Лідія Відаш

Біографія

Вся Україна почула буковинку Лідію Відаш в 1970 році — Володимир Івасюк довірив їй перше виконання однієї з найкращих своїх пісень "Я піду в далекі гори". Пізніше вона стала першою виконавицею таких пісень Івасюка як "Казка гір" та "Відлуння твоїх кроків". Закінчивши Чернівецьке музичне училище, Лідія була запрошена солісткою у вокально-інструментальний оркестр "Київ". В 1974 році на V Всесоюзному конкурсі артистів естради Лідія Відаш (на той час вона була вже солісткою Київського мюзик-холу) з найвідомішою із своїх пісень — піснею Ігоря Поклада "Дикі гуси" виборола друге місце, випередивши, до речі, Аллу Пугачову. В кінці 70-х Відаш співпрацювала з ансамблем Володимира Ходзицького "Крок", а на радіо великою популярністю користувалася їхня досить авангардна версія пісні І. Поклада "Як я люблю тебе".

Доля ж співачки Лідії Відаш зоряною так і не стала — сьогодні її майже не пам'ятають, навіть були часи, коли вона не знала, як вижити з маленькою донькою на руках. І це при тому, що свого часу на Всесоюзному конкурсі артистів естради вона обійшла Пугачову. А в "Укрконцерті", де працювала, отримувала найвищу ставку — 13 руб. 50 коп. за концерт. Перший чоловік Відаш, заслужений артист України Олег Борисюк, ревнував її до сцени, у другому шлюбі щасливою вона теж не була. Особисте життя співачки, схоже, налагодилося лише кілька років тому. Недавно їй присвоєно і звання заслуженої артистки України... Найбільшою помилкою у житті Відаш вважає те, що свого часу не послухала знаменитого Леоніда Утьосова: "Жити можна де завгодно, а працювати треба у Москві".

Але в далекій молодості вона була безпосереднім учасником тих творчих починань. Сьогодні Лідія Відаш згадує:"Познайомилися ми з Володею в Чернівецькому музичному училищі. З ним узагалі легко було познайомитися і подружитися. З такою же легкістю створювалися його колективи, народжувалися добутки. Майже всі нові пісні він випробував на мені. По п'ятницях, одягнувши рюкзаки, ми ішли в гори. Боже мій, як Володя любив Карпати! До речі, там у горах, під гітару він заспівав уперше пісню "Я піду в далекі гори". Його пісні зробили справжній "переворот" в українській естраді. Коли ми приїхали до Києва, нас на радіо ніхто і слухати не хотів. "Хто такі? З якихось Чернівців, два пацани". Точніше, один "пацан" і одна "пацанка". Але стримати Володю було вже важко, його переповняла енергія. Дуже багато виконавців його пісень ставали відомими і популярними завдяки його таланту. У 1974 році в Москві на Всесоюзному конкурсі артистів естради я теж змогла перемогти саме завдяки пісням Івасюка. Але коли Івасюка вже не стало, у Києві проходив з'їзд союзу композиторів України. І по-моєму, Леся Дичко (зараз точно не пам'ятаю) вийшла на сцену і сказала: "Як шкода, що так рано з життя пішов Володимир Івасюк, наша зіронька, наша надія". А композитор Майборода у весь голос крикнув: "Яка це зіронька — це наша ганьба!" Багато Володі просто заздрили".

Джерело: http://www.ivasyuk.org.ua/