Нескорені

Народний
Народний самодіяльний хор учасників визвольних змагань, УПА та ветеранів праці "Нескорені" при Українській академії друкарства (м. Львів). Художній керівник Богдана Сімович (Авдієвська).

Перейти до списку пісень >>

Засновано: 1993
Місце заснування: м. Львів

Історія

Народний самодіяльний хор "Нескорені" при Українській академії друкарства ось уже друге десятиліття тішить, хвилює, захоплює шанувальників хорового мистецтва, підносить д'горі серця високі, сколихує байдужі, тривожить заскорузлі.

Унікальний ансамбль виник 1993 року на хвилі національного пробудження й відродження української державності в середовищі колишніх політв'язнів. Зрештою, уже сама назва хору — "Нескорені" — свідчить про склад цього небуденного ансамблю. Але хор, його назва й перші виступи мали передісторію. Як тільки похитнувся "саюз нєрушимий" і дала тріщини компартійно-ґебістська система заборон на все "чуждає сaвєтскаму образу жизні", у Львові утворилася обласна Спілка політв'язнів України. Словом, згуртувалися люди, об'єднані спільною недолею, які за участь у національно-визвольній боротьбі чи за свої переконання відбували покарання впродовж багатьох років у тюрмах і таборах сталінського ҐУЛАҐу.

В особливій атмосфері взаємодовіри в колективі формувались оцінки розвитку тогочасних бурхливих політичних подій. Оживали заповітні прагнення, найсокровенніші сподівання колишніх політв'язнів і духовна атмосфера їхньої буремної юності. А де гуртування — там і пісня. Вона мусила там задзвеніти, бо пісня — душа народу, його генетичний код, у якому тісно сплелись воєдино його історичні корені, сьогочасні устремління і життєва снага до майбутніх звершень. Тим паче, коли йдеться про пісню українську дорогоцінний злиток слів і мелодій, що своїм неповторним багатогранням зачаровує світ.

Безперечно, для колишніх політв'язнів найближчими за духом були насамперед патріотичні пісні — пісні Їхнього дитинства, молодості, боротьби. Тих пісень, усупереч владним заборонам, ворогові не вдалося приректи на забуття. Їхні акорди завжди пульсували в пам'яті Нескорених. Під їхні звучання вони росли і мужніли, із них черпали наснагу для боротьби за державність України, їх упівголоса наспівували у в'язничних камерах і ґулаґівських зонах... І ось після першого подиху свободи заспівали їх знову, на повен голос. Заспівали душею і серцем.

Їх, закоханих в українську пісню ентузіастів, серед яких зовсім не було професійних музикантів, узяла під оруду відома в Україні диригент-хормейстер Богдана Сімович (Авдієвська). Їй — дочці репресованого священика — була близька, зрозуміла і дорога туга тих сивоголових жінок і чоловіків за недоспіваною в молодості, насильно обірваною піснею. І пані Богдана із самопосвятою та професійною відповідальністю взялася за створення повноцінного хорового ансамблю. Згодом до нього приєдналися близькі за духом аматори хорового співу молодшого покоління, головно ті, чиє дитинство та юність були розтоптані репресіями. Так сформувався склад хору і було визначено основне творче кредо колективу.

Почали з азів хорового мистецтва. Уже невдовзі, завдяки знанням, досвідові й енергії керівника хору Б.Сімович, мистецький рівень виконавської майстерності зріс, а репертуар хору значно розширився, до речі, завдяки складним хоровим творам. Окрасою хору стали виступи солістів: концертмейстера Віри Ізбенко, молодого композитора Дмитра Янівського, чий неабиякий виконавський талант розквітнув у хорі, Ярослави Гунько (сопрано), Яреми Ванчицького (бас), Романа Яреми (баритон), Анатолія Горбацького (тенор). Поетичні вкраплення, зокрема із доробку найстаршого учасника хору — поета Олеся Ангелюка, вносячи струмені непокори і незламності, надали виступам хору неповторного колориту.

За час існування хору створено й освоєно кілька різноманітних за тематикою музично-літературних композицій: "Земля моя прокинулась...", "Світова велич Кобзаря", "Душі тодської вічне відкриття", "Струни пам'яті", "Лети, моя думо (витоки українського романсу)", "Народна пісня — голос невсипущий", а також поповнено репертуар найкращими зразками української духовної музики.

Виступи хору — густо засіяні пісенними перлинами української хорової музичної класики, стрілецького та повстанського епосу й мелодіями державотворчого сьогодення — завжди збирали і збирають рясні оплески слухачів.

Та не заради оплесків нескорені духом патріоти витрачають свій час, енергію, а то й здоров'я. Вони усвідомлено взяли на себе просвітницьку місію, суть якої висловила їхній диригент, — "відроджувати Україну треба через пісню".

І звучать їхні голоси в концертних залах, під склепіннями храмів і під відкритим небом з нагоди відзначення національних і релігійних свят, ювілейних дат, різних громадських імпрез тощо. Насамперед у Львові й на Львівщині. Транслює їхні виступи обласне радіомовлення і телебачення. Вирушають вони в нелегкі для Їхнього віку гастрольні мандрівки - везуть свої нескорені пісні як подарунки для моряків Чорноморського флоту в Одесу, для слухачів Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Дніпродзержинська, Черкас, Чигирина, Суботова, багатьох міст і сіл Західної України, везуть і за кордон — до сусідньої Польщі.

Виконавську експресію й емоційність, мистецький рівень і майстерність хору "Нескорені" високо оцінили і слухачі, і шанувальники хорового співу, і громадськість. Вимовне цьому свідчення — присвоєння хорові звання "Народного". Згадаймо, що виступи хору доволі активно коментувала преса. Зазначмо, не лише львівська, але й київська, одеська, дніпропетровська, коломийська тощо.

Зрозуміло, що створення хору, його повнокровне функціонування, зокрема гастрольні виїзди, можливі лише за умови меценатської допомоги, а крім того, копіткої організаторської роботи. Тут назвімо тільки фундаторів. Це насамперед ректорат Української академії друкарства (проф. С. Гунько, проф. Б. Дурняк), Львівська обласна Спілка політв'язнів України (голова Ярослав Малицький), а зокрема її Личаківський осередок та його голова Люба Українська. Саме вона від зародження хору і донині самовіддано присвятила себе організації, дозволю собі військовий термін, запільного забезпечення хору. Не маючи змоги перерахувати всіх, хто прилучився до цієї шляхетної справи, складаємо всім - названим і неназваним - доземний поклін і шанобливу подяку.

Понад триста концертів — такий творчий ужинок нескорених хористів. І всі, ясна річ, безоплатні. Та на матеріальні винагороди ніхто з них ніколи не чекав і не чекає. Кожна бо їхня пісня — то молитва за нашу мову, за нашу землю, за майбутнє нашого національного буття, тож найвища винагорода за неї — молитву — непрошена сльоза на мужньому обличчі слухача.

Микола Дубас, письменник, член Національної СПУ, грудень, 2005

Джерело: мистецьке видання "Співають Нескорені". — Львів: Край, 2006.