Повстанський фольклор 1940-1960-х років: особливості тематики та художнього образотворення

Тематика повстанських пісень 1940 – 1960-х років

Період 1940-1960-х років – це період активного творення повстанських пісень. Трагічні події цього часу залишили глибокий слід у свідомості українців, що мало свій вияв у піснях, які, за словами Григорія Дем‘яна, стали нездоланною для окупантів "духовною зброєю, яка значною мірою посприяла українцям у новому піднесенні національно-визвольної боротьби" [1].

Важливість повстанської пісні для підтримки незламності духу українців можуть підтвердити безліч ситуацій. З розповіді Левицької Анни, учасниці хору "Відгомін", про цікавий випадок у тюрмі в Норильську, що відбувся з однією з учасниць хору : "У них, значить, також був такий ансамбль, і вони співали десь отам пісню про Сталіна. Але була жіноча зона і чоловіча зона. І вони співали в чоловічій зоні. Там були в залі всі в’язні і начальство, очевидно. І вони почали з піснею про Сталіна, а тут вони змовилися всі хористи, і починають "Ще не вмерла Україна". А та дириґент, перелякана, не знала, шо робити. Але тут як хлопці почули "Ще не вмерла...", всі повставали. Вони повставати, то встало і те начальство ["начальством" були білоруси,які не розуміли української мови]. Но але вони тоди нічого не зрозуміли....". Як стверджують інші учасники хору, для в’язнів тієї тюрми у Норильську це було величезною радістю та підтримкою.

Національно визвольний рух 40-60-х років ХХ століття збагатив український фольклор тисячами повстанських пісень. Це пояснюється тим, що у визвольній боротьбі брала участь національно свідома молодь з високими інтелектуальними задатками. Степан Бандера вмів і любив грати на багатьох інструментах, навіть на бандурі, – отож він знав безліч пісень, Роман Шухевич також мав музичну освіту [2]. Провідники УПА, наслідуючи глибокі історичні традиції визвольних змагань та будучи виховані в традиціях української пісенності, розуміли роль пісні у житті вояків. Традиція співати і складати пісні популяризувалася серед повстанців. Складалися вони не тільки бійцями, а й їхніми родичами, коханими, прихильниками.

Тематика повстанських пісень є надзвичайно різноманітною. Це обумовлено обставинами, в яких творився та розповсюджувався повстанський фольклор. Адже у піснях описані життєві ситуації, які виникали під час національно-визвольної боротьби 1940 – 1960-х років та почуття учасників цих подій. Кожна подія – бій, перемога, поразка, втрата близької людини, завдання, засідка, думки, арешт, спогади, свята, кохання, туга – важко все охопити чи перерахувати, але люди все це ніби фотографували, складаючи про це пісню.

У повстанських піснях оспівуються бої УПА, подвиги окремих вояків, нелегка доля повстанця, благородна мета визвольної боротьби. Український народ висловлював у піснях свої враження та оцінку всіх подій, що були пов’язані з боротьбою за незалежність.

Повстанські пісні за змістом можна поділити на такі основні групи:

1. Пісні ідейного спрямування, мотиви соборності українських земель;
2. Повстанський світогляд;
3. Пісні про бойових командирів, конкретних повстанців, їхню долю та обставини боротьби;
4. Історична доля народу;
5. Тема кохання та родини;
6. Життя на засланні, в тюрмах.

Пісні ідейного спрямування. Основний змістовий мотив пісень ідейного спрямування – це формулювання великої мети визвольних змагань – незалежна Українська Держава, до котрої увійдуть усі етнографічні землі "від тихого Дону до верхів Карпат" [3].

Спільними силами вигнати ворога і стати господарями на власній землі – такий заклик є лейтмотивом більшості пісень ідейного спрямування:

Віра в досягнення цієї мети, у важливість власного вкладу в святу справу – ось що давало снагу переносити усі випробування, у котрих доводилось вистоювати повстанцям.

Кожен, хто приєднувався до повстанців, мав бути справжнім патріотом. І кожен розумів приреченість цього руху, адже вибороти справжню незалежність у той час було неможливо. Тому виразною ознакою повстанських пісень є заклик наступних поколінь боротися за Україну, заклик до об’єднання всіх українців. У цьому вони подібні на своїх попередників – козацькі та стрілецькі пісні. Адже козацька пісенна традиція стала основою виникнення повстанського фольклору доби національно-визвольної боротьби 1940–1960-х років.

Пісня відігравала для козаків величезну роль – підтримувала, підносила бойовий дух, додавала наснаги. Ще за козаків пісня була способом увіковічнення полеглих під час бою героїв, історичним джерелом, а також передавала почуття козацтва: туга за ріднею, любов до Вітчизни, переповідання історичних подій і часто навіть їхня оцінка, переживання через кохання тощо. І у повстанській пісенній традиції ХХ століття ми спостерігаємо схожі теми, у яких відображені соціальні, політичні та історичні умови того часу. Безліч пісень, що виконувались в часи боротьби ОУН, УПА за незалежність, перегукуються з давніми козацькими піснями, які й самі по собі природно побутували серед вояків:

Стрілецькі пісні, як зазначив Григорій Дем’ян, "також належать до тієї духовно-історичної основи, на якій виникала, розвивалась і збагачувалася творчість, пов’язана з національно-визвольною боротьбою ОУН і УПА" [6]. Стрілецькі пісні і зараз є відомими і в Україні, і поза її межами. Популярність їх серед повстанців закономірна.

Майже в кожній повстанській пісні виразно вчувається усвідомлення необхідності досягнення суверенності Української держави, готовність до збройної боротьби за волю:

На фото: співає ансамбль хору "Відгомін": Анна Левицька, Богдана Тиндик, Марія Лазурко, Ірина Б’єнько-Шуль, Надія Рудник, Текля Тихан.

Повстанський світогляд. Власне військо – невід’ємний атрибут, опора державності. Народ дуже шанував військо, тож чи не кожен курінь, сотня має свій слід у пісенній культурі. Дивовижно, як кожна подія могла залишитися живим пісенним спомином для нащадків.

ОУН послідовно торувала шлях до становлення Української Держави. "Вірність ідеї українського націоналізму – це найбільша сила української визвольної революції" - такими словами Степана Бандери можна узагальнити світоглядні засади повстанця.

До боротьби закликають повстанські пісні стати увесь український народ, адже:

Пісні про долю повстанця мають такі підтеми: приймання в повстанці, бій, туга за сім’єю, загибель товариша. Оспівується боєць-герой, котрий готовий на самопожертву для Батьківщини.

Пісні про бойових командирів, конкретних повстанців, їхню долю та обставини боротьби. Найчастіше конкретні особи згадувались у піснях-хроніках та баладах. У повстанських піснях увіковічнювали борців за волю, звеличували їхній героїзм. Вшанування провідників піснями-присвятами дуже поширене у повстанському фольклорі.

Степан Бандера, найвидатніший політичний, організаційний діяч 1940 – 1950-х років, домінує за частотою згадувань у повстанських піснях середини ХХ століття. Його ім’я стало символом боротьби за національну незалежність:

С. Бандера у повстанських піснях виступає "провідником народу":

Є. Луньо, науковець-фольклорист, зауважує, що "народно-пісенний образ Степана Бандери не є шаблонним, статичним, а змальований різноаспектно й кількапланово" [12]. Суттєву значимість цієї особистості в піснях засвідчують численні висловлювання: "Кличе нас Бандера волю здобувати, гей!", "Бандера шлях до бою нам покаже", "На його приказ станемо у стрій", "Бандера веде нас до слави", "Вождь Бандера нас веде" [13], "Попереду йде провідник Бандера", "з нами Бандера – Петлюра новий".

Поруч з образом Степана Бандери одне з вагомих місць у повстанському пісенному фольклорі займає найвизначніший Головнокомандувач УПА (з 1943 р. по 1950 р.) – Роман Шухевич ("Тарас Чупринка"). Попри те, що творці народних пісень знали мало конкретних фактів про Шухевича, його авторитет був незаперечним:

Змістом життя Романа Шухевича була боротьба за волю українського народу, за його розвиток. Це підтверджується і пісенними текстами:

Увічнювався героїзм і окремих членів УПА. Образ керівника ГВШ УПА Дмитра Грицая-"Перебийноса" змальовано у коломийковій пісні "Попід Бескид зелененький", Шефа ГВШ УПА Олексу Гасина-"Лицаря" - у піснях "В славнім селі Конюхові...", "Сумувала зозуленька в зеленій діброві" тощо.

Безліч повстанських пісень присвячено долі окремих учасників ОУН та УПА, повстанців. Це закономірно, адже саме рядовий, невідомий борець – чи не найголовніший учасник визвольного чину. Мабуть, кожен повстанець був готовий віддати все найдорожче за свободу та процвітання Батьківщини:

Чи не всі курені та сотні УПА мали власні марші та залишили свій слід у пісенному фольклорі. Прикладами маршів окремих підрозділів УПА є такі пісні, як Марш "Сіроманців", "Нестримним потоком чота з чотою", "Чорти ми лісові", "Ми лицарі без жаху і без смерти" (Гимн Безсмертної Бататави, Марш УПА-Захід) тощо.

Частина пісень, в яких описуються окремі учасники або ж курені УПА, складена на основі певних реальних подій в бойовій історії.

УПА здобула масову пошану людей. Пісні про членів УПА увіковічнюють їх, борців за волю України:

Описується у повстанських піснях й історична доля народу. Найчастіше у піснях на цю тему змальовується стан простих людей, їхні поневіряння, обурення щодо діяльності влади, готовність до боротьби, бо:

Історично склалось так, що український народ впродовж століть був поневолений загарбниками різного походження, применшений у своїх правах та свободах. Але народний спротив їм спинити не вдалось, адже це був справедиливий порив, прагнення до свободи:

Тема кохання та родини. Особливо поширеною у піснях в ті часи була тема любові та туги за Батьківщиною, сім’єю, матір’ю, коханою. Перебуваючи у підпіллі, тюрмах чи засланнях, не маючи можливості спілкуватися з найближчими людьми, навіть бачити їх, борці за волю створили безліч пісень на цю тему. Пісні про Батьківщину підтримували повстанців у найтяжчі хвилини. Великого поширення набули прощальні пісні, зокрема, "Будь здорова моя мила", "Прощався стрілець зі своєю ріднею", "Забудь мене, моя матусю":

Багато дівчат були змушені розпрощатись з коханими, які приєднались до повстанських лав. Дуже часто дівчата допомагали повстанцям, долучалися до їхньої діяльності. Долю дівчини описано в таких піснях, як "Не хилися, берізонько", "Не раз, вечірньою порою", "Літня зірна нічка", "Цвила, цвила калинонька":

Життя на засланні, в тюрмах. Твори в’язнів тюрем і таборів та їх близьких є значною за обсягом частиною української повстанської пісенності. Пісні такого походження називаються тюремними.

Своєрідну течію повстанських пісень творить тема заслання та "лагерів". Сотні тисяч українців були безпідставно заарештовані та засуджені до каторжних робіт в таборах чи заслання. Попри всі перешкоди та покарання, навіть у тюрмах виконувались та поширювались українські пісні. Всупереч жорстокому переслідуванню та забороні, ці пісні дійшли до наших днів.

Таборові пісні мають свої теми: сам арешт, розлука з рідними, тюремне життя, дівчина в тюрмі, розстріл. Частими є образи сумуючої матері, далекої Вкраїни, закутих товаришів, важких кайданів. Існують пісні, присвячені повстанням у таборах, наприклад, "Кенгірський марш", де описується повстання в’язнів у Кенгірі 1954 року, яке тривало більше сорока днів (16 травня – 26 червня 1954р.) і було надзвичайно масовим – до семи тисяч учасників страйку приєдналося дванадцять тисяч в’язнів, які працювали на рудниках за 20 кілометрів від Кенгіру [23]:

Дивовижно, що й упродовж років у неволі борці за незалежність використовували кожну нагоду для пісні. Вони не тільки співали, а й творили нові зразки пісенної творчости. Ось, наприклад, свідчення Омеляни Войцехович-Рафальської: "Одначе, хоч ми і жили впроголодь, цього не відчували. І в пам’яті не зафіксувалось. Ми жили емоціями. Богослужіння, молебні, репетиції хору, концерти і готовність кожної хвилини – на барикади. Не було часу думати про їжу. Які були цікаві концерти! В них брали участь усі народності:

Українцями були близько 80% всіх політв'язнів у радянських тюрмах та таборах [26], оскільки вони вели найбільш масову та рішучу боротьбу проти окупації своїх земель. Тюремні пісні донесли до наших сучасників картини стійкості, героїзму та взаємодопомоги в'язнів у жахливих умовах боротьби за збереження як національної, так і людської гідності.

Образ повстанця у пісенному фольклорі 1940 – 1960-х років

У повстанських піснях часто трапляються образи матерів, дівчат у тузі, зовсім юних підлітків, які хочуть стати в лави борців за волю. Та провідною залишається постать повстанця.

Керівник Крайової екзекутиви ОУН у 1930-х роках Степан Бандера – небуденно обдарований провідник. Він неодноразово довів своє послідовне національно-державницьке спрямування мислення і діяльно підтвердив готовність до самопожертви для великої мети. Тому кожен повстанець – і старшинський склад і рядові бійці – мали прекрасний приклад для наслідування. До повстанців справедливо буде прилучити і тих свідомих громадян, котрі виявляли прихильність і дієво підтримували і допомагали повстанцям. Серед них усі вікові і станові категорії людей [27].

УПА 1942 – 1943 років – це велика всенаціональна збройна сила. Сила всього народу, котрий об’єднався у боротьбі за свою самостійність.

Ідейні засади УПА були співзвучні і щиро прийняті співвітчизниками. Тому, говорячи про образ повстанця, щедро оспіваний і вимальований повстанським фольклором, треба починати з того, що це перш за все ідейна особистість з міцним фундаментом виховання, котре ґрунтувалося на християнських і патріотичних цінностях. Історично склалося так, що українець господарем на своїй землі не міг вповні бути упродовж довгих віків панування на наших землях загарбників різного походження.

Отож почнемо з Декалогу Українського Націоналіста [28]:

1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.
3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української Держави.

Уявляючи собі бійця-упівця потрібно розуміти, що кожен мав собі ці правила як модель поведінки, дороговказ на обраному шляху. Усі ці принципи щедро оспівані. Приклади цього часто знаходимо у повстанському фольклорі.

Подиву гідна оптимістична концепція боротьби в тій ситуації, що складалася під час Другої cвітової війни. Тільки люди творчого світогляду з устояною системою вартостей могли перебувати в такій непохитній вірі у прийдешності своєї мети.

Нам сьогодні важко уявити умови війни того часу. Життя у лісі, у підпіллі, постійне напруження і небезпеки, виснажливі бої і переходи, втрати близьких, а врешті усвідомлення того, що у близькій перспективі на більшість чекає тортури і смерть - це велетенський прес обставин життя повстанця. І все-таки Армія співала, оспівувала усе це.

Ось уривок з "Гімну безсмертної батави" В. Пачовського:

Повстанці, ототожнюють себе з лицарями, котрим до снаги зламати жорстокий хід історії і вибороти вільне життя. Ось зразок високої моралі бійця – покласти за Україну усе найдорожче. Бойовий дух бійців УПА, їхню мужність, а головне – безмежну віру в те, що рідний народ знайде в собі снагу здолати усі перепони і вибороти Державу випромінюють слова:

Висвітлюються благородні риси повстанців, адже їх в народі надзвичайно поважали. "Повстанці-соколи", "смілі воїни", "лицарі без жаху і смерти", "хлопці-молодці" – ось якими постають вони у піснях. Образ повстанця твориться за допомогою порівнянь, які висвітлюють сміливість, любов до Батьківщини, міць духу борця за незалежність Вітчизни.

Та повстанцями були не лише чоловіки а й дівчата, які допомагали партизанам, приносили їжу, передавали повідомлення, самі брати участь у бойрвих діях:

Це пісня про дівчину-повстанку, що разом з друзями втікала від облави "червоної орди". Образ дівчини у піснях – це перш за все образ вірної подруги, коханої, ніжної жінки, а в реальній історії, художньо відображеній у цій пісні, дівчину вбивають, що є різким та трагічним поворотом долі. Зі звернення Гафійки до друзів стає зрозумілим, що вона померла за те, щоб Україна стала соборною державою, отже вона усвідомлювала, що під час допомоги повстанцям з УПА з нею може в будь-який момент статися найстрашніше. В останньому куплеті автор закликає пам’ятати про жертву Гафійки.

В ці важкі часи дівчата були змушені не тільки витримувати розлуку з коханими, а й ставати з ними пліч-о-пліч під час боротьби. Оскільки на дівчат падала менша підозра під час виконання підпільних завдань, вони активно допомагали повстанцям. Частими були випадки, коли свідомі українки намагалися пройти медичний вишкіл і перебували у підпіллі в якості санітарок. Заарештованих "за ізмєну родіни" жінок засуджували на рівні з чоловіками. Учасниця хору "Відгомін" Анна Левицька розказує про несправедливість слідства: "Так, після смерті Сталіна переглядали видно справи, бо то така була політика, свого роду. І мені зменшили термін до десяти років. Але я практично вже відсиділа ті десять років. Тоді мене звільняють, і дають мені таку довідку з табору: "освобождаєтся с-под стражи за нєдоказатєльством обвінєній". Якшо не було доказу, то за що мене судили на двадцять п’ять років, питається?"

Повстанцями були не лише дорослі, безліч підлітків долучалось до лав активних борців.

Найдієвіший метод виховання – особистий приклад. Діти, перебуваючи в реаліях тих подій, з притаманною їм спостережливістю бачили те, як їхні батьки віддано допомагали повстанцям. Або ж мали близьких родичів – батька, брата, які вже перебували у підпіллі. Діти з непідробною щирістю переймали ставлення дорослих до підпільників і при кожній нагоді бралися допомагати. Відомі випадки, коли діти, залишившись сиротами приходили до загонів і просили взяти їх у свої лави, і навіть видати зброю:

Великий фактаж, зібраний дослідниками від сучасників, свідчить про те, що до повстанців прагнули долучитись навіть діти, вони хотіли допомагати бійцям УПА не лише як зв'язкові, розвідники тощо, а й зі зброєю в руках. Усвідомлення підлітками потреби досягнення незалежності України і їх готовність до збройної боротьби свідчить про національну свідомість дітей. Приклади таких випадків знаходимо у пісенному фольклорі.

Отже, у пісенному фольклорі 1940 – 1960-х років провідним є образ повстанця, який виборює незалежність власної держави:

• Повстанець-чоловік, воїн;
• Дівчина-повстанець, яка надає партизанам допомогу;
• Діти, часто сироти, які бажають долучитись до боротьби.

Постать повстанця ідеалізується, у піснях оспівуються найкращі риси характеру повстанця:

• Сміливість ("відважні воїни" , "хлопці, як соколи", "міцні, тверді, незламні, мов граніт", "лицар України")
• Патріотизм ("за волю смерть нам не страшна", "все Україні в дар принести", "Україні вічно бути", "Батківщині вірнії повстанці")
• Оптимізм ("самі творімо чудеса", "заграла українська кров", "переможно сяє стяг")
• Завзятість ("боротися будемо", "з огнем завзяття рушаймо, браття", "ми йдем непохитно і сміло")

----------

Важливість повстанського фольклору у тому, що він був створений на основі реальних подій. Тому його дослідження є важливим для цілісного вивчення подій національно-визвольної боротьби 1940 – 1960-х років.

Досліджувати повстанський фольклор потрібно з першоджерел – від ветеранів-повстанців, свідків тогочасних подій, політв’язнів, репресованих тощо, які його творили, розповсюджували та збагачували. Адже чим глибше та масовіше всі суспільні прошарки пізнаватимуть повстанську пісенність, тим важливішою ставатиме її історична роль, основна суть якої полягає в утвердженні державної самостійності, територіальної цілісності та подальшого історичного й духовного розвитку нашого народу.

Зібраний фольклорний матеріал та розповіді учасників хору "Відгомін" є особливо цінними, адже, на жаль, свідків подій національно-визвольної боротьби 1940-1960-х років стає все менше. Тому постає важлива проблема збору їхніх спогадів, бо якщо ці свідчення не будуть вчасно зафіксовані, то будуть втрачені назавжди.

Під час опитування респондентів ми намагалися не лише записати пісні, а дізнатись, за яких історичних обставин вони були створені. Інтерв’ю з учасниками хору "Відгомін" розкривають реалії історичної доби, умови, в яких створювався, поширювався та розвивася повстанський фольклор.

У цьому дослідженні розглянуто найбільш поширені теми повстанських пісень: тема кохання та сім’ї, мотиви соборності українських земель, пісні про бойових командирів, конкретних повстанців, їхню долю та обставини боротьби, пісні про життя повстанців та про історичну долю народу, пісні про життя на засланні та в тюрмах. Основний змістовий мотив пісень ідейного спрямування — незалежна та суверенна Україна, до якої увійдуть усі етнографічні землі. У повстанських піснях часто трапляються заклики до об’єднання народу, вступу до лав УПА, боротьби за звільнення від окупації та гніту загарбників.

Провідним образом у повстанській пісенності є постать повстанця. У піснях повстанці фігурують як "повстанці-соколи", "хлопці-молодці", "лицарі без жаху і смерти". Оскільки у народі душе шанували військо, у піснях висвітлені найкращі риси вояків УПА.

Повстанські пісні стали справжньою духовною зброєю учасників визвольного руху, засобом мобілізації нації на боротьбу, формою увічнення героїзму і вшанування пам’яті полеглих воїнів. І в наш час теми багатьох повстанських пісень є актуальними. Особливо важливою є популяризаця повстанського фольклору для збереження культурної спадщини нашого народу та виховання підростаючих поколінь.

Вплив повстанського фольклору на свідомість сучасних українців важко переоцінити. Головна причина цього явища – в його глибокому відвертому національному змісті. Думки свідомих українців завжди співзвучні з основиними мотивами повстанських пісень, які розглянуті в цьому дослідженні. З кожної пісні до нас промовляють невмирущі герої, закликають нас теперішніх бути сильними та готовими на самопожертву заради власної держави.

Софія Семенко