"...бо зараз така темрява, хоч в око стріль..." - ой згідна з Вами, Діду Василю, дай Боже Вам здоров'ячка! Я щось пишу і думаєте, що пишаюся написаним?.. Дурниці це все! Єдиний випадок утішив, коли на якомусь сайті побачила свою дитячу пісню про св. Миколая і було написано, що це українська народна пісня. Це - найкраща похвала була для мене, як медом помазали. Ще маю кілька втіх, що попри оту темряву багатьох дітей схилила до народної пісні і то таких, які обожнювали естрадний "нафталін", а на народну творчість дивилися як на якийсь непотріб.
Пишіть побільше, Діду Василю, у Вас можна багато чого навчитися навіть на форумі, не кажучи вже за матеріали.

До Макоші: Хтось книжку хотів... Не бачу матеріалу. У мене фантазій небагато вигадувати про тебе історію.

П. Лесю! Для Вас влітку - відпочинок, а мені не до мемуарів. Сінокіс, трави, по горах хочу полазити з Любком. От взимку сяду біля печі, заварю собі трави, візьму ноутбука (така собі сучасна лісовичка) та й щось подрукую, та й надішлю.
Нещодавно Юрко з Ченігіва запросив у похід на Сивулю. Казав, щоб взуття мала міцне. Ги-ги-ги!.. Я боса по скелях дряпаюсь. Піти не вдалося, хоч там ще не була, сіно косила у батьків. Але пояснила, що мені і намета не треба, бо мені гори, як ціла хата!..

Мене страшенно смішить і потішає оте Макошине "Ги-ги-ги". У цій репліці сказано усе. Кожний це по-своєму сприймає, але ж, знаючи Макошу і знаючи, що на людях вона "ги-ги-ги" не промовить, бо дуже вихована, а в інтернеті "відривається по повній". Зрештою, де ж їй і з ким "повідриватися"? Хіба з песиком Любком...

Сяк-так ніби бачу, як боса Макоша на скелю дряпається. А от як Любко за нею поспіває, не можу уявити. Не вистачає телепатії

Ну врешті, може, на те й Юрко з Чернігова, щоб песика підсадити...

Я Любка по скелях не тягаю. Він більше у мене по стежках. Як іду на скелі, то вдома сидить. Та й боса на скелі не ходжу, хоча можу. Але навіщо? По стежках - так, але коли вранці роса. На здоров'я добре, але коли постійно босою ходитиму, то підошви будуть як у старої баби. А я ще молода і маю файно виглядати!
А щодо "ги-ги-ги...", то буває і на людях. Люблю себе "показати" у Верховині, особливо перед якимись лохами, що заносять собі в дорогі мобілки московську попсу на рингтон і "тягнуться" від цього, як бик по шутрі. А я для них - тємнота, дєрьовня і глухомань. Ги-ги-ги!...

Макошо, а навіщо тобі якась книжка? Ти краще здай тему телепродюсерам і буде кльовий серіал, а то вони все про тайгу та й про тайгу... Про Карпати - анічичирк! Станеш телезіркою як істинно живий персонаж!..

А пішов би ти в тайгу!.. (це найстрашніша українська лайка).

Давно не "читалося"...
А тут прийшли й намуляли вавку піснею "Чом ти не прийшов". І примусили читати не тільки пісню, а й співаків. Чому співають цю пісню навіть люди, котрі абсолютно її не розуміють?

Хоча - що там розуміти? Кохання. Дівоче страждання. Що сто раз чекання, а раз любовання. Трохи старші жінки одного разу скажуть: "Не прийшов, то й не треба". Але ось тут, у цій пісні, цього ніяк не скажеш. Це саме той вік і той стан, коли він не може не прийти. А він узяв і не прийшов!!! Цікаво, що навіть його "пояснення" - це пісня дівочої душі, чи двох дівочих душ, чи двох вікових жіночих філософій: мале сатанча сідло сховало - дурість дитяча чи підсвідома фрейдистська ревність? - а старша вже зовсім інакше дивиться, бо краще ніж будь-хто розуміє ситуацію.

Чому сюди прилип куплет з іншої пісні? Тому що це пісня про найкращий, зоряний час у житті дівчини. Її благання до матері суперечить звичаю, принаймні не хоче з ним рахуватись, але воно ще сильніше, ніж Звичай: це благає сама Природа. Мати за кадром - але важко уявити собі матір, котра залишилась би байдужою до переживання доньки.

А він узяв і не прийшов!!!

"Чом ти не прийшов... чом ти не прийшов... чом ти не прийшов..." - просто, як мантру, й геніально проникливо закінчують пісню Мареничі. Бо саме тут світ клином зійшовся. Все можна пережити, матір можна переконати, впросити, і з звичаєм можна спільну мову знайти... а от що Він узяв і не прийшов... це вже непоправно, невиліковно.

Ну то й що? що тут аж такого шекспірівського? Типова історія, яку переживають із віку в вік тисячі, мільйони закоханих. Ніяких шпаг, плащів, отрути... Банально!

Оце примітивне розуміння пісні якраз і світиться практично у всіх виконавців (окрім тріо Маренич). Всі показують себе, тобто своє ж таки розуміння, тобто те, чого насправді немає. Доводиться кривлятись, зображуючи те, чого не розумієш і не відчуваєш, або принаймні користатись нагодою показати хоча б свою технічну вправність.

Це дуже проста пісня, і тому виникає спокуса щось додати свого, розвинути пісню... але ускладнювати такі пісні неприпустимо! Послухайте, як дивовижно професійно, чисто, химерно співає її "Диво". Можна слухати й слухати - але це буде "Диво", а пісні "Чом ти не прийшов" не буде й близько. І скільки б ви не слухали той запис (а він дуже гарний), пісня так і не прийде.

Бо її секрет не в гармонійних витребеньках, а саме в геніальній простоті, яка відповідає простоті й силі природного почуття дівчини. Забавлятися з такою силою, чіпляти на неї стрічки, пацьорки й шаманські бубни - то справжнє блюзнірство. Проста мелодія, прості слова... та саме в них сказано все, і сказано так мудро, що це відразу чує кожен, кому, взагалі кажучи, дано чути...

Чому ж такі пісні не даються не тільки "Диву", чи "Менсаунду", чи "Пікардійській терції", а й високочолим академічним співакам? Про естрадних кривляк на кшталт Ані Лорак (http://www.youtube.com/watch?v=RCOSZcR5VfI&feature=related) не хочеться й говорити, але треба, тому що найстрашніше, що можна зробити з такою піснею, схвалюється! Щоб зрозуміти, чого варте те схвалення, послухайте й порівняйте Мареничів:
www.youtube.com/watch?v=nuH9DP6zL3w

Воістину, прості народні пісні є випробуванням для співаків, і мало хто це випробування витримує. А починається все з недбалого ставлення до тої простоти: а що там співати, я можу куди краще наплести!

Ох і понаплітали...

Увага, питання: чому в такій лагідній пісні козак так страшно проклинає свою малу сестричку ("бодай не зросла")? Він що, не сповна розуму?

Василю Герасимовичу, я читала лібретто "Фауста", там у першій дії Валентин, ідучи у хрестовий похід, дає присягу в останню мить свого життя помолитися за кохану сестру Маргариту, а насправді перед загибеллю вимовляє такого страшного латинського прокльона, що публіка у театрі перелякано хреститься. Проти цього братове "коб ти не зросла, дитиною позосталася", це попросту безвинна сімейна сварка. Але здогадуюся, що Ви вже щось помітили особливого, чекатиму, що там напишете далі, певно, щось цікавого. Мені подобається, коли у людей з віком не згасає допитливість (у байдужих життя нецікаве).

Таке важко порівнювати. Валентин дуже високо бере, і взагалі, це такі європейські (шекспірівські) "страсті", яких у житті не буває. Одне діло високий театр, інше - просте, звичайне, реальне життя реального сільського люду. Не було в цього люду ні свого шекспіра, ні гете, ні гуно, ні верді, і то добре - не вчили його брехати. І Український фольклор як дзеркало Української душі зайняв належне йому найвище місце. Ми мали б цим пишатися й хвалитись, але не вміємо. Мабуть, і це добре: не перевели й досі народну пісню на товар.

Але, п. Наталю, маєте рацію! Це справді побутова сварка. Чого тільки не кажуть люди з досади. (Знаєте, є приказка: "Якби бог пастуха слухав, то вся худоба виздихала б".) А згадайте, як страшно проклинала баба свого внучка в повісті О. Довженка "Зачарована Десна" - але від тих прокльонів йому тільки сили прибувало. А з іншої пісні: "Бодай же ти, дівчинонько, зозулі не чула, Як ти мого голосочка вночі не почула".

Взагалі, в народних піснях, особливо в баладах, значно більше брутального негативу і всіляких жахів, ніж уявляють собі фольклорні теоретики. Тому що фольклор ніколи не бреше! Навіть коли прибріхує. Будь-яка гіпербола в народній пісні має своє глибоке виправдання. Чого, на жаль, не скажеш про розливні моря авторських/естрадних/професійних пісень...

Чиста правда народної пісні - це найголовніша прикмета, за якою впізнаєш саме народну пісню й відрізняєш її від бозна чого.

Намагалася "прочитати" пісню "Чом ти не прийшов". Хотіла написати відповідь, але уже побачила все у останньому коментарі Діда Василя.
Можу просто додати до цього кілька думок. Наша бабуся казала на нас, своїх онуків, що ми гаспидові діти, але це звучало так лагідно, що ніхто і не думав порівнювати з отим "Гаспидом"...
Українці люблять якісь отакі прокльони, але вони знають, що ніякі отакі прокльони не вступлять у якусь силу, якщо це буде висловлено "в повітря", не думаючи, не аналізуючи, несвідомо.
Я знаю багатьох, що свідомо "проклинають" з щирою усмішкою, аби усе погане відійшло: "а щоб тобі не теє і не сеє, а щоб тобі добро було!.." Я мало що знаю, але "бодай не зросла" у даній пісні є не прокльоном, а звичайним додатком, таким, як існує матюк в російському язику (адже найвідоміша російська лайка на маму ніколи не підрозуміває свого змісту...).

Це так, але не слід забувати, що ті несвідомі (не осмислені) прокльони мають далеке, але дуже реальне коріння. Той же російський матюк означав первісно: "Ти, шмаркач, ти знаєш хто я такий? Я мав (або маю) певні стосунки з твоєю матір'ю, а звідси з необхідністю випливає, що ти таки шмаркач і маєш мені коритися!"

Оці наші прокльони, як і російські матюки, мають, так би мовити, залишкову функцію: вони показують той відчайдушний стан людини, коли їй "злості не вистачає", щоб виразити свій гнів, коли вона, не володіючи кращими засобами, мусить вдаватися до неадекватних. Інакше сказати, це стан безпомічності. Так мені колись давно пояснював і мій батько: будь-яка лайка завжди означає одне й те саме - що людина, яка лається, безсила. Чогось вона не доганяє, щось їй не вдається.

Наступна метаморфоза лайки/прокльону/матюка - перетворення їх у зовсім беззмістовне сміття, яке вже зовсім нічого не означає, а просто сиплеться з рота, щоб заповнити провалля в думці і мові. Тоді вже немає різниці, чи то матюки, чи прокльони, чи лайка, чи пустопорожні мантри ("о господи", "ето самоє", "тіпа", "ну, ето"...).

Я так детально зупиняюсь на цьому явищі тому, що воно глибоко проникло і в сучасну пісню, паскудить і засмічує навіть гарні тексти, не дає сприймати їх належно. Це не обов'язково матюки (хоча теж є), найчастіше це просто порожні, хоч може й "красіві" слова, за якими немає й не передбачається жодного змісту. Вони дають "об'єм", "наповнення", як погана їжа наповнює шлунок, не даючи ні здоров'я, ні справжнього задоволення.

Діду Василю, це все прекрасно, але мені щойно дали читати книгу "Метафізика Карпат" і там написано, що у 1974 році на старому забутому цвинтарі, де я зараз вигулюю свого собаку, потурбовано могилу вампіра, потім це місце спалювалося якось у совіцькі роки (було багато вбитих людей з ознаками укусів на шиї, а КГБ до пори до часу списували на маньяків), але ми з Бімом (моїм собакою) туди трохи заглядали.. - нічого! Але, кажуть, що останнього разу вампір був 1974 р., Совіти не вірили, але кілька днів випалювали якимось напалмом. Потім усе припинилося. Зараз - це просто порожній склеп. До вчорашнього дня я навіть не знала, що там можуть мешкати якісь вампіри, адже я в таке і не вірю. Правда, уже три дні поспіль там сидить чорно-біла кішка, мій пес на неї гавкає, але вона з місця не рушає, спокійно шипить.

Ги-ги-ги!.. Кішка - це моя!
Пані Лесю, звертаюся через форум!!! Чому мене не взяли з собою на "Ладу Терношорську!?.."

Як не дивно, але ви, дівчата, не порушили тему дискусії. Метафізика, вампіри, НЛО, торсійні поля, космічні вібрації та всяка така парапсихологія - це все різновиди матюків, тобто заняття людей безсилих, не здатних до серйозної роботи чи серйозного навчання (що, втім, одне й те саме). Заповнення часу, який без цих цяцьок виявився б зовсім пустим.

Ех, якби ви вчились так, як треба...

Я згідна навчатися, якщо навчите!..

Я теж, Діду Василю!..

Я тільки не дуже впевнена, що "ТЕЖ", бо щось інакше собі роблю, але дід Василь є добрим. Через те його неправильні побажання я не здійсню...

...мовчить Дід Василь, як той з Тібету, що висів у повітрі. Певно, Дід Василь також завис, медитація!.. А цікаво, бо була на Тібеті, а вони якось медитують у повітрі. Це медитація така, чи якийсь лохотрон?.. Хтось відповість?

Замовкни, або на екскурсію не підеш!..

Буддистські монахи - наче наші козаки-характерники: вміють те, що простій людині не під силу. Як вони це роблять, невідомо. Але ж роблять! Медитація в повітрі, хода по битому склу, піврічне голодування і ще багато цікавих речей...

Де ви цього всього понавчались? Хтось справді бачив того завислого в повітрі монаха? А якщо й бачив, то чи насмілився підійти й полапати? Може то була примітивна голограма?

Та ні, ви вчились не так, як треба. Ви начиталися книжок, надивилися видовищ (не так і важливо, чи по телевізору, чи їздили спеціально в Тібет), наслухалися захоплених теревенів талановитих балакунів - і думаєте, що це знання. А це просто вмонтовані в вашу голову чужі знання, ви не здобували їх власним досвідом. І мудрість ваша - не своя. Ви запрограмовані, і хоч би вже від одного хорошого програміста, а то звідусюди. В голові бедлам, як у погано настроєному компі. Що ж у такому разі говорити про творчість, гідність, самобутність...

Здатність навчатись є в кожної живої істоти. Сучасна фізика навіть називає цю здатність визначальною ознакою живої істоти. Але люди, силкуючись обдурити Природу, навчилися... програмуватись. Бо це швидше, легше, дешевше. Ми тішимо себе, що чогось навчені - але це омана. Ми всього лиш напрограмовані. Чужою мудрістю. А частіше дурістю, бо й "програмісти" наші - теж невігласи.

Діду Василю, набридло читати ваш маразматичний брєд. Краще пишіть про народні пісні, це у вас краще виходить!

Краще признайтеся, де Ви бачили буддійських монахів... Може хоч це у Вас вийде

Я не бачив, зате як історик читав багато літератури. Особливо правдиві оповіді про Тибет у відомого мандрівника Всеволода Овчинникова (у 80-ті роки він вів передачу "Вокруг света" на центральному радянському ТБ ). Він особисто побував на Тибеті і написав про це книжку, будучи безпосереднім свідком непересічних здібностей місцевих монахів. Та й Макоша каже, що бачила (чого б їй нас обманювати?)
А як же наші характерники? Ви теж в них не вірите?

Це не є предмет віри, бо віру, як і знання, людина здобуває власним досвідом, а не з телевізора й навіть не з книжок. Це просто казочки, розважальні теревені.

Я просто не знаю. І тому мені нецікаво, мені нічого сказати про монахів, чи НЛО, чи наших характерників. І слухати нудно. Це казочки. Хтось любить бавитись казочками, а я не люблю. Але дуже сумую, коли розумні люди (а Українці - один з найрозумніших народів на планеті) за казочками забувають про серйозне навчання.

Навчання (справжнє, "так як треба") - це ознака й навіть синонім життя. Не-навчання, підміна його казочками й забавами - це ознака смерті. Українці справді вимирають, і ніхто не знає чому. А я знаю - бо перестали вчитись. Але мене ніхто не слухає, кажуть - старий маразматик.

Ось тут цікавий словник української лайки:
http://kapitoxa13.livejournal.com/274666.html