п. Юрію, не переконує Ваше хвилювання з цього приводу.
Коли в людському суспільстві все в порядку, то ніхто про ці речі й не згадує. Тому що сама матінка Природа (чи, коли хочете, Бог) налагодила динамічну рівновагу між окремішністю та єдністю всього живого і всіх його частин. Рівновага ця рухлива (не дубова), творча, дає розвиток. І дуже живуча. Та все ж її можна порушити, скособочити, зруйнувати. От тоді й виникають потворні форми життя, а у чутливих організмів - хвилювання.
Ваша небайдужість до місії кота Леопольда підтверджує цю мою думку. Надто "дружнє" життя порушує природні закони, бо навіщо ж тоді Природа створила людей і цілі народи різними й поставила між ними суттєві перегородки - генетичні та культурні відмінності?
Так само перекособочує життя й спроба цілковито розмежуватися, відгородитись. Бо (об'єктивно) у нас навіть із павуками більше спільного, ніж різного.
Впіймати золоту середину в стосунках між людьми й між народами - це і є наша з Вами мудрість. Розуміння, що впіймати її ніколи нікому не вдасться, що до неї можна тільки наблизитись (і це теж закон Природи) - це і є наше смирення. Тобто розуміння, що мудрість людська обмежена, то тільки дурість не має меж.
Пробачте, якщо це схоже на повчання, але це не повчання, це я так спробував коротко висловити те, що збирав по зернятку цілий вік.
_____________________________ Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
Цікаву думку висловив ДідВасиль: динамічна рівновага. Згоден, адже я теж однаково проти як примусової рівності, так само й проти ізоляції, адже поодинока камера нічим не краща від загального бараку, то й за золоту серединку вважаю поважання права кожної людини самостійно вирішувати, як жити. Життя рухоме, умови міняються, отже залежно від них і рішення людина може приймати на свій розгляд, це й є динаміка. То ж і протиріччя нема, цілком згоден з Дідунею.
Потроху ведуться переговори із зйомочною групою, мені вдалося наполягти на такій умові, що під час зйомок я говоритиму українською мовою, задля російських глядачів у складі групи потрібні стенографістка й перекладач, а при монтажі зробіть субтитри або продублюйте, на розгляд режисера. Продюсер спочатку пручалася: "Зачем такой выпендрёж? Вы же свободно говорите по-русски". Говорю, й не тільки, так що? А "випендрьож" мене зачепив, я уперся: мені так зручніше, а як не згодні, то й ніяких зйомок, ідіть геть. Неохоче погодилася, а я задоволений, най рахуються з нашою мовою.
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
п. Юрію, і ото не боїтеся нового лиха наробити, пропонуючи їм надурняк нашу мову? Вони вже раз нашу мову собі перебрали, зробили з неї карикатуру, поміняли орієнтацію - замість неї став він, велікий, могучій и свободний, що залив матюками півсвіту. А не дай боже й тепер, з Вашої легкої руки, перехоплять нашу калинову солов'їну журавлину лебедину та знову зроблять із неї що-небудь таке свіже, середнього роду, вороняче або гусяче?
_____________________________ Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
Не хвилюйтеся, Василю Герасимовичу, я нікому не дозволю нашу калинову солов'їну журавлину лебедину ображати, негайно поставлю на місце, а як знадобиться, то й великий могучий так вживу, що звукооператорові доведеться встромляти пі-і-і! А чию мову здавна перенасичено всіляким брудом та матюками, про це усьому світові відомо.
Добре, що є в нас такий розумний Дід, який може вказати добрий приклад. У даному разі мова про молоденьких дурок, які вчинили скандал в офіціозній церкві, куди приходять керівники держави робити вигляд, ніби вони теж християни, демонстративно тримаючи під телекамерами свічку у правій руці (як відомо, християни тримають у лівій би раз у раз хреститися). Дівки співали саморобного псальма "Богородіце Діво, прожени від нас Путіна!", а зараз їх хочуть посадовити. У зв’язку з цим випадком аналогічний скандал позаминулого століття: п’яний мужик прилюдно плюнув на портрет імператора Олександра Третього, його засудили до каторги, але вирок мусив затвердити Сам. Прочитав та наклав резолюцію: помилувати дурня та передати, що я на нього теж плюю. Звільнити, вигнати та напіддати!
На жаль, в нас зараз до трону виповз негідник, тому все інакше. А я його не боюся!
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
Продовження теми, але схоже, ще не закінчення: продюсерка уперлася рогами, нізащо, лише російською, аргументи: мешкаєте на Москві, російською володієте прекрасно, та програма задля російских глядачів. Заперечив: не лише російських, а й українських теж, а як не згодні, то й ніяких зйомок не буде, гуляйте. Розсердилася, кинула трубку. Схоже, незабаром ізнов подзвонить, я вам доповім. Вже смішно робиться, їйБо! Цікаво, що скаже СТБ. А я ж не відступлюся, за нашу солов'їну-журавлину готовий скубтися рішуче. Інакше пішли вони під не скажу куди! ДідуВасилю, я свого дептати ногами нікому не дозволяв і не дозволю, на тому ми всі стоїмо, й є кому мене підтримати. Amen!
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
Друзі, почуваю себе кепсько, остерігаюся не встигти відкрити останню таємницю, тому росповідаю, доки сам можу. Останні роки життя стосунки між Скороходовою та Соколянським були остаточно зіпсовані. Вона вважала, ніби він її жорстоко образив, насправді їх посварили. Скаржилася, що під час останньої зустрічі на східцях в інституті дефектології вона піднімалася з секретаркою, а він з кимсь спускався, та коли зблизилися, Іван Опанасович вимовив:"Старое барахло!" Ольга Іванівна, як тільки ій переклали, вголос відповіла: "От такого же слышу!" Отака була остання свара. Пройшли роки, я сам чув від колишнього завгоспа оповідь про випадок, коли він разом із Соколянським спускався по сходах та скаржився професорові на застаріле обладнання, яке допіро не зписане, стоїть на балансі, а термін використання не вичерпаний, професор сказав, що це старе хламіддя, а у цей час Скроходова з кимсь ішла по сходах догори й проходячи повз огризнулася, ніби лаючися. Тепер розумієте, що сталося?
Отак навмисне зацікавлені люди стравлюють когось із кимсь, за це соромно, а виправити не можна, це дошкуляє. Не вірте, ніби вони були ворогами, їх навмисне посварили. На кому гріх, не знаю, Бог розбере, а я хочу, би люди знали правду.
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
Іще остання таємниця, коли лікар доповів професорові, що його вихованка страждає на специфічну жіночу хворобу, що латиною зветься utero infantilis, та їй не можна виходити заміж, професор зрозумів, що це серйозний привід для конфліктів, взяв на себе відповідальність переконатися, переспав із дівчиною, переконався, що лікар сказав правду, а конфлікт виник таки. А як можна було інакше, я теж не знаю, тільки це дуже складне питання, та як можливо його вирішити, не беруся судити. Але ж головне – виникла свара, розв’язати яку напевно неможливо. Шкода, що так сталося.
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
Епопею з ТВ не закінчено, сьогодні знов дзвонила продюсерка, вибачалася за перервану розмову напередодні та пояснила, що раптом здох сотовик, після чого поновила тему про мову. Коротко кажучи, умовляла уступити, пропонувала компроміс типу фіфті-фіфті, а це шлях до суржика, у мене алергія. Я відповів, що сепаратний компроміс це вже напівзрада, не можна обговорювати це питання за спиною українських партнерів (виявилося, це не СТБ а якийсь інший канал, дізнаюся - напишу), люди мусять бути у курсі та мати змогу брати участь у розмові, бо їх стосується. Та й мене з ними познайомте, отоді буде все чесно, я теж хочу знати, що люди скажуть. Вона зраділа та пообіцяла так і зробити, то ж чекатиму на чергові дзвінки. Так що бачитимемо, як кажуть, бабуся надвоє ворожила. Ще не вечір!
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
Про так звану "дружбу народів", трошки історії та трошки спогадів, для роздуму.
У складі союзу спочатку 6уло проголошено 6 республік, згодом 11 (імперія зростала), далі ще збільшилося до 16, потім зменшилося до 15, і так залишалося, доки "братні" республіки при нагоді не розлетілися на волю, мов горобці. Досі на ВДНХ (зараз зветься ВВЦ) залишився цікавий пам’ятник тієї незабутньої епохи – відомий фонтан "Дружба народів". Єдине матеріальне втілення міфу. За часів Єльціна перетворився на щось вбоге з ознаками початку руйнування, оскільки вже не було кому фінансувати отакого монстра. За Путіна й Лужкова ціни на нафту зросли, з’явилися фінанси, та було вжито енергійних заходів до ремонту й оновлення фонтану. Кому й навіщо знадобилося відроджувати цей монумент часів тоталітаризму? Новій владі. Адже після розвалу національні проблеми зросли на порядок. Порівняйте, у совкові проживало, як вважалося, 130 націй, а зараз, за даними останього перепису, майже двісті. Невже раптом виникли нові народи, яких раніше не існувало? Ні, не так. У нових умовах доводиться рахуватися й з тими, яких раніше легко було ігнорувати. Зараз не можна, небезпечно, і знадобилася реанімація старого ідеологічного міфу. Перед пропагандою, у тому числі монументальною, поставили нове завдання: відновити якомога старанніше. Тепер шістнадцять кам’яних істуканів заново вкрито шаром сусального золота, і водичка бризка. Нові часи – старі міфи, тільки підремонтовані та визолочені. А що робити з державними мовами? Про це окремо.
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
У сталінській конституції 1936 року прямо про державну мову не було ані слова, зате проголошувалося, що діяльність керівних органів та судочинства ведеться титульною мовою, тобто мовою республіка. Отже, скільки республік, стільки й офіційних мов. На перший погляд, непогано, бо створює враження суверенітету, отже кожна республіка ніби незалежна. Красиво! А насправді виявилося невиконанним, бо окрім судочинства та керівних органів, існує багато галузей, де без мовної уніфікації діяльність неможлива. Наприклад, правоохорона, армія, транспорт, зв'язок… Довелося здійснити таку уніфікацію, тим самим суверенітет республік було закреслено хрест-нахрест, щось одне, або суверенітет, або союз. Інтереси останнього переважили, про решту довелося надовго забути (принаймні вголос не згадувати)…
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
Мені як учителеві були зблизька видніші наслідки отакої уніфікації, зокрема у сфері освіти. Наприклад, школи поділилися на національні та "російські", незалежно від етнічної належності учнів та батьків. Так було в усіх без вийнятку союзних республік. Само собою, тим самим заходом було штучно створено й узаконено національну дискримінацію, адже атестат виданий національною школою діяв лише у межах республіки, тоді як "російський" відкривав молоді шлях до вступу до учбових закладів де завгодно, союз великий… Так само зрозуміло, що кмітливі батьки, зваживши те й інше, без вагань віддавали перевагу школі відомо якого типу, то й конкурс був набагато вище, вибір ширше, умови краще, а до національних шкіл потрапляло те, що не могло конкурувати, та й якість навчання значно уступала порівняно із "російськими" школами. Приблизно схожа ситуація склалася також у середніх та вищих учбових закладах, коротше, мало місце масове пригнічення розвитку національних культур. Таким чином, у найбільш вдалих умовах опинявся або етнос-гегемон, або ті, хто визнавав чужі правила гри як законні, і відомо, до яких наслідків це призвело…
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
Є люди з ностальгічним настроєм щодо розпаду союзу, бо їм було що втрачати: статус "старшого брата", тобто гегемона. Їх бісить, що колишні "васали" відмовилися від ролі квартирантів у чужому домі, обравши бути хазяями у власному. На мою думку, правильно зробили, а з кого який хазяїн, покаже час. Лише шкода, що отут у нас повним заднім ходом іде примусове повернення у минуле… А дехто з цього радіє…
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
Людину так влаштовано, що до одного й того самого явища ставляться на різний лад. Наприклад, французький письменник Анрі Мюрже (1922-1861) написав книжку про життя паризької богеми. Спираючись на цей твір, італієць Джакомо Пучіні (1858-1924) створив сумну й трагічну оперу "Богема", а угорець Імре Кальман (1882-1953) – веселу й життєрадісну оперету "Фіалка Монмартра". Багато залежить від того, як дивитися.
В нашій сім'ї теж так: моя дружина колись втратила зір та слух, це дуже погано. За таких умов легко впасти до вічного рюмсання та скарг на нещасну долю, але якщо настроїтися на пошук інших цінностей, життя надбає іншого кольору, з'явиться радість та прийде щастя. Нам це вдалося, проте як приходять журналісти чи телевізійники щось про нас писати чи то знімати, доводиться перш за все дивитися, що за люди, якого світогляду, чого шукають. Адже один фільм чи стаття можуть засмутити глядачів чи читачів, то ми цього ніяк не хочемо, нам більш до вподоби переконати людей, що за будь-яких умов можна жити повноцінним та цікавим життям, це краще ніж скиглити та ремствувати. Ну судіть самі: Піфагор колись помер, а хто відчуває від цього скорботу чи носить жалобу? Лихо моєї дружини сталося давно, все перегоріло у попіл, а зараз вона живе інакше. Так, жити сліпоглухій людині дійсно нелегко, але таку особливість можна сприймати не як лихо й страждання, а як незручність, до якої звикли й навчилися долати, так навіщо ж лякати та жахати людей лихом, якого ми самі не відчуваємо? Сенсу нема.
(Пане модераторе, видаліть будь ласка додані файли нижче, вони невдалі, браковані)
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
Доброго часу! Дорогі співклубники, тепер я теж член клубу. Вітаю усіх! Заочно (за розповідями чоловіка) вже знайома з багатьма, знаю невтомного, талановитого зав клуба Вебмастера, мудрого патріарха ДідаВасиля (маестро Триліса), суворого та допитливого Abiturient’а, зопального Гориславця, загадкову карпатську мольфарку Макошу та її емоційну землячку Лесю Соболевську, допитливого лузунчика твердих горіхів-кракатуків the nutcracker’а, уважного Святослава, та ще, ще. Тепер маю змогу особисто спілкуватися з такими цікавими людьми, оскільки состою з вами в однім клубі. Будьмо знайомі!
Сама я напівполька-напівкацапка, батько сирота з Тамбовщини, майже усе життя прожив на землі України, де і я народилася, але з 12 років живу у Москві, вже почала було забувати мову краю, де народилася у містечку кораблебудівників, довгий час не мала ні з ким спілкування українською мовою, доки не побралася з львів’янином, навчив спілкуватися окрім російської й іншими мовами, читаю брайлівських книжок різними мовами, це дуже цікаво, допомагає розширити світогляд. Сподіваюся на дружні, доброзичливі взаємини. То ж, ще раз вітаю!
_____________________________ Хто може слухати музику, слухайте її!
Боже милий!!! Невже це дійсно Наталя Крилатова, дружина п. Юрія Крилатова!?
Я про Вашу родину проговорила усі вуха своїй сім'ї. Вони не любителі інтернету, отож тільки з моїх вуст знають про всіх - про вас з паном Юрієм, про діда Василя, про Макошу і про багато про кого цікавого (Святослав, Гориславець (є ще багато цікавих людей).
Хочу похвалитися вам, що коли в житті у мене бувають негаразди і я опускаю руки, то (пробачте, може щось не так скажу), згадую про Вашу історію і усі свої негаразди сприймаю не як нещастя, а як незручність. Велика подяка Юрію Крилатову за цю тему і велика приємність з ВАМИ познайомитися, пані, Наталю!
Я у захваті від вашої родини, особливо від останніх фото, які пан Юрій надіслав. Дотепер я і не уявляла, як ви спілкуєтеся, а запитати було незручно. А зрозуміла вже на фото!
А дотиком можна передати набагато більше, як словом.
Я рада вас побачити, а, отже, почути. І ще більше буду рада, якщо Ви постійно будете присутні хоча б тут на форумі.
_____________________________ Я перестала боятися жити.
Так, пані Лесю, це я. Дякую за теплий прийом. Нещодавно вдалося роздобути Focus-40 - пристрій, що підмикається до чоловікового компа та дає змогу читати перекодовані на Брайль тексти, тепер з цікавістю стежитиму за дискусіями на форумі. Якщо цікаво щось про наше життя, то питайте, не стидайтеся, нічого поганого нема, навпаки, може який досвід здасться, заради цього й город городиться. А про те, як ми спілкуємося, Юрій написав спеціальну книжку, можете прочитати:
_____________________________ Хто може слухати музику, слухайте її!
Як на мене, то можливість такого спілкування - це просто фантастика! Щиро вітаю вас.
Але чому ви пишете напівполька-напівкацапка - чи не є слово кацап образливим? Наприклад я не вважаю себе хохлом, у певних ситуаціях я сприймаю це як образу. Хоча знаю багато людей, які ставляться до цього спокійно.
Колись студентом я був у Москві на практиці. І після роботи пішли у парк Горького, бо там був модний світловий фонтан. Якось перекинулись словами з простими місцевими хлопцями. Один з них зразу ж спитав -А ти кто?
-Я відповів - просто чєловєк.
Він сказав
- ну я кацап, а ти кто?
Тільки тоді я зрозумів, що по декількох моїх словах та вимові він визначив, що я не місцевий. Тоді я сказав
- ну тогда я хохол.
І кацап і хохол у цьому діалозі не носило
негативного змісту.
Ні, пане Святославе, образливого змісту я не відчуваю, і такого слова у недоброму контексті чути не доводилося. Стосовно інших про всяк випадок його не вживаю, а про себе не страшно, либонь нікого не ображу. У Миколаєві зазвичай говорять русько-украйонським суржиком, а мій батько родом з Тамбовщини. У Миколаєві відрізнявся своєю вимовою і набув прізвисько Колька-Кацап. Не ображався, бо у робітничому середовищі його цінували й поважали, а прозвали отак. Звик і все життя ставився спокійно. Гадаю, багато що залежить від контексту, образливий він чи жартівливий. А з оцінкою засобу спілкування згодна, стільки нових можливостей дає, хоча я ще не засвоїла як слід, тільки вчуся. А це ж так приємно – розуміти, про що говорять люди, та ще й самостійно участь брати у розмові, просто чудово!
_____________________________ Хто може слухати музику, слухайте її!
Ви усіх людей бачите і чуєте найкраще від усіх людей! Ваші мозкові рецептори не засмічені постійним візуальним і звуковим сприйняттям. Ви слухаєте те, що хочете чути і дивитися на те, що хочете бачити. Це вам каже вредна Макоша.
Дорога пані Наталю Крилатова! Я постійно читала вашу з паном Юрієм історію, тільки не втручалася з коментарями. Шкода, що у мене немає такої можливості, як онлайн. Прийду у Верховину до тітки, бо в нас у селі інтернет не тягне, а я взагалі пішла жити в гори у бабусину хатку. Тітка вже бурчить, що вірусів їй понатягаю. Вивчила слово "вірус", а сама без поняття, що це таке. Заборонила і своїм дітям лізти в інтернет, бо там вірус.
Дякувати Богу, що вона дурна і я її переконала, що моє втручання в інтернет вірусу не занесе, бо моя бабця - чаклунка. Але довго сидіти не можу. Лиш кілька коментарів і все.
А ще добре, що дурна, бо не вміє читати мій коментар на цьому форумі (убила б...), та і сайту такого не знає, окрім "вконтактє" і "однокласники"
_____________________________ Коли гомонять Карпати, цитьте і послухайте. Таку пісню ще ніхто не написав.
І я теж вредний, то й з іншими вредними спілкуватися цікавіше. А цього разу утримаюся осторонь, бо з дружиною завше поговорити маю змогу досхочу, а у вас тут пішла цікава розмова. Почитаю не втручаючись.
_____________________________ Добра бджілка не тая, що дужче дзижчить,
А котра більше меду до вулика носить.
До Макоші: Будьмо поблажливі до Вашої тьоті з Верховини, вона жінка, принаймні, не доктор наук і не керівна особа. Мені доводилося зустрічати в науково-дослідницькому інституті такого завлаба, який настільки боявся вірусів, що звелів лаборанткам протирати щодня компи зовні з хлоркою, а дискети спиртом. Дівчата стиха пхикали у кулачки, а хлопці дружньо визивалися допомогти їм, терли дискети заздалегідь прихованим денатуратом, щоб пахло, а чистий спирт приховували а після роботи десь збиралися повеселитися з шефа-невігласа. А щодо рецепторів, тут усе ясно, при нестачі почуттєвого досвіду доводиться мобілізувати увагу, вона усім людям властива, як сліпоглухим, так і "нормальним". Мене ще Мещеряков постійно переконував: "Наташа, Вы можете, надо только в это поверить, и увидите, у Вас получится!" Справжній був психолог, не липовий. До ДідаВасиля: Ой, то Ви ще не знаєте, яка вредна я. Але ж увагу мають всі, і на мою думку, тут перевага сліпоглухих ілюзійна. Інша річ, що максимально використати її можливості прагнуть не всі. А дарма. До Юрія: Ти обіцявся побути осторонь, поспілкуватися досхочу можеш не лише зі мною, а й з співклубниками теж, а у мене така змога вперше, то й не заважай.
_____________________________ Хто може слухати музику, слухайте її!
Хочу сказати, що пані Наталія внесла на форум свіжий ковток повітря. Важко повірити, що Ви, п. Наталю, живучи в Москві, так надзвичайно володієте багатою літературною українською мовою, а ще ви сповнена доброти (Макошу "сповідали" за її тітку і правильно! Старші люди мають право на повагу).
Ми всі, правда, не щодня сидимо в інтернеті, бо є своє життя і своя робота. Але з якою цікавістю я після роботи йду до компа і відкриваю не електронну пошту, як завжди, а форум Pisni.org.ua
Панове модератори! Шана вам за сайт!
_____________________________ Я перестала боятися жити.
Добре ставлення до людей це єдино вірна позиція, адже у природи достатньо руйнівних сил, тому неприпустимо, щоб ще й люди заподіювали шкоди одне одному. Але ж доброта добротою, а як виникає потреба комусь добре кота нагнати, то й таке вмію, це діло нехитре. Але ж краще, коли стосунки складаються гуманні, потребу у них мають всі без вийнятку.
_____________________________ Хто може слухати музику, слухайте її!
У вас написане гарне гасло - хто може слухати музику, слухайте її!. Із чуючих ніхто навіть не замислювався, що це дійсно велике благо.
А як ви сприймаєте, чи уявляєте музику?
Я чула до 9 років. Пам’ятаю – у батьковій хаті на стіні висів круглий репродуктор, там ще гучність регулювалася гайкою, отаке радіо було у повоєнні роки. Для мене це було джерело радості, з нього часом лилася милозвучна музика, багато що я й досі не забула. Були спроби якось дістатися до слухання музики, але все виявилося марним. Через слуховий апарат чую лише нагромадження шуму, від якого за кілька хвилин нестерпно болить голова. Через ручний вібратор теж не вийшло: щось дзижчить, щось гупає, а музики не чути. Коротше, втрата виявилася непоправною, я змирилася. Утішаюся, коли мої близькі (чоловік, доньки, онук) збираються разом та співають або грають, я тільки через фантазію додаю красу музики, яку колись чула, і їхня радість мені душу гріє. Колись розповіла про це режисерові, він вставив у свій фільм епізод, як глуха дівчина слухає музику, коли на сцені грає іі коханий:
Шкода, що не всі цінують можливість чути музику. Тому й обрала таке гасло. Адже музика справді така краса!
_____________________________ Хто може слухати музику, слухайте її!
Музика -це справді краса. Нажаль, варюся в естраді і буває досить важко, бо не завжди подобається те, що змушена робити (як аранжувальник).
Але є і смішні моменти. Наприклад, сьогоднішній "анекдот" з мого музичного життя. Є знайомий у нас у Франківську, що пробує робити музичні кліпи для співаків. Отримую сьогодні на електронну пошту від нього повідомлення :"Пропоную співпрацю у створенні професійного відеокліпу". Відповідаю: "Пропозиція приймається, що треба робити?" І знову відповідь: "Перш за все потрібна пісня". Далі вже без коментарів, хоч я і відписала: "Яка?"...
_____________________________ Я перестала боятися жити.
Увага! При будь-якому використанні матеріалів сайту обов'язкове посилання (для сайтів - відкрите для пошуковиків гіперпосилання) на "Джерело: проект "Українські пісні" https://www.pisni.org.ua"!
