Як добре, що смерті не боюсь я

Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест...
Що вам, богове, низько не клонюся
В передчутті недовідомих верств...

Що жив-любив і не набрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття...
Народе мій, до тебе я ще верну,
І в смерті обернуся до життя...

Своїм стражденним і незлим обличчям,
Як син, тобі доземно поклонюсь
І чесно гляну в чесні твої вічі,
І чесними сльозами обіллюсь...

Так хочеться пожити хоч годинку,
Коли моя розів'ється біда...
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода...

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
Уже не ремствуй, позирай у глиб,
У суще, що розпукнеться в грядуще
І ружею заквітне коло шиб...

Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест...
Що вам, богове, низько не клонюся
В передчутті недовідомих верств...

Що жив-любив і не набрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття...
Народе мій, до тебе я ще верну,
І в смерті обернуся до життя...

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
Уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
І ружею заквітне коло шиб...

Поділитись сторінкою: