Ой, чужино, чужино

Ой, чужино, чужино,
Чом у тобі так студено?
Та ні вітрів, ні морозів -
Повні очі мої сльозів.
В інших краях сонце гріє,
У чужині - вітер віє,
Вітер виє, трава шумить,
На тій траві жовнір лежить
На купину головою,
Прикрив личко журавою.

Над ним коник зажурився,
По коліна в землю врився. -
Не стій, коню, надо мною,
Бо я виджу щирість твою.
Іди, коню, додомочку,
Повіж мамі новиночку,
Лиш не кажи, що вбит лежить,
Але кажи, що ся женить:
Бере собі в царя дочку -
В чистім полі могилочку.

Як прийдеш на край села,
Заржи, заржи, а весело.
А, як прийдеш пред ворота,
Заржи, заржи, як сирота.
Вийде мати стара з хати,
Зачне ж тебе питати:
Чи ти мого сина скинув,
Чи він на війні загинув? -
Не я твого сина скинув,
Але він на війні згинув.

Возьми, мати, піску жменю,
Посій його на каменю,
Як той тобі пісок зійде,
Тоді син твій з войни прийде...

Поділитись сторінкою: