Пропоную в цій темі писати про все, що стосується нашої з вами РІДНЕНЬКОЇ, СОЛОВ"ЇНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ! Можливо, з кимось траплялися якісь цікаві історії, пов"язані з нею, можливо, хтось знає цікаві українські крилаті вислови, можливо, хтось вам сказав, що ненавидить українську мову, а можливо, і САМ перейшов говорити нею, бо ВИ подали гарний приклад. Мені, до прикладу, досить часто російськомовні люди роблять компліменти з приводу мови. Але я тут ні до чого - просто МОВА у нас вже така гарнюня! А десь тиждень тому була така історія:
Трамвай. Пізній вечір. Я їду з роботи. В трамваї чую розмову декількох парубків - говорили українським суржиком. І вийшло так, що їм треба було виходити на тій зупинці, що і я. От один з них запитує мене:"Ви виходітє на слєдующєй?" Я повертаюсь і відповідаю: "Так. Я буду виходити на наступній". Хлоп в обличчі троха змінився і каже до своїх дружбанів: "з завстрашнього дня починаю вчити українську...". При чому це було сказано без насмішки - досить виважено.
Або ще такий варіант: на ринку купую деякий товар і говорю, звичайно, чистою українською, та ще й так ввічливо , а вона мені відповідає все російською, але з такою приємною посмішкою, з такими пестливими словами. І,коли я вже мала йти вона нарешті виговорилась: "ой! Ви так красіва ґаварітє, міла слушать. Я нікак наслушатса нє маґла." Я їй кажу: "То беріть з мене приклад!"

У Криму татари набагато краще спілкуються українською ніж деякі з дозволу сказати українці, до тогож не мають на цей рахунок ніяких комплексів.

Ще одне. Крім суржика існують місцеві діалекти, я сам часто користуюсь діалектом центральної україни, іноді навіть доводиться пояснювати значення деяких слів, іноді знайомі кепкують з мене, але я не ображаюсь.

Та...
Коли я їздив у Полтаву, слово "кепкувати" мене вражало.
Звичайно всі знають значення, але у нас ніколи не почуєш такого слова

Я теж користуюсь діалектом центральної України, більш точно скажу ввечері, коли подивлюсь карту говірок української.
Щодо слів, то для мене цікавим словом було "драглі", яке я зустрів у Хмельницькому і "фірманити", яке я зустрів у Космачі Івано-Франківської області.
Щодо того, як мої співробітники ставляться до того, що я перейшов на українську.
Деякі з них (три людини) мене гаряче підтримують і зі мною розмовляють українською і самі починають її частіше вживати не зі мною, хоча мовна стійкість їх поки що на невисокому рівні.
Інші як коли, інколи підтримують, інколи їм важко (все ж таки треба цього щиро бажати) і вони починають говорити як і раніше.
І лише три людини з 45 зі мною підкреслено розмовляють російською, але з них ставляться до української з повагою дві і лише одна людина (водій) сприймає це вороже і вважає що я "выпендриваюсь", але це був єдиний прояв, який відзначив приховану агресію до носіїв української і більш не повторювався.
Таким чином, я не можу привести приклад системного негативного відношення з найближчого мого оточення.
В житті не на роботі - негативних випадків не було, тому що я не даю для цього приводу. Не треба бути похмурою і агресивною людиною і все буде гаразд

Подивився та ще порадився з природнім носієм волинського говору. Отже я маю базовий східнополіський говір і трішечки запозичених інтонацій та наголосів з волинського та подільського.

Мені робили комплімент щодо моєї української мови тільки раз. Коли я літом поїхав до родичів, які живуть недалеко від Одеси. Там дехто говорить українською, дехто російською, але в мене мова була гарною, чистою.

У Эллочки Щукиной теж була чиста російська, та от запас слів всього 30.

Щодо діалектів: було б цікаво дізнатись про сучасні діалекти різних регіонів - деякі слова, вирази тощо.

Що ж тебе саме цікавить, радість моя?
Які саме вирази? Пов'язані з невмирущим коханням?

А було б цікаво почитати такі

Почитати мало, моя радість. Треба скуштувати...

А теоретично все ж таки СЛАБО???

Усі теорїї писались опісля практичних спостережень, або під час, якщо не були зайняті руки . Як правило...

Голодній кумі хліб на умі.
Що кому, а курці просо.
Свиня калюжу завжди знайде.

Чи не хоче шановне товариство продовжити низку перлин народної мудрості? Адже про мову краще не теоретизувати, а застосовувати до діла - називати речі своїми іменами.

ДідВасиль, - супер!

Скільки вовка не годуй - у слона все одно більший.

Чим далі в ліс, тим більше:
дров,
палок,
кохання,
...тим своя сорочка ближче до тіла.

МОЛОДЦІ!!!

А я іще знаю одне руське прислів'я:
"С неба звёздочка упала прямо милому в трусы"...
Я, правда, іще багато знаю різних, але вони трошки не того, ну, з матюками там різними. Але хороші. Я коли їх розповідаю на людях, зі сцени, всім дуже подобається, всі сміються і дуже мені дякують. Особливо за матюки. Бо зараз усі такі культурні стали, що і поматюкатися нормальній людині ніде.

А як вам така підбірка:
За дурними не треба в Київ їхати, вони і тут є.
Ліпше з розумним два рази згубити, як з дурнем раз знайти.
Дурень думкою багатіє.
Дурному дасть Бог щастя, та не дасть розуму.
Дурень на дурню сидить і дурнем поганяє.
Дурний, аж гуде.
- Третьої клепки не достає.
Дурний, аж куриться!
Дурний, дурний - та й не журиться.
Зсунувся з глузду.
- ...як пес з соломи.
З дурної голови та на людську.
Брехун бреше, а дурень віру йме.
Дурному Гаврильці усе чорнобривці.

Особисто мені подобаються перше і останнє.
А щодо нецензурної лексики... Є в нашій славній українській спадщині відповідний пласт. Наприклад, сороміцькі пісні. І це теж частина нашої культури. Як, приміром, і дитячий "чорний" гумор.

Згадалося ще таке (про нерозумну людину):"На квіту прибите(/та/тий)"

Я сама з Дніпропетровську, та живу у Києві. Та мою українську хвалили, причому не раз. Як-ні-як приймаю участь в районних олімпіадах!

Щодо сороміцької тематики в нашій солов'їній мові та рідних звичаях (оскільки уникнути цієї теми ніяк не вдається).

Простежується два магістральні напрямки:

1) сороміцькі пісні, жарти, історії, призначені для втіхи ближніх, для послаблення, зняття або сублімації зайвої сексуальної напруги, перенесення її в творчість і в реготи;

2) власне матюки та інші вербальні засоби приниження ближніх.

Перший напрямок має величезну фольклорну спадщину, яку надзвичайно важко забути (спробуйте викинути з голови вірш "Кабан дикий, хвіст великий..." і т. д.) і яку, власне, й не треба забувати, бо все, що вродило на нашій землі, для чогось та придатне.

Не треба думати, що другий напрямок - то тільки нанесений москалями бруд. По-перше, воно не бруд, а природний продукт татаро-монгольської ментальності, і в відповідному середовищі чесно виконує свою функцію. Брудом воно стає на нашій не своїй землі, і цим брудом ми, свідомо чи не дуже, пригощаємо один одного. По-друге, ми й самі маємо сороміцький фольклор, призначений для того, щоб принижувати: це досить огидні пісні та віршики, що їх вигукують у "поганий" понеділок по весіллі, коли молода виявилася не зовсім цнотливою.

Отже наша солов'їна, вона ж журавлина, зозулина, калинова, дубова та осикова має невичерпний арсенал цих важливих засобів спілкування, і все залежить від того, хто спілкується...

Українська мова-це круто!!

Спеціально для Нацпатріотки:
http://www.ukrlife.org/main/valiko/muzika.htm
Випадково натрапила на цей сайт і одразу згадала про тебе! Думаю, тобі повинно сподобатися

Я теж дещо знайшов. Хоча це стосується більше технічної національної інтелігенції, яка небайдужа до "лірики".
Харків`яни тримають прапор другої столиці України http://msu.kharkov.ua/tc/ukr/index.html

P.S. Мені цікаво було продивитись розділ "Консультації". На моїй роботі була з цього приводу палка дискусія з якої всі вийшли з розумінням, що українська мова надалі все потужніше відновлює свій державницький потенціал і при цьому має можливість відтворювати навіть нові явища власним мовним розмаїттям.

А я - про сумне.
По-перше, одна моя родичка якось при мені відверто заявила, що їй, мовляв, українська мова не подобається, хоча розмовляє вона не російською, а полісько-українським суржиком.
По-друге. Не знаю, як у вас, а при мені люди здебільшого переходять на російську, коли з ними розмовляють російською, а не навпаки. І деякі з цих випадків доходять до абсурду. Так, дві мої одногрупниці, одна - зі Львова, друга - з Волині - котрі за рідну мову мають, звісно ж, українську, з паном одногрупником з Донеччини, російськомовним, спілкувалися виключно російською. Ну, неприємно. Але уявіть стан мого раціонального розуму, його страждання і жалісливий стогін, коли вони російською почали спілкуватися між собою!

А те, що не п. Нацпатріотку, а мову треба хвалити, то це правда лише наполовину. Адже без носія мови - висоосвіченої, культурної, розумної людини, котра здатна вповні розкрити увесь потенціал рідного слова - без нього мова (звиняйте за тавтологію) тієї похвали, про якоку згадували вище, не отримала б! Тож треба не просто знати мову, а знати і володіти нею досконало.

І до народної мудрості: Дурний місця шукає, а розумного і в кутку видно.

До п.Сумко:
"вони російською почали спілкуватися між собою!"

Ви повинні ДІЯТИ в цьому випадку. І при чому робити це акуратно та ненав"язливо(то в ідеалі). Якось треба залишитись з тими дівками наодинці та почати розмову про мову. Запитати, ЧОМУ вони свою гарнюню українську проміняли на "узкій язик"? Чи той данєцкій парєнь їх не зрозуміє? Не бійтесь задавати такі питання (ну, можливо, тільки в більш коректній формі). ВСІ українці(не враховуючи принципових, які які просто того не хочуть) розуміють літературну українську мову. Ви повинні з ними ВІДВЕРТО поговорити наодинці. Сказати, щоб вони подумали про те, якщо носії української будуть переходити на ІНШУ мову спілкування, то ХТО буде її носієм?.. Вона стане нікому не потрібна, за ЩО боролись українці? Для кого??? Для нас з вами, щоб ми зберегли наше національне обличчя. Хто, як не вони, будуть нести українську мову в маси, в народ і показувати, що вона ГАРНА-ГАРНЕНЬКА-ПРЕГАРНЕНЬКА?
ДІЙТЕ! ГОВОРІТЬ! Можливо, Вас пошлють куди подалі, але все рівно коли-небудь вони про це задумаються.

"але все рівно коли-небудь"
правильно все одно

Дякую

Дякую за пораду. Думаю, я нею таки скористаюся.
А щодо того, чому так відбувається, то на цьому цікаво зупинитися і, знайшовши причину(-и), отримати дієве знаряддя у боротьбі з цією хворрю. Той хлопець - "данєцкій парєнь" - навчається далеко н найгірше на курсі, і значно краще, аніж ті дівчата (хоча на них зациклюватися не варто, таких нестабільних суб'єктів у нас багато, притім обох статей). Тож він в їхніх очах - авторитет. Зі схожих мотивів, а точніше - підсвідомих порухів душі, на російську переходять й провінціали, котрі прибувають в місто: тут маємо одвічну їх (нашу )закомплексованість, якесь незрозуміле благоговіння перед бюргерами, а найперше - золотою молоддю (коли мова йде про цю вікову категорію), до якої багато хто, теж підсвідомо, хоче хоча б у чомусь дорівнятися. А якою мовою розмовляє більшість багатих людей - підприємців, політиків, фінансистів тощо?
Підсумувавши викладене, отримуємо формулу: російськомовна людина - взірець сама по собі, імітатор намагається дорівнятися до неї хоча б у чомусь, найпершим елементом особистості взірця, котрий використовується для копіювання, є його мова.
Висновок: потрібно стати зразковою лидиною (фізично, духовно, інтелектуально, естетично і етично), такою, якою би себе хотіли бачити інші.
P.S. Тут багато спрощень, тому прошу сприймати лише зміст, не чіпляючись до слів.