Василь Стус

видатний український поет, критик, публіцист, автор самвидаву, правозахисник, член Української Гельсінкської групи (УГГ)

Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 06.01.1938 - 04.09.1985
Місце народження: с. Рахнівка Гайсинського району на Вінничині

Біографія

1938 р. сім'я Стусів, рятуючись від "розкуркулення", перебралася у м. Сталіно (нині - Донецьк).

Перші уроки поезії отримав від матері, яка співала йому українські народні пісні. Шести років пішов до школи, а шістнадцяти вступив на історико-філологічний факультет Донецького педінституту. Вчителював у Кіровоградській області, служив у війську на Уралі, працював літературним редактором газети "Социалистический Донбасс".

1963 вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР у Києві (курс "теорія літератури"). У 1965 р. одружився, народився син Дмитро.

Василь Стус належав до т. зв. "шістдесятників" — опозиційно налаштованих представників творчої молоді, які активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму, обмежень свободи слова. 4.09.65 р. на прем'єрному перегляді фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" в Києві Стус взяв участь в акції протесту проти арештів "шістдесятників", за що вже 20 вересня був виключений з аспірантури, а потім звільнений з Державного історичного архіву.

Працював на будівництві, кочегаром, інженером технічної інформації в проектно-конструкторському бюро. Це були роки інтенсивної творчої праці: поезія, переклади, критика, спроби писати прозу. Відомі його відкриті листи до Президії Спілки письменників на захист В.Чорновола, редакторові журналу "Вітчизна" Л. Дмитерку з гострою критикою його виступів проти І. Дзюби, до ЦК КПУ і КДБ, до Верховної Ради України, де він пристрасно доводить згубність політики обмеження свободи слова, кричущих порушень прав людини.

12.01.72 р. Стус був заарештований і звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Йому інкримінували 14 віршів та 10 правозахисних літературознавчих статей. Головною метою слідства було довести наявність постійних і інтенсивних контактів опозиційно налаштованої інтелігенції з українськими націоналістичними організаціями за кордоном. 07.09.72 р. засуджений Київським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання.

Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував писати поетичні твори, заяви-протести проти переслідувань інакодумців в СРСР. "Судові процеси 1972-73 рр. на Україні - це суди над людською думкою, над самим процесом мислення, суди над гуманізмом, над проявами синівської любові до свого народу" - писав Стус у своєму публіцистичному листі "Я обвинувачую". Час від часу вірші під час "шмонів" забирали, нависала загроза їх знищення, що було для Стуса найстрашнішим випробуванням. Намагався якомога більше віршів пересилати у своїх листах дружині. У Мордовії це вдавалося, пізніше стало неможливим. Його часто карали карцером, Стус мав лише одне побачення. Восени 1975 р. Стус ледве не загинув унаслідок прориву виразки шлунка.

Перед госпіталізацією його привозять до Києва для "профілактики". 10 грудня в Ленінграді його прооперували. У серпні 1979 р. Стус повернувся в Київ, працював формувальником у ливарному цеху, на конвеєрі взуттєвого об'єднання "Спорт". Виступав на захист репресованих членів УГГ. Людей, близьких до Гельсінкської групи, репресували найбрутальнішим чином. Так, принаймні, судили Овсієнка, Горбаля, Литвина, так згодом розправилися з Чорноволом і Розумним. Стус стає членом ослабленої арештами УГГ.

14.05.80 р. Стус знову заарештований. Засуджений Василь Стус 29.10.80 р. Київським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. таборів особливо суворого режиму і 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

19.10.80 р. з листом на захист Стуса до учасників Мадридської наради з перевірки виконання Гельсінкської угоди звернувся академік А.Д.Сахаров. Термін відбував у таборі особливого режиму ВС-389/36-1 біля с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. Умови утримання тут були дуже тяжкими: постійні утиски адміністрації, позбавлення побачень, хвороби. На початку 1983 р. тримав голодування 18 діб. На рік запроторений в одиночку. І в цих умовах багато писав.

Приблизно 250 віршів, написаних верлібром, і 250 перекладів мали скласти книгу, названу ним "Птах душі". Але все написане негайно конфіскувалося. Доля цих текстів досі невідома. У 1983 р. Стусу вдалося передати на волю текст під назвою "З таборового зошита". Після його опублікування на Заході, особливо після висунення Генріхом Бьоллем (1985) творчості Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії, тиск на нього посилився. 28.08.85 р. за вигаданим приводом Стус черговий раз був кинутий до карцеру, де оголосив голодування "до кінця".

Загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985 р. Похований на кладовищі с. Борисово. 19.11.89 р. перепохований на Байковому кладовищі в Києві, разом із загиблими в неволі Олексою Тихим і Юрієм Литвином.

У 1993 р. творчість Василя Стуса відзначена Державною премією ім. Т.Шевченка. У 1994-1999 рр. вийшла збірка творів Стуса у 6 томах, 9 книгах, підготована редакційною колегією на чолі з М. Коцюбинською та сином поета Д. Стусом.