Анно!

- Анно!

- Чого тобі?

- І глянути не хочеш...
Хіба не знаю я, що ти не винна,
Одурена, затуркана була!..

Ах, Анно, став несамовитий,
Коли про шлюб дізнався твій!
Ладен би був тебе убити,
Завдати гріх такий тяжкий!..

Я був без розуму, без тями
Тебе нещасну проклинав,
Блукав полями і гаями,
І смерти в розпачі шукав!..

Та забути як - вечірні співи,
Зустрічі в весняному гаю?..
Ох, не знав, не знав тоді я, нещасливий,
Що любов утрачу я свою...
Що любов утрачу, утрачу я свою!..

Ти була тоді така ласкава
І така хороша ти була,
Що несла тоді мене узяла
В ту країну щастя і тепла...

А потім, потім зрозумів я,
Хто наше поламав життя,
І гнів у серці погасив я,
І прагнув забуття!

Поділитись сторінкою: