Слово

Ми дуже часто од душі,
Од серця мовим,
А слово ж може задушить...

Чи стане слово,
Неначе кістка – не дихнуть,
Не продихнути...
Допоки слова не збагнуть,
Не перечути...

В словах не вихлюпни з грудей
Ти серця свого,
Котре під горло підійде
І мучить довго...

Бо в кожнім покрику гучнім,
У кожнім слові,
Ми наші мрії, наші дні
Згубить готові...

Свої радіння і жалі,
Свої тривоги.
Велеречивих на землі
Рятуйте, боги!..

Поділитись сторінкою: