранок. Мені важко собі уявити, як це працею зморені юнаки й дівчата бавляться на вечорницях, адже я міський і не бачив такого звичаю, а тут обізнана людина все пояснила, про що мова. То ж давайте ще побубонімо, бо ж гой як цікаво Дідусь оповіда!
Пані Лесю, а ви ж нікому не заважаєте, то ж питайте й далі, я теж питатиму, бо й сам не все наздоганяю, а тут такий у нас досвідчений Дід, то й послухаємо. Говоріть, Діду! Ми слухаємо.

п. Лесю, щиро сподіваюся, що ці прОсті та неуважні мужчини не залякали Вас, а може навіть інтересу додали. Якщо я незграбно пожартував, то вибачте. Я бачу, й розумію, що Ви добру справу робите, і не тільки язиком .
Між іншим, мені справді скоро хату білити, а я не знаю, як із вапном поратися.
Чуєте, а там у вас в Івано-Франківську, кажуть, дивовижна виставка відкрилась - про Трипілля. Назвозили туди експонатів та художніх творів з усього світу. Може якось розкажете про свої враження? Бо то ж таки звідти, з трипільських безконечників і наша пісня починалась...

Кажуть (чужі люде), що Українські пісні дуже сумні. Це неточно. Вони правдиві. А що правда Українська невесела, то тут нічого не вдієш. Хтось відвернеться, а Українцю відвертатись не випадає. І навчились ми за три століття так плакати, що від того не слабнемо, а навпаки, сила прибуває. Диво, та й годі.
Я зараз нагадаю найжалібнішу з наших пісень, які я тільки знаю. Ось зайдіть, послухайте: http://www.youtube.com/watch?v=I3PcdcJzwAQ
Там ще є такий коментар: Послухала, наревілася, потім ще раз послухала... Майте совість, хоч напишіть, хто виконує!
takesobi 1 week ago
От що значить ідеальне виконання! Який простий і який гарний спів, цей голос ніби богом сотворений для ніжних пісень, для глибокої любові Українця до свого роду; і це ж треба, в самий розпал совкізму, коли кожний тенор мусив "голос показувати", цей чоловік зумів заспівати так просто й так проникливо.
Та я не був би Трилісом, якби не додав ложку дьогтю. Тут у співака явно перетнулися різні пісні, бо порушена логіка. По конику вороному він плаче в іншій пісні, а тут же йдеться про далеку родину, про матір. І "убивається" мати тільки в російській мові, а Українською "побивається". Ох ці кацапізми.
Але це насправді дрібниці. Чистий голос, інстинктивне відчуття мелодії, настрою, пронизливої краси-печалі - це такі рідкісні дари, що всі дрібниці відразу забуваються.
Наведу трохи інший варіант тексту. Відмінності невеличкі, але цікаві, бо суттєві.

Ой кряче, кряче та чорненький ворон
Та й у лузі над водою.
Ой плаче, плаче молодий козаче
За своєю родиною.

Ой їде козак доріженькою
Та сльозами умивається:
Десь моя ненька, десь моя старенька
Та за мною побивається.

Ой згадай мене, моя рідна нене,
Коли сядеш та обідати:
Десь моя дитина на чужій сторонці,
Що нікому та й одвідати.

Ой згадай мене, моя родинонько,
Як сядеш увечері їсти:
Десь наша кровинка на чужій сторонці,
Та й нема од його вісти...

Знаєте, так щиро плакати не всі вміють. Скільки треба пережити