За читанням Ясунарі Кавабати

Розпросторся, душе моя,
На чотири татамі
І не кулься од нагая
І не крийся руками.

Хай у тебе є дві межі,
Та середина — справжня.
Марне, вороже, ворожить —
Молода чи поважна.

Посередині — стовбур літ,
А обабоки — крона.
Посередині — вічний слід
Від колиски до скону.

Жаль – ні неба, ані землі
В цій труні вертикальній,
І заврунилися жалі,
Думи всіли печальні.

Як то сниться мені земля,
На якій лиш ночую!
Як мені небеса болять,
Коли їх я не чую.

Як постав ув очах мій край,
Наче стовп осіянний.
Каже: синку, ступай, ступай,
Ти для мене коханий.

Тож просторся, душе моя,
На чотири татамі
І не кулься од нагая
І не крийся руками.

Поділитись сторінкою: