Що за програма? В деяких розбираюсь. Можливо, допоможу?

Макошо, я догадуюсь, що Ви носите в голові багато пісень та маєте смак не плутати їх із чорзначим. Повірте мені, що з часом (з віком) 1)людина більше цінує справжнє і 2)забуває значно більше, ніж думала.
З цього випливає, що Вам треба таки подбати про диктофон і пару флешок та й наспівувати туди все, що згадаєте, а ще інколи й від людей варто щось перейняти.
Я знаю, як несерйозно, а то й зневажливо ставиться до цього молодь, а навіть і зібравши сяку-таку фонотечку, потім її губить. А вже аж потім згадує "От же дурний був..." Бо це такий матеріал, що часом здається непотрібним, і справді буває десятиліттями лежить без ужитку.
Але у Вас випадок нестандартний. Якщо Ви не збираєтесь бути блондинкою, то й етномузикологічну дисертацію писати тим більш не зберетесь. Зате маєте смак, якого зазвичай бракує палким збирачам фольклору. Отакий Ваш комплект властивостей дуже утруднює задачу, але в той самий час означає, що її треба вирішувати.

Макошо, відносно "Рум'янку, рум'янку, люблю тя ізранку..." А часом не "ром'янку"? думаю, що пісня не про рум'янець, а про квітку ромену. А ще Дід Василь правий відносно маленьких технічних "удосконалень".
А у "Гуглі" можеш набрати назву своєї музичної програми і слово "інструкція", або "підручник". Буде кращий результат, якщо небереш "учебник" російським шрифтом. Хай там не як, але в даному випадку це більш ефективно для нотної справи. Успіху!

До п. Лесі: Щодо рум'янку, то цілком слушно. У нас так кажуть на ромен, але, думаю, що першоджерелом було саме слово "ром'янок", але за схожістю до іншого іменника, за "післяукраїнських" часів його так і стали називати - "рум'янок". В той час викорінювали все, що могло якось не бути спорідненим з "іншою" мовою. Навіть постанова від Сталіна така була, щоб українські підручники в українських школах, щоб школярам не було надалі труднощів оволодівати знаннями, геть усі перекласти російською (навіть українську літературу). За окремі слова, наприклад, на літеру "ґ", я взагалі мовчу. Правда аж до такого не встигло дійти, бо подохла ґнида... Можливо, і не усі про це знають, але хто знає, той підтвердить мої слова.

Відносно усіляких флешок... - а навіщо? Нехай буде маленька карпатська інтрига. Вивчу нотну прогаму і дам нотами. Нехай грамотні спробують передати те, що напишу.
За "Гугл" дякую! Вже знайшла підручник і навіть безкоштовне скачування.

Післямова: колись моя бабуся мене сварила, що я заглядаю в інтернет. Потім зрозуміла, що мене не стримаєш, але порадила не давати ніякі фото і ніякого живого голосу. От!..

...так все-таки "ром'янку"?..

Дівки, не казіться.

Іванку, Іванку, купи ми рум'янку,
Купи ми рум'янку,
Би м' ся рум'янила,
Би м' ся рум'янила,
Як іду до танку.

Увага, запитання: чи то можливо ром'янком ся нарум'янити?

Так, дійсно, сучасна українська літературна мова, як і правопис - це варіант, створений за вказівкою Сталіна. Найбільш повно "справжній мові" відповідає правопис 1919 р. та мова письменників дореволюційного часу (в оригіналі, а не в радянській редакції) та мова літератури західної діаспори.

Сучасна граматика та нормативні словники нікому не заважають прекрасно говорити й писати (О. Довженко, Л. Костенко, та багато інших, хоч би й М. Стельмах, хоч би що там йому доводилося писати на догоду). Мовний процес не реагує на такі дрібниці, як указ Сталіна чи придуманий кимось правопис. А от триста років безперервного тиску мови окупанта свою справу зробили: руїна почалася не в мові, а в головах. Суржик виник не через дурні правила й дурні вказівки, а через втрату людьми своєї гідності.
Але визнавати себе людиною без гідності ніхто не хоче. Тому шукають винних (Сталін, Валуєв, Табачнік...) або шукають причину (поганий правопис, неправильні шкільні програми, і взагалі яка різниця какім язиком балакать). Хамство - це особиста трагедія кожного. Хамство невиліковне, бо хам ніяк не може втямити свого хамства і тому не визнає його. І буде шукати винних до кінця своїх днів.
На жаль, це стосується всіх нас, Українців, хіба що різною мірою. Отож тримаймося, бо ми того варті...

Мабуть, Ігоре, правопис все-таки 1929 року. Це так званий Харківський правопис, або ж Скрипниківський.

Можливо. Я не філолог, тому стовідсотково не впевнений. Та чорт з ним, з правописом! Мене більше хвилює те, що з української мови викинули багато слів, замінивши їх російськими аналогами (водограй - фонтан, цвях - гвіздок, реченець - термін, небога - племінниця, хідник - тротуар, двірець - вокзал та ін.) І не просто викинули, а десятиліттями вбивали в голови людей російську кальку.
Дід Василь в цілому правий, все залежить від нас, але якщо не буде державної підтримки української мови, то вона у чистому вигляді збережеться лише в колі освічених людей та в художній літературі. А всі інші будуть говорити суржиком і російською. Навіть в Галичині. Бо коли навіть від земляків Макоші я чув "мінута", "общий", "не получається", то що вже казати за інші регіони...

Ми у центральній та Східній Україні повинні робити мовний спротив. Не знаю, як у Запоріжжі, бо у вас мовна ситуація гірша, але у Києві я абсолютно з усіма спілкуюсь українською. Тільки так ми зможемо створювати україномовне середовище.

Тільки так. Держава - апарат у принципі репресивний, а не конструктивний. Хто перший отямиться, той і застосує репресії. Якщо це буде держава, то вона не тільки скоротить навчальні години Української мови, а й врешті заборонить її, щоб не заважала. Як уже не раз бувало. А якщо першими опритомніють Українці, то перейдуть на свою мову безповоротно, і тоді репресій зазнає ця держава - її скоротять, а далі й заборонять.
Але на цей процес майже неможливо вплинути. Це результат поведінки 40 мільйонів людей, кожен з яких майже нікому не вірить. Стихія.
Тому особиста позиція кожного - це чистісінька його справа, його натуральний портрет. А життя покаже, чий батько дужчий. Тим воно, життя, й цікаве. Нічиїм планам і прогнозам не улягає.

"кожен з яких майже нікому не вірить"

чому ж так? Добра ТРЕТИНА з них вірить телевізору

А щодо рум'янку - я не думаю що це квіти. Навіщо ж тоді їх купувати, якщо можна просто накосити?

Іванку, Іванку, купи ми рум'янку,
Купи ми рум'янку,
В даному прикладі - це, без сумніву, рум'янок. Я мала на увазі "ром'янок" як похідне від квітки ромену (або ж ромашки російською), бо думаю, що пісня бабусі Мотрі - це не про рум'яна, а про квітку. Я, можливо, і не права, просто інколи люблю "копатися" у походженнях слів. А обидва слова схожі за звучанням ("рум'янок" більш відоме слово, а ромен уже давно побутує як "ромашка"). У народі складали пісні, здебільшого не записуючи слова на папір. От і вийшов з ромену "рум'янок". Хоча це питання більше стосується дослідників, аніж мене.
До Вебмастера: У нас на ромашку люди і зараз кажуть "рум'янок", отож - це квіти, а у пісні "Іванку" - це косметичний засіб.

...Зрозуміла! Певно, тільки на Заході на ромашку кажуть "рум'янок", через те і виникли суперечки!..

"Ой піду я собі плаєм
Аж на гороньку круту.
Квіточок там назбираю
І віночок заплету
Із рум'янку й материнки,
Із зеленого барвінку,
Ще і сонця промінці
Заплету я в квіти ці."

А це явно сучасна графоманія...

я в тому теж не спеціаліст, але ніби у нас румянком називають щось отаке. у нього велика середина квітки і листя як у кропу

У нас на Півдні - звуть ромашкою.

Ні, рум'янок має меншу квітку, як ромашка. Це я чогось знаю із дитинства, хоча спеціяльно цю тему не досліджував. На фото саме він, правда з масштабом не зрозуміло.
Хоча, дійсно, ромашка звучить якось по-російськи.

Є ромашка польова, є ромашка декоративна, є ромашка лікарська (або рум'янок, що на фото).
Якщо вдатися до вивчення назви цієї квітки і до істинного українського слова, то маємо: квіти ромену, або ж маленькі "роменки" лікарські, тобто, "ром'янок"...
Схильна до думки п. Лесі.

Тлумачний словник української мови повідав, що ромен - це польова ромашка.
Більше інформації дала Вікіпедія, де пишеться, що слово "ромашка" походить від латинського слова "роман" - "римський", з латини "роман" перейшло до польської мови і стало "ромашкою", а звідти - до східнослов'янських мов. Але зараз поляки називають ромашку "рум'янек". Отже, якщо казати за українську мову, то це полонізм. Щодо української літературної мови, то фіксуються 2 слова - "ромен" і "ромашка". Неважко помітити, що слово "ромен" теж пішло від слова "роман". Отже, значення - "римська трава", яка не має ніякого відношення до рум'ян.
Але в той же час дехто стверджує, що ромен - це зовсім не ромашка, а якась карпатська квітка з синім листям.
"Я для тебе зірву синє листя ромену", "Ніжну квітку ромену чародійною здавна називають гуцули з Карпат" ("Квітка ромену", вірші Бориса Демківа).
"Ромен, що в горах звуть "люби мене" ("Квітка з полонини", Роман Савицький).

Давайте будемо виходити з "кореня". В українській мові корінь - це основа. Корінь слова "ромашка" - "ром". Отже, так казали: "ром'янок". А чому вийшов "рум'янок" (ромашка аж ніяк не рум'яна")? Тому що слово наближене до більш відомого.
Е-ех... Нема бабусі. Усе б розставила по своїх місцях і пояснила б...

Майже рік тому в цій гілочці п. Леся писала:
Тема називається "Як і навіщо співати...".
"Як?.." - щось десь і пояснюють.
"Навіщо?.." - а це вже повинно йти з душі, а не...

Чого варте одне тільки слово "повинно"! Кому це воно "повинно"? Що це за повинність така, що й у найсвятіші куточки влізла?
Ніхто нікому нічого не повинен у цьому світі. А якщо когось хтось переконав, що той щось комусь повинен, то це означає тільки, що відбулося насильство.

Українці мали незрівнянний божий дар - уміння співати, поодинці й гуртом, до зілля й до цілої громади, а часом і цілою громадою. Відбулося велике насильство, яке тривало протягом трьохсот ліг і врешті таки задушило наш спів. Сьогодні Українці якщо й співають, то дуже рідко, не своїм голосом, не свої пісні, і вже точно той спів не від душі йде. Словом, як сказав поет, "У нашому саду гудуть не наші бджоли".

Я повертаюсь до цієї теми саме тому, що й цей рік мені підтвердив: Українці не тільки не вміють, але й не хочуть співати. І за цим стоїть невисловлене "А навіщо?". Саме на це запитання (хоч як воно ховається від світла) я заповзявся відповісти (хоч як мої Українці затуляють вуха). Бо переконався, що йдеться не про розваги чи ритуальні послуги, а про найсуттєвіше: а чи існує насправді живий організм, який колись називався Україною?
Куди не повернись - Українці шепчуться про єдність, про об'єднання, але нічого схожого на єдність ніде на цій землі не спостерігається. Але ж усі хочуть єдності! Що воно за причина, що її немає?

Причин було і є багато. Якщо великий організм розкласти на частинки, між якими немає єдності, то ці частинки можуть ще довго жити, але організму немає. І не буде, якщо ці частинки не почувають взаємного тяжіння і не зростаються між собою.
З людьми такого, вважай, не буває. А от з богами, або ж цілими народами...
Колись Ісіда зібрала по всьому Нілу шматки свого чоловіка Осіріса й оживила їх настільки, що навіть завагітніла від нього.
Не менш міфічним - але цілком наглядним - є повернення єдності розсіяному іудейському племені.
Українців навіть збирати не треба, їх доста товчеться навколо. Але як їм зрозуміти, що вони - лиш клаптики великого організму?
То я й кажу: наш гуртовий спів - один з найефективніших засобів повернути собі тяму єдності...

Менталітет у нас такий. Нездатні ми об'єднуватися. Вже кілька століть так. Більшість українців - жахливі індивідуалісти, нездатні до сприйняття чужої точки зору, вони не хочуть, щоб ними керували, зате хочуть керувати іншими ("де три українці - там два гетьмани"). Плюс запальний характер. Якщо тільки у чомусь не сходимося в поглядах - зразу починаємо махати шаблюками, правда, вже не справжніми, а в переносному значенні. Можна списувати це на залишки козацького характеру... Але чомусь в Карпатах, де ніколи не чули про козаків, було так само - як тільки гуцули починали сваритися, відразу хапалися за топірці ("Тіні забутих предків" пам'ятаєте?) Я й сам трохи такий... Немає єдності ні в чому. Навіть в музиці - згадати хоча б сварки на цьому сайті. В культурі, як і в політиці: людей, що мають цікаві ідеї і проекти - багато, але об'єднуватися вони зазвичай не хочуть, та ще й часто поливають брудом одне одного.

Пане Гориславцю, це стандартне сучасне голосіння. Воно правильне, але набридло, бо нічого не дає.
Шукаймо причини. Шукаймо зцілення.

До Гориславця:
Не бачу тут ніяких сварок і поливань брудом. Є суперечки, бувають і жосткі, але по темі.
А об'єднуватися тут важко, бо багато сміття видається за українське пісенне надбання і з оскаженінням його захищається. І справа тут не в українській нації, а в категоріях населення в інтелектуальному розумінні. А раз тут спільно обговорюється тема, то уже всі учасники і так об'єднані.